Фактори впливу на результативність діяльності працівника

Зміст

Розділ 1. Методологічні  аспекти дослідження  факторів впливу на

                результативність діяльності працівника

    1.1. Діяльність працівника як центральне поняття дослідження.

    1.2. Методи дослідження факторів  впливу на результативність діяльності

           працівника.

    1.3. Категоріальний апарат дослідження

Розділ 2. Теоретичні аспекти  вивчення факторів впливу на                  результативність діяльності працівника

    2.1. Зовнішні фактори впливу на  результативність діяльності працівника.

    2.2. Внутрішні фактори впливу на результативність діяльності

           працівника.

    2.3. Показники (модель) складових результативного  працівника

Розділ 3. Практичні аспекти дослідження факторів впливу на

                результативність діяльності працівників

    3.1. Оцінка результативності діяльності працівника.

    3.2. Рекомендації щодо підвищення  показників ефективності діяльності 

           працівника. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Вступ

    Формування  кадрового потенціалу підприємства являє собою складний і довготривалий  процес набуття й використання навичок, знань і умінь, який охоплює собою відповідне навчання, набуття практичних навичок і конкретне їх цільове використання в певних умовах. Результативність цього залежить від особистого потенціалу працівника, як сукупності якісних характеристик людини, які визначають можливість й межі участі у трудовій діяльності.

    Проблемна ситуація полягає в тому, що в науковій літературі недостатньо приділяється увага питанням систематизації і класифікації факторів, що впливають на результативність діяльності працівника.

      Таким чином актуальність теми пов’язана з аналізом факторів зовнішнього та внутрішнього середовища, які впливають на результативність діяльності працівника.

    Об’єктом дослідження є сфера трудової діяльності працівника.

    Предметом даного дослідження є фактори впливу на ефективність діяльності працівника.

    Метою курсової роботи є системне дослідження факторів впливу на результативність діяльності працівника та розробка рекомендацій щодо підвищення ефективності його діяльності.

    Завдання  роботи:

    1. Виявити сутність поняття «діяльність працівника» як центрального фактору дослідження.

    2. Проаналізувати методи дослідження  факторів впливу на результативність  діяльності працівника.

    3. Визначити теоретичні аспекти  вивчення результативності діяльності  працівника.

    4. Виділити зовнішні та внутрішні  фактори впливу на результативність  діяльності працівника.

    5. Дослідити модель показників  складових результативного працівника.

    6. Проаналізувати  правові основи  та форми оцінки трудової діяльності  працівника.

    7. Запропонувати рекомендації щодо підвищення показників ефективності діяльності працівника.

    Гіпотеза дослідження полягає в тому, що сукупність зовнішніх та внутрішніх факторів зумовлюють вплив на ефективність результативності трудової діяльності працівника. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 1. Методологічні  аспекти дослідження  факторів впливу

                 на результативність  діяльності працівника 

1.1. Діяльність працівника  як центральний  фактор дослідження

    Наш бурхливий час, коли економіка набирає  обертів, вимагає енергійних і багатогранних професій. До таких належить одна з найбільш високооплачуваних та складних спеціальностей — менеджмент. Процес, за допомогою якого реалізується те чи інше ставлення людини до навколишнього світу, до завдань, які ставить перед нею життя, називається діяльністю. Це вид соціальної активності, яка притаманна тільки людині і має свідомий, цілеспрямований характер [11, ч.1, с.180]. Це дії, які відбуваються в умовах соціально організованого спілкування, це завжди або пряме, або опосередковане співробітництво [13, с.53]. Деякі вчені виділяють комунікативну діяльність, розглядаючи її як сукупність дій, спрямованих на

досягнення  певної комунікативної цілі [9]. Найвиразніше людина виявляє себе під час виконання  професійних обов’язків. Від її обізнаності та вміння робити свою справу, від культури поведінки, вміння говорити, слухати часто залежать результати професійної діяльності. Професійні обов’язки менеджера полягають у тому, щоб організовувати спільну діяльність інших людей на виконання конкретних завдань. Спільна діяльність – це один із основних видів людського спілкування. Вона неможлива без наявності контактів (постійних чи тимчасових) між членами групи, без обміну інформацією з метою успішного вирішення завдань.

    З менеджменту знаємо, що приблизно 78 % робочого часу менеджера

становить спілкування з іншими людьми. Тому деякі менеджери вважають, що від  їхнього уміння спілкуватися залежить 85 % успіху бізнесу. Під час досліджень від 63 до 85 % американських, англійських  та японських менеджерів зазначали, що неефективне спілкування є основною перешкодою на шляху до позитивного результату в їхній діяльності, тобто неефективне спілкування є однією з основних причин виникнення проблем у їхній роботі [8, с.5].

    Існує думка, що і в нашій країні майже 80 % проблем будь-якої організації виникає внаслідок неефективного спілкування [7, с.765].

Д. Рокфеллер  стверджував, що “вміння спілкуватися з людьми – це товар, який можна  купити так, як ми купуємо цукор або  каву. І я заплачу за це вміння більше, ніж за щось інше на світі”.

    Лі  Якокка писав: “Не з собаками, не з мавпами має справу менеджер, а з людьми, тільки з людьми. Якщо він не здатен правильно вибудовувати взаємини з іншими, то яка користь  від нього для компанії? Його єдине  призначення як керівника – це підштовхувати до діяльності інших людей. Якщо він не вміє це робити, то він не на своєму місці” [14, с48-49, 78-79]. Тобто спілкування він вважав найкращим способом, за допомогою якого менеджер може спрямувати енергію людей на досягнення поставленої мети

    Міжособистісні  взаємини в спілкуванні – це такі взаємозв’язки між людьми, які  суб’єктивно переживають та об’єктивно виявляються в характері й  способах взаємного впливу. Якщо вони погані, то продуктивна взаємодія  людини, її спільна діяльність стають неможливими [10, с.13-25].

    В узагальненому вигляді можна  сказати, що ділове спілкування –  це

процес  взаємозв’язку і взаємодії, в  якому відбувається обмін діяльністю, інформацією і досвідом, спрямований  на досягнення певного результату, вирішення конкретної проблеми або реалізацію конкретної цілі [3, с. 58].

    Під час ділового спілкування легше  встановлюється контакт між людьми,  якщо вони  говорять  “однією  мовою”   і  прагнуть до продуктивного  співробітництва. При цьому засадами їхнього спілкування є етичні норми та ритуальні правила ділових взаємин, знання й уміння, пов’язані з обміном інформацією, а вони керуються тими самими механізмами спілкування. Іноді ділове спілкування називають професійним. Воно формується в умовах конкретної діяльності, а тому певною мірою вбирає в себе її особливості, є важливою її частиною, засобом цієї діяльності. І це не завжди буває зрозумілим для тих людей, з ким вони спілкуються.

    Менеджмент  часто розглядають і як вид  професійної діяльності. З цієї точки  зору для розуміння сутності менеджменту важливо знати, хто такі менеджери і чим їх діяльність відрізняється від діяльності інших категорій робітників. 

    Директор, керівник групи, начальник, завідувач  тощо - всі ці слова позначають посади. Люди, які обіймають ці посади можуть бути об’єднані загальним поняттям «менеджер», оскільки можна визначити наступні спільні для них ознаки діяльності:

1) менеджер  керує роботою одного або кількох  співробітників організації; 
2) менеджер управляє частиною або всією організацією, в якій він працює; 
3) менеджер отримує певні повноваження та приймає в межах цих повноважень рішення, які будуть мати наслідки для інших співробітників організації. 
       Тобто, менеджер – це людина, яка займає постійну керуючу посаду, наділена повноваженнями і приймає в їх межах рішення за певними видами діяльності організації. 

    Менеджери здійснюють функції планування, організації, інтеграції, контролю і координації, стимулювання діяльності підлеглих. У  результаті здійснення оптимальної  координації усіх спеціалізованих  елементів виробничого процесу забезпечується цілісність системи, результати функціонування якої можуть перевищувати суму вкладів складових елементів (реалізується так звана синергія). Менеджерам належить вирішальна роль у прийнятті управлінських рішень, правильному використанні наявних ресурсів, забезпеченні життєдіяльності підприємства і досягненні поставлених цілей.

    Склад робіт, які виконуються менеджерами, визначаться багатьма обставинами. Це вид підприємницької діяльності, посада та її рівень в ієрархічній  системі, кваліфікація управлінського персоналу, наявність заступників і помічників, фінансовий стан підприємства і його конкурентоспроможність, ніша, яку займає підприємство на ринках збуту основних видів продукції (послуг), стиль роботи менеджера та ін. 
Але за будь-яких умов менеджери виконують широке коло робіт і їх роль в управлінському процесі характеризується великою різноманітністю функцій.

    Формальні повноваження, які отримують менеджери  в організації визначають відповідний  статус менеджера. Цей статус у свою чергу визначає характер міжособових відносин даного менеджера: з його начальниками; з робітниками рівного рангу; з підлеглими. Такі міжособові відносини з іншого боку забезпечують менеджеру отримання інформації, яка йому необхідна для прийняття рішень. 

1.3. Категоріальний апарат дослідження 

    Діяльність — це всі форми людської активності, які відрізняють людей від тварин і є способом їх існування. Відмінні риси людської діяльності — усвідомленість, цілеспрямованість і перетворюючий характер. Саме в діяльності відбувається формування і розвиток людини, її самореалізація. Тому без аналізу й розуміння діяльності не можна по-справжньому зрозуміти і саму людину [ 1].

       Потреби — рушійна сила людської діяльності. Якщо проаналізувати людські вчинки, то стане зрозумілим, що люди починають діяти лише тоді, коли відчувають у чомусь нестачу: в їжі, питві, одязі, безпеці, справедливості, спілкуванні тощо, і перестають діяти, коли ця потреба вже задоволена. Тому найзагальніша формула будь-яких людських дій може бути виражена так: Потреба — Діяльність — Задоволення потреби. 

    Ефективність –це особлива технологія, застосовувана працівником розумової праці в рамках організації 

        Діяльність — це форма активного відношення людини до дійсності, спрямована на досягнення свідомо поставлених цілей, які пов’язані зі створенням суспільно значущих (матеріальних і духовних) цінностей та засвоєнням суспільного досвіду. Головними формами діяльності є пізнання, праця, спілкування. В онтогенетичному плані діяльність людини представлена такими видами, як гра, навчання, праця. Будь-яка діяльність є одночасно “творенням чогось” і проявом позиції, ставлення людини до інших людей, суспільства в цілому. Отже, діяльність має поведінковий аспект.

    Праця — це свідома, доцільна діяльність людини, спрямована на виробництво матеріальних і духовних благ, надання різноманітних послуг.

    Спілкування — це багатоплановий процес розвитку контактів між людьми, зумовлений потребами спільної діяльності. 

    Діяльність  це активність людини, спрямована на досягнення свідомо поставлених цілей, пов’язаних із задоволенням її потреб, інтересів, на виконання вимог до нього з боку суспільства і держави. Без діяльності неможливе людське життя. У процесі діяльності людина пізнає навколишній світ. Діяльність створює матеріальні умови життя людини, без яких вона не може існувати: їжу, одяг, житло.