Мiнiстерство освiти i науки, молодi та спорту України

Запорізький національний технічний університет 

Кафедра управління персоналом і економіки  праці 
 
 
 
 

КОНТРОЛЬНА  РОБОТА

 

з дисципліни: Організація праці менеджера

на  тему: Методика й технологічні елементи акмеологічного тренінгу 
 
 

Виконав:

Студент _____ курсу, групи ________________________________________

заочного  відділення 

Перевірив:    _________________________________________ 

     Реєстраційний №__________

     Дата _____________________

     Підпис___________________ 
 

Запоріжжя, 2011

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП

 

     Нинішній  стан акмеології відбився й на сутнісних  характеристиках її базисних основ  і категорій. Проведені теоретичні й емпіричні дослідження дозволили  визначити й описати мету, предмет, об'єкт і завдання акмеології як науки на її нинішньому етапі розвитку, що має основоположне значення для нашого дослідження.

     Метою акмеології є вдосконалення людини, допомога в досягненні нею вершин у фізичному, духовно-етичному й професіональному розвитку, її гуманізація.

     Об'єктом  акмеології є зріла особистість, яка прогресивно розвивається, самореалізується, головним чином, у професійній діяльності й досягає вершини у своєму розвитку.

     Предметом у широкому розумінні є процеси, закономірності й механізми, умови, чинники й стимули реалізації творчого потенціалу людини, шляхи розвитку готовності до майбутньої діяльності, удосконалення людини як індивіда, індивідуальності, суб'єкта праці й особистості в життєдіяльності, професії, спілкуванні, що приводять до оптимальних шляхів самореалізації, досягнення вершин у розвитку. На цьому етапі це, перш за все, закономірності, механізми, умови й чинники, що сприяють прогресивному розвитку зрілої особистості та її високим особистісно-професійним досягненням. У більш вузькому розумінні предметом акмеології є пошук закономірностей саморозвитку й самовдосконалення зрілої особистості, самореалізації в різних сферах, самоосвіти, самокорекції й самоорганізації.

      Метою контрольної роботи є ознайомлення з досвідом організації автором саморозкриття внутрішнього потенціалу майбутнього менеджера засобами акмеологічного тренінгу.

 

1 МЕТОДИКА Й ТЕХНОЛОГІЧНІ  ЕЛЕМЕНТИ АКМЕОЛОГІЧНОГО  ТРЕНІНГУ

     1.1 Загальна характеристика  акмеології як  науки й сфери  практичної діяльності

 

     Акмеологія  має яскраво виражений міждисциплінарний  характер, що відображає дві діалектично  суперечливі тенденції в розвитку сучасного наукового знання. Одна з них - зростаюча інтеграція, посилення  взаємозв'язку, взаємопроникнення різних наукових дисциплін, на стиках яких виникають нові галузі наук і нерідко проводяться найбільш плідні дослідження. Інша тенденція пов'язана зі збільшенням обсягу наукових знань і ускладненням методів наукового пізнання, які виключають можливість „універсалізму". Неодмінною умовою досягнення успіху в науковій діяльності стає спеціалізація дослідника, хоча сам характер спеціалізації зазнає істотних змін.

     Процеси диференціації й інтеграції наукового  знання протікають паралельно. Відмежування однієї науки від іншої супроводжується їх об'єднанням на вищому синтезованому рівні. Це стає можливим лише при досягненні суміжними науками певного ступеня зрілості. Міждисциплінарні галузі соціального знання набувають статусу самостійних наук лише тоді, коли накопичується значна сума фактичного матеріалу й теоретичних тез про ту або іншу сферу суспільного життя. Ці науки можна називати по-різному -прикордонні комплексні, синтетичні, інтеграційні. Але головне - вони не повинні бути механічним об'єднанням різноаспектних відомостей. Їх завдання-отримання нового інтеграційного знання, що має істотне наукове й практичне значення. Саме таке завдання стоїть перед акмеологією. За визначенням О. Бодальова, „акмеологія - це не еклектика, як її намагаються подати деякі опоненти, а вища математика людинознавства" [3,°4].

     Дослідженням  закономірних зв'язків і залежності між рівнями продуктивності й  професіоналізму творчої діяльності окремих фахівців і співтовариств, чинниками самореалізації творчого потенціалу на шляху до вершин професіоналізму  й продуктивної творчої діяльності, що втілюється в соціально-значущих продуктах культури, мистецтва, літератури, науки, техніки, освіти а також у самій людині займається нова галузь у системі людинознавства -акмеології.

     Уперше  поняття акмеології як науки про  розвиток зрілих людей увів відомий психолог М. Рибніков у 1928 р. Це було зроблено значною мірою на противагу терміну „педологія", яким визначалась наука про дітей (якщо є наука про дітей, то чому б не бути науці про дорослих?). Визначення „акмеологія - наука про розвиток зрілих людей" було відповіддю на тезу відомого швейцарського психолога Клапареда, який опублікував у 1925 р. монографію „Психологія професій". У ній і було сформульовано неоднозначну й суперечливу тезу: „Зріла людина - скам'янілість, на якій важко що-небудь надряпати". Оскільки професію люди здобувають в основному в період зрілості, то за логікою Клапареда досягти високого ступеня професійності вони не зможуть.

     Б. Ананьєв у монографії „Людина  як предмет пізнання" [1] виділив  акмеологію як особливу галузь знань у системі наук про людину, по суті нічого не додавши до визначення М. Рибникова. Але він знайшов їй місце й навіть „порядковий номер" у своєрідній ієрархії наук про людину як індивіда: ембріологія людини, морфологія й фізіологія дитини, педіатрія, педагогіка, акмеологія, геронтологія.

     Акмеологія  походить від старогрецького „акте", яке, у свою чергу, - від слова „ахіз" (вістря), що означає „пік, вершина, найвищий ступінь чого-небудь, цвіт, квітуча пора"; бути в „акме" означає „бути в повному розквіті на вищому щаблі розвитку" [2,°40-41]. Греки словом „акме" називали період у людському житті, коли виявляється зрілість усього, на що здатна людина, коли розвернулися, розквітли й на вершині своїх можливостей знаходяться її сили.

     Це  галузь наукового знання, комплекс наукових дисциплін, об'єктом яких є людина в динаміці самоактуалізації її творчого потенціалу, саморозвитку, самовдосконалення, самовизначення в різних життєвих сферах професійної самореалізації, у тому числі й в освіті.

     З моменту появи акмеології радикальних змін у тлумаченні її сутності як науки, в описі її проблематики не відбулося. У сучасному трактуванні акмеологія визначається як наука, що виникла на стику природничих, суспільних і гуманітарних дисциплін, яка вивчає закономірності й феномени розвитку людини на ступені її зрілості й особливо при досягненні нею найвищого рівня в цьому розвитку [1, 18].

     Акмеологія  цілеспрямовано й послідовно вивчає феноменологію, закономірності й механізми  становлення людини на ступені ранньої, середньої й пізньої дорослості як індивіда (складного живого організму), як особистості (у цьому випадку, насамперед, мається на увазі засвоєне людиною ставлення до різних сторін дійсності) і як суб'єкта діяльності (головним чином, як професіонала). Оскільки дорослість людини часто ототожнюється з її зрілістю як громадянина суспільства, як фахівця в якійсь конкретній професійній діяльності, то вчені, працюючи у сфері акмеології, заміняють поняття дорослості поняттям зрілість, хоча, звичайно, ці поняття нееквівалентні.

     Визначення Н. Кузьміної уточнює попереднє: „Акмеологія - наука про якість творчої діяльності викладачів, які навчають основ професіоналізму у сфері мистецтва, майстерності й творчості засобами освіти в будь-якому виді творчої діяльності; наука про вдосконалення, корекцію й реорганізацію творчої діяльності досвідчених фахівців" [4, 30]. Істотним є той факт, що акмеологія вивчає розвиток саме зрілої особистості.

     Акмеологія  в процесі свого розвитку впевнено переросла статус важливого розділу  вікової психології - „психології дорослості або зрілості", ставши самостійною й пройшовши всі етапи становлення, характерні для будь-якої науки.

     Дійсно, акмеологічних досліджень прогресивного  розвитку зрілої людини як індивіда, особистості  й індивідуальності значно менше, ніж досліджень розвитку людини як суб'єкта праці. Особливо багато проблем виникає з вивченням особистісного аспекту акме.

     Окреслений  свого часу Б. Ананьєвим, предмет  акмеології в наш час розширився, і ця тенденція продовжується. Робляться  спроби розширити й об'єктне поле акмеології.

     На  думку А. Деркача й В. Зазикіна, у наш час найактуальнішими для  акмеології є такі методологічні  завдання:

     - диференціація предмета акмеології від предметів суміжних наук;

     - систематизація специфічних понять і розкриття їх акмеологічного значення й змісту;

     - співвідношення в акмеологічних дослідженнях індивідуального підходу з типізацією, типологізацією, факторизацією в аналізі стратегій і методів;

     - внутрішня інтеграція загальної і спеціальних галузей акмеології;

     - розробка фундаментальних проблем „нашого часу" в контексті вирішення акмеологічних завдань.

     З накопиченням акмеологічних знань  мета, предмет, об'єкт й основні  наукові й методологічні завдання будуть уточнюватися, і, швидше за все, слід чекати розширення об'єктного  й наочного простору акмеології, спектра актуальних наукових і практичних завдань. Це відповідає загальній логіці розвитку акмеології як науки.

     Проаналізувавши основні етапи становлення акмеології як науки, ми прийшли до розуміння  того, що сучасний етап її розвитку характеризують фундаментальність, інтеграційний характер і гуманістична спрямованість. Проаналізуємо кожну з означених характеристик.

     Акмеологія  як нова галузь наукових знань не тільки позначила новий предмет досліджень, - зрілої людини, - але й визначила нову систему понять і методів, де провідним є моделювання. У зв'язку з цим акмеологія має принципово нові виходи в практику. Принципова новизна полягає в тому, що в психології методи дослідження - привілей тільки фахівців, і з ними повинні працювати тільки професійні психологи.

     Але предмет акмеології - зрілі люди різних рівнів продуктивної діяльності, які творять нову реальність і  прагнуть зрозуміти причини своєї  низької продуктивності. Щоб допомогти  такій людині, і теорію, і метод  потрібно дати в руки самій людині. У зв'язку з цим виникають нові відносини між наукою й людиною, яка її застосовує.

     Фундаментальність акмеології як науки підтверджується  також розробленими теоретичними концепціями, серед яких:

• моніторинг якості підготовки фахівців у галузі освіти;
• особистісно-професійний розвиток;
• етична культура;
• самоорганізація рефлексії творчого мислення;
• акмеологічна дія, акмеологічний тренінг та ін. (О. Анісімов, Е. Богданов, А. Деркач, А. Гусєва, В. Зазикін, А. Кириченко, Н. Кузьміна, А. Ситников, С. Степанов).

     Послідовники  й учні акмеологічної школи Б. Ананьєва в останні роки розробили  й успішно застосовують акмеологічний  підхід у дослідженні проблем  різного характеру - професійної  діяльності, особистісного розвитку, творчої самореалізації, оптимізації  в різних сферах соціальної практики й інших зв'язків.

     Сутність  акмеологічного підходу полягає  в здійсненні комплексного дослідження  й відновлення цілісності суб'єкта, що проходить ступінь зрілості, коли його індивідуальні, особистісні й  суб'єктно діяльнісні характеристики вивчаються в єдності, у всіх взаємозв'язках і опосередкуваннях для того, щоб сприяти досягненню вищих рівнів, на які може піднятися кожний. Інтеграція даних, одержуваних при такому підході до вивчення людини, - процес надзвичайно важкий і вимагає створення особливої методології, а також техніки науково-коректного сполучення цих даних.

     Теоретична  акмеологія впритул підійшла до проблеми опису акмеологічних законів  і закономірностей, що також є  свідченням її наукової фундаментальності. У наш час проблема акмеологічних закономірностей і законів стала особливо актуальною. Це пов'язано з необхідністю узагальнення й теоретичного осмислення накопичених численних емпіричних даних, визначення тенденцій розвитку акмеології.