Нормування праці

 2.1.2. Час регламентованих перерв  .

 2.2. Ненормований робочий час не  є об'єктивно необхідним, а отже, не включається до складу норми.  Це таке:

 2.2.1. Час непродуктивної роботи  .

 2.2.2. Час нерегламентованих перерв  .

 Для реєстрації результатів вивчення робочого часу використовуються відповідна документація і методи обробки інформації, проводяться при необхідності фотографії робочого дня і хронометражні спостереження.

 Для обліку тривалості робочого дня застосовуються показники його фактичної і нормальної тривалості. Фактична тривалість робочого дня характеризується часом роботи одного працюючого за день (зміну), включаючи понаднормові години і виключаючи години простоїв. Вона розраховується діленням відпрацьованих за певний період людино-годин на відпрацьовані людино-дні. Нормальна тривалість робочого дня визначається кількістю годин роботи, встановленою законом для даної групи працівників.

 Коефіцієнт  використання робочого часу розраховується діленням фактичної тривалості робочого дня на нормальну. Чим ближчий  він до 1, тим вищий рівень організації і дисципліни праці на даному підприємстві.

      Типова  структура норми  часу.  Сумарна величина нормуємих елементів затрат часу на одиницю продукції (виконання операції) є штучно-калькуляційним часом (Тшк), або повною нормою часу за певних організаційно-технічних умов. Норма штучно-калькуляційного часу використовується як основна планово-облікова одиниця з метою планування виробництва, організації праці, нарахування заробітної плати тощо. Розгорнута формула повної норми штучно-калькуляційного часу має такій вигляд

Тшк = Тп-з + То + Тд + Торг + Ттех + Тв  +Тос + Тпт

де Тп-з  – норма підготовчо -  завершального  часу, яка встановлюється: – в  одиничному і дрібносерійному виробництві на одну деталь (виріб); у серійному - на партію деталей (виробів): у масовому приєднується до часу обслуговування робочого місця; То - норма основного часу; Тд - норма допоміжного часу; Торг та Ттех – норма часу, відповідно, на організаційне та технічне обслуговування робочого місця; Тв - норма часу регламентований відпочинок; Тос – норма часу на регламентовані особисті потреби; Тпт – норма часу на регламентовані перерви з організаційно-технічних причин.

На практиці часто об’єднують основний і допоміжний час, час організаційного і технічного обслуговування, час на відпочинок та особисті потреби. У серійному та одиничному виробництвах час регламентованих перерв Тпр, як правило, відсутній. В такому разі формула штучно-калькуляційного часу набуває спрощеного вигляду

      Тшк = Тп-з + Топ + Тоб + Твоп;

      де  Топ – норма оперативного часу; Тоб – норма часу на обслуговування робочого місця; Твоп – норма часу на відпочинок та особисті потреби.

      В середині повної (штучно-калькуляційної) норми виділяють так звану  норму штучного часу, яка відображає сумарні затрати часу (за винятком підготовчо – завершального) на виготовлення окремої одиниці продукції (виконання операції) при певних організаційно-технічних умовах.

      Тшт = Топ + Тоб + Твоп = То + Тд + Торг + Ттех + Тв + Тос 

      У разі запуску  деталей у виробництво  партіями (п), підготовчо-завершальний час дається на всю партію (Тп-з). Тоді, відповідно, норма

                        штучно-калькуляційного часу буде

        

        У серійному виробництві, коли вироби запускаються у роботу не поштучно, а партіями вживається норма часу на партію виробів (Тпар) – сумарний час виготовлення партії виробів за певних організаційно-технічних умов.

 

       
 
 

     Методи  аналізу затрат робочого часу. Залежно від способу проведення й оброблення спостережень розрізняють два основних методи вивчення затрат робочого часу: метод безпосередніх вимірів і метод моментних спостережень.

     Метод безпосередніх вимірів полягає в безпосередній реєстрації тривалості затрат часу за елементами операції, що спостерігається. За допомогою методу моментних спостережень в різні проміжки фіксується стан об’єктів, що спостерігаються: працівників, верстатів, машин. При цьому структура затрат часу установлюється залежно від кількості моментів, коли спостерігалися відповідні стани.

     Дані  по елементах групуються і підсумовуються у відповідності з прийнятою схемою класифікації витрат робочого часу (основний, допоміжне, відпочинок, втрати з організаційних причин і т.д.). Таким чином складається фактичний баланс робочого часу за зміну.

     До  основних методів вивчення з використанням  спеціальних приладів (секундомірів, хронометрів, годинників, хронографів) фактичних затрат робочого часу протягом зміни або коротший період належать: хронометраж, фотографія робочого часу, фотохронометраж.

     Під хронометражем у  нормуванні праці  розуміють вивчення будь-якої операції шляхом спостереження та вимірювання робочого часу, що йде на виконання окремих її елементів.

     Мета хронометражу - виявлення чинників, що впливають на тривалість кожного елемента операції, циклічно повторюючись.

     Перед початком виміру затрат часу дані про окремі елементи трудової операції заносяться у спеціальний хронометражний лист спостережень (хронокарту). Залежно від тривалості і характеру елементів операції визначають кількість вимірів щодо кожного елемента. Проводячи хронометраж, спостерігач записує тривалість окремих елементів операцій, а також усі перерви в хронокарту.  Під час виконання кожного елемента операції звичайно робиться 10-20 вимірів, а у випадку короткочасних операцій - 30-60. Опрацьовуючи й аналізуючи хронометражні спостереження, спочатку виключають помилкові виміри, а потім розраховують середню тривалість виконання кожного елемента. Наприклад, якщо затрати часу на виконання якої - небудь операції при різних вимірах становили 10, 13, 11, 10, 11, 10, 10, 10, 10 і 11 с, то середня величина часу виконання даного елемента визначається як середнє арифметичне:

       
 

     Сума  середніх затрат по всіх елементах  операції покаже середній час на виконання  операції в цілому.

       Робота вимірюється  не тільки  за допомогою хронометражу, а  й на основі затвердженої системи нормативів часу на трудові рухи.

     Для  глибшого вивчення трудового процесу  широко використовується метод мікроэлементного аналізу, коли операція розчленовується на найпростіші рухи такі, як «простягнути руку», «натиснути», «рух очей», «рух ніг».  Так типизовано 19 мікрорухів, у тому числі 10, що виконуються руками, 7 для ніг і туловища та 2 для очей. Усього система містить 22 види та 50 різновидів мікрорухів, на які розроблені мікроелементні нормативи.

     За  допомогою аналізу виконання кожного такого микроэлемента в часі й у просторі можна моделювати ручні прийоми і розраховувати час, необхідний для їх виконання.

     Розрізняють три способи проведення хронометражу: безперервний (за поточним часом), відбірковий і цикловий.

     Фотографія  робочого дня - це засіб вивчення шляхом спостереження і виміру всіх без винятку затрат часу протягом  повного робочого дня або деякої його частини..

       Головне завдання фотографії  робочого дня полягає у виявленні втрат робочого часу протягом  зміни, визначенні причин, що викликають ці втрати, і розробленні необхідних організаційно-технічних заходів для їх усунення.    

     На  підставі матеріалів фотографії робочого дня проектується раціональна організація  обслуговування робочих місць, нормується підготовчо-заключний час, час перерв на відпочинок і особисті потреби робітника, визначається склад бригади і розподіл роботи всередині бригади,

     Залежно від об’єкта спостереження розрізняють  такі фотографії: використання часу працівників (індивідуальна, групова, самофотографія); часу роботи устаткування; виробничого процесу.

     На  заключному етапі проводиться опрацювання  даних фотографій робочого дня (а  їх повинно бути проведено не менше  трьох), їхній аналіз, розробляються  організаційно-технічні заходи щодо усунення втрат робочого часу і проектируется раціональний (нормативний) баланс робочого часу за зміну. 

      Фотохронометраж застосовується для досліджень нестабільних трудових процесів в індивідуальному та дрібносерійному виробництвах з тривалістю окремих операцій понад 0,25 години. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

  

3. Норми затрат праці, їх класифікація, особливості визначення й застосування.

 

 Величезна різноманітність трудових процесів та умов їх виконання потребує забезпечити  більш-менш рівну інтенсивність  праці на різних за змістом та складністю роботах. Це можливо лише за умови визначення норм праці на єдиній нормативній базі. Така нормативна база складається з універсальних нормативних матеріалів, що розробляються науково-дослідними установами для використання на різних підприємствах при проектуванні норм затрат праці на конкретні роботи.

 Нормативні матеріали — це комплекс довідкової інформації, необхідної для визначення норм затрат праці для конкретних трудових процесів аналітично-розрахунковим методом.

 Різноманітність трудових процесів зумовлює необхідність існування величезної кількості нормативних матеріалів. їх класифікують за різними ознаками. За призначенням і сферою використання розрізняють загальнопромислові, галузеві та місцеві нормативи, за мірою укрупнення — диференційовані та укрупнені та інші.

 Для розуміння змісту нормативних матеріалів найсуттєвіше значення має їх класифікація за видами: нормативи режимів роботи устаткування; нормативи часу; нормативи  обслуговування; нормативи чисельності  та нормативи підлеглості.

 Нормативи режимів роботи устаткування — це регламентовані кількісні характеристики режимів роботи виробничого устаткування, що забезпечують найдоцільніше його використання. Ці нормативи призначені для визначення раціональних режимів роботи обладнання і часу машинної роботи.

 Нормативи часу — це науково обґрунтовані показники затрат часу на виконання окремих елементів трудового процесу. Це найпоширеніший вид нормативів, оскільки робочий час є універсальною мірою праці і найширше вживаним об'єктом її нормування. Ці нормативи призначені для визначення норм затрат праці на машинно-ручних і ручних роботах. Вони поділяються на такі групи: нормативи основного часу; допоміжного часу; часу підготовчо-завершальної роботи; часу обслуговування робочого місця; часу на відпочинок та особисті потреби.

 Нормативи обслуговування — це регламентовані величини, які характеризують співвідношення між кількістю персоналу, що виконує функції обслуговування певних об'єктів, та кількістю цих об'єктів. Вони використовуються для встановлення норм обслуговування, тобто кількості одиниць обладнання, робочих місць, виробничих площ та інших об'єктів, що закріпляються за одним або групою працівників.

 Нормативи чисельності — це регламентовані величини, що визначають кількість  працівників певного професійно-кваліфікаційного складу, необхідну для якісного виконання одиниці або певного обсягу роботи. Ці нормативи використовуються для встановлення чисельності працівників на роботах, де її визначення через інші нормативи утруднене (наприклад, чисельності спеціалістів — конструкторів, технологів, економістів).

 Нормативи підлеглості — це регламентовані величини, що визначають співвідношення між кількістю керівників та кількістю  підпорядкованих їм працівників. Найчастіше вони використовуються для визначення кількості керівників первинних ланок — бригадирів, майстрів, старших майстрів тощо.

 Якщо  роботи на підприємстві виконуються  за типовою технологією, що вже відпрацьована  в раціональних організаційно-технічних  умовах на певній кількості підприємств, які мають такі самі види робіт, на ці роботи розробляються типові норми. Вони (типові норми) відіграють роль еталона для підприємств, що освоюють дану технологію.

 Конкретні норми праці для певного трудового  процесу визначаються безпосередньо на підприємстві на основі одного або кількох трудових нормативів. Тобто трудовий норматив є первинним і універсальним, а норма пращ — вторинною і локальною. Нормі відповідають чітко визначені значення факторів, що визначають її величину в конкретних умовах виробничого процесу, а нормативи встановлюються для багатьох значень факторів. Норматив — це функція, що встановлює відповідність між багатьма нормами та впливаючими на них факторами. Норма — це конкретне значення даної функції при фіксованих значеннях факторів.