Методи аналізу і оцінки рівня організації управління підприємством

Наступним питанням організації  аналізу є з’ясування інформаційного й методичного забезпечення. В умовах ринкової економіки якість і кількість інформації прямо залежать від її ціни. Чим більший розмір капіталу залучають, тим значнішою стає роль високоякісної інформації, необхідної для прийняття управлінських рішень, спрямованих на підвищення ефективності діяльності.

Таким чином, якість аналізу  залежить від якості інформації, необхідної для попередніх досліджень. Окрім того, для здійснення аналізу ризику необхідна широка інформаційна база про внутрішнє і зовнішнє середовища. Тому відбір конкретних показників інформаційної системи аналізу необхідно проводити з урахуванням як зовнішніх, так і внутрішніх джерел.

Водночас система інформаційного забезпечення, що характеризує загальноекономічний розвиток країни, є основою для аналізу та прогнозування умов зовнішнього середовища підприємства при прийнятті стратегічних рішень (реального та фінансового; формування ресурсів; розробки планових цільових показників). Формування цих показників базується на опублікованих даних органів державної статистики.

Показники, що відображають загальноекономічний розвиток країни, поділили на дві підгрупи. До першої належать показники макроекономічного розвитку, які відображають і характеризують інформацію про клімат країни, а саме: темпи зростання ВВП і НД; розподіл національного доходу на споживання і заощадження, обсяг капітальних вкладень, індекс інфляції, облікова ставка НБУ, грошові доходи населення.

До другої підгрупи –  показники галузевого розвитку, а  саме: обсяг виробленої (реалізованої) продукції, його динаміка; динаміка цін на продукцію галузі, динаміка споживання продукції населенням, попит продукції на експорт, ставка оподаткування прибутку.

Серед інформаційних показників, що характеризують кон’юнктуру ринку  і використовуються в аналізі, також виділяємо дві підгрупи. Перша включає ті показники, що характеризують кон’юнктуру ринку грошових інструментів, а саме: кредитну ставку окремих комерційних банків, диференційовану за термінами надання фінансового кредиту; депозитну ставку фінансового кредиту; депозитну ставку окремих комерційних банків, диференційовану за термінами вкладень; офіційний курс окремих валют, якими оперує підприємство в процесі зовнішньоекономічної діяльності.

До другої підгрупи відібрали  показники, що характеризують кон’юнктуру  ринку капітальних товарів і послуг, тобто відображають основні інформативні дані про ціни попиту і пропозиції на відповідні капітальні товари; середні ціни на інвестиційні послуги. Формування показників цієї групи базується на публікаціях періодичних комерційних видань, фондової і валютної біржі, а також на електронних джерелах інформації, зокрема Інтернет.

Для прийняття управлінських  рішень використовується система інформативних показників, що відображають діяльність контрагентів і конкурентів. Ці показники формуються у розрізі трьох підгруп: перша – інвестиційні компанії, фонди та інші посередники; банки; страхові компанії; друга – постачальники реальних капітальних товарів; продавці нематеріальних активів; третя – конкуренти. Як джерела формування показників цієї групи використали публікації звітних матеріалів у пресі за окремими господарюючими суб’єктами, відповідні рейтинги з основними результативними показниками діяльності (щодо банків, страхових компаній), а також платні бізнес-довідки окремих інформаційних компаній.

В окрему групу виділили показники, що характеризують стан і перспективи сировинного ринку. До них можна віднести такі: обсяг виробленої продукції, її реалізаційну ціну. Джерелом формування показників цієї групи є дані статистики.

Показники, які формуються із внутрішніх джерел інформації, поділили на ті, що характеризують закупівлю сировини, виробничу, маркетингово-збутову, фінансову діяльність підприємства.

Так, наприклад, до показників, що характеризують закупівлю сировини, віднесли обсяг закупленої сировини, його динаміку, якісні показники сировини. До групи показників, що відображають виробничу діяльність підприємства, віднесли обсяг продукції, виготовленої на підприємстві, його динаміку, собівартість продукції у розрізі статей калькуляції, її динаміку, тривалість виробничого циклу продукції. До показників, що характеризують маркетингово-збутову діяльність, включили показники обсягу й асортименту реалізованої продукції, ринки збуту продукції, ціни на внутрішньому та зовнішньому ринках на конкретні продукти та рівень їх конкурентоспроможності.

До показників, що характеризують фінансові аспекти діяльності підприємства і використовуються в аналізі, можна віднести такі: прибуток підприємства, рентабельність виробництва окремих видів продукції, комерційну рентабельність, фінансову стійкість підприємства, платоспроможність, інвестиційну привабливість. Крім того, до цієї ж групи належать показники, що характеризують розрахунки з дебіторами: дебіторську заборгованість, її динаміку, термін погашення дебіторської заборгованості, фактичний й обумовлений договором. Показники фінансового стану показують реальний фінансовий стан підприємства, його інвестиційну привабливість. Зазначимо, що внутрішні інформаційні дані підприємства стали основою планування виробничих, адміністративних, збутових витрат при модернізації, оновленні виробничого обладнання із урахуванням змін, які відбудуться внаслідок модернізації виробництва.

Внутрішніми джерелами інформації є дані фінансового й управлінського обліку, а також дані планово-економічного відділу, зокрема журнали, відомості, фактична собівартість продукції за роками, річні звіти підприємства (основні техніко-економічні показники роботи підприємства за роками), звітність підприємства, подана у формі № 1 “Баланс”, формі № 2 “Звіт про фінансові результати ”, формі № 3 “Звіт про рух грошових коштів”, формі № 4 “Звіт про власний капітал”, формі № 5 “Примітки до річної фінансової звітності”.

Використання всіх необхідних показників, сформованих із зовнішніх  і внутрішніх джерел, дає змогу створити на кожному підприємстві цілеспрямовану систему інформаційного забезпечення аналізу, орієнтовану на прийняття як стратегічних рішень, так і на ефективне їх впровадження.

2. Оцінка рівня організації управління підприємством.

Розвиток підприємства проявляється через поліпшення параметрів виробничих або бізнес-процесів чи управління ними,  внаслідок чого підвищується ефективність діяльності підприємства у поточному періоді порівняно з базовим.

Про ефективний розвиток підприємства можна говорити тоді (за В. Парето), коли значення усіх цільових показників не погіршуються, а значення хоча би одного із них поліпшується за певний проміжок часу, або ж передбачається компенсація погіршення значень одних цільових показників, за рахунок поліпшення інших (за критерієм ефективності Калдора-Гікса).

Для вітчизняної промисловості  характерним є застосування груп показників використання матеріальних, енергетичних, трудових і фінансових ресурсів,  завантаження обладнання та ефективності виробничо-господарської діяльності. Натомість у ринковій економіці інформаційним джерелом для прийняття управлінських рішень є не лише показники загальної внутрішньовиробничої звітності, але і особливості співпраці з ринком. Тобто до числа таких цільових показників крім економічних (рентабельність, прибутковість тощо), повинні входити й такі показники, як задоволення потреб і очікувань споживачів, удосконалення системи корпоративного управління, мотивування персоналу підприємства, поліпшення бізнес-процесу, задоволення потреб та інтересів акціонерів тощо.

Під час оцінювання діяльності підприємства за П. Друкером основну увагу варто звернути на показники товарообігу, наданих послуг, виробничого процесу, маркетингової діяльності, обслуговування, впровадження технологій, підготовки та навчання кадрів.

Збалансована система  показників Нортона-Каплана часто є основою для побудови різноманітних методик оцінювання діяльності підприємств. Ця система дає змогу поєднати фінансові та нефінансові індикатори у певних сферах (фінанси, споживачі, бізнес-процеси, кадровий потенціал) та являється інструментом стратегічного управління підприємством. Інша система показників – (Tableau de bord) передбачає побудову піраміди індикаторів, які розгалужуються за усіма сферами діяльності, враховуючи взаємозв’язки та взаємовпливи. У цій системі використовують дві категорії показників: цільові (визначають керівники вищого рівня управління відповідно до обраних стратегій розвитку) та функціональні (показники, які істотно впливають на досягнення цільових показників). Існують також інші системи оцінювання (система Мейсела, піраміда ефективності тощо) котрі часто повторюють одна одну.

Як показують результати дослідження літературних джерел за проблемою, не існує єдиного підходу щодо побудови систем індикаторів. До того ж основні розбіжності стосуються структурованості систем індикаторів, кількісного переліку, зв’язку зі стратегією розвитку, інформаційного наповнення тощо.

Наприклад, у США існує  близько 2000 різних показників діяльності підприємств, натомість для аналізу фінансового стану підприємств використовують близько 200 показників.

У загальному розумінні показник – це свідчення, доказ, ознака чого-небудь; наочні дані про результати якоїсь роботи, якогось процесу; дані про досягнення у чому-небудь; дані, які свідчать про кількість чого-небудь. За іншими визначеннями показник – кількісна характеристика певної властивості соціально-економічних об’єктів та процесів; якісна величина, що є результатом розрахунків чи вимірювання. Отже, економічні показники являють собою систематизовану та згруповану за певними принципами економічну інформацію.

Що до категорії “індикатор”, то в він трактується як цифровий показник зміни економічної величини, що використовується для обґрунтування економічної політики, спрямованості розвитку економічних процесів та оціннювання їх результативності. Індикатор (від латин. Іndicator (іndicatio) – показник, кажу, показую) – орієнтований економічний показник, вимірник, що дає змогу певною мірою передбачати, в якому напрямі варто очікувати розвиток економічних процесів.

В результаті дослідження  термінів “показник” та “індикатор”  виникає необхідність уточнення змісту цих категорій, їх взаємозв’язків та встановлення умов застосування цих категорій в межах управління розвитком підприємств. Проведені дослідження дають змогу стверджувати, що “показник” потрібно розглядати як кількісний вимірник стану, розвитку певного об’єкта (суб’єкта), процесу чи явища. Показники можуть бути індикаторами тоді, коли за їх допомогою відслідковують та аналізують тенденції зміни різних сфер діяльності підприємства. Тобто, із великої кількості показників вибирають ті, які є пріоритетними та відображають стан і динаміку основних напрямків діяльності. Отже, індикаторами можна вважати ключові показники, що систематично відстежуються, оцінюються та аналізуються, які дають змогу прогнозувати та відображати тенденції розвитку підприємства.

Загалом основні показники  можна групувати за такими напрямками діяльності підприємства: виробництво  і освоєння нових видів продукції; матеріально-технічне забезпечення; праця  і соціальний розвиток; інвестування; фінанси тощо. Крім того, показники можна класифікувати ще за такими ознаками,  як економічний зміст, економічне призначення, спосіб відображення властивостей предмету дослідження тощо.

Розрізняють також за часовим  горизонтом стратегічні та оперативні показники. Для стратегічних характерним є відбиття стратегічної сутності, а для оперативних – будь-яка сфера діяльності підприємства.

Системи індикаторів можна умовно поділити на діагностичні та інтерактивні. До того ж діагностичні системи забезпечують функціонування підприємств та не потребують постійної уваги з боку менеджерів, а інтерактивні – вимагають пильної та систематичної участі персоналу системи менеджменту, постійного навчання та самовдосконалення працівників, контролювання. Автори зазначають, що на підприємстві повинні використовуватись системи двох типів: діагностичні – в організаційно-запрограмованих сферах, та інтерактивні – у нестандартних незапрограмованих сферах. Діагностичні системи ґрунтуються на чітко визначених принципах: врахування кількісних критеріїв діяльності підприємства, закріплення відповідальних осіб за досягнення конкретних індикаторів, забезпечення опису взаємозв’язків між індикаторами, доступність збирання інформації стосовно індикаторів тощо. Інтерактивні системи, як правило, пов’язані із нефінансовими показниками, що призводить до додаткових затрат ресурсів, часу та зусиль для збирання інформації, аналізування тощо на відміну від фінансових показників, які достатньо повно представлені у стандартній статистичній звітності підприємств.

Дослідження показали, що до основних принципів формування системи показників оцінювання діяльності підприємств потрібно зарахувати:

- зв'язок індикаторів  зі стратегією розвитку підприємства  у довгостроковій перспективі; 

- релевантність (індикатори повинні чітко відображати головну мету і підпорядковані їй компліментарні цілі розвитку підприємства);

- цілісність охоплення  усіх сфер діяльності підприємства  та усіх ієрархічних рівнів управління, необхідність урахування як фінансових, так і нефінансових індикаторів;

- інтегрованість у систему  менеджменту підприємства та  інформаційна доступність індикаторів для усіх менеджерів;

- інформаційна прозорість, наочність та доступність індикаторів  (у систему входять такі показники, які можна оперативно відстежувати і які не потребують значних коштів щодо їх формування, а також є простими для аналізу і зіставлення даних);

- взаємоузгодженість, взаємозалежність та збалансованість індикаторів;

- формальне представлення  та кількісне вираження значень  індикаторів (розрахунок числових значень індикаторів за однозначними алгоритмами без жодних суб’єктивних оцінок, переведення якісних значень у кількісну шкалу на підставі теорії нечітких множин і формування лінгвістичних змінних);