Інвестиційне забезпечення інноваційної діяльності підприємств

ЗМІСТ

 

ВСТУП………………………………………………………………………..…………3

РОЗДІЛ І  ІНВЕСТИЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ ………………………………………………..……………………..5

1. Економічна сутність інвестицій………………………………………….5
2. Інноваційна діяльність підприємств…………………………….………9
3. Інвестиційне забезпечення інноваційної діяльності підприємств…..15

РОЗДІЛ ІІ ОБГРУНТУВАННЯ ВИРОБНИЧОЇ ПРОГРАМИ ВИРОБНИЦТВА ..20

РОЗДІЛ ІІІ ПРОЕКТУВАННЯ ЦЕХУ……………………………………...………..32

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………..35

ЛІТЕРАТУРА ………………………………………………………………..………..36

ДОДАТОК А…………………………………………………………………………..37

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

В умовах економіки України  розраховувати на значне бюджетне фінансування інноваційної діяльності неможливо. Тому для більшості вітчизняних підприємств основним джерелом стимулювання нововведень є власні кошти та іноземні інвестиції. Банківський кредит поки що залишається занадто дорогим, а самі кредити - занадто короткостроковими для розвитку інноваційної діяльності. Венчурне інвестування, про яке останнім часом багато дискутують, залишається «екзотикою» і значних успіхів не демонструє. Як показує світовий досвід, фінансування інноваційної діяльності базується на таких принципах як:

• чітка цільова орієнтація та швидке й ефективне впровадження сучасних науково-технічних інновацій;
• різноманітність джерел фінансування; обґрунтованість і юридична захищеність методів акумуляції коштів;
• гнучкість системи фінансування; фінансування всіх етапів життєвого циклу інновацій.

Крім того, фінансування інноваційної сфери має складну  структуру й охоплює форми, джерела та ефективність фінансування інновацій, інструменти акумуляції грошових коштів і їх вкладення у проекти та контроль за ними.

У сучасних умовах на більшості  підприємств реальне інвестування – це єдиний напрямок їх інноваційно-інвестиційної діяльності, що зумовлено не тільки нерозвиненістю фондового ринку України, а й низкою переваг, які забезпечують реальне інвестування. Так, за даними Держкомстату України, в 2012р. питома вага підприємств, що здійснювали інновації, в загальній кількості промислових підприємств України становила 14,2%. Серед цих підприємств упровадженням

інновацій займалось лише 11,5% промислових підприємств. Що свідчить про існування певних проблем щодо формування та реалізації інноваційно-інвестиційної стратегії вітчизняних підприємств. При цьому виявляється тенденція до щорічного збільшення загальної суми витрат на інновації. Якщо

в 2010 р. було витрачено 5751,6 млн. грн, у 2011р. – 6160 млн. грн, то в 2012 р. – вже 10850,9 млн. грн. Питома вага витрат припадає на придбання машин, обладнання та програмного забезпечення, пов’язані з упровадженням інновацій – 7471,1 млн. грн (68,9%) .

У сучасних умовах господарювання кожне підприємство зацікавлене в забезпеченні конкурентних переваг за рахунок технологічного рівня виробництва продукції, а тому самостійно намагається забезпечувати динамічний його розвиток. Однак самостійно підтримувати необхідні темпи розвитку технологій більшість українських підприємств не в змозі з наступних причин:

• Розрив між технологічним станом розвинених країн світу та України.
• Збитковість підприємств: самостійно забезпечити достатній рівень фінансування науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) окреме взяте підприємство не в змозі.
• Конкурувати з іноземними підприємствами за умов отримання ними різноманітної допомоги з боку держави фактично неможливо – необхідна чітка стратегія ліквідації відставання в інноваційній сфері.

За таких умов важливим є посилення державного регулювання  інноваційно-інвестиційної діяльності, формування державної політики у цій сфері. До такого висновку підводить і вивчення досвіду розвинутих країн (США, Японії, Німеччини, Великобританії, Франції), які розвиваються перш за все на основі активізації інноваційної діяльності. Саме в цих країнах спостерігається радикальний перехід від традиційної до інноваційної науково-технічної політики.

Інноваційний розвиток вимагає  необхідного інвестування, в той  час як стимулювання інвестиційної діяльності має розглядатися в контексті загального інноваційного сектора стратегічного розвитку держави.

Держава, використовуючи певні  механізми, має забезпечити умови  для формування та стимулювання розвитку інвестиційно-інноваційної діяльності насамперед через створення позитивного інвестиційного клімату внаслідок поліпшення загального міжнародного іміджу країни.

 

 

 

РОЗДІЛ І ІНВЕСТИЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

1. Економічна сутність інвестицій

 

Поняття «інвестиції» та «інвестування» ввійшли в науковий обіг в результаті реформування економіки України. Вітчизняні та зарубіжні економісти розглядають інвестиції як довгострокове вкладання капіталу в різні сфери і галузі економіки, інфраструктуру, соціальні програми, охорону навколишнього природного середовища як у межах країни, так і за кордоном з метою розвитку виробництва, соціальної сфери, підприємництва, отримання прибутку.

Термін «інвестиція» походить від лат. invest, що означає «вкладати». У широкому розумінні цього слова інвестиції становлять собою вкладання капіталу з метою його збільшення в майбутньому. Таким чином, інвестиції – це те, що відкладається на завтра. Одну їх частину складають споживчі блага, які не використовуються в поточному періоді, тому що вони відкладаються на збільшення запасів, іншу – ресурси, які спрямовуються на розширення виробництва. Інвестиціями можуть бути як грошові кошти, так і акції, цінні папери, пайові внески, рухоме і нерухоме майно, авторські права. З фінансового погляду інвестиції – це всі види активів (коштів), які вкладаються в економічну діяльність з метою одержання доходу, а з погляду економіки інвестиції – це витрати на створення, розширення і технічне переозброєння капіталу.

У сучасній економічній літературі термін «інвестиції», як правило, трактується як будь-ке вкладання коштів, яке може і не призвести ні до зростання капіталу, ні до одержання прибутку. До них належать і так звані споживчі інвестиції, тобто придбання предметів довгострокового користування, які за своїм економічним змістом не можуть бути інвестиціями. Проте слід пам’ятати, що інвестування капіталу може здійснюватися не лише у грошовій формі, а й у формах рухомого і нерухомого майна, різних фінансових інструментів (цінних паперів), нематеріальних активів.

У Законі України «Про інвестиційну діяльність» інвестиції трактуються як всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями Закон визначає:

• кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;
• рухоме та нерухоме майно;
• майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;
• сукупність технічних, технологічних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих;
• права користування землею, водою, ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;
• інші цінності.

Таким чином, приріст капіталу за рахунок інвестицій ми можемо назвати процесом інвестування. Джерелом приросту капіталу й головним мотивом інвестування є одержуваний прибуток. Обидва процеси – вкладання капіталів і отримання прибутку – відбуваються в певних періодах часу, а тому вкладання капіталу, а згодом і одержання прибутку може бути послідовним, паралельним або інтервальним.

У першому випадку прибуток буде отриманий відразу після завершення інвестування в повному обсязі, у другому – до повного завершення процесу інвестування, у третьому – між періодом інвестування та одержанням прибутку минає певний час, тривалість якого залежить від форми інвестування та особливостей інвестиційного проекту.

Нині у фаховій (науковій) зарубіжній літературі термін «інвестування» часто трактується як придбання  цінних паперів (акцій, облігацій). У нашій країні за радянських часів його ідентифікували з терміном «капітальні вкладення». Інвестиції в цьому разі розглядалися як вкладання у відтворення основних фондів (споруд, обладнання, транспортних засобів). Водночас інвестування можуть бути спрямовані на поповнення обігових коштів, придбання нематеріальних активів (патентів, ліцензій, ноу-хау).

Капіталовкладення визначають витрати на створення нових, а також на розширення, реконструкцію і технічне переоснащення дієвих основних фондів реального сектору економіки. Капітальні вкладення як економічна категорія характеризувалися сукупністю товарно-грошових відносин, пов’язаних із рухом вартості, авансованої у відтворення матеріально-технічних компонентів продуктивних сил, тобто вони значно вужчі, ніж інвестиції.

Довготерміновий характер капіталовкладень, відсутність в їх складі витрат на формування й відтворення оборотних фондів свідчать про обмеженість даної категорії для реального розуміння повноцінного ресурсного забезпечення економічного росту, науково-технологічного відновлення виробничого апарату.

Зарубіжні фахівці в дослідженнях економічного змісту інвестицій наголошують на таких факторах:

а) приріст капіталу, що функціонує;

б) одержання додаткового  доходу;

в) відмова від частини  поточного споживання на користь  очікуваного розширення споживання в майбутньому.

Правильні за своєю суттю, такі характеристики інвестицій усе таки не розкривають досить повно цю складну економічну категорію. Заслуговують на увагу пропозиції економістів щодо розмежу вання понять інвестиційні товари й інвестиційні ресурси за критерієм їх здатності брати участь у утворенні та відтворенні капіталу.

Уведення в наукову  термінологію категорії інвестиційних  ресурсів дозволяє більш докладно розглянути етапи інвестування, відповідно, і  функції інвестицій. цілком обґрунтованим  є розширення складу інвестиційних  ресурсів за рахунок об’єктів інтелектуальної  власності.

Інвестування – це процес акумуляції коштів у різній формі (гроші, акції, цінні папери, пайові внески, рухоме і нерухоме майно, авторські права та ін.), перетворення їх в інвестиційні товари та ресурси, залучення останніх у виробничу стадію і трансформація у перетворювальні інноваційні фактори – ресурси, а далі – у капітал.

Неправомірно вважати  продовженням інвестування приріст  капітальної вартості у формі  доходу чи іншого ефекту. Таке методологічне положення не суперечить необхідності докладного розрахунку повернення інвестованих коштів, їх ефективності, окупності тощо. Але все це забезпечується уже виробничими процесами в поєднанні з іншими факторами. В.Г. Ревазов під час досліджень виявив і обґрунтував такі функції інвестицій у виробничій сфері :

1)формування факторів-ресурсів для виробничої стадії відтворення;

2)реструктуризація основних інститутів сучасного відтворення;

3)утворення нової комплексної структури капіталу у виробничій стадії;

Інвестиційна діяльність — це комплекс заходів і практичних дій юридичних та фізичних осіб (українських або іноземних), а також держави щодо здійснення інвестицій у будь-якій формі з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту .

Основною метою управління інвестиційною діяльністю є забезпечення найбільш ефективних шляхів реалізації інвестиційної стратегії підприємства на окремих етапах його розвитку, що в кінцевому підсумку набуває конкретного вираження в максимізації ринкової вартості підприємства та підвищенні добробуту його власників у поточному та майбутніх періодах. Саме тому, в процесі реалізації цієї мети, інвестиційна діяльність спрямовується на вирішення таких найважливіших завдань розвитку економіки підприємства:

1) забезпечення формування  необхідних обсягів та оптимальної структури інвестиційних ресурсів з урахуванням потреб на довготермінову перспективу;

2) забезпечення мінімізації  інвестиційних ризиків за необхідного  рівня дохідності інвестицій;

3) забезпечення високих  темпів економічного розвитку  підприємства;

4) підтримання фінансової стійкості та платоспроможності підприємства у процесі здійснення інвестиційної діяльності;

5) забезпечення максимізації  чистого прибутку, що залишається  у розпорядженні підприємства від інвестиційної діяльності;