Еволюція систем управління на рівні фірми

ЗМІСТ

 

Вступ………………………………………………………………………………….3

1. Еволюція систем управління на рівні фірми……………………………………7

2. Сутність стратегічного управління……………………………………………..14

3. Типові стратегії…………………………………………………………………..19

4. Ділова стратегія………………………………………………………………….22

4.1. Стратегія лідерства за витратами……………………………………………..24

4.2. Стратегія диференціації……………………………………………………….26

4.3. Стратегія оптимальних витрат………………………………………………..29

4.4. Сфокусовані стратегії низьких витрат………………………………………..29

Висновки…………………………………………………………………………….31

Література…………………………………………………………………………...33

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Слово «стратегія»  походить від грецького strategia (стратос  -військо, аго - веду), тобто за походженням це військовий термін. Там він означає військове мистецтво, що вивчає закономірності та характер війни, теоретичні основи планування, підготовки і проведення крупних військових операцій із заздалегідь сформульованими стратегічними завданнями.

Уперше  термін «стратегія» запозичив у  військових і використав у економіці  для визначення одного із видів керівництва  будь-яким комерційним підприємством А.Чендлер-молодший у 1962 році. Власне з того часу розпочався етап стратегічного планування на підприємствах в умовах ринкової економіки.

Термін  «стратегія» використовується нині в багатьох сферах суспільного життя. Щодо терміну «стратегія підприємства (фірми)», то тут існує чимало визначень. Її розуміють як:

- систему     організаційно-економічних     заходів     для досягнення довгострокових цілей підприємства;

- обґрунтування     перспективних     орієнтирів     діяльності підприємства  на основі   оцінювання   його   потенційних можливостей    і    прогнозування   розвитку    зовнішнього середовища;

- генеральний  напрямок розвитку підприємства, який забезпечує узгодження його  цілей і можливостей та інтересів  усіх суб'єктів;

- ефективну   ділову   концепцію   досягнення   конкурентних переваг підприємством; S сукупність    перспективних     орієнтирів     для     роботи підприємства;

- план  дій, що визначає пріоритети розв'язання проблем і ресурси для досягнення основної мети.

І. Ансофф під стратегією розумів один із декількох наборів правил прийняття рішень стосовно поведінки фірми в умовах неповноти інформації про майбутній розвиток підприємства.

Лише в комплексі всі визначення найбільш повно відображають суть поняття «стратегія підприємства». Глибинну суть цього поняття можна зрозуміти, відповівши принаймні на чотири питання:

У   якому   фінансово-економічному   стані   і   середовищі перебуває підприємство нині?

Який  стан підриємства очікують у перспективі: бажаний чи реально можливий?

Які альтернативні  напрямки розвитку підприємства можливі (з урахуванням його сильних і слабких сторін, загроз і 
можливостей середовища)?

Якими методами і засобами можна реалізувати  вибрану стратегію?

Урахування  цього дозволяє запропонувати наступне, найбільш повне визначення стратегії  підприємства.

Стратегія підприємства - це систематичний план його потенційної поведінки в умовах неповноти інформації про майбутній розвиток середовища та підприємництва, що включає формування місії, довгострокових цілей, а також шляхів і правил прийняття рішень для найбільш ефективного використання стратегічних ресурсів, сильних сторін і можливостей, усунення слабких сторін та захист від загроз зовнішнього середовища задля майбутньої прибутковості. Отже, необхідність розробки підприємствами стратегії виклика-на, нестабільністю ринкового середовища, неповнотою інформації про його майбутній стан і вплив на підприємство.

Саме  за таких умов необхідно розглядати стратегічний контекст в діяльності підприємства, яка здійснюється за двома напрямками: а) поточна, операційна діяльність, спрямована на поточну прибутковість; б) стратегічна діяльність, спрямована на майбутню прибутковість.

В умовах ринку, коли зовнішнє середовище достатньо  турбулентне, слабо передбачуване  і переважно не залежить від зусиль підприємства, ігнорування ним стратегічного контексту діяльності може спричинити катастрофічні наслідки. Діяльність кадрів за принципом «сьогодні - на сьогодні» без заходів, які нині не дадуть віддачі, а забезпечать успіх підприємства в майбутньому, явно веде до банкрутства.

В даному контексті, про необхідність розробки стратегії підприємства достатньо влучно висловився один із авторів вчення про стратегічний менеджмент, американський вчений Ігор Ансофф. Він писав: «...компанії, за відсутності планованої і керованої стратегії, приречені на вимирання, за винятком хіба що монополій і субсидованих компаній. В компаніях, яким вдається вижити, стратегічною поведінкою принаймні керують».

Не випадково  „Стратегія підприємства» стала навчальною дисципліною. Необхідність даного курсу викликана невідкладною потребою у формуванні фахівця, здатного приймати оптимальні рішення, пов'язані з майбутнім функціонуванням підприємства, постійно узгоджувати поточну діяльність із стратегічними цілями, забезпечити адаптацію підприємства до змінюваного зовнішнього середовища шляхом формування та реалізації ефективних стратегій діяльності.

Особливо  важливим є прищеплення навичок  стратегічного мислення українським  студентам. Адже середовище, в якому  діють підприємства в Україні, характеризується нестабільністю і непередбачуваністю. Україна стала на шлях впровадження ринкових відносин. А будь-який ринок характеризується слабкою передбачуваністю умов росту і розвитку підприємства. На Україні внаслідок суттєвих прорахунків у проведенні реформ і в зв'язку з тим, що ринок лише зароджується, непередбачуваність середовища є до певної міри навіть загрозлива. Тому екстраполяційне довгострокове планування (від досягнутого рівня) уже не може бути інструментом коригування росту і розвитку підприємств. На зміну приходить стратегічне планування і стратегічне управління, тобто стратегічний менеджмент.

Отже, спеціаліст з економіки, який не володіє принаймні елементами стратегічного планування і управління, сучасному підприємству не підходить. Раніше чи пізніше він змушений буде зрозуміти стратегічний контекст діяльності підприємства і дібрати форми та методи його забезпечення.

Метою навчального  курсу «Стратегія підприємства» є надання знань про теоретичні засади, інструментарій та методи розроблення стратегії підприємства.

Завдання  курсу: засвоєння загальних теоретико-методологічних засад розробки стратегії і вибору стратегічних альтернатив; розгляд  стратегічного планування в системі  менеджменту, управління підприємством; ознайомлення із сучасним станом і напрямками формування та реалізації стратегії діяльності підприємств; набуття практичних навичок формування стратегії на всіх її етапах - вивчення середовища, визначення ролі, цілей, стратегічних альтернатив, вибір і реалізація стратегій; набуття навичок стратегічного мислення.

Предметом дисципліни «Стратегія підприємства» є методологія розробки стратегії підприємства, тобто вивчення методів і прийомів формування його місії, мети і довгострокових цілей та вироблення раціональних шляхів їх досягнення в умовах нестабільності середовища та неповноти інформації про його майбутній розвиток.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Еволюція систем управління на  рівні фірми

Фірма (ділове підприємство) - історично вдала і дійова форма соціальної організації, що з'явилася (СІЛА) у середині XIX ст. У процесі функціонування перед фірмою поставали різні проблеми, що в остаточному підсумку позначалося на зміні систем управління. До основної об'єктивної проблеми змін варто віднести постійно зростаючу нестабільність (непередбачуваність, новизна, складність) зовнішнього середовища, що вимагало розробки усе більш складних і деталізованих систем управління. Виділяють чотири етапи розвитку корпоративного планування: бюджетування, довгострокове планування, стратегічне планування і стратегічний менеджмент (табл. 1).

Таблиця 1

Еволюція  управлінських систем

Передбачуваність майбутнього	Система управління	Складові системи управління
Майбутнє - повторення минулого (1900-1930 рр.)	Управління на основі контролю	- довідники та інструкції; - фінансовий контроль
Майбутнє, передбачуване шляхом екстраполяції (1930-1970 рр.)	Управління на основі екстраполяції	- складання поточних бюджетів; -складання бюджетів капіталовкладень; - цільове управління; - довгострокове планування
Передбачувані тільки проблеми і нові можливості (1950-1990 рр.)	Управління на основі передбачення змін	- стратегічне планування; - вибір стратегічних позицій
Частково передбачувані слабкі сигнали  із зовнішнього середовища фірми, несподівані  зміни (1960-по т. ч.)	Управління на основі гнучких екстрених рішень	- управління на основі ранжирування стратегічних завдань; - управління за слабкими сигналами; - управління в умовах несподіваних  змін

 

Наведені  в табл. 1 системи управління змінювали одна одну, ускладнювалися з врахуванням зростаючого рівня нестабільності і все менш передбачуваного майбутнього. Таким чином, склалося два типи систем:

1. Системи,  пов'язані з визначенням позицій (довгострокове і стратегічне планування, управління за допомогою вибору стратегічних позицій), тобто такі, що визначають напрямок діяльності фірми в її оточенні;

2. Системи,  пов'язані зі своєчасною реакцією (управління за сильними сигналами,  за слабкими сигналами, в умовах  несподіваних змін), тобто які  "підказують" фірмі, як їй поводитися в умовах швидких і несподіваних змін у зовнішньому середовищі.

Кожна із систем управління - це механізми, що дають  можливість приймати скоординовані  й ефективні рішення в умовах постійно мінливого зовнішнього середовища. Перераховані системи управління багато в чому мають схожий зміст, але якщо подивитися на них в історичному контексті, то можна побачити певні відмінності.

1. Управління на основі контролю (бюджетування). Бюджетно-фінансовий контроль тривалий час залишався головним інструментом управління ресурсами фірми в різних функціональних сферах її діяльності - виробництві, збуті, організації управління. Така система управління була орієнтована значною мірою на оперативний менеджмент. Перед фірмою виникало багато проблем, але складностей щодо перспектив розвитку майже не було. Основним управлінським інструментом були фінансові кошториси, за допомогою яких планувалися витрати організації. Фінансове планування являло собою процедуру складання річного бюджету. Такий вид формального планування одержав назву "розробка бюджетів", основне призначення якого - розподіл ресурсів, раціональна організація виробництва, координація і контроль діяльності підрозділів і організації в цілому. Хоча слід зазначити, що керівники вищого рівня управління, націлені на успіх фірми, формували уявлення, обговорювали і напрацьовували перспективні напрямки розвитку організацій. Стратегічні погляди "раціоналістів" полягали в такому:

- основою стратегії ділової  організації має бути безупинне  зростання і поглиблення спеціалізації  виробництва;

- організаційну структуру варто  будувати за функціональною ознакою;

- ефективний контроль - найважливіший  елемент механізму управління;

- менеджери повинні бути компетентними  в технології, організації виробництва  й економіці, вміти діяти чітко  й організовано.

Таким чином, відносна стабільність зовнішнього  середовища і пильна увага керівництва  до внутрішнього середовища організації  дозволяли багатьом фірмам здійснювати  діяльність без розробки формалізованих стратегій розвитку.

2. Управління на основі екстраполяції (довгострокове планування). Система бюджетно-фінансового планування була дійовим засобом визначення і контролю прибутковості фірми. Але їй були властиві істотні недоліки: фінансове планування мало короткостроковий характер (бюджети звичайно розроблялися на рік); основні показники бюджету відбивали стан внутрішньофірмової діяльності, а умови і проблеми зовнішнього середовища не враховувалися.