Культурний контекст міжнародного менеджменту

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

Економічний факультет

Кафедра економіки і  управління

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

з дисципліни «Міжнародний менеджмент»

на тему: «Культурний  контекст міжнародного менеджменту»

 

 

 

 

 

 

Виконала:

ст. гр. ЕП-10-м   ____________________  Іванова А. І.

Перевірила:

к. е. н., доцент   ____________________  Лапушкіна С. К.

 

 

 

 

 

Дніпропетровськ, 2011

 

ЗМІСТ

 

 

 

 

Вступ

Управління міжнародним  бізнесом поширюється на всі сфери  діяльності, пов'язані з переміщенням ресурсів, товарів, послуг і робочої  сили через національні кордони. Донедавна культура не відігравала значної ролі у поясненні динаміки міжнародних економічних відносин. Більшість учених припускали, що культура має значення, проте вважали, що відносно інших сторін життя суспільства вона є чимось відособленим та впливає на економіку лише опосередковано.

В умовах глобалізації, яка  проникає через усі міжнародні економічні бар’єри, ситуація змінюється. На фоні суцільних глобалізаційних змін культура залишається відносно стійким і навіть інертним інститутом, що значно впливає на модель і стилі ведення бізнесу, залагодження конфліктів, розширенню діяльності підприємств.

За умов ведення міжнародного бізнесу культурні особливості  різних країн країнах стають все  більш важливим чинником впливу на ефективність ведення бізнесу в  різних регіонах планети. Культурний фактор стає вирішальним при прийнятті рішення щодо розташування дочірніх компаній, філій, представництв у певній країні й регіоні. Тому на сьогодні актуальним питанням є глибоке вивчення і розуміння відмінностей різноманітних культур, розробка методів досягнення взаєморозуміння і системи налагодження взаємозв’язків між їх представниками.

 

 

1. Природа  культури різних країн світу

Феномен культури вивчається вченими в галузі психології, культурології, етнопсихології протягом більше ніж ста років. В результаті досліджень було запропоновано близько 160 визначень культури. Наприклад, Тайлор визначив культуру як всі здібності і звички, засвоєні членами суспільства. Лінтон назвав культуру соціальною спадщиною. Беррі, Пуртінга, Сегалл і Дасен визначають культуру просто як єдиний образ життя групи людей.

На думку Суворової  О. Д., культура (від лат. сultura – виховання, освіта, розвиток, пошана) – історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, виражених у типах і формах організації життя і діяльності людей, а також у створюваних ними матеріальних і духовних цінностях [6, с. 92]. Найкоротше і водночас найширше визначення культури запропонував американський культурантрополог М. Херсковіц, який стверджував, що «культура – це частина людського оточення, створена самими людьми» [7, с. 71].

Девід Мацумото, відомий дослідник у галузі культури та емоцій, дає таке визначення культури: «Культура – це динамічна система правил групи або об’єднання, направлена на забезпечення свого виживання, а також установки, цінності, норми і моделі поведінки, єдині для всієї групи, що реалізуються різноманітними шляхами і передаються від покоління до покоління, відносно стійкі, але здатні змінюватися з часом» .

Культура охоплює достатньо значну кількість людей, які мають схожі систему освіти і життєвий досвід. У цьому відношенні можна говорити про групову, регіональну і національну культури. Культурна обумовленість досягається впливом культури на різних рівнях: сім’ї, соціальної групи, географічного регіону, професіонального і національного оточення. Результатом впливу останнього є формування національного характеру і менталітету, які обумовлюють специфічність систем організації й управління бізнесом у тій чи іншій країні [6, с. 92].

Культури, що були створені людськими спільнотами, безкінечно різноманітні. Кожна з них являє собою унікальний і неповторний спосіб сприйняття світу й адаптації до нього. Ф. І. Мінюшев, посилаючись на дані ЮНЕСКО відзначає, що сьогодні у світі функціонують 749 культур, кожна з яких має свої особливості [5, с. 133]. Така різноманітність культур пояснюється численними факторами, під впливом яких вони формувалися. Основними факторами впливу на культуру є:

1). Фактори виживання. Культура формується таким чином, щоб забезпечити виживання груп та індивідів в умовах обмеженості ресурсів, визначаючи поведінку, установки, цінності і погляди, які можуть оптимізувати використання ресурсів.

2). Ресурси і достаток. Середовище, в якому формується культура, має безпосередній вплив на характер останньої. Земля, бідна на природні ресурси, спроможна пробудити колективну роботу і общинний дух серед представників культури, а також сприяти взаємовідносинам з іншими групами, які мають достатньо ресурсів. Ці потреби і відносини викликають появу певних психологічних характеристик і атрибутів, які доповнюють колективну роботу, общинний дух і взаємозалежність. Яскравими прикладами формування колективістського духу під впливом ресурсного фактору є культури Китаю і частково Стародавнього Єгипту, основані на спільному обробленні низькородючих і незрошуваних земель. На землі з достатніми ресурсами суспільство, навпаки, не має потрібності у таких цінностях, і вони менше значать в її культурі (Америка, Франція).

3). Щільність населення. Суспільствам з підвищеною щільністю населення може потребуватися більший соціальний порядок з тим, щоб ефективно функціонувати. Ці суспільства відрізняють ієрархія і згрупування, підпорядкованість кожного її члена жорсткій системі правил і норм поведінки. Країнами-прикладами таких культур є Японія, Китай, Південна і Північна Корея та інші країни Південно-Східної Азії.

4). Рівень розвитку  техніки і технології. Різниця  у техніко-технологічному спрямуванні  різних країн обумовили розвиток  різних за своїми характеристиками культур. Так, західна культура, знаходячись під впливом бурхливого розквіту фізики і хімії, характеризується як раціональна, спрямована на дію, прямолінійна і однозначна. Культура Арабського Сходу, осяяна глибокими знаннями з математики й астрономії, несе в собі елементи незбагненної загадки, складності.

4). Клімат – це ще один фактор, який впливає на культуру. Культура народів, які живуть поблизу екватора, у жаркому, вологому і тропічному кліматі, демонструє стиль життя, який значно відрізняється від стилю, властивому народам, що населяють помірні або арктичні зони, із сезонними змінами і різкими перепадами погоди. Люди, що живуть у жаркому кліматі, більш сонливі, а ті, які живуть біля полюсів, більш енергійні.

5). Релігія є чи не  найголовнішим чинником впливу на формування культури. Так, ритуалістично-культові релігії зумовлюють зростання віри людей у магію і потойбічні сили; аскетичні релігії (іслам) укріплюють роль і значення воїнів (чоловіків) у суспільстві; містико-споглядальні релігії (Індія) формують неприйняття потойбічного світу і прагнення до занурення у нірвану. Це зумовлює втечу від усього земного і формування принципу «невтручання». Інтелектуально-догматичні релігії (протестантизм) є найбільш реалістичними, максимально вільні від містики і магії і формують в її носіїв практичне ставлення до життя і його основних цінностей (Великобританія, США).

Отже, формування культури різних народів як феномену буття  проходить під впливом різноманітних  факторів. Варіативність останніх зумовлює появу несхожих між собою, іноді діаметрально протилежних культур. Потреба в ефективній крос культурній взаємодії, яка набула інтенсивного розвитку у зв’язку з процесами глобалізації, зумовлює необхідність дослідження культур різних країн і народів і класифікацію їх за найбільш значущими параметрами, що дозволяє винайти спільні і відмінні риси в культурі народів і враховувати їх при проведенні кроскультурних переговорів.

2. Сутність культурної моделі.  Класифікації культур за Е. Холлом і Р. Д. Льюісом

Будь-яку групу людей, що володіють своєю культурою, можна охарактеризувати наступними категоріями [15, с. 142]:

• усвідомлення себе і простору (різні культури мають своє уявлення про «комфортну індивідуальну зону»);
• комунікація (спілкування) і мова (вербальна і невербальна);
• одяг і зовнішній вигляд;
• їжа і правила поведінки за столом;
• час і його сприйняття;
• стосунки у суспільстві і в сім’ї;
• орієнтація діяльності (на дію, буття (переживання моменту), контроль);
• норми і цінності;
• система релігійних переконань і уявлень;
• організація праці і ставлення до роботи [1].

Культурні відмінності  можна аналізувати по багатьом параметрам, але для міжнародного бізнесу  найбільш важливі складність культури і її різноманітність (або неоднорідність).

Серед перерахованих  категорій хотілося б виділити час (сприйняття часу і відношення до нього) як один з поширених критеріїв зіставлення культур. Наприклад, Е. Холл [11] розрізняє культури монохронні й поліхронні. У монохронних культурах (Сполучені Штати Америки і країни Північної Європи) в кожен певний відрізок часу люди зайняті однією справою, вони строго слідують планам, розкладам і домовленостям, щоб уникнути втрати часу. Для них важлива пунктуальність, і запізнення вважається серйозним порушенням суспільних норм. У поліхронних культурах (країни Південної Європи, Латинської Америки, Близького Сходу) люди роблять одночасно декілька подів, а взаємини між людьми для них важливіше за плани і графіки.

Цей же критерій (ставлення до часу) використовує і Р. Д. Льюіс [4] в своєму порівнянні культур. Льюіс підрозділяє культури на трьох типів: моноактивні (або лінійно організовані), поліактивні і реактивні. Моноактивні народи, такі як шведи, швейцарці, данці і німці, роблять в даний проміжок часу одну справу, повністю зосереджуються на ній і виконують по заздалегідь складеному графіку. Вони вважають, що при такій організації праці діють більш ефективно і плідно. Представники поліактивних культур (латиноамериканці і південні європейці) легко перебудовуються і можуть робити одночасно декілька справ, але не люблять обривати бесіду на півслові. Для них завершити міжособистісну взаємодію – найкраща форма інвестування часу. І нарешті, реактивні культури, характерні для азіатських країн, організовують діяльність не по строгому і незмінному плану, а залежно від змінного контексту, реагуючи на ці зміни. Льюіс називає також реактивні культури такими, що «слухають», оскільки представники цих культур рідко ініціюють дії або дискусії, вважаючи за краще спочатку вислухати і з'ясувати позицію інших.

2.1 Теорія високо- і низькоконтекстних культур Е. Холла

Американський антрополог Е. Холл [11] порівнює культури залежно від їх відношення до контексту, під яким розуміє інформацію, що оточує і супроводжуючу подію, тобто те, що вплетене в значущість того, що відбувається. Для представників висококонтекстних культур багато що сказано і визначено немовним контекстом: ієрархією, статусом, зовнішнім виглядом офісу, його розташуванням і розміщенням (наприклад, культури Японії, Китаю, Кореї, Саудівській Аравії).

У низькоконтекстних  культурах більшість інформації містяться в словах, а не в контексті спілкування; люди часто висловлюють свої бажання словесно, не передбачаючи, що це зрозуміє з ситуації спілкування. У подібних суспільствах найбільше значення надається мові (письмовою і усною), а також обговоренню деталей: ніщо не залишається неназваним і недомовленим. У таких культурах віддають перевагу прямому і відкритому стилю спілкування, коли речі називаються своїми іменами. Низькоконтекстуальні культури, характерні для Скандинавських країн, Німеччини, Канади, США, менш однорідні, в них міжособистісні контакти строго розмежовані, тому, як вважає Е. Хол, всякий раз, коли люди вступають в спілкування, їм необхідна детальна інформація про те, що всьому відбувається.

Таблиця 2.1 Порівняльна характеристика високо- і низько контекстуальних культур

Низькоконтекстуальні  культури (Захід)	Висококонтекстуальні  культури (Схід)
• пряма і виразна  манера мови, недовіра до мовчання;	• невиражена, прихована  манера мови, багатозначні і часті  паузи;
• невербальне спілкування менш значимо;	• серйозне значення надається  невербальному спілкуванню і  умінню «сказати очима»;
• все повинно бути висловлено і всьому має бути дана ясна оцінка, недомовленість асоціюється  з недостатньою інформованістю того, хто говорить;	• надмірність інформації зайва, оскільки все і так ясно;
• конфлікт творчий, оскільки обговорення виявлених проблем  і труднощів допомагає прийняти правильне рішення;	• конфлікт руйнівний (представники цих культур не люблять безпосередньо  з'ясовувати відношення і обговорювати проблеми);
• в окремих випадках можливо відкрите вираження незадоволеності.	• відкрите вираження  незадоволеності неприпустиме за будь-яких умов.