Організаційна поведінка

Варіант 3

1. Структура особистості.  Темперамент, характер, спрямованість  особистості.

2. Групи і команди в  організації.

3. Чи може поведінка  окремої людини впливати на  розвиток організації? Проаналізуйте  механізм такого впливу на  конкретному прикладі.

 

 

1. Структура особистості

Особистість — це конкретний людський індивід з індивідуально  виявленими своєрідними розумовими, емоційними, вольовими та фізичними  властивостями. Особистість виникла  й розвинулася у процесі суспільно-історичного розвитку людства, у процесі роботи. Належність особистості до певного суспільства, до певної системи суспільних відносин визначає її психологічну та соціальну сутність.

Особистість — соціальна  істота, суб’єкт пізнання, активний діяч суспільного розвитку. Характерними ознаками особистості є наявність  у неї свідомості, виконувані нею  суспільні ролі, суспільно корисна  спрямованість її діяльності.

Однією з найяскравіших  характеристик особистості є  її індивідуальність, під якою розуміють  своєрідне, неповторне поєднання таких  психологічних особливостей людини, як характер, темперамент, особливості  перебігу психічних процесів (сприймання, пам’яті, мислення, мовлення, почуттів, волі), особливості її мотиваційної сфери, спрямованості.

Особистість завжди конкретно-історична, вона є продуктом тієї доби і тих  суспільно-економічних відносин, сучасницею та учасницею яких вона є. Вивчення особистості за суттю — це історичне  дослідження процесу становлення  особистості за певних соціальних умов доби, певного суспільного ладу.

Структуру особистості розглядають  по-різному. Одні вважають, що в ній  доцільно розглядати лише психологічні компоненти (пізнавальні, емоційно-вольові, спрямованість), інші виокремлюють у  ній ще й біологічні аспекти (типологічні особливості нервової системи, вікові зміни в організмі, стать), які не можна ігнорувати у процесі виховання особистості. Однак протиставляти біологічне соціальному в особистості не можна. Природні аспекти та риси існують у структурі особистості як соціально зумовлені її елементи. Біологічне та соціальне у структурі особистості утворюють єдність і взаємодіють.

Людина — істота природна, але біологічне у процесі історичного  розвитку під впливом соціальних умов змінилося, набуло своєрідних специфічно людських особливостей.

У структурі особистості  розрізняють типове та індивідуальне. Типове є тим найзагальнішим, що властиве кожній людині і характеризує особистість узагалі: її свідомість, активність, розумові та емоційновольові прояви тощо, тобто те, чим одна людина схожа на інших людей. Індивідуальне — це те, що характеризує окрему людину: її фізичні та психологічні особливості, спрямованість, здібності, риси характеру тощо, тобто те, чим одна людина відрізняється від інших людей.

Психолог К. Платонов у  структурі особистості виокремлює чотири підструктури.

Перша підструктура — спрямованість  особистості: моральні якості, установки, стосунки з іншими. Визначається суспільним буттям людини.

Друга — підструктура досвіду (знання, вміння, навички, звички).

Набувається досвід у процесі  навчання й виховання. Провідним  у набутті досвіду є соціальний чинник.

Третя — підструктура форм відображення. Вона охоплює індивідуальні  особливості психічних процесів, що формуються протягом соціального  життя і специфічно виявляються  в пізнавальній та емоційновольовій діяльності людини.

Четверта підструктура —  біологічно зумовлені психічні функції  особистості. Об’єднує типологічні  властивості особистості, статеві  й вікові особливості та їх патологічні  зміни, що великою мірою залежать від фізіологічних і морфологічних  особливостей мозку.

 

Психологічна структура  особистості дуже складна і багатогранна.

Пізнавальна, емоційно-вольова  діяльність особистості, її потреби, інтереси, ідеали та переконання, самосвідомість тощо — складові духовного життя  особистості, які перебувають у  складній взаємодії і в своїй  єдності становлять її “Я”, яке  керує всіма аспектами внутрішнього життя та проявами його в діяльності та стосунках з іншими.

Темперамент

Темперамент — вроджена (біологічно зумовлена) і незмінна властивість людської психіки, що визначає реакції людини на інших людей та на обставини. Термін введено в ужиток Клавдієм Галеном, у перекладі з латини означає «належне співвідношення частин».

У кожного темпераменту можна  знайти як позитивні, так і негативні  властивості. Гарне виховання, контроль і самоконтроль дає можливість проявитися: меланхоліку, як людині вразливій з  глибокими переживаннями і емоціями; флегматик, як витриманий, без поспішних  рішень людині; сангвінік, як високо чуйну  для будь-якої роботи людині; холерики, як жагучій, шаленій та активній в роботі людині.

Негативні властивості темпераменту можуть проявитися: у меланхоліка - замкнутість і соромливість; у  флегматика - байдужість до людей, сухість; у сангвініка - поверховість, розкиданість, мінливість; у холерика - поспішність рішень.

Розрізняють такі основні  властивості темпераменту, як:

• Сензитивність
• Реактивність
• Пластичність
• Ригідність
• Резистентність
• Екстравертованість
• Інтровертованість

 

Від темпераменту людини залежать:

• Швидкість виникнення психічних процесів (наприклад, швидкість сприйняття, швидкість мислення, тривалість зосередження уваги і т.п.);
• Пластичність та стійкість психічних явищ, легкість їх зміни і переключення;
• Темп і ритм діяльності;
• Інтенсивність психічних процесів (наприклад, сила емоцій, активність волі);
• Спрямованість психічної діяльності на певні об'єкти (екстраверсія або інтроверсія).

Темперамент у теорії Павлова

І. П. Павлов вивчив фізіологічні основи темпераменту, він звертав  увагу на залежність темпераменту від  типу нервової системи. «Темперамент є  біологічним фундаментом нашої  особистості, тобто заснований на властивостях нервової системи, пов’язаний з тілобудовою людини, з обміном речовин в організмі». Павлов виділив чотири основні типи вищої нервової діяльності:

1. «рухливий» (сильний, живий, врівноважений тип нервової системи, відповідає темпераменту сангвініка);

2. «інертний» (сильний, спокійний, врівноважений тип нервової системи, відповідає темпераменту флегматика);

3. «неврівноважений» (рухливий, нестримний, сильний тип нервової системи — відповідає темпераменту холерика);

4. «слабкий» (неврівноважений, малоактивний тип нервової системи, зумовлює темперамент меланхоліка).

Розрізняють 4 типи темпераменту: сангвінічний, меланхолічний, холеричний, флегматичний.

САНГВІНІЧНИЙ темперамент. Сангвінік окреслюється Павловим як «гарячий, дуже продуктивний діяч, але лише тоді, коли він має цікаву справу, тобто постійне збудження. Коли ж такої справи немає, він стає нудним, млявим». Він збуджено відповідає на все, що привертає його увагу, має живу міміку та виразні рухи. З незначного приводу він регоче, а несуттєвий факт може його розгнівати. Він активно береться за нову справу й може довго працювати, не втомлюючись. Він швидко зосереджується, дисциплінований. Йому притаманні швидкі рухи, гнучкість розуму, кмітливість. Швидкий темп мовлення, швидке включення в нову роботу. Висока пластичність виявляється в мінливості почуттів, настроїв, зацікавлень і прагнень, легко сходиться з новими людьми, швидко звикає до нових вимог і обставин. Екстраверт. Почуття легко виникають, легко змінюються.

ХОЛЕРИЧНИЙ темперамент  характеризується І. П. Павловим як: «бойовий тип, запальний, дратівливий… Захопившись  якоюсь справою, надмірно налягає на свої засоби й сили та врешті-решт рветься, виснажується більше, ніж слід, він  допрацьовується до того, що все  йому вже несила. Я.Стреляу характеризує як: «відрізняється малою чутливістю, високою реактивністю й активністю. Але реактивність явно переважає над активністю, тому він нестримний. Невитриманий, нетерплячий, характерна різка зміна настрою. Запальний, швидкий темп і різкість у рухах. Він менш пластичний і більш інертний, ніж сангвінік. Звідси велика стійкість прагнень та інтересів, більша наполегливість, можливі труднощі в переключенні уваги».

ФЛЕГМАТИЧНИЙ темперамент  за характеристикою І. П. Павлова  — спокійний, врівноважений, завжди рівний, наполегливий і впертий трудівник  життя. Але йому потрібен час для  розкачки, для зосередження уваги, для  переключення його на інший об’єкт тощо. Його важко розсмішити й засмутити. При великих неприємностях залишається  спокійним. Зазвичай у нього бідна  міміка, рухи невиразні й уповільнені, так само, як і мова. Він не кмітливий, важко переключає увагу й пристосовується  до нових обставин, повільно перебудовує  навички й звички. При цьому  він енергійний і працездатний. Відрізняється  терпеливістю, витримкою, самоконтролем. Як правило, він важко сходиться  з новими людьми, слабко відгукується на зовнішні враження, інтроверт.

МЕЛАНХОЛІЧНИЙ темперамент  зазначений І. П. Павловим як «явно гальмівний тип нервової системи... очевидно, кожне  явище життя є гальмівним агентом, якщо він ні вві що не вірить, ні на що не сподівається, від усього очікує та у всьому бачить лише погане, небезпечне». Міміка й рухи його невиразні, голос тихий, рухи бідні. Зазвичай невпевнений у собі, боязкий, найменші труднощі змушують його опускати руки. Він не енергійний, не наполегливий, легко втомлюється й малопрацездатний. Йому притаманна легко розпорошувана й нестійка увага, вповільнений темп усіх психічних процесів. Більшість меланхоліків — інтроверти. Він сором’язливий, нерішучий, боязкий. Однак у спокійному, звичному для нього оточенні меланхолік може успішно справлятися з життєвими задачами.

Характер

В системі відносин особистості  виділяють чотири групи рис характеру, що утворюють симптомокомплекси:

• ставлення людини до інших людей, до колективу, до суспільства: індивідуалізм; колективізм (товариськість, чуйність, повага до інших, і «протилежні» риси — замкнутість, черствість, грубість, зневага до людей);
• риси, що показують ставлення людини до праці, до своєї справи (працьовитість, схильність до творчості, сумлінність в роботі, відповідальне ставлення до справи, ініціативність, наполегливість і «протилежні» їм риси — лінь, схильність до рутинної роботи, несумлінність у роботі, безвідповідальне ставлення до справи, пасивність);
• риси, що показують, як людина ставиться до самого себе (почуття власної гідності, гордість, що правильно розуміється особою, і пов'язана з нею самокритичність, скромність і «протилежні» їм риси: зарозумілість, що іноді переходить у нахабність, марнославство,егоцентризм, як схильність розглядати в центрі подій себе і свої переживання, егоїзм — схильність піклуватися переважно про своє особисте благо);
• риси, що характеризують ставлення людини до речей (акуратність або неохайність, дбайливе або недбале поводження з речами).

 

Теорії і типології  характерів

Найбільш відома теорія характеру, запропонована німецьким психологом Е. Кречмером. Згідно з цією теорією, характер залежить від статури. Кречмер описав три типи статури і відповідні їм три типи характеру:

• астеніки (від грец. ἀσθενές - слабкий) — люди худі, з подовженим обличчям, довгими руками і ногами, плоскою грудною кліткою і слабкою мускулатурою. Відповідний тип характеру — шизотимики — люди замкнуті, серйозні, вперті, важко пристосовуються до нових умов. При розладах психіки схильні до шизофренії.
• атлетики (від грец. ἀθλητικός - властивий борцям) — люди високі, широкоплечі, з могутньою грудною клітиною, міцним скелетом і розвиненою мускулатурою. Відповідний тип характеру — іксотимики — люди спокійні, невразливі, практичні, владні, стримані в жестах і міміці, не люблять змін і погано до них пристосовуються. При розладах психіки схильні до епілепсії.
• пікніки (від грец. πυκνός - щільний, товстий) — люди середнього зросту, повненькі або схильні до ожиріння, з короткою шиєю, великою головою і широким обличчям з дрібними рисами. Відповідний тип характеру — циклотимики — люди товариські, контактні, емоційні, легко пристосовуються до нових умов. При розладах психіки схильні до біполярного афективного розладу.

За рівнем прояву рис характеру  характери діляться на:

• середні («нормальні»),
• виражені (акцентуйовані),
• ті, що виходять за рамки психіатричної норми (психопатії).

Зв'язок з темпераментом

Темперамент також не зумовлює рис характеру, але між ним  і властивостями характеру існує  тісний взаємозв'язок. Від темпераменту залежать динамічні особливості  прояву характеру. Наприклад, товариськість  у сангвініка і флегматика буде проявлятися  по-різному. Темперамент впливає на розвиток окремих рис характеру. Одні властивості темпераменту сприяють формуванню певних рис характеру, інші — протидіють.

Залежно від типу темпераменту дитини необхідно використовувати індивідуальні прийоми впливу на неї, щоб виховати потрібні властивості характеру.

Існує і зворотна залежність проявів темпераменту від характеру  людини. Завдяки певним рисам характеру  людина може стримувати небажані за даних  обставин прояви темпераменту.

2. Групи і команди в організації