Кращі менеджери ХХ століття

Міністерство освіти і  науки, молоді та спорту України

Чорноморський державний  університет ім. Петра Могили

Комплексу «Києво-Могилянська  академія»

 

 

Реферат

на тему:

«Кращі менеджери  ХХ століття»

 

 

 

Виконала:

Студентка 332 групи

Приходченко Ірина

Перевірила:

               Семенчик І.М.

 

 

 

 

 

 

Миколаїв - 2012

План

Вступ………………………………………………………………………………...3

1. «Рецепт» успішного менеджера-лідера………………………………………..5

2.  Трійка найкращих світових менеджерів………………………………………...9

3. Історія успіху: Генрі  Форд……………………………………………………….17

3.1. Перші кроки……………………………………………………………………..17

3.2. Його досягнення як  менеджера………………………………………………..18

3.3.  Управління за Фордом………………………………………………………...20

Висновки…………………………………………………………………………….23

Список використаних джерел та літератури………………………………………24

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Сучасний менеджер сьогодні виконує  такі ролі (причому тут не має  значення, йдеться про топ-менеджерів, про менеджерів середньої чи молодшої ланки управління):

• керівника, якщо у нього є влада  і повноваження управляти організацією чи підрозділом;

• лідера, якщо у нього є здібності  вести за собою інших, використовуючи свій авторитет, професіоналізм, позитивні якості;

• дипломата, якщо у нього є здібності  встановлювати контакти з іншими (підлеглими, партнерами, клієнтами), вміння запобігати і переборювати внутрішні і зовнішні конфлікти;

• вихователя, якщо у нього є  якості згуртовувати людей у команду  і спрямовувати їхній розвиток у потрібному напрямку;

• інноватора, якщо в нього є  розуміння нового, вміння оцінити "ноу-хау", впровадити його в життя;

• і, нарешті, людини, яка за своїми якостями повинна бути взірцем для інших.

Професіоналізм діяльності менеджерів залежить від рівня їх здібностей, від якості початкової професійної підготовки, а також від подальшої роботи з підвищення кваліфікації та самовдосконалення. Найвідоміші менеджери сучасності (Лі Якокка, Френсіс Роджерс, Джек Уелч, Акіо Моріта та ін.), управлінські консультанти (Уоррен Бенніс, Том Пітере, Філіп Кросбі), представники сучасних шкіл бізнесу (Майкл Портер, Генрі Мінцберг та ін.) малюють портрет менеджера високого класу як такого, що:

• добре знає потреби клієнта і сприяє їх задоволенню;

• стимулює використання нестандартних  підходів, запалює своїми ідеями інших;

• бере на себе відповідальність тоді, коли інші собі цього не дозволяють;

• генерує нові ідеї, спрямовані на суттєві зміни;

• залучає у команду талановитих людей, вміє використовувати потенціал кожного члена команди і ставиться до нього як до партнера;

• не тільки активно поновлює свої знання та вміння, а й створює умови для поновлення знань членами команди;

• сміливо впроваджує новітні технології;

• вміло усуває психологічні бар'єри  між підрозділами, окремими людьми, створює умови для доброзичливих взаємин між ними;

• формує корпоративну культуру в  організації.

Як бачимо, визначені асами управлінської  діяльності компоненти професійної  діяльності менеджера побудовані насамперед на вмінні досягати поставленої мети, творчо використовуючи працю, інтелект, мотиви поведінки інших людей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.  «Рецепт»  успішного менеджера-лідера

Один з видатних менеджерів минулого століття Лі Якокка (який завдяки своєму управлінському таланту витяг з  банкрутства американську автомобільну компанію "Крайслер") писав про  те, як стати хорошим менеджером [1]:

— по-перше, для цього слід мати здоровий глузд і пам'ятати, що помилки  роблять усі. Біда у тому, що більшість людей не хочуть їх визнавати. Треба навчитися це робити. Якщо віриш у те, що робиш, слід вперто добиватися свого, долаючи перепони;

— по-друге, слід оволодівати раціональним мисленням на початку життєвого  шляху, бо пізніше це вже буде практично нездійсненним;

— по-третє, треба навчитися зосереджуватися на головному і раціонально використовувати свій власний час;

— по-четверте, треба вміти чітко  й образно формулювати свою думку, оволодівати культурою усної  та письмової мови;

— по-п'яте, необхідно мати хороші знання з психології, бо це дасть можливість розуміти інших людей і взаємодіяти з ними.

Видатні менеджери й спеціалісти  з менеджменту вважають, що сучасний менеджер повинен не тільки нести  відповідальність, а й бути успішним у своїх діях. Успіх — це реалізована мета. Коли результати, отримані менеджером, відповідають поставленим цілям, можна вважати, що він діяв успішно. Звичайно, для того щоб мати успіх, менеджер повинен вміти ставити ціль, мати бажання її досягти, вірити у свої сили, мати сильний характер, розвинений інтелект та інтуїцію, добрі здібності, відповідні знання та вміння. Серед складових успіху називають працю, старанність, наполегливість, захоплення справою, постійний пошук і самовдосконалення [4].

З психологічного погляду успіх — це переживання радості, задоволення від того, що результат, якого хотіли досягти, збігся з надіями, очікуваннями або навіть перевершив їх. На основі цього формуються нові, більш сильні мотиви діяльності, підвищується рівень самооцінки. І якщо успіх стає стійким, постійним, то у людини з'являється додатковий заряд енергії. Успіх має дві сторони: індивідуальну (це особистісне переживання радості) і колективну (коли оцінка досягнень особистості приймається всіма). Оптимальний варіант — коли радість одного стає радістю для інших, а не викликає заздрощів. Успіх, визнання, самоповага, авторитет, матеріальна вигода, рівень відповідальності і професійне зростання є атрибутами успішної кар'єри менеджера.

В узагальненому вигляді "рецепт" успішного менеджера-лідера можна  подати з такими складовими:

• знання — успішний лідер має  бути добре обізнаним у всіх бізнес-процесах та тонкощах галузі, в якій він працює;

• стратегічне мислення — необхідні  вміння збалансовувати довго- та короткострокові стратегії, усвідомлювати передбачувані та непередбачувані результати, а також стратегічна поведінка, яка ґрунтується на креативному баченні;

• самооцінка — ті люди, які адекватно  усвідомлюють свої здібності, позитивні  та негативні риси, мають хорошу основу для саморозвитку та самовдосконалення;

• сприяння розвитку інших — це найвищий рівень мистецтва лідера. Він передбачає персональний та професійний розвиток, всебічно сприяє індивідуальному та організаційному успіху;

• комунікаційні здібності —  необхідні навички передавати та висловлювати свої ідеї та переконання, поширювати інформацію та знання.

Шлях менеджера до успіху буде значно легшим, якщо він керуватиметься позитивним ставленням до дійсності. Ніколи не слід думати: "я цього не зможу". Позицією, що веде до успіху" буде така установка: "сподіваюсь, що я зможу це зробити". Звичайно, таке ставлення треба підкріплювати знаннями та вміннями. Дослідження свідчать, що люди з такою позицією заробляють удвічі більше, ніж ті, в яких її немає. Кажуть, що успіх — це 10 % везіння і 90 % — потіння. Мудрість полягає у тому, щоб радощі від успіху не породжували спокій, а відчуття можливої поразки не паралізувало волю. Треба вміти визнавати помилки, розглядати їх як набутий досвід, не допускати, щоб вони повторювались. В одній компанії помилка менеджера обійшлася їй у 450 доларів збитків. Керівництво компанії не звільнило менеджера з роботи, але замовило для нього спеціальний значок з надписом "За втрачену вигоду". Тим самим менеджера було попереджено, що він має право на помилку, але не має права здійснювати ту саму помилку двічі і що його дії наперед повинні бути успішними.

Спеціалісти з управління та психології зазначають, що успіх менеджерської  діяльності залежить не стільки від професійних знань визначень, а й від суто людських якостей, зокрема від умінь спілкуватися та взаємодіяти з людьми. Нещодавно в Інституті Геллапа з метою вивчення джерел успіху менеджерів було проаналізовано 1500 відомих людей, вибраних із довідника "Хто є хто в Америці?" Вивчення дало можливість виділити такі загальні риси, які були притаманні цим успішним учасникам дослідження: здоровий глузд; знання своєї справи; упевненість у своїх силах; високий загальний рівень розвитку, інтелекту; здатність доводити справу до кінця; творчий потенціал; цілеспрямована вдача; здатність ефективно спілкуватися з людьми. Ще однією рисою, в разі втрати якої навіть успішний раніше підприємець починає втрачати прибутки, є недостатня захопленість справою. Як тільки втрачається бажання йти на роботу вранці і затримуватися допізна, щоб зробити все заплановане, то це початок втрати ділового успіху. Таке ставлення починає негативно впливати на взаємини з клієнтами, партнерами по бізнесу, з підлеглими. Якщо це трапиться, і менеджер це зрозуміє, але нічого не зможе змінити, то йому слід змінити своє заняття. Водночас, за дослідженнями, лише двоє зі ста менеджерів отримують радість від своєї роботи, інші турбуються лише про те, щоб мати хорошу атестацію, а не вносити інновації.

Водночас довготривалий успіх  та благополуччя можуть послабляти здатність  менеджерів приймати правильні рішення і врешті-решт призводять до краху (як це трапилося, наприклад, з титаном медіа-бізнесу Робертом Максвеллом або з відомою інноваційною компанією "Енрон" (Enron)). Журнал Fortune писав про те, що серед банкрутів, кількість яких збільшується з кожним роком, велику чисельність становлять відомі компанії з числа тих, що входили до Fortune-500. Зазначається, що основною причиною цього стала самозаспокоєність, яка була породжена довготривалим і стійким успіхом. Сигнали, які їм посилало зовнішнє середовище, залишилися непоміченими і не викликали зміни стратегічного мислення у менеджерів компаній. Для того щоб таке не трапилося, М. Делл, Голова корпорації "Делл Комп'ютерс" (Dell Computers), встановив правило: коли успіх досягається, його оспівують 5 секунд, а далі настають 5 годин обговорення того, що могли б зробити краще [1].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Трійка найкращих  світових менеджерів

Найвизначнішими менеджерами  ХХ століття вважають Луїса Герстнера, Білла Гейтса та Джека Велша. Розглянемо коротко їх біографії та спробуємо  пояснити з чого складається їхній  успіх.

Луїс  Герстнер 

Уся його біографія  – історія ділових тріумфів. У 1963 році закінчив Дартмундський коледж, в 1965 – отримав ступінь МВА у Гарвардській бізнес-школі. Потім працював у консалтинговій та аналітичній компанії McKinsey, директором якої став згодом. 11 років присвятив American Еxpress, де обіймав посади президента, голови правління та генерального директора найбільшого дочірнього підприємства. Також була у житті Герстнера і головна посада у компанії RJR Nabisco, відомого виробника продуктів харчування.

Але це була лише передісторія його справжнього успіху. 1 квітня 1993 року, саме у день сміху, Герстнер отримав  посаду генерального директора компанії ІВМ.

Перед його приходом, у 1992 році,  збитки компанії складали 5 млрд. доларів. Герстнеру просто сформулювали аж ніяк не просту задачу – виправити ситуацію. Вже у 1994 році річний дохід компанії зріс на 6%, а за період його правління загальний дохід по акціям – на 47%.

Як він це зробив?! За його словами, це не заслуга однієї людини, а тих 280 000 працівників, які повірили в успіх. Але ж тут криється тонкий момент - енергії однієї людини було достатньо, аби змінити якість роботи такої кількості людей! Навряд чи  в історії бізнесу  було щось подібне.

Це не був простий процес. Герстнеру вдалося відновити чітку дисципліну та орієнтацію на виконання поставлених завдань, адже проблеми компанії були не ззовні, а зсередини, і новий керівник це чітко зрозумів.  Раніше менеджери приходили на корпоративні наради з презентаціями та розмитими прогнозами. Тепер кожен з них мав приносити Герстнеру чіткий план розвитку підрозділу на наступний рік, а через 365 днів  генеральний директор запрошував менеджера, діставав із сейфа бізнес-план та порівнював прогнози з результатами. Ефект – неймовірний.

Луїс Герстнер відмовився від нарад з використанням  проекторів. І проблема не в тому, що не любив цей вид техніки. Він не хотів дармувати час на перегляд слайдів, де увага зосереджена на екрані, а не на доповідачеві. Він примусив усіх сконцентрувати розумові ресурси перед нарадою, аби відразу приступати колегіально до вирішення проблеми. Цим Герстнер показав  менеджерам, що вони  не приходять просто поділитися інформацією та   потонути у внутрішньокорпоративних дебатах.

У період максимальної популярності персональних комп’ютерів та масового захоплення інтернетом Герстнер першим заявив, що майбутнє глобальної сітки аж ніяк не за ПК, а за потужними серверами. Після його виступу, справедливість якого зараз очевидна, з повного залу прозвучало лише кілька оплесків. Але якраз неперевершене вміння бачити ціль, яку інші не бачать, і відрізняє цього менеджера від багатьох інших світил бізнесу.