Модель організації,як елемент механізму координації її діяльності

План

1. Вступ.
2. Класична модель теорії організації.
3. Бюрократична модель теорії організації.
4. Неокласична модель теорії організації.
5. Інституційна модель теорії організації.
6. Системна модель теорії організації.
7. Висновки.
8. Список використаних джерел.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Однією із найскладніших  проблем у свідомій діяльності людей  є управління функціонуванням систем, до яких людина входить як головний складовий елемент, тобто організаційних систем. Це пов'язано з низкою унікальних властивостей, притаманних будь-якій організації. Серед них особливе місце займає відсутність звичних  для людини можливостей прямого  спостереження та вимірювання організації  як об'єкта вивчення.

Організаційний чинник мав  домінуюче значення в житті суспільства  в усі часи і в культурі усіх народів. Теорія та практика функціонування організацій покликана дати ключ до засвоєння законів і принципів  організаційних систем, зробити їх зрозумілими з погляду внутрішнього устрою і механізму функціонування. Особливе значення це має для сучасних вітчизняних організацій, становище  яких в умовах ринкової економіки  докорінно змінюється. Сьогодні організація  повинна самостійно формувати цілі і завдання, розробляти стратегію і тактику розвитку, знаходити необхідні матеріальні та трудові ресурси для реалізації поставлених завдань, вирішувати питання створення, злиття і ліквідації структурних підрозділів, служб та філій, перебудови системи управління організаціями. Інакше кажучи, організація набуває всіх ознак самостійного «організму», що бореться за виживання і комфортне існування в умовах ринку. Це, у свою чергу, призводить до значного розширення обсягу робіт, що входять до складу сфери діяльності менеджера, і значного ускладнення процесу їхнього виконання.

 

 

 

 

 

 

 

 

     

Розділ 1.Класична модель теорії організації

     Основоположні ідеї теорії організації в процесі досліджень та експериментів сформулювали та обґрунтували багато вчених,серед числа яких були Ф.Тейлор, А.Файоль, М.Вебер, Е.Мейо, Ч.Бернард, А.Чендлер, Дж.Томсон, П.Лоуренс, Р.Сайєрт,Г.Саймон. Також, деякі ідеї були відображені у працях вітчизняних та зарубіжних вчених, таких як М.Альберт, С.Бай, М.Бідняк, О.Гірняк, Л.Дідковська, Т.Загорна,П.Клівець,О.Кузьмін,О.Мельник,М.Мескон,Б.Мільнер, Г.Монастирський, О.Подсолонко, Р.Пушкар, Й.Ситник,В.Сладкевич, Л.Федулова, Ф.Хедоурі, А.Чернявський, А.Шегда та інших.

На початку XX ст. у зв'язку зі зростанням концентрації виробництва  й утворенням великих промислових  підприємств виникли умови для  зародження наукових систем організації. В основному ці системи розроблялися і були спрямовані на раціональну  організацію праці і виробництва. У створення й розвиток раціоналістичного  напряму зробили свій внесок класики  теорії організації Ф.Тейлор, А.Файоль, Д.Муні та інші. Основою класичної  моделі є уявлення про те, що організація - лише результат дій керівників, які її повністю конструюють і  володіють нею. Її серцевиною є процес праці. Організація розглядається як безособовий механізм, адміністративна піраміда з різними рівнями управління, пронизаними формальними зв'язками. Головне в цій моделі - єдність командування і чіткий розподіл обов'язків. Основні засоби - планування, координація, контроль. Насамперед, організація - це інструмент для вирішення завдань, а його «гвинтик» - людина - нікого не цікавить як особистість.

Основні риси організації  класичної моделі можна представити таким чином:

• організаційні цілі —  отримання економічних та інших  заданих результатів, внесок в їх досягнення;

• структура і процеси  — раціонально побудовані ієрархічні структури, чітко регламентовані процеси  з виконання наперед спеціалізованих  функцій;

• характер організаційної поведінки — виконання відповідних  функцій, робіт, повністю регульована  раціональна поведінка;

• тип системи управління — механістичний, тобто сукупність елементів формальної структури (підрозділів, функцій, посад і т. ін.), що взаємодіють, подібно до механізму, для досягнення мети;

• розвиток — свідомий, продуманий, наперед обґрунтований і спланований, пристосований до змінних умов;

• головні напрями вдосконалення  — раціоналізація формальних структур, регламентація процесів, планомірна перепідготовка або заміна кадрів.

Основними характеристиками моделі є цілі і відповідна їм ієрархія органів управління і посад. Ієрархія доповнюється системою правил, які  формально вводяться, і процедур. Людина розглядається як виконавець запрограмованих розпоряджень, а  організація — як набір механічних, більш-менш автономних частин, кожна  з яких може бути вдосконалена з  метою підвищення ефективності організації  в цілому. Стимулювання і контроль здійснюються так, щоб забезпечити  поведінку людей відповідно до певних положень.

Організація виступає як замкнута система, а поліпшення її функціонування забезпечується за рахунок внутрішньої  раціоналізації без урахування зовнішнього  середовища.

Розглянемо деякі поняття  і положення, які використовуються у процесі побудови раціоналістичної моделі організації.

Ієрархія — це порядок  підпорядкування нижчих (посад, структур) вищим. Кожна організація складається  з підрозділів, які у свою чергу  діляться на дрібніші організаційні  одиниці, тобто мають ієрархічну структуру. У класичній теорії організації  поняттю ієрархічна структура відповідає "принцип сходів", що передбачає ділення влади і відповідальності по вертикалі ієрархії та розподіл обов'язків між підрозділами.

Адміністративна влада. Важливим у теорії організації є принцип  закріплення влади за деяким центральним  органом управління. При цьому  той, хто володіє владою, має право  давати комусь накази, а той, хто  отримав наказ, зобов'язаний його виконати.

Влада — це здатність  керівника і керівництва викликати  старанність підлеглого за допомогою  заохочень і стягнень. Влада служить  засобом інтеграції діяльності окремих елементів організації і їх орієнтації на досягнення загальної мети.

Спеціалізація. Принцип спеціалізації  знаходить вираження в поділі організації на спеціалізовані одиниці, кожна з яких покликана виконувати певні функції.Принцип спеціалізації знаходить своє відображення у поділі організації на спеціалізовані одиниці, кожна з яких покликана виконувати певні функції. У класичній моделі лінійна структура (керівники на всіх рівнях ієрархії управління) є носієм і безпосереднім джерелом адміністративної влади, а функції штабних служб (відділів, бюро й інших підрозділів системи управління) полягають у тому, щоб допомагати і надавати рекомендації лінійним керівникам. З розвитком спеціалізації й ускладненням організацій штабні служби набувають більш важливої ролі в системі управління.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2.Бюрократична модель теорії організації

Автор бюрократичної моделі, М.Вебер, виходить з того, що поведінка  окремої особи непередбачувана, не завжди зрозуміла, а іноді перешкоджає  ефективній діяльності організації. Тому він вибрав як ідеальну модель таку форму організації, в якій можна  було б звести до мінімуму вплив  поведінки окремої особи.

Основними рисами моделі ідеальної  бюрократичної організації, запропонованої М. Вебером, є:

• розподіл праці на основі функціональної спеціалізації;

• чітка ієрархія влади;

• система правил, що визначають права і обов'язки кожного члена  організації;

• система процедур, що визначають порядок дії в усіх ситуаціях, які виникають у процесі функціонування організації;

• відбір і висунення  працівників відповідно до їх кваліфікації.

Таким чином, моделі традиційного, раціоналістичного напрямку (класична, бюрократична) розглядають організацію  як чисто формальну структуру, в  якій внутрішнє життя відбувається за строго визначеною системою правил, розпоряджень і рекомендацій, обов'язкових  для всіх членів організації.

Система має примусовий характер, а структурні елементи повинні працювати, як добре відремонтований, позбавлений  індивідуальності механізм. Особа є  ізольованою від інших і повинна  бути пристосована до потреб організації  за допомогою формальних економічних  важелів.

Недоліком моделей організації  раціоналістичного типу є мінімізація  людського чинника.

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3.Неокласична модель теорії організації

Іншим напрямом теорії організації  слід вважати поведінковий напрям. Моделі цього напряму будуються  з урахуванням можливостей людини, яка розглядається не тільки як оператор, що виконує деяку роботу, але і  як особа, що володіє певними соціальними  інтересами. Зародження поведінкового  напряму пов'язане з тим, що в 1930-х  роках велике машинне виробництво  зумовило максимально інтенсивне використання фізичних можливостей працівника, що суперечить потребам особи. Нижче наводяться характерні риси неокласичної моделі:

• організаційні цілі —  виживання системи, підтримка рівноваги  з середовищем, задоволення інтересів  і потреб груп та індивідів;

• структури і процеси  — децентралізовані структури і  кооперативні відносини, що складаються  мимоволі під впливом еволюції й  адаптації організацій, виходячи з  потреб її членів;

• характер організаційної поведінки — дії, викликані цінностями, нормами, особливостями груп і осіб, організаційною культурою і кліматом, що важко піддаються регулюванню;

• тип системи управління — органічний — самоналагоджувальна  сукупність осіб і груп, яка функціонує в умовах слабких відносин, що регламентуються;

• розвиток — зміни, які  виникають спонтанно внаслідок  порушення балансу між організацією і середовищем, загострення внутрішніх проблем;

• головні напрями вдосконалення  — вплив на групові й індивідуальні  норми, переконання, організаційний клімат, стимулювання членів організації.

В організаціях, що дотримуються неокласичного напряму у виробленні рішень, приймає участь велика кількість  працівників, а не тільки вузька група  на вищому рівні управління.

Не лише адміністративна  влада, але і взаємна довіра служать  об'єднуючою силою організації. Керівник — це скоріше посередник для зв'язку всередині групи, а не представник  вищої влади. Необхідним є підвищення відповідальності членів організації, а не встановлення зовнішнього контролю за результатами їх роботи.

 

Розділ 4.Інституційна модель теорії організації

Інституційна модель розглядає  організацію як політичний інститут, як об'єднання груп, кожна з яких переслідує свої цілі. Згідно з інституційною  моделлю, нормальне функціонування організації зумовлюється не тільки раціональністю структури, врахуванням соціально-психологічних запитів її членів як індивідів, але й врахуванням запитів соціальних груп, що діють як всередині, так і за межами організації. Одним із принципів реалізації інституційної моделі є участь працівників в управлінні організацією, зокрема «партисипативне управління», що ґрунтується на залученні членів організації до ухвалення управлінських рішень. Іншим принципом є створення керівником відповідного клімату для зростання або психологічної підтримки працівників під час роботи, що стимулює їх брати на себе відповідальність.

Головними ознаками інституційної  моделі організації прийнято вважати:

• принцип соціальної відповідальності бізнесу;

• врахування особливостей групової ідеології (власників, менеджерів, робітників, жінок, молоді і т. ін.);

• забезпечення більшої  відповідності структури управління організації культурним традиціям, науці і т. ін.;

• погляд на ухвалення рішень як на процес взаємних вимог і поступок, що приводять до певних компромісів  між групами.

Характерні риси інституційної  моделі:

• Організаційні цілі —  досягнення мети розвитку організації.

• Структури і процеси  — узгодження соціальної, неформальної структури з формальними структурами  організації, за якого неформальним системам надається провідне значення.

• Характер організаційної поведінки — встановлення порядку, за якого направляючі установки  соціальної дії визнаються членами  колективу як моральні і соціально  важливі для існування організації.

• Тип системи управління — поєднання органічних і механістичних  систем управління, які взаємодіють  і часто заважають досягненню мети організації.

• Розвиток — реалізація змін, що забезпечують подолання внутрішньо-організаційних суперечностей і конфліктів.