Максимізація прибутку фірми монополіста в короткостроковому та довгостроковому періодах

    Закон монополізації виробництва — закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між конкуренцією великих підприємств однієї або споріднених галузей промисловості та процесами концентрації й централізації виробництва і власності, завдяки яким у все меншої кількості компаній зосереджується все більша частка виробленої продукції.

    Монополії виникають не лише внаслідок концентрації виробництва, а й на основі його централізації.

    Монополія - це окремі крупні підприємства, обєднання підприємств, господарські товариства, які виробляють значну кількість продукції певного виду і займають монопольне становище на ринку тобто: 
1) посідають провідне становище на ринку; 
2) впливають на процес ціноутворення; 
3) отримують більш високі прибутки. 
 
                                             Пичини виникнення монополій. 
1) через процес концентрації виробництва, коли підприємства замість введення між собою всеможлива конкурентна боротьба укладають між собою угоди, тобто обєднують і капітал. 
2) на основі централізації виробництва і капіталу. 
Централізація виробництва - це збільшення масштабів виробництва продукції в результаті обєднань кількох підприємств в одне із загальним управлінням. 
Централізація капіталу - це збільшення розміірв капіталу внасоідок обєднання раніше самостійних капіталів. 
3) вніслідок дій держави, спеціальних або навмисних її кроків. 
4) поява акціонерної капіталістичної власності, коли індивідуальна приватна власність перетворюється на гальм розвитку продуктивних сил. Воно виникає в результаті злиття обєднання декількох капіталістів.

5) кризові явища в економіці. 

    1.3 Криві попиту конкурентної фірми і монополії. Середній виторг

    Будь-які  бар’єри входження не є абсолютно  нездоланними, особливо у довгостроковому  періоді, тому монополії в сучасній дійсності рідкісні, переважно підтримуються  державою.

    Ступінь панування фірми на ринку характеризує концентрація продавців. Коефіцієнт концентрації визначає процент продажу продукції фірми (декількох фірм) від загального обсягу продажу на ринку. Загальноприйнятим показником вимірювання концентрації продавців є частка чотирьох або восьми найбільших в галузі фірм, проте він не вловлює різниці між галузями, в яких домінує одна фірма, і галузями, в яких є чотири чи більше приблизно однакових фірм.

    Більш досконалим показником є індекс ринкової концентрації Гіршмана – Герфіндаля, який обчислюється як сума квадратів часток ринку всіх фірм ( ), які продають на ньому свою продукцію: .

    Максимальної  величини він досягає для монополії: 100² = 10.000. Мінімального значення індекс набуває в умовах досконалої конкуренції.

    Модель  ринку з єдиним постачальником продукту, який не має близьких замінників, називається чистою монополією. Монополія має ту ж саму мету, що і конкурентна фірма: вибрати такий обсяг виробництва, який дозволяє отримати максимальну суму економічного прибутку за певний період. При виборі оптимального обсягу монополія зустрічається з трьома обмеженнями –  витратами виробництва, попитом на продукцію та її ціною. Вибір монополії можна проаналізувати за допомогою тих же двох підходів, які застосовувались при вивченні моделі поведінки конкурентної фірми: порівняння сукупного виторгу і сукупних витрат та порівняння граничного виторгу і граничних витрат .

      Становище фірми – монополіста  докорінно відрізняється від  становища фірми в умовах ринку  досконалої конкуренції. Основною відміною є можливість впливати на ринкову ціну. В той час як конкурентна фірма приймає ринкову ціну як величину об’єктивно задану, монополія сама призначає ціну на свою продукцію. При цьому монополіст може як продавати весь обсяг продукції за однаковою ціною, так і призначати для кожної групи споживачів іншу. Модель поведінки монополії з єдиною ціною є моделлю простої монополії.

    Порівняємо  монополію з конкурентною фірмою. Попит на продукцію конкурентної фірми абсолютно еластичний, – за однією і тією ж ціною фірма може продати стільки продукції, скільки захоче (рис. 1.1.а). Монополія ж, маючи спадну криву попиту, змушена з кожною додатковою одиницею продажу зменшувати ціну на весь обсяг продукції (рис. 1.1.б). Таким чином, прибуток конкурентної фірми обмежується ринковою ціною, а прибуток монополії – попитом споживачів.

Відміни стосуються також пропонування. Пропонування конкурентної фірми прямо залежить від рівня ринкової ціни, крива пропонування конкурентної фірми має позитивний нахил. У монополії такої залежності між рівнем ціни та обсягом випуску немає, монополія не має кривої пропонування. Вона визначає випуск, орієнтуючись на криву попиту.

Середній  виторг

     Виторг  — це сума грошей, яка надходить  від продажу фірмою певної кількості товарів і послуг. Виділяється три види виторгу; середній (АR), граничний (МR), загальний (ТR). Розглянемо кожен із них окремо.

     Ціна  покупця фактично представляє той  дохід, який продавець сподівається отримати за кожну продану одиницю  продукції.

     Середній виторг — це сума грошей, яку отримує продавець за продану одиницю продукції. Крива попиту показує виробникові суму, яку він може отримати за продану одиницю загального обсягу продукції.

    Крива попиту на продукцію фірми с водночас кривою виторгу. Те, що є ціною за одиницю продукції для покупця, є виторгом за одиницю продукції, або середнім виторгом, для продавця. Якщо покупець має заплатити дві гривні за одиницю продукції, то виторг від цієї одиниці, або середній виторг, який отримає продавець, становить дві гривні.

    Ціна  і середній виторг .збігаються; цe явище  доцільно розглядати з двох позицій - продавця і покупця. Відтак випливає, що АR=Р, де Р — ціна продукту, АR-—  середній виторг.

    Загальний виторг - це добуток ціни та кількості  проданого продукту. ТR = АRxQ. Оскільки AR =P, то ТR = РхQ.

    Граничний  виторг - це зміна загального виторгу  фірми, що походить із продажу однієї додаткової одиниці її продукту. МR - це додатковий виторг, отриманий виробником унаслідок зниження ціни і продажу  додаткової одиниці продукції.

             Загальний виторг є нульовим, якщо продано нуль одиниць продукту. За сумою виторгу фірми визначають масштаби її комерційної діяльності.

    Середній  виторг завжди дорівнює ціні, – це справедливо як для конкурентної, так і для монопольної фірми. Крива середнього виторгу завжди співпадає з кривою попиту (рис. 9.3). Але у конкурентної фірми середній виторг дорівнює не тільки ціні, а й граничному виторгу і всі криві зливаються в одну горизонтальну лінію. У монополії граничний виторг , навпаки, завжди менший за ціну , його крива спадає значно швидше, тому віддаляється від кривої попиту . 
 
 
 
 

Розділ  ІІ. Максимізація прибутку

2.1 Коротко – та  довгострокова рівновага монополії

Максимізація  прибутку в короткостроковому  періоді

    Оскільки  у короткотерміновому періоді капітал залишається незмінним, то пристосування обсягів виробництва фірми до ринкових умов для максимізації прибутку чи мінімізації збитків досягається маневруванням змінними витратами.

    Побудова  моделі поведінки виробника вимагає  з'ясування механізму пошуку відповіді  на такі питання:

    1.Варто чи не варто виробляти продукт?

    2.Якщо ватро, то скільки?

    3.Які прибутки чи збитки принесе це виробництво?

    У мікроекономіці існує два підходи до пошуку відповідей та прийняття рішень: на підставі порівняння валового доходу та сукупних витрат і граничного доходу та граничних витрат.

    Фірмі варто виробляти певний обсяг  продукції, якщо це приносить їй економічний  прибуток або якщо збитки будуть меншими, ніж у разі припинення виробництва. Якщо різниця між валовим доходом та сукупними витратами фірми при якомусь обсязі виробництва має позитивне значення, то фірмі краще виробляти продукцію, ніж припинити виробництво.

    Якщо  фірма припинить виробництво , то її збитки будуть дорівнювати постійним витратам.

    Таким чином відповідь на перше запитання  така: фірмі доцільно здійснювати виробництво у короткостроковому періоді за умови,що вона отримує економічний прибуток, або якщо її збитки менші, ніж постійні витрати.

    Маючи на увазі загальний принцип поведінки  виробника, досить легко відповісти і на друге питання: у короткостроковому періоді фірмі слід виробляти такий обсяг продукції, при якому вона максимізує свої прибутки чи мінімізує збитки.

    Для відповіді на третє питання треба порівняти валовий дохід і сукупні витрати при обраному обсязі виробництва : економічний прибуток чи збиток фірми буде дорівнювати різниці між валовим доходом і сукупними витратами.

    Аналіз  взаємозв'язку граничних витрат і  граничного доходу дає можливість побудувати криву пропозиції фірми у короткостроковому періоді. Якщо ціна товару встановлюється нижче від мінімального значення середніх змінних витрат, то пропозиція фірми дорівнюватиме нулю. Фірма розпочне виробництво і запропонує продукцію для продажу з того моменту , коли ціна перевищить мінімум середніх змінних витрат. Подальше збільшення ціни буде приводити до виробництва такого обсягу продукції , який відповідатиме координатам точки перетину лінії ціни з кривою граничних витрат. Тому відрізок граничних витрат фірми, який лежить вище від кривої середніх змінних витрат , є кривою її пропозиції у короткостроковому періоді.

    Максимізація  прибутку в довгостроковому періоді

    Перехід до аналізу довгострокового періоду потребує переходу від аналізу поведінки окремої фірми до з'ясування взаємодії всіх фірм у процесі утворення ринкової пропозиції та формування ринкової ціни. Це передбачає введення деяких нових припущень:

1. Пристосування галузі до потреб ринку у довгостроковому періоді відбувається шляхом залучення в галузь нових виробників чи виходу їх із галузі.
2. Усі фірми у галузі мають однакові або дуже близькі криві витрат, що дає можливість говорити про середню, типову фірму.

    Нехай ринкова ціна на стільці установилася на рівні 147 грн.(Р₁), що дає змогу типовій фірмі у галузі отримувати економічний прибуток. Як поведуть себе при цьому підприємці інших галузей? Логічним буде спрогнозувати, що вони спробують переорієнтувати свою діяльність на виробництво стільців , оскільки воно приносить не тільки нормальний, а й економічний прибуток.

    Якщо  ціна зміниться до рівня Р₂,тобто до 130 грн., то типова фірма не може отримувати економічний прибуток. Більше того, вона зіткнеться з проблемою збитків, оскільки ціна буде нижчою, ніж мінімальний рівень середніх витрат. У довготерміновому періоді розпочнеться відтік фірм з цієї галузі у ті, де є можливість отримати хоча б нормальний прибуток. Зменшення кількості виробників зменшить ринкову пропозицію, що призведе до встановлення нового рівня цін. Отже , масовий відтік фірм з галузі ліквідує збитки.

    Такі  припливи та відпливи капіталу в галузь призведуть до встановлення врешті-решт ціни, що буде забезпечувати лише відшкодування  мінімальних середніх витрат виробництва, тобто типова фірма отримуватиме нормальний прибуток, але не зможе отримувати економічний. Це дає змогу сформувати загальний висновок відносно досягнення фірмою рівноваги у довгостроковому періоді: після того як усі довготермінові пристосування завершені, тобто коли досягнута довготермінова рівновага, ціна продукту буде повністю відповідати точці мінімуму середніх витрат фірми , і виробництво припадає на цю саму точку. 

     2.2 Визначення монополістом ціни й обсягу виробництва

     Вирішальна  відмінність між  чистою конкуренцією та чистою монополією полягає у своєрідності кривої попиту: якщо для конкурентної фірми вона має абсолютно еластичний характер, то чистого монополіста – спадний характер.