Методи і прийоми фінансового менеджменту та їх базові показники

                                                  Задача

 

Підприємство виробляє один вид продукції за ціною 600 грн/од. Змінні витрати на одиницю продукції  складають 560 грн. Загальна величина змінних  витрат – 840 тис.грн. В результаті зростання  накладних витрат загальні постійні витрати зросли на 7%.

Визначити, яким чином зростання  постійних витрат вплине на величину критичного обсягу випущеної продукції.

                                            Розвязок

Величина критичного обсягу виробництва пов'язана з ефектом  масштабу й розподілом витрат на умовно постійні й умовно змінні. Оскільки в умовах завдання величина умовно змінних витрат не міняється, оскільки критичний обсяг виробництва буде залежати від зміни умовно постійних видатків.

Критичний обсяг виробництва досягається  при рівності ціни виробу й суми середніх змінних і середніх постійних витрат. У цьому випадку прибуток буде нульовим.

FC і AFC - загальні й середні умовно  постійні видатки відповідно;

AVC - середні умовно змінні видатки  (видатки на одну одиницю продукції;

Q - критичний обсяг виробництва;

P - ціна одиниці виробу.

При збільшенні умовно постійних витрат на 7% критичний обсяг виробництва зменшився на 147 одиниць продукції.

 

 

 

 

 

 

 

1. Методи і прийоми фінансового менеджменту та їх базові показники.

 

Фінансовий менеджмент –  це процес управління формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів господарюючого суб’єкта та оптимізації  обороту його грошових коштів .

Фінансовий менеджмент - форма управління процесами фінансування діяльності підприємства за допомогою  методів та важелів фінансового  механізму або мистецтво управління фінансовою діяльністю.

Умови, необхідні для ефективного  функціонування фінансового менеджменту:

- приватна власність на  засоби виробництва

- самофінансування підприємницької  діяльності

- ринкове ціноутворення

- ринок праці, товарів  та капіталу

- чітке регламентування  державного втручання в роботу  підприємства

Матеріальна основа фінансового  менеджменту - реальний грошовий обіг, тобто економічний процес, який викликає рух вартості, що супроводжується  певним потоком грошових платежів та розрахунків.

Основні прийоми ФМ:

1) фінансовий аналіз - аналіз  валових грошових потоків, звітності  по прибуткам і збиткам підприємства  та по розподілу і використанню  прибутку. Він безпосередньо пов’язаний  з аналізом балансу, фінстану. При цьому використовується цілий  ряд методів. 

2) організація прийняття  рішень, пов’язаних з фінансовою  діяльністю підприємства по напрямках:  стосовно формування доходів  підприємства, прибутку, здійснення  дивідендної політики; з питань  фінансування підприємств: поточного  фінансування та фінансування  розвитку підприємства; з питань  здійснення інвестиційної діяльності. Визначити напрямок інвестиційної  діяльності (реальні чи фінансові)  та об’єкт вкладання (державні, корпоративні, чи інші ЦП).

3) фін. планування має  2 напрямки: а) поточне, яке пов’язане  зі складанням і використанням  оперативних фінансових планів (місяць, квартал) та річних планів; б)  основне, пов’язане з використанням  грошових потоків; в) перспективне–це  прогнозування розвитку підприємства  та надходження і використання  фінансових ресурсів на перспективу.  Це фінансові плани, що складаються  на період понад 1 рік по  обмеженій кількості показників (основних) і носять прогнозний  характер.

4) фін.контроль як процес  перевірки виконання і забезпечення  реалізації всіх управлінських  рішень в області фінансової  діяльності з метою реалізації  фінансової стратегії і попередження  кризових ситуацій, що ведуть  до банкрутства. 

Фінансовий механізм підприємств  – це система управління фінансами  підприємств, яка призначається  для організації взаємодії фінансових відносин і фондів грошових коштів з метою ефективного їх впливу на кінцеві результати роботи .

Фінансовий механізм складається  з п’яти взаємопов’язаних елементів: фінансових методів, фінансових важелів, правового, нормативного та інформаційного забезпечення (1, с.50-53).

1) Фінансові методи:

- планування

- прогнозування

- інвестування

- кредитування

- самофінансування

- оподаткування

- система розрахунків

- матеріальне стимулювання

- страхування

- залогові, трастові операції

- оренда, лізинг, факторинг

- фондоутворення

- взаємовідносини з різними  суб’єктами та засновниками.

2) Фінансові важелі:

- прибуток - цільові економічні  фонди

- доход - вклади

- амортизаційні відрахування - пайові внески

- фінансові санкції - котировка  валютних курсів

- ціна - форми розрахунків

- орендна плата - види  кредитів

- дивіденди

- % ставка

- дисконт

3) Правове забезпечення - закони, накази, статут юридичної  особи.

4) Нормативне забезпечення - норми, інструкції, методичні вказівки

5) Інформаційне забезпечення  – інформація різного виду  та роду.

Організація фінансових потоків  і управління ними залежать від багатьох факторів, таких як: тип бізнесу, розмір підприємства, його організаційна  структура управління та ін.

До базових  показників у фінансовому менеджменті  відносять:

Додана вартість – це та величина, коли із вартості продукції, виготовленої за певний проміжок часу, включаючи збільшення запасів готової продукції на складі, вартість реалізації, позареалізаційні доходи, а також роботи для внутрішнього споживання, відняти вартість матеріальних коштів, які споживались. Цей показник складається з прибутку, амортизації, витрат на оплату праці та пов’язаних з нею відрахувань.

Брутто-результат  експлуатації інвестицій (БРЕІ) – утворюється, коли із доданої вартості відняти витрати на оплату праці та пов’язані з ними належні відрахування.

Нетто-результат  експлуатації інвестицій (НРЕІ) – утворюється, коли від БРЕІ відняти витрати на відновлення основних засобів (амортизацію); на практиці НРЕІ є балансовим прибутком, збільшеним на суму фактичних витрат по кредиту (проценти за кредит).

Економічна рентабельність активів:

Даний показник є життєво  важливим показником діяльності підприємства – свідченням нинішніх і майбутніх  успіхів. Сформуємо показник як мультиплікативну модель:

, (Модель Дюпона)

де  - комерційна маржа;

- коефіцієнт трансформації.

Комерційна маржа показує, який результат експлуатації інвестицій на кожну грошову одиницю обороту.

Коефіцієнт трансформації показує, скільки грошових одиниць обороту знімається з кожної грошової одиниці активу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.Фінансові ризик

Ризик - це складне, багатогранне і неосяжне явище. В найбільш широкому розумінні ризиком називають  невизначеність у відношенні здійснення тієї чи іншої події в майбутньому. Як свідчать сучасні дослідження  і спостереження, проблема ризику набуває  дедалі більшого суспільного значення, оскільки ризик сприймається вже  на рівні образотворчих чинників сучасного і особливо майбутнього  суспільства.

Фінансовий ризик за своєю  природою передбачає невизначеність, тому його оцінка не може бути ідеальною. Будь-який метод оцінки ризику має  на меті максимальне наближення до реального результату, але не дає  змоги зовсім уникнути помілок.

Одне з перших трактувань підходу до виміру ризику запропонував Мільтон Фрідмен. Він розглядав  проблему розрахунку (оцінки) рівня  ризику крізь призму теорії корисності. Фрідмен зазначав, що в умовах спадної  корисності і наявності ризику звичайні принципи максимизації не можуть бути використані, оскільки необхідна певна  податкова плата у вигляді  компенсації за фактор ризику. Рішення, пов'язані з ризиком Фрідмен  класифікував так:

- невеликий ризик, пов'язаний  із заздалегідь відомим результатом;

- помірний ризик без  великих доходів і витрат;

- великий ризик, пов'язаний  із великими доходами або збитками.

Фрідмен виходив із припущення, що економічна одиниця має певну  систему переваг, яка може бути описана  функцією, що дає чисельні значення різним альтернативам.

Історично першим виник метод  експертної оцінки ризику. Він має  ту істотну перевагу над іншими методами, що експертна оцінка може використовуватися  в умовах дефіциту і навіть браку  інформації. Головна умова досконалої експертної оцінки - виключення взаємного  впливу експертів один на одного (так  звана дельфійська процедура)*. Легкість експертної оцінки і недостатність  інформації про оцінювані процеси  сприяли появі в Україні величезної кількості фахівців і спеціалізованих  видань, які пропонують розроблені ними прогнози. Далеко не завжди це робиться на достатньо професійному рівні. Необхідно  розуміти, що будь-яка, навіть і непрофесійна, оцінка, особливо якщо вона повторюється засобами масової інформації, формує у населення певні сподівання і відповідно впливає на поведінку суб'єктів ринку, а ця справа далеко не безпечна.

Поведінка експертів умовах значого браку інформації про  об'єкт оцінки підкоряється певним закономірностям. Оцінка економічних  явищмало залежить від якості існуючих економічних прогнозів і дуже добре корелює з дохідністю, яка  може бути реально досягнута на даний  момент на ринку за чисто об'єктивних, технічних причин. Правильність експертних оцінок в умовах браку інформації може бути формалізована за допомогою  такої методики.

Правильною вважається оцінка, яка містить конкретне висловлення  щодо подальшої поведінки (наприклад, вартості цінного паперу), яке згодом підтвердилося. Враховуються також  оцінки, у формулюванні яких міститься  частка невизначеності двоїстості, які, однак можна віднести до числа  умовно правильних. Такі оцінки враховуються з коефіцієнтом 0,5. Коефіцієнт правильності прогнозів розраховується за формулою :

К = ( Кс + 0,5Кум) - Кн , де

Кс - кількість правильних прогнозів;

Кум - кількість умовно правильних прогнозів;

Кн - кількість неправильних прогнозів.

Результати аналізу показують, що правильність експерних оцінок набагато нижча від 50%.* На базі проведеного  за описаною методикою дослідження  його автори зробили такі висновки:

- у критичних точках ( закінчення діючого тренду і  формування нового) істотньо зростає  кількість оцінок та прогнозів,  що пропонуються;

- різко падає правильність  оцінок;

- у критичних точках  суттєво знижується конкретність  оцінок аналітиків і переважають  розміркування на "загальні теми".

Отже, в умовах недостатності, нечіткості або просто браку інформації психологичні механізми прийняття  ризикованих рішень виходять на перший план. Унаслідок цього ринок зсуваєтиься  у власну "віртуальну дійсність", яка відрізняється від реальних ринкових тенденцій. Неточне відображення ринком реального світу стало  перепоною при оцінці ступеня  ризику експертним методом на базі еконоиічних показників.

Найпопулярніший метод експертної оцінки ризику грунтується на ідеї обговорення проблеми кількома особами, які вважаються спеціалістами у  цьому питанні. Проблема, яка виникає  при цьому, полягає в тому, що в  результаті прийняття рішення ймовірність  правильної оцінки знижується. Парадоксальність цього явища випливає з самого процесу обговорення. У переважній більшості випадків погляд експертів-аналітиків відрізняється від погляду практиків. Ця розбіжність може бути формалізована  через так званий коефіцієнт розбіжності. Задавши цьому коефіцієнту декілька практичних значень, можна одержати ряд можливих ймовірностей розробки точної оцінки. Загалом спостереження  за процесом експертної оцінки еконмічних явищ дають змогу зробити такі висновки:

- експертна оцінка та  експертний прогноз у будь-якій  галузі - особлива сфера людської  діяльності, яка вимагає використання  спеціальних методів;

- експертний метод оцінки  економічних явищ і процесів  так чи інакше пов'язаний з  усередненням думок фахівців;

- метод експертної оцінки  спрацьовує тільки на стадіях  еволюції системи. Ефект коефіцієнта  розбіжностей особливо сильно  проявляється у переломні моменти  розвитку: відкидаються "зростаючі"  елементи, у томи числі нереальні,  з точки зору здорового глузду, на поточний час ціни фінансових  інструментів;