Іноземне інвестування сільського господарства в Україні

 

ВСТУП

 

Іноземні інвестиції в сільське господарство України в умовах обмеженості внутрішніх ресурсів є найбільш привабливим джерелом матеріально-технічного та фінансового забезпечення. Однак їх обсяг та рівень ефективності залишаються вкрай недостатніми через наявність цілої низки чинників: нестабільність політичної ситуації і законодавчої бази, низька  інвестиційна привабливість українського сільського господарства для іноземних інвесторів та ін.

Зрозуміло, що кожна країна-інвестор в першу чергу дбає про свої інтереси і, за великим рахунком, кожна іноземна допомога – це, в певному розумінні, засіб послаблення партнера, який її одержує. Проте аналіз світового досвіду показує, що й країни, які одержують іноземну допомогу, можуть мати вагомі ефективні результати від неї за наявності відповідного механізму використання. З цією метою опрацьовано роботи вчених-економістів, які займаються досліджуваною проблемою: І. Вініченко, М. Лук’яник, О. Колосова, О. Мельник, А. Пересади, А. Пехтик, М. Щурик тощо. Ними досліджено значний фактичний матеріал, на основі чого зроблено відповідні висновки та обґрунтовано низку рекомендацій щодо розвитку іноземного інвестування сільського господарства та підвищення його ефективності. Проте дана тема потребує більш точного і грунтовного вивчення, що й обумовило вибір теми курсової роботи.

Метою дослідження є обґрунтування теоретичних та методологічних основ щодо залучення іноземних інвестицій в сільське господарство України.

Для реалізації мети дослідження були поставлені і вирішувались такі задачі:

• визначити сутність поняття іноземних інвестицій,
• розкрити класифікацію іноземних інвестицій та значення для економіки,
• охарактеризувати методи визначення іноземних інвестицій,
• провести оцінку стану сільського господарства України та привабливості галузі для іноземних інвесторів,
• здійснити аналіз іноземного інвестування в сільське господарство України,
• обґрунтувати ефективність залучення іноземних інвестицій в сільське господарство України,
• визначити стратегію залучення іноземних інвестицій в сільське господарство України,
• охарактеризувати основні напрями поліпшення інвестиційного клімату країни,
• дослідити пріоритетні галузі сільського господарства для залучення іноземних інвестицій.

Об’єктом дослідження є процеси іноземного інвестування сільського господарстваУкраїни.

Предмет дослідження – сукупність проблем, спричинених об’єктивною необхідністю іноземного інвестування сільського господарства України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ІНОЗЕМНОГО ІНВЕСТУВАННЯ

 

1.1. Поняття  іноземних інвестицій та їх значення для економіки

 

Дослідження проблем  інвестування економіки завжди перебуває  в центрі уваги економічної науки. Це обумовлено тим, що інвестиції порушують  самі глибинні основи господарської  діяльності, визначаючи процес економічного росту в цілому.

Економічна  діяльність окремих господарюючих  суб'єктів та країни в цілому значною  мірою характеризується обсягом  здійснюваних інвестицій.

Термін «іноземні інвестиції», як економічне явище, яке здавна привертало і привертає увагу вчених-економістів, неоднозначно та різнобічно тлумачиться у літературних джерелах.

Термін «інвестиції» (від лат. investio - вдіваю) означає вкладення коштів. У більш широкій трактовці інвестиції являють собою вкладення капіталу з метою подальшого його збільшення. Інвестиції мають фінансове та економічне визначення. Під іноземними інвестиціями мається на увазі вкладення іноземного капіталу в економіку нашої держави [7, c. 21].

Згідно із Законом  України «Про режим іноземного інвестування «під іноземними інвестиціями розуміють усі цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку чи досягнення соціального ефекту» [1].

На думку  автора, головною метою іноземних  інвестицій є все ж таки отримання прибутку, але не досягнення соціального ефекту.

За  визначенням В.Г. Федоренка та В.Б. Захожая [10, с. 98] іноземні інвестиції являють собою всі види цінностей, які вкладаються в об’єкти інвестиційної діяльності на території тієї чи іншої країни.

На  нашу думку, у цьому визначенні доцільно було б вказати мету, заради якої здійснюється інвестування.

На думку  Л.Н. Павлової, іноземні інвестиції являють  собою всі види майнових і інтелектуальних цінностей, які вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку [21, c. 247]. Вважати, що інвестування може здійснюватись тільки з метою отримання прибутку, є не зовсім правильним, оскільки вкладення коштів у об’єкти невиробничої сфери можна розглядати як засіб забезпечення нормального функціонування економіки.

Найприйнятнішим визначенням терміну “іноземні  інвестиції”, є визначення, яке дано в Законі України “Про режим іноземного інвестування” (cт.1): «Іноземні інвестиції – цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту» [1].

Однак, на думку професора В.М. Косака [13], не зовсім вдалим є визначення категорії “іноземні інвестиції” через категорію “цінності”, оскільки остання є ширшою і об’єднує також об’єкти, які не пов’язані з інвестуванням. Тому категорію “цінності” необхідно замінити конкретнішими об’єктами: гроші, цінні папери, майнові права тощо.

Підсумовуючи  результати досліджень літературних джерел, визначення іноземних інвестицій можна сформулювати так: іноземні інвестиції – це грошові кошти, цінні папери, майно та майнові права, результати інтелектуальної діяльності, інші цінності, передбачені чинним законодавством, що вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної діяльності , які не заборонені законом, з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

Інвестиції - внутрішні  та зовнішні являють собою складний багатоступінчатий механізм, здатний у величезній мірі збільшити економічний потенціал країни.

Іноземні інвестиції відіграють значну роль у вирішенні важливих питань в економічному розвитку країни. І це цілком зрозуміло, адже інвестиції, як правило, означають довгострокове вкладення грошових коштів та інших цінностей у розвиток економіки, її окремих галузей і підприємств. Цінності можуть вкладатись як усередині країни, тобто в національну економіку, так і за кордоном — в економіку зарубіжних країн. Тому залучення іноземних інвестицій сприяє подоланню проблем в економіці й забезпеченню передумов економічного зростання держави.

 

1.2. Класифікація  іноземних інвестицій

 

Огляд та узагальнення літературних джерел дозволяють певним способом класифікувати іноземні інвестиції. Згідно із Законом України «Про режим іноземного інвестування» (cт. 2) іноземні інвестиції можна здійснювати у вигляді: іноземної валюти; валюти України; будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав; акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав; грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань; будь-яких прав інтелектуальної власності; прав на здійснення господарської діяльності; інших цінностей відповідно до законодавства України [1].

Залежно від  ступеня контролю над підприємством іноземні інвестиції поділяють на прямі та портфельні.

На думку  експертів Міжнародного валютного  фонду (МВФ) та організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), інвестиції вважаються прямими, якщо здійснюються за межами національних кордонів з метою розширення виробництва товарів і послуг, закупівлі товарів для імпорту в країну базування або експорту в треті країни. Їх характерними ознаками є те, що інвесторові належить управлінський контроль над підприємствами, і вони виступають у формі акціонерного капіталу і коротко- та довгострокових міжфірмових позик [24]. Згідно з цим визначенням метою здійснення прямих інвестицій є виробництво товарів та їх переміщення між країнами. Тобто, тут основним критерієм є той факт, що прямі іноземні інвестиції передбачають здійснення підприємницької діяльності.

Згідно  з законодавством України прямими  вважаються інвестиції, якщо іноземна інвестиція в статутному фонді підприємства (організації) становить не менше 10 відсотків.

Портфельні іноземні інвестиції являють собою вкладення в акції зарубіжних підприємств (без придбання контрольного пакета), облігації та інші цінні папери іноземних держав, міжнародних валютно-кредитних організацій з метою отримання підвищеного доходу за рахунок податкових пільг, зміни валютного курсу тощо. Такі інвестиції не зумовлюють реального контролю інвестора над об’єктом інвестування.

Аналіз  порівняння прямих і портфельних інвестицій наведено у табл. 1.1.

Іноземні інвестиції можна класифікувати і за іншими ознаками [9, c. 30].

За формою власності  іноземні інвестиції поділяються на державні, приватні, міжнародних організацій, недержавних організацій, змішані.

За  величиною іноземні інвестиції поділяють  на малі (до 10 тис. дол.), середні (до 100 тис. дол.), великі (від 100 тис. дол).

За  джерелом вкладення іноземні інвестиції поділяються на:

– первинні, які вкладаються іноземним інвестором в об’єкти інвестування приймаючої країни вперше;

– реінвестиції (активи, отримані іноземним інвестором у результаті господарчої діяльності на території приймаючої країни у вигляді доходів і спрямовані на розширення виробництва.

За  ступенем повернення: інвестиції, що повертаються (кредити, позики); ризикові (частка у  власності капіталу); що не повертаються (технічна допомога міжнародних організацій) [2].

 

Таблиця 1.1

Порівняльний  аналіз прямих і портфельних іноземних  інвестицій

 

Спільне	Особливості
В основі лежить мотив отримання прибутку	Прямі іноземні інвестиції	Портфельні  іноземні інвестиції
		Передбачають  отримання контролю над   підприємством, здійснення підприємницької діяльності	Відбувається  лише перелив фінансових ресурсів з метою міжнародної диверсифікації, використання різниці процентних ставок чи відмінностей в оподаткуванні
		Інвестиції  в майно, основні й оборотні засоби, ноу-хау, цінні папери тощо	Інвестиції  лише в цінні папери
		Носять  довготривалий характер і є менш ліквідними	Як правило  мають недовготривалий характер і є більш ліквідними
		Разом з капіталом  відбувається трансфер технологій менеджменту, технічних та економічних знань	За кордон відпливає  лише капітал
		Мета: отримання прибутку на капітал, підприємницького прибутку, прямих і непрямих вигод від контролю над фірмою	Мета: отримання прибутку на капітал
	Передбачають, як правило, вищу рентабельність і ведуть до більш помітного відтоку прибутків з країни-реципієнта	Передбачають  нижчу  рентабельність
	Справляють  безпосередній і довготривалий вплив на економіку приймаючої країни	Не  справляють значного й довготривалого впливу на економіку приймаючої країни

Джерело: [24]

 

На  нашу думку, доцільним буде доповнити  вищенаведений перелік класифікацій іноземних інвестицій за такими ознаками: за сферою інвестування, за формою державних гарантій, за режимом оподаткування.

Держава-реципієнт  повинна гарантувати іноземному інвестору захист його прав і інтересів, що декларуються в національних конституціях, законах про іноземні інвестиції і багатьох інших законодавчих і нормативних документах. Отже, доцільним буде виділення класифікації іноземних інвестицій за формами державних гарантій:

– гарантії від  зміни законодавства;

– гарантії щодо примусових вилучень, а також незаконних дій державних органів та їхніх  службових осіб;

– компенсацію  і відшкодування збитків іноземним  інвесторам, завданих їм внаслідок  дій або бездіяльності державних органів чи їхніх службових осіб;

– гарантії у  разі припинення інвестиційної діяльності;

– гарантії переказу прибутків, одержаних внаслідок  здійснення іноземних інвестицій.

– визначення порядку  вирішення інвестиційних спорів.

За режимом  оподаткування іноземні інвестиції можна класифікувати:

1) з загальним режимом оподаткування;

2) з пільговим режимом оподаткування:

– податкові  канікули;

– інвестиційні знижки;

• податковий кредит;

– прискорена амортизація;

– інвестиційні субсидії;

– пільги непрямого оподаткування, зокрема знижені ставки мита.

Приймаючи рішення  про вкладення коштів і обираючи країну для реалізації інвестиційного проекту, для інвестора є важливим передбачити пріоритетну сферу  для інвестування. Отже, можна запропонувати  класифікацію іноземних інвестицій за сферою вкладення: агропромисловий комплекс, легка промисловість, лісопромисловий комплекс, машинобудування, медична промисловість, паливно-енергетичний комплекс, транспортна інфраструктура, зв'язок, хімічна і нафтохімічна промисловість, соціальна інфраструктура.

Узагальнена класифікація іноземних інвестицій зображена у табл. 1.2.

Таблиця 1.2

Класифікація іноземних  інвестицій

КЛАСИФІКАЦІЯ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ
За типом  інвестованих активів: – іноземна валюта; – національна валюта України; – цінні папери (акції, облігації тощо); – грошові вимоги та права на них; – майно (рухоме і нерухоме); – права інтелектуальної влас– ності; – права на здійснення господар– ської діяльності; – інші активи (не заборонені законодавством).	За формою інвестування: – придбання частки існуючих українських підприємств; – створення спільних підприємств з українськими суб’єктами господарської діяльності; – придбання рухомого або нерухомого майна в  Україні; – придбання в Україні цінних паперів та нематеріальних активів, що дають можливість контролю; – придбання прав на користування землею та природними ресурсами  в Україні; – угоди про спільну господарську діяльність та розподіл продукції; – інші не заборонені законодавством форми.	За ступенем контролю: – прямі; – портфельні
За формою власності: – державні; – приватні; – міжнародних організацій; – недержавних організацій; – змішані.	За величиною: – малі (до 10 тис.дол.); – середні ( до 100 тис.дол.); – великі (більше 100 тис.дол.).	За джерелом вкладення: – первинні; – реінвестиції.
За метою  інвестування: – досягнення фінансової мети; – досягнення підприємницької мети; – досягнення іншої мети .	За формою оформлення: – явні інвестиції; – приховані інвестиції; – “чорні інвестиції”.	За геополітичною  спрямова– ністю: – розвинені країни; – країни, що розвиваються; – інтернаціональні.
За ступенем повернення: – інвестиції, що повертаються; – ризикові; – інвестиції, що не повертаються	За ступенем повернення: – інвестиції, що повертаються; – ризикові; – інвестиції, що не повертаються.	За формами  державних гарантій: – гарантії від зміни законодавства; – гарантії, щодо незаконних дій державних органів та їхніх службових осіб; – гарантії у разі припинення інвестиційної діяльності; – гарантії переказу прибутків, одержаних внаслідок здійснення іноземних інвестицій; – інші гарантії.
Продовження табл. 1.2
За сферою вкладення: – АПК; – легка промисловість; – лісопромисловий комплекс; – машинобудування; – медична промисловість; – паливно– енергетичний комплекс; – транспортна інфраструктура; – інші сфери.		За режимом  оподаткування: – загальний режим оподатку– вання; – пільговий режим оподатку– вання: · податкові канікули; · інвестиційні знижки; · податковий кредит; · прискорена амортизація; · інвестиційні субсидії; інші.