Кращі менеджери ХХ століття

Він рухався вперед та не спинявся. Йому вдалося не лише врятувати  компанію від розколу, але й знову вивести гіганта комп’ютерних технологій на лідируючі позиції. Цей керівник чітко побачив проблеми, ще чіткіше пояснив їх іншим. Зламавши усю застарілу внутрішню організацію, він примусив ІВМ знову рухатися в належному темпі. Його енергії вистачило на всіх, а чітка орієнтація на результат стала прикладом для кожного. Таких успіхів за такі короткі терміни мало кому вдавалося досягнути. 
Луїс Герстнер в ІВМ усе зробив класично – прийшов, побачив, переміг [13].

Білл  Гейтс

Засновник найвпливовішої у  світі корпорації. Найбагатша людина планети. Найщедріший філантроп в історії. Все це про нього. 28 жовтня 2008 року Біллу Гейтсу виповниться 53 роки. Його “дітищу” – 33.

За світовими мірками, 33 років для транснаціонального гіганта - небагато. Але Гейтс, схоже, усе знав із самого народження. Він мав просту мрію ще з 19 років – щоб до його 50-річчя кожен житель планети мав свій персональний комп’ютер, тобто 6 мільярдів таких машинок. Зараз Гейтс може сказати: «Так, трішечки прогадав». Сьогодні у світі не 6 мільярдів комп’ютерів, а трохи більше 1 мільярда. І кожні 9 із 10 контролюються, в принципі,  із штаб-квартири “Майкрософт” через придуманий та багаторазово запатентований набір нулів та одиничок – систему “Windows”.

Білл Гейтс був програмістом від Бога. У свої 15 років він уже продав свою програму регулювання руху за 20 000 доларів. У 17 – отримав пропозицію від Бонневільської електростанції написати програму розподілу енергії, за що отримав 30 000 доларів. Це був його перший і останній дохід в якості найманого працівника.

Початкові кроки “Майкрософт” були переповнені небезпекою та невизначеністю. Перші п’ять клієнтів збанкрутували. Це були невеличкі компанії, які у той час не змогли виграти боротьбу. Якраз у той час Гейтса відчислили з університету за велику кількість пропущених занять. Але він не піддався відчаю. І правильно зробив – у 1981 році ІВМ ощасливила “Майкрософт” контрактом на створення операційної системи. Білл Гейтс та його команда це зробили. Так на світ з’явився MS-DOS,  яка принесла  шалені доходи та славу.

Сама особистість Гейтса геніальна та неоднозначна. Вплив  цього менеджера розповсюджується на всіх підлеглих. Його енергія та цілеспрямованість легендарні. Яскравим прикладом може бути той факт, що коли “Майкрософт” вирішила обігнати ІВМ, Гейтс подзвонив своїй матері та попередив, що не буде у неї гостювати протягом 6 місяців, тому що працюватиме “24 години на добу, аби покласти ІВМ на лопатки”. Він це зробив, а все інше – уже історія.

Енергія Білла Гейтса невичерпна, він працює як вічний двигун. Пристрасний гуру жорсткого бізнесу, який жертвував особистими радощами задля досягнення все вищих результатів. Він ніколи не працює задля грошей. Його завжди дратували фінансові аналітики, які не розуміли одного – він отримує задоволення безпосередньо від роботи, а не від фінансових результатів.

Гейтс практично завжди обідає на робочому місці або у “фаст-фудах” – він чітко знає ціну свого  часу. До того ж, він ніколи не літає з об’ємним багажем – це не для нього дармувати години на збирання речей.

Недоліком та головним пріоритетом цього менеджера є страх бути переможеним. Саме це штовхає його до таких небачених результатів. В одному з інтерв’ю він сказав: “Я  справді дуже боюся потерпіти поразку. Кожного дня, коли я приходжу в офіс, я запитую себе: Ми все ще гарно працюємо? Переміг нас хтось? Чи справді той або інший продукт сприймається клієнтами добре? Що ми можемо зробити для його вдосконалення?”

У цього мільярдера є ще одна цікава риса – різкість та безцеремонність з тими людьми, які його розчарували. Хоча згодом самі працівники погоджувалися з ефективністю такого методу [6].

Джек  Велш

За визнанням багатьох експертів та аналітиків, колишній голова американської корпорації “General Electric”, Джек Велш увійшов в історію як один з найвизначніших менеджерів XX століття. Він пропрацював у корпорації 40 років, 20 з яких був її незмінним керівником. Він спромігся вивести цю компанію у лідери світового бізнесу.

Питання, яке завжди задають Джеку Велшу: “Що потрібно для того, аби бути хорошим президентом компанії?” Колишній президент GE відповідає дуже просто та правдиво, що  у нього нема магічної універсальної формули. Та й такої не може бути, бо кожен лідер є унікальним. Проте за свою кар’єру він зумів вибудувати список власних принципів, які йому допомогли у досягненні таких високих результатів. 
За Велшем, хороший президент компанії:

• Говорить прямо – без жодного підтексту;

• Забезпечує фінансовий успіх компанії – тільки здорове підприємство може покращити життя людей;

• Максимізує інтелект компанії;

• Спочатку думає про людей, а потім – про стратегічні цілі;

• Створює неформальну атмосферу, аби не процвітала бюрократія;

• Чітко відрізняє зверхність від самовпевненості;

• Працює з самовіддачею і викликає те ж відчуття енергійності та обов’язку в оточуючих; 
• Віддає перевагу високим цілям, а не легко доступним;

• Знає коли святкувати досягнення;

• Розвиває людей навколо себе;

• Постійно оцінює людей;

• Стоїть на сторожі корпоративної культури;

• Ніколи недооцінює конкурентів;

• Використовує не статичну, а динамічну та “живу” бізнес стратегію;

• Більше часу проводить на виробництві, а не в головному управлінні – аби розуміти що реально відбувається;

• Чітко розділяє  короткострокові задачі та довгострокові бізнес ініціативи;

• Чітко висловлює свою думку;

• Прислухається до відгуків працівників;

• Керує деякий час підрозділом, якщо його керівництво не таке сильне як очікувалося;

• Керує іміджем компанії;

• Користується таблицями, щоб пояснити процес мислення та спростити складні моменти; 
• Знає коли посилити та послабити свій вплив;

• Розуміє, де в організації додається найбільша цінність і скеровує туди найкращих людей та ресурси, скорочуючи все інше;

• Періодично підвищує працівника, відповідального за зв’язки з інвестором; 
• Готовий збирати людей та спонтанно працювати над складними питаннями; 
• Швидко приймає рішення;

• Слідкує за тим, щоби у “гарячці” ніколи не забувати дрібних деталей.

“Бути президентом компанії – божевілля. Тебе накриває цілою  лавиною думок. Це  неймовірно. Дико. Класно. Безумно. Енергійно. Вічний рух вперед. Давати й забирати. Наради до ранку. Неймовірні знайомства. Хороше вино. Святкування. Класні курси з гольфу. Великі рішення в справжній грі. Кризи і напруга. Багато змін. Кілька перемог. Трепет перемог. Біль поразки. Добре настільки, що краще уже не може бути. Тобі багато платять, але справжньою платнею є задоволення. Як і в будь-якій роботі, тут є плюси і мінуси, але позитиву точно більше. Розклад завантажений, по годинах розписаний на роки вперед, але кожний день може принести кризи, які нещадно розбивають усі плани. Дні тягнуться до божевілля, в той час, коли години стрімко летять. Робота тебе ніколи не покидає, що би ти не робив.Те, що крутиться в голові, завжди поглинає”, – Джек Велш.

Крім цієї, трійки найвизначніших менеджерів, відомим менеджером ХХ столітяя також був Джек Уелч.

Найкращим менеджером XX ст. також називають  Джека Уелча, який понад 20 років (до 2001 р.) очолював відому компанію "Дженерал Електрик" (General Electric). Вважають, що за популярністю він міг суперничати з кінозірками. За 20 років, які він очолював компанію, вартість її акцій збільшилась на 3098%, прибуток зростав протягом 101 кварталу поспіль, а продуктивність компанії щороку зростала на 4—6 %. Його пам'ятатимуть не тільки завдяки цим економічним успіхам компанії, а й завдяки розробленій ним управлінській філософії [388]. Він сформулював три таких аспекти з діяльності менеджера:

• у новому тисячолітті, сповненому жорсткої конкуренції, необхідно вести людей до цілі, не командуючи ними, а запалюючи, надихаючи їх. Компанії потрібні менеджери-лідери, які повинні бути наповнені енергією, заряджати нею інших, вміти приймати рішення (у тому числі й важкі) й особливо доводити ідеї до успішного завершення;

• треба вміти розробляти не план дій, а знаходити ключову ідею, яка дасть можливість кожному  виявляти творчість, неординарний підхід, і водночас об'єднуватиме всіх, а також формувати цілі на рівні мрії, для того щоб провокувати людей на пошук нестандартних рішень, вихід із стану комфорту;

• щоб реалізувалися кращі ідеї, важливо вміти долати бар'єри  у спілкуванні між людьми, створювати умови для постійного професійного та особистісного зростання кожного працівника, незалежно від посади, віку, досвіду тощо.

В одному з інтерв'ю Дж. Уелч сказав: "Швидкість прийняття і реалізації рішень останніми роками стала головною рисою, що характеризує як компанію, так і менеджера. Якщо ти хочеш мати сьогодні успіх, ти повинен постійно мінятися і підштовхувати до цього підлеглих. Ти повинен, спілкуючись з ними, ставитися до них з великою повагою. Тоді вони будуть вирощувати з маленького зернятка успішні ідеї". Такої ж думки й Акіо Моріта, засновник фірми "Соні" (Sony): "Працюючи з людьми, ми зрозуміли, що вони трудяться не тільки заради грошей і що гроші — не найкращий спосіб, щоб їх стимулювати. Щоб стимулювати людей, їх треба зробити членами сім'ї і ставитися до них з повагою". Ця думка також співзвучна із висловлюванням Томаса Дж. Уотсона-старшого, президента американської фірми IBM: "Поставлене нами питання про розвиток людських взаємин було продиктоване не альтруїзмом, а просто переконанням, що якщо ми будемо поважати наших людей і допомагати їм поважати себе, то це дасть компанії найбільші прибутки". А Генрі Форд вважав, що його «секрет успіху полягає у вмінні розуміти погляд іншої людини і дивитися на речі з її та свого поглядів».

Провідний міжнародний експерт з питань культури бізнесу і лідерства Уоррен Бенніс, який написав понад 2000 статей та 25 книг, був радником у чотирьох президентів Сполучених Штатів Америки, підкреслює, що нове тисячоліття вимагає від менеджерів мислити перспективно, мати здатність розуміти розмаїття світу і вміння спілкуватися та взаємодіяти з людьми, які вже щось знають та вміють. Його думку продовжує відомий російський учений В.Л. Іноземцев, який пише про те, що в сучасних умовах ефективне управління творчими особистостями потребує від менеджерів нових, ніж раніше, якостей. Успіх найкращих керівників корпорацій (наприклад, Вілла Гейтса, Майкла Делла та ін.) обумовлений не тим, що вони контролюють більшу частину капіталу своїх компаній, а тим, що вони заснували бізнес, який став головним проявом їхньої творчої натури, що вони стали живою історією і легендою компанії [5].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Історія успіху: Генрі Форда

 

Генрі Форд (нар. у 1863 р. — розум. До 1947 р.)

Американський інженер-винахідник. Один із засновників автомобільної  промисловості, творець транснаціональної корпорації «Форд мотор компані».

Генрі Форд народився в 1863 році на фермі близько Дірборна — передмістя м. Детройта, штат Мічиган (США). 5 травня 1876 Генрі Форд, син Вільяма Форда  і Мері Літогот, побачив паровоз. Шляхи Господні несповідимі: зустріч Форда з паровозом перевернула світ. Здобув освіту в школі, що складалася лише з однієї кімнати, Генрі був ледь здатний прочитати шкільну хрестоматію, коли у віці 15 років назавжди залишив формальну освіту. Всі класи прибуткової школи — з першого по восьмий — займалися разом, в одній кімнаті. Влітку, коли вчитель йшов боронити, місце біля дошки займала його дружина. Однак він був блискучим асом в математиці і дуже любив машини. Генрі пішов далі Карнегі і закінчив не 4, а 8 класів школи.

3.1. Перші кроки

У 16 років Форд прийшов в Детройт, щоб найнятися на роботу в якості учня інженера. Звідти він був звільнений менше, ніж через тиждень. Не зніяковівши, Генрі поступив в годинну майстерню — звільнений. Далі була майстерня з ремонту корабельних двигунів — звільнений. Нарешті, Форд влаштувався механіком в Електричної компанії Томаса Альви Едісона, заробляючи 45 доларів на місяць, але жив він не тільки на ці гроші. Його батько був фермером і залишив йому ділянку в 40 акрів, на якому Форд побудував лісопилку. Але головним його захопленням стало конструювання самохідної рухомої коляски.

У червні 1893 року в цегляному сараї  позаду двоквартирного будинку, де він  жив з дружиною Кларою, Форд закінчив будівництво свого першого експериментального автомобіля. Винахідник пропрацював  дві доби без відпочинку і сну  та в 2:00 ночі 4 червня прийшов повідомити своїй дружині, що машина готова і він зараз збирається її випробувати. Названий «квадрицикл» і важить всього п’ятсот фунтів, автомобіль пересувався на чотирьох велосипедних шинах.

Ось що пише американський письменник Елтон Сінклер: «Йшов проливний дощ і його дружина вийшла під парасолькою подивитися, що буде далі. Спереду коляски стирчала ручка і, щоб завести мотор, треба було повернути її. Спочатку мотор почав бурчати, потім заревів і вся коляска загрозливо затряслася. Але вона не розвалилася і містер Форд забрався в неї і поїхав. На передку стирчала гасова лампа і при її тьмяному світлі він поїхав уздовж вулиці, вимощені бруківкою. Місіс Форд довго стояла під дощем, питаючи себе, чи побачить вона знову свого чоловіка. Дати задній хід Генрі було не можна і, щоб повернути на вузькій вулиці, йому довелося б вийти і занести коляску.