Методи і прийоми фінансового менеджменту та їх базові показники

Венчурне фінансування –  це довгострокові (5–7 років) високоризикові інвестиції приватного капіталу в акціонерний  капітал новостворюваних малих  високотехнологічних перспективних  компаній (чи венчурних підприємств, що вже зарекомендували себе), орієнтованих на розробку і виробництво наукомістких продуктів, для їх розвитку і розширення, з метою отримання прибутку від  приросту вартості вкладених коштів.

Іноземні інвестори венчурного капіталу досліджують довгострокові  перспективи підприємства, в яке  вкладають кошти. Практика венчурного фінансування передбачає інвестування як шляхом придбання акцій (паїв) компаній, так і шляхом кредитування підприємств. Процес інвестування передбачає залучення  інвесторів у безпосереднє управління виробничим процесом, прийняття стратегічно  важливих рішень. Фірма, що отримує  венчурне фінансування, стає акціонерною  компанією, акції якої належать вузькому колу осіб – її засновникам та інвесторам венчурного капіталу.

Переваги венчурного фінансування полягають в тому, що створювані невеликі фірми мають доступ до фінансових ресурсів, а також можливість консультацій з питань виробництва, фінансів, управління персоналом, чим забезпечуються гнучкість  в управлінні та швидкість прийняття  рішень. Венчурний капітал традиційно орієнтується на малі та середні підприємства, віддаючи перевагу приватним компаніям  і спільним підприємствам. Пріоритетними  для венчурного капіталу є галузі, продукція яких має значний внутрішній ринок збуту, та такі, що не залежать від імпорту. Наявність експортного  потенціалу підвищує привабливість  підприємства, але не є суттєвим чинником інвестицій.

В Україні працівників  інститутів кредитування більше цікавить забезпечення, а не бізнес-плани. Не схильні до ризику українські банки  не беруть участі в компаніях венчурного капіталу, як не беруть в них участь і інші інституціональні структури, типу пенсійних фондів і страхових  компаній. Структура розвитку в Україні  ринкових стосунків і особливості  розвитку підприємництва останніми  роками свідчить про те, що дуже корисною могла б бути спеціальна гарантійна схема у галузі венчурного капіталу.

Отже-ж таке венчурне фінансування, і як його залучити?

Якщо ви, шанований читач, відкриваєте новий бізнес, то розраховувати  на банківські кредити не доводиться. Венчурний капітал може поступати  з різних джерел. Це можуть бути гроші  великих компаній, держави, спеціалізованих  інвестиційних фондів або банків. Венчурними інвестиціями найчастіше займаються саме великі компанії, які мають  вільні засоби. Що стосується приватних  інвестиційних фондів, то їх діяльність сильно обмежена законодавчо, а банки  просто не ризикують займатися венчурним  фінансуванням. Фінансові структури  вважають фінансування такого роду діяльності ризикованим заходом. В цьому  випадку виходом може стати венчурне фінансування – залучення венчурних  інвестицій. Такі інвестиції надаються, як правило, високотехнологічним компаніям. Завдання венчурного інвестора –  вкласти гроші в перспективний  малий або середній бізнес і отримати надприбуток, продавши свою частку в  компанії.

Як вже відзначалося вище, головна мета венчурного інвестора  – отримання надприбутків після  продажу своєї частки в компанії. І, в першу чергу, що робить інвестор – обирає об’єкт для венчурних  інвестицій. На думку фахівців, головний акцент при пошуку інвестор робить не на нововведення або винахід, а  на підприємницькі якості винахідника. Тому одним з найважливіших моментів на етапі вибору проекту є грамотний бізнес-план і здатність його реалізувати.

Після вибору проекту, знайомства з підприємцем, компанією і бізнес-планом, між бізнесменом і венчурним  інвестором проводяться переговори, компанія піддається різного роду перевіркам, на кшталт Дью Ділідженсу, підписуються договори. Після цього відбувається сам процес інвестицій, які можуть бути надані у вигляді купівлі  частини компанії, надання позики і так далі. Надалі венчурний інвестор, як правило, має певний контроль над  компанією і може впливати на процеси, що відбуваються в ній.

Зазвичай термін венчурного фінансування складає біля пяти років. Після закінчення часу інвестор виходить з бізнесу, продаючи свою частку основному  власнику або третій стороні, наприклад, стратегічному інвесторові.

Об’єкти інвестування

Венчурні інвестори можуть бути універсальними або вузькоспеціалізованими залежно від своєї інвестиційної  стратегії. Універсальними інвесторами  називаються венчурні капіталісти, що інвестують в різні галузі промисловості, або в компанії, в різних географічних місцях розташування, або в різні  стадії життєвого циклу компанії. Як альтернатива, інвестори можуть спеціалізуватися в одній або  двох галузях промисловості або  інвестувати тільки в компанії на певній географічній території. Не усі  венчурні капіталісти інвестують в  «старт-апи». На відміну від венчурних  фірм, які інвестують тільки в компанії на ранніх стадіях, венчурні капіталісти  на додаток до цього інвестують в  компанії на різних стадіях ділового життєвого циклу. Венчурний капіталіст може інвестувати, перш ніж з’явиться  реальний продукт або перш ніж  компанія буде організована (так зване  «посівне інвестування»), або може надати капітал, щоб «запустити» компанію на першій або другій стадії розвитку, який також називають «раннім  інвестуванням». Венчурний капіталіст також може забезпечити необхідне  фінансування, щоб допомогти компанії перерости критичну фінансову масу і стати успішнішою («фінансування  на стадії розширення»). Венчурний капіталіст може інвестувати кошти протягом усього життєвого циклу компанії, і тому деякі фонди фокусуються  на інвестуванні в компанії на пізніших стадіях, надаючи фінансову допомогу для того, щоб компанія переросла  «критичну масу» і притягнула громадськість до фінансування через  придбання акцій на біржі. Як альтернатива, венчурний капіталіст може допомогти  в злитті і поглинанні іншою компанією, забезпечуючи ліквідність і вихід засновникам компанії. Деякі венчурні фонди, навпаки, спеціалізуються на поглинанні, реформуванні або рекапіталізації акціонерних компаній відкритого і закритого типу, що є привабливими для інвесторів. Існують різні венчурні фонди: ті, які широко диверсифікуються і інвестують в компанії в різних галузях промисловості, починаючи з напівпровідників, програмного забезпечення, і кінчаючи роздрібною торгівлею і ресторанним бізнесом, і ті, які спеціалізуються тільки в одній технології. Венчурні капіталісти також інвестують в компанії, що працюють у сфері будівництва, промислового виробництва, бізнес послуг і т.д. Деякі фірми спеціалізуються на інвестиціях в роздрібні компанії, інші фокусуються на інвестиціях тільки в «соціально відповідальні» стартові підприємства. Венчурні фірми бувають різних розмірів, від невеликих компаній, що спеціалізуються на насінному фінансуванні з оборотом в декілька мільйонів доларів, до великих фірм з обігом капіталу, що інвестується по всьому світу, більше мільярда доларів. Спільним знаменником в усіх цих видах венчурного інвестування є те, що венчурні капіталісти – це непасивні інвестори. Вони виявляють активну і належну цікавість до консультування, керівництва і розвитку компаній, в які вони інвестували. Вони хочуть збільшити вартість за рахунок свого досвіду в інвестуванні в десятки і сотні компаній. Деякі венчурні фірми успішно створюють синергетичний ефект між різними компаніями, в які вони інвестували. Наприклад, одна компанія, у якої є відмінна програма, але немає нормальної дистрибьютерської технології, може бути скооперована у венчурному портфелі з іншою компанією, яка має кращі дистрибьютерські технології, або її керівництвом.

Етапи венчурного фінансування

Стартові інвестиції –  найбільш ризикована форма вкладень. Іноді вони розділяються на дві підгрупи – передстартове і власне стартове фінансування.

Передстартове фінансування (Seed – «компанія для посіву») торкається найперших етапів підприємницької  діяльності. Часто воно здійснюється до безпосереднього утворення підприємства. Прикладом може служити фінансування робіт із створення прототипу  нового виробу і його патентного захисту, аналізу ринку збуту або надання  послуг, правового забезпечення вигідних франчайзингових договорів і  договорів купівлі-продажу, а також  з формування плану підприємницької  діяльності, підбору менеджерів і  утворення компанії аж до моменту, коли можна перейти до стартового фінансування.

Стартове фінансування (Start – up) – це інвестування з метою забезпечення початку виробничої діяльності компанії. Передбачається, що вже сконструйована продукція, підібраний колектив менеджерів, отримані результати дослідження ринку. Ризик в цьому випадку високий, і вкладення навряд чи окупляться раніше, ніж через 5-10 років.

Фінансування розвитку, як правило, розділяється на фінансування його початкової і подальшої стадій.

Фінансування  початкової стадії (Early – Stage) розраховане на надання допомоги невеликим підприємствам зі значним потенціалом зростання. Як правило, вони не можуть забезпечити фінансування розвитку за рахунок кредиту у зв’язку з нездатністю гарантувати його повернення.

Враховуючи відносно високу міру передбаченості результатів інвестування, ризик капіталовкладень в цьому  випадку дещо менше, ніж при стартовому фінансуванні, але все ще значний.

Часто таким чином фінансуються фірми, які існують менше 3-х років  і ще не отримують прибуток.

Фінансування  пізнішої стадії (Expansion) передбачає виділення засобів підприємствам з діючим виробництвом, які мають великий потенціал, для розширення, наприклад, за рахунок введення в дію нової виробничої лінії або створення торговельної мережі на нових територіях.

Ризик таких інвестицій значно менше, ніж в попередніх випадках, а термін їх окупності значно коротший (приблизно 2 – 5 років). При цьому  венчурний капітал є альтернативою  класичному кредитуванню.

Фінансування  певної операції здійснюється як одноразовий акт. Як правило, кошти виділяються на дуже недовгий термін (наприклад, на 2 роки). Таким чином фінансується, наприклад, купівля підприємств для певного клієнта, здійснюється проміжне («мезанінне») фінансування, яке забезпечує діяльність компанії в період між іншими видами фінансування, а також надаються засоби (і це має первинне значення) для придбання підприємства його управлінським персоналом.

Існують і інші різновиди  венчурного капіталу, які не входять  ні в одну з перелічених вище груп. До їх числа відносяться:

«рятувальне» фінансування, яке передбачає виділення засобів  для реалізації заходів, які забезпечують відродження підприємства – потенційного банкрота;

заміщуюче фінансування, призначене для заміни частини зовнішніх  ресурсів фірми власним капіталом;

фінансування операцій, пов’язаних з виходом компанії на ринок цінних паперів.

Завершальним етапом є  фінансування викупу (management and leveraged buyout), який полягає у використанні венчурного капіталу з метою викупу акцій  інноваційної компанії у великих  компаній.

Ризики

Повністю уникнути ризику в інноваційному підприємництві неможливо, оскільки інновація і  ризик – дві взаємозалежні  категорії. Інноваційна діяльність має високий рівень невизначеності. Дуже важко передбачати, яке нововведення матиме успіх на ринку, а яке не матиме попиту.

Найважливішим методом зниження ризиків є їх страхування (система  економічних стосунків, яка включає  створення спеціального фонду засобів (страхового фонду) і його використання (розподіл і перерозподіл) для подолання  і відшкодування різного роду втрат, збитку, викликаних несприятливими подіями (страховими випадками) шляхом виплати страхового відшкодування  і страхових сум). З усіх форм передачі ризику страхування якнайповніше відповідає ідеальним умовам, пропонованим до трансферу ризику, тому що ресурси  для покриття втрат інноваційної фірми виходять із страхових організацій  швидше, ніж з будь-якого іншого джерела. Проте, цей метод мінімізації  ризику має ряд обмежень: високий  розмір страхового внеску, відсутність  деяких ризиків із страхування.

Специфіка ризикового підприємництва полягає, в першу чергу, в тому, що засоби надаються на безповоротній, безвідсотковій основі. Передані в  розпорядження венчурній фірмі  ресурси не підлягають виключенню протягом усього терміну дії договору. Повернення вкладених коштів і реалізація прибутку відбувається у момент виходу цінних паперів фірми на відкритий ринок. Величина прибутку визначається різницею між курсовою вартістю приналежною  ризиковому інвесторові частини  акцій фірми-новатора і сумою  вкладених їм в проект засобів. Ця частина обмовляється в укладеному контракті і може доходити до 80%. Власне кажучи, фінансова установа стає співвласником фірми-новатора, а надані засоби – внеском до статутного фонду підприємства, частиною власних коштів останнього. Головним стимулом для венчурних вкладень є їх висока прибутковість у разі удачі

Венчурні підприємства

Розвиток інноваційної діяльності як на рівні підприємства так і  на рівні усієї держави передбачає створення добре збалансованої  системи фінансування.

Початковими принципами, на основі яких повинна будуватися система  фінансування інновацій, є:

ув’язка системи із завданням  швидкого і ефективного науково-технічного досягнення;

обґрунтованість і юридична захищеність прийомів і механізмів;

множинність джерел фінансування;

адаптивність і гнучкість  реакцій системи фінансування на змінні умови зовнішнього середовища з метою максимальної підтримки  ефективності.

На підставі викладеного, можна визначити види фінансування інноваційної діяльності підприємства :

самофінансування (включає  накопичений прибуток, накопичений  амортизаційний фонд і поточні амортизаційні  відрахування, резервний фонд, власний  капітал у вигляді статутного фонду);

позикові засоби (банківські кредити, комерційні кредити, лізинг, засоби, які виходять підприємством від  розміщення на фондових ринках облігацій  підприємства);

залучені кошти (кошти  отримані від реалізації акцій серед  акціонерів, кошти від додаткового  другого випуску акцій);

засоби урядових регіональних фондів і програм (засоби, які виділяються  на державні і галузеві науково-технічні програми, засоби фонду фундаментальних  досліджень і науково-технічних  програм, засоби міжнародних фондів).

Починаючи ще з 70–80 років, в  розвинених країнах виникли нові тенденції розвитку інноваційної діяльності. В першу чергу, основним розробником  науково-технічної продукції стали малі науково-технічні венчурні фірми (на Україні утворився малий бізнес – венчурні підприємства). Потім з’явився новий різновид фінансового капіталу – капітал, який почав працювати у сфері венчурного бізнесу. Згодом виникла широка мережа технопаркових структур, які стали організаційною формою інноваційної діяльності. І, у кінці, в усіх розвинених країнах, поряд із здійсненням державної науково-технічної політики, була законодавчо створена державна система економічного стимулювання і підтримки венчурного бізнесу.

Вихід на перший план венчурних  фірм порівняно з науковими центрами великих фірм був зумовлений їх більшою  гнучкістю, меншими витратами, меншим фінансовим ризиком при отриманні  негативного результату, а також  можливістю підключення великих  фірм до інноваційної діяльності при  успішному завершенні наукових досліджень і настанні стадії промислового освоєння нових розробок. У сучасних умовах венчурний бізнес представляє 4/5 усіх винаходів і нововведень.