Нормування праці

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КИЇВСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА» 
 
 

Центр магістерської підготовки 
 

Кафедра економіки підприємств 
 

Спеціальність «Економіка підприємства» 

Магістерська програма «Менеджмент підприємницької діяльності» 
 

КОНТРОЛЬНА  РОБОТА

з дисципліни «Організація виробництва»

Тема: Нормування праці

Варіант 5

 
 

Виконав:

          Студент 1 курсу

          Дьяченко Антон Віталійович 

                                           Перевірив:

                                                                     Доцент В.Г. Васильков 

Київ 2011

1. Сутність, значення й об’єкти  нормування праці.

 

 Нормування праці — це основа її організації на підприємстві. В загальному визначенні нормування праці — це вид діяльності з управління підприємством, спрямований на встановлення оптимальних співвідношень між витратами та результатами праці, а також між чисельністю працівників різних груп та кількістю одиниць обладнання.

 Зміст роботи з нормування праці на підприємстві включає: аналіз виробничого процесу; поділ його на частини; вибір оптимального варіанта технології й організації праці; проектування режимів роботи обладнання, прийомів і методів роботи, систем обслуговування робочих місць, режимів праці і відпочинку; розрахунок норм згідно з особливостями технологічного і трудового процесів; їх впровадження і подальше коректування у зв'язку зі зміною організаційно-технічних умов трудової діяльності.

 Суттєво важливою є наукова обґрунтованість  норм. Норма встановлює саме необхідні  витрати та результати праці. Наукове обґрунтування норм вимагає врахування технічних і технологічних можливостей виробництва, особливостей застосовуваних предметів праці, використання прогресивних форм, прийомів і методів роботи, фізіологічно виправдану інтенсивність і нормальні умови праці. Тобто норми праці повинні відповідати найефективнішим для умов конкретної ділянки роботи варіантам технологічного процесу, організації праці, виробництва і управління. Норми праці повинні відображати найефективніший варіант використання наявних трудових і матеріальних ресурсів, вони фіксують досягнутий рівень техніко-технологічної і організаційної досконалості на підприємстві й для цих умов встановлюють міру праці. Норми праці завершують процес встановлення певної системи організації праці і стають вихідним пунктом для її подальшого вдосконалення.

 Норма праці є тією першоосновою, з якої починається і на якій ґрунтується  весь процес планування праці і виробництва: на основі норм праці розраховують трудомісткість виробничої програми, визначають необхідну чисельність персоналу і його структуру на підприємстві, розраховують економічну ефективність науково-технічних та організаційних нововведень тощо.

 Норми праці — це складова частина організації  оплати праці на підприємстві, це активний засіб забезпечення оптимального співвідношення між мірою праці та мірою її оплати, що відповідає вимогам соціальної справедливості у розподілі фонду споживання. Встановлення точних, рівнонапружених норм праці для кожного робочого місця дає можливість об'єктивно визначити розмір трудового внеску окремих колективів та виконавців у загальний результат діяльності підприємства. Це означає, що науково обґрунтовані норми є ефективним засобом позитивної мотивації праці, спрямованої на активізацію трудової віддачі працівників.

 Отже, нормування праці є важливою ланкою як технологічної та організаційної підготовки виробництва, так і оперативного управління ним. Будь-які суттєві  зміни в технології та організації  праці і виробництва повинні  супроводжуватися зміною норм праці.

 Однак завжди потрібно орієнтуватися не на проміжні, а на кінцеві результати діяльності, тобто при нормуванні праці слід враховувати взаємозалежність витрат на різні види ресурсів. Майже завжди зменшення трудомісткості продукції потребує додаткових витрат на автоматизацію обладнання, оновлення приладів та інструментів, прогресивну технологію тощо. Тому мінімізація норм витрат праці не повинна бути самоціллю, а має розглядатися в комплексі завдань підвищення кінцевої ефективності діяльності підприємства. Тобто норми праці повинні встановлюватися на рівні, що відповідає мінімуму сумарних витрат виробництва на випуск запланованого обсягу продукції. Разом з тим мінімізація витрат ресурсів повинна відбуватися в межах, що відповідають технічним, психофізіологічним, соціальним та іншим нормам.

 Різноманітність видів трудової діяльності людей  обумовлює різноманітність об'єктів  нормування праці. Найширше узагальнення дозволяє виділити дві форми витрат праці: витрати робочого часу та витрати  робочої сили (фізичної та нервової енергії людини). Відповідно до цього виділяємо і дві групи об'єктів нормування праці: 1) ті, що характеризуються переважно витратами робочого часу; 2) ті, що характеризуються переважно витратами робочої сили.

 Універсальною мірою праці і найширше вживаним об'єктом її нормування є робочий час. Він нормується на різних рівнях і різними видами норм. На державно-правовому рівні робочий час нормується, з одного боку, для забезпечення певної кількості праці, необхідної суспільству для його нормальної життєдіяльності, а з іншого — для дотримання прав людини на збереження здоров'я, відпочинок і всебічний розвиток (що передбачає наявність вільного часу). В Україні така норма робочого часу встановлюється відносно робочого тижня і становить 40 годин при нормальних умовах праці. В законодавчому порядку норма робочого часу скорочується при роботі в шкідливих умовах, а також для певних категорій працівників (неповнолітні, інваліди, матері малолітніх дітей, вагітні жінки).

 На мікроекономічному  рівні нормування робочого часу набуває вигляду встановлення норми часу на здійснення конкретних виробничих операцій. Для цього застосовується аналіз трудової структури виробничої операції за окремими мікроелементами (трудовими прийомами, трудовими діями, трудовими рухами).

 Своєрідною  формою нормування робочого часу є встановлення необхідної чисельності персоналу, В цьому випадку нормується також робочий час, тільки не одного, а кількісно визначеної групи працівників.

 Детальніше  нормування робочого часу буде розглянуто в наступному параграфі.

 До другої групи об'єктів нормування праці  належать встановлення обсягу роботи, зони обслуговування, а також норм витрат фізичної та нервової енергії.

 При нормуванні обсягу роботи він встановлюється у  вигляді нормованого завдання, як правило, у натуральних показниках, на зміну, місяць, навчальний рік тощо.

 У промисловості  поширеним об'єктом нормування праці  є зона обслуговування. Вона визначається кількістю засобів виробництва, ефективну роботу яких може забезпечити один працівник або бригада.

 Витрати фізичної і нервової енергії працівників найменш досліджені з-поміж усіх інших об'єктів нормування. Вони можуть характеризуватися темпом роботи, мірою зайнятості працівників протягом робочого часу, показниками втомленості тощо. З існуючих нормативних матеріалів для характеристики цих показників найбільше підходять норми тяжкості праці (під якою розуміємо сумарний вплив всіх факторів трудового процесу на організм людини). Складовими тяжкості праці є її інтенсивність, стан виробничого середовища та ін. Норми тяжкості праці регламентують допустимі навантаження на організм працівника і використовуються для обґрунтування часу на відпочинок, встановлення компенсації за несприятливі умови праці тощо.

 Отже, об'єкти нормування праці дуже різноманітні й складні. Вони вимагають застосування складних і трудомістких методів аналізу для встановлення науково обґрунтованих норм.

 
  

2. Аналіз  трудового процесу  та витрат робочого часу, оцінювання продуктивності.

 Раціональне використання робочого часу на підприємстві починається із встановлення найдоцільніших режимів праці й відпочинку. Розрізняють змінний, добовий, тижневий і місячний режими.

 Змінний режим праці й відпочинку визначає тривалість змін, час їх початку  і закінчення, тривалість і час  початку і закінчення перерв у роботі.

 Добовий режим праці й відпочинку включає  кількість змін (циклів) за добу.

 Тижневий  режим праці й відпочинку передбачає різні графіки роботи, кількість  вихідних днів за тиждень, роботу у  вихідні чи святкові дні, порядок  чергування змін.

 Місячний  режим праці й відпочинку визначає кількість робочих і неробочих  днів у даному місяці, кількість  працівників, які отримують відпустки, тривалість основних і додаткових відпусток.

 Режими  праці й відпочинку регулюються  Кодексом законів про працю України.

 Загальними  вимогами до режимів роботи є:

 · дотримання встановленої законом загальної  тривалості робочого часу;

 · забезпечення рівномірного чергування часу роботи і перерв між змінами, для чого розраховується тривалість циклу обороту  змін — періоду, за який всі працівники відпрацюють у всіх змінах, передбачених графіком;

 · забезпечення повного використання обладнання і  робочого часу для підвищення продуктивності праці;

 · обмеження  кількості змінних графіків на підприємстві, оскільки це утруднює процес управління.

 Для виявлення резервів раціональнішого  використання фонду робочого часу працівників  проводиться класифікація видів  витрат робочого часу за такими напрямками:

 1. Час роботи і час перерв у роботі

 1.1. Час роботи  — це загальна тривалість змінного часу, протягом якого працівник виконує трудові функції. Він включає:   
 
 

   

   1.1.1. Час підготовчо-завершальної роботи Тті що витрачається на підготовку до виконання завдання, і дії, пов'язані з його завершенням (одержання завдання, інструктаж, здавання готової продукції тощо).

 1.1.2. Час оперативної роботи   витрачається на безпосереднє виконання трудового завдання. Він включає:

 1.1.2.1. Основний час   — час безпосереднього перетворення предмета праці;

 1.1.2.2. Допоміжний час   — час управління обладнанням, вимірювання показників, переходів тощо.

 1.1.3. Час обслуговування робочого  місця   складається з:

 1.1.3.1. Часу організаційного обслуговування  , що витрачається на догляд робочого місця, пов'язаний з виконанням змінного завдання;

 1.1.3.2.Часу  технічного обслуговування  , що витрачається на догляд робочого місця, пов'язаний з виконанням даної конкретної роботи.

 1.2. Час перерв   — це загальна тривалість змінного часу, протягом якого працівник не виконує трудові функції з різних причин. Він включає:

 1.2.1. Час регламентованих перерв   заздалегідь передбачений, об'єктивно необхідний. До нього належать:

 1.2.1.1.Час  перерв, зумовлених особливостями  техніки, технології та організації  виробництва ;

 1.2.1.2.Час  перерв, обумовлених трудовим законодавством  ;

 1.2.1.3.Час  на відпочинок та особисті  потреби  .

 1.2.2. Час нерегламентованих перерв  , складається з непередбачуваних, небажаних зупинок в роботі. Це:

 1.2.2.1.Час  перерв, зумовлених недоліками у  технології та організації виробництва  , наприклад перебоями постачання, несправністю устаткування;

 1.2.2.2.Час  перерв, зумовлених порушеннями  трудової дисципліни   — запізненнями, прогулами тощо;

 1.2.2.3.Час  відпусток з дозволу адміністрації  .

 2. Нормований та ненормований робочий час

 2.1. Нормований робочий час включає  всі затрати часу, що є об'єктивно  необхідними для виконання конкретного  завдання, а отже, підлягають нормуванню. Це таке:

 

 2.1.1. Час продуктивної роботи  .