Чутки, як засіб політичної комунікації

Нерідко чутки здійснюють серйозний вплив і безпосередньо на поведінку людей. За даними Національної консультативної комісії з громадянським заворушенням США, чутки значно посилювали напруженість і масові заворушення в американському суспільстві наприкінці 60-х рр. [18,44].

Вплив чуток  на груповому рівні виявляється  у вигляді підтримки групових чи класових верств: члени певної соціальної групи за допомогою чуток підкреслюють відмінності між собою і «чужими», що сприяє формуванню групової ідентичності.

 «Приєднання»  до чутки з боку конкретної людини означає його інтегрованість в колектив. Поділяючи інформацію, яка міститься в чутці, циркулюючій в її групі, людина консолідується з цією групою, у неї виникає і посилюється «Ми - почуття». Чутки виконують функцію «соціального барометра», виступаючи індикатором соціального клімату групи. Вони ніби висловлюють думку групи з певного питання, нагадуючи членам групи, яку позицію їм варто займати з цього питання [23,44].

На загальносоціальному  рівні чутки служать різним цілям. Вони застосовуються в якості «пробної кулі»: запускаючи відповідну чутку, досліджується, хто і як буде реагувати на неї. Знаючи, яку реакцію вона викликає, можна відповідним чином спланувати майбутні дії.

Використовуються  чутки і для дискредитації  політичних чи інших опонентів в очах більшості населення. Особливо часто такі чутки виникають в період проведення передвиборних кампаній. Чутки вживаються і для компрометації союзників по політичному руху або партії. Робити це за допомогою ЗМІ не зовсім зручно: на публіці необхідно демонструвати єдність в лаваї руху. А ось чутки якраз підійдуть: адже їхній автор невідомий.

За допомогою  чуток можна провокувати населення  на вчинення дій, вигідних для однієї з конфліктуючих сторін. Мова може йти про масові заворушення, страйки, ажіотажний попит на продукти і тому подібні акції. Чутки дозволяють вводити суперника в оману. Ще Чингісхан вдавався до подібного методу, поширюючи чутки про величезний розмір своєї армії, що знижувало бойовий дух ворогів [7,49].

 Розглядаючи  феномен чуток, не можна не торкнутися питання про контроль над ними. Періодично в різних країнах робилися спроби введення негативних санкцій за поширення чуток. Проте до цих пір немає жодних даних, які підтверджують ефективність силових методів боротьби з ними.

Труднощі у вирішенні проблеми чуток силовими методами змусили звернути серйозну увагу на їх профілактику, знищення «живильного середовища», в якому вони виникають. Такі заходи повинні бути спрямовані на передбачення і протистояння почуттям тривоги і невизначеності; на підтримку інформаційній відкритості та правдивості, а також на формування у людей переконаності в деструктивній природі самих чуток.

У більшості  випадків з чутками починають  боротися лише після того, як вони широко розповсюдилися. Для боротьби з ними нерідко застосовують виступ офіційної особи із спростуванням. Однак ефективність спростування дуже сильно залежить від ступеня довіри як до джерела повідомлення, так і до особи, що спростовує його. Зниження негативних наслідків чуток досягалося і за допомогою наступного прийому (особливо часто його використовували в ситуаціях воєн і різного роду криз): оголошувалося про існування якогось ворога, який якраз і поширює чутки з метою нанесення збитку. Застосовувався і такий, досить «жорсткий» спосіб боротьби, як судове переслідування джерела чуток.

Зусилля з контролю над чутками приймають різні  організаційні форми. До них відносяться  спростування чуток користуються довірою  особами, введення цензури, колонки  чуток в газетах, створення спеціальних  урядових установ, таких, як центри по контролю за чутками, основною функцією яких є припинення чуток за допомогою їх вивчення, а також збору і поширення достовірної інформації [26,29].

Потреба у престижі задовольняється у тому разі, коли володіння інформацією (раніше за інших або інформацією ексклюзивного характеру) підвищує престиж людини. В основі прагнення до престижу лежить потреба звернути на себе увагу. Іншими словами, пліткарем рухає звичайне бажання виділитися, похвастатися. Тому поширювачами чуток є навіть ті люди, що не вірять у їхній зміст. Людина, що бере участь у поширенні чуток, почуває себе причетною до чогось, якщо не таємного, то, у всякому разі, доступного далеко не усім. Чутка піднімає транслятора над аудиторією, на яку транслюється чутка. Така причетність стимулює цю людину на постійне повторне транслювання чуток. Повідомляючи іншому інформацію, що становить зміст чутки, людина піднімає себе у своїх очах (“ніхто не знає, а я знаю!”).

В оточення складається  враження про певну “прийнятність”, “вхожість” носія ексклюзивної інформації у референтні групи, формується думка про неї як про людину обізнану. У такому разі чутка розглядається як товар. Невипадково, переказавши навіть найбезглуздішу “байку” від свого імені, людина, щоб залишатися послідовною, починає винаходити аргументи на її користь, клянеться в її правдивості, вступає в суперечку з оточенням, усіма силами прагне переконати їх у вірогідності чутки. Це відбувається тому, що поширювач інформації пов'язує довіру до повідомлення з довірою до себе самого. У разі, якщо їй не вірять, вона відчуває дискомфорт.

 

РОЗДІЛ ІІІ. ЗАСОБИ БОРОТЬБИ З ЧУТКАМИ

 

Багатовікова  політична практика накопичила значний  досвід протидії цьому непростому та норовистому фактору політичного  впливу. Стратегія боротьби з чутками  здійснюється на основі базового правила: щоб керувати чуткою, потрібно або зменшити її актуальність/значимість для слухача, або усунути невизначеність у її змісті. Як і в медицині, де йде протиборство з хворобою, боротьба з чутками реалізується у двох формах: профілактика/терапія та протидія/хірургія.

Профілактика  – це «гра на випередження», спосіб уникнення «чуткоутворюючої» ситуації. Основними засобами цієї форми боротьби з чутками є:

- уникнення шляхом політичних компромісів конфліктних ситуацій у суспільстві, ескалації настроїв страху, тривоги, невизначеності;

- своєчасне, систематичне, достовірне, авторитетне інформування суспільства з актуальних питань;

- налагодження системи стійкого зворотного зв’язку від аудиторії до джерела інформації, систематичне підтвердження його існування корекцією офіційної політики;

- підтримка ефективного керівництва на всіх рівнях;

- адекватне і своєчасне реагування на потреби і запити людей;

- створення такого емоційного середовища, яке виключало б можливість розповсюдження чуток, навіть у тому випадку, якщо вони провокуються навмисно [9,44].

Протидія –  здійснення комплексу заходів, направлених  на зниження поширюваності, впливовості, живучості чуток, зменшення довіри до них. Ця форма протидії чуткам реалізовується такими засобами та прийомами:

- швидке оприлюднення офіційної точки зору, яка суперечить суті і змісту чутки; заповнення інформаційного вакууму переконливою інформацією з достовірних джерел;

- підтвердження чутки – швидке реагування на правдиву, але певною мірою таємну інформацію, що стала відома громадськості (розстановка необхідних акцентів у офіційному повідомленні, підвищує рівень довіри у суспільстві, допомагає контролювати подальший хід подій, блокує можливі процеси маніпулятивного «чуткоутворення»).

- оперативна реакція на проблемну ситуацію, усунення чинників, приводів та підстав, що викликають чутку;

- пошук та дискредитація реального/ймовірного автора чутки – розповсюдження можливого компромату про автора (джерело) витоку чутки;

- інформування про появу анонімного (поки що) ворога (існування ворога – це один зі стовпів/умов політичного маніпулювання), який має на меті шляхом поширення чуток завдати шкоди громаді;

- спростування чутки – публічне/оприлюднене розкриття причин, суті, змісту та можливих наслідків чутки. У зв’язку з тим, що стереотипи руйнуються надзвичайно важко, цей прийом застосовується лише в разі коли чутку спростовує знана, авторитетна особа, а сама чутка є відверто надуманою та абсурдною. Американські фахівці Е. Аронсон та Е. Пратканіс називають три умови успішного спростування чутки: а) не слід перебільшувати проблему, яка є підставою для маніпулювання; б) чутка повинна бути включена у негативний контекст (її необхідно спаплюжити, спростовувати, потім знову засудити і замінити чимось іншим); в) у жодному разі не слід повторювати дослівно особливо пам’ятні чутки [10,66];

- розмивання суті і змісту чутки шляхом її іронічної інтерпретації – використання гумору для трансформування у ході виступу, коментування, дискусії загрозливої чутки у «надуману», «відірвану від реалій», «фарсову» інформацію;

- доведення до абсурду змісту чутки – гіперболічне посилення базової ідеї дезінформації, з метою виведення її на рівень нереальності, безглуздості;

- ігнорування неправдоподібних чуток:

а) перш ніж спростовувати чутку, варто з’ясувати, яка частина населення з нею ознайомлена, щоб не виступити ретранслятором/популяризатором інформації, про яку ніхто не знав;

б) якщо чутка  вже стала відомою та популярною, то навіть потужна, розрекламована об’єктивна інформація не здатна зменшити її вплив на суспільство;

в) якщо час для  спростування чутки втрачено, то краще  не реагувати і не створювати інформаційного приводу;

- публічне викриття поширювача та замовників чуток (надзвичайно складний прийом протидії, основними умовами успішності реалізації якого є: а) чітко встановлена і підтверджена персональна відповідальність за поширення дезінформувальної інформації; б) аргументоване розкриття суті, змісту, мети та можливих наслідків дії чуток; в) особа, яка здійснює акт викривання, повинна користуватися підтримкою та авторитетом у колективі);

- запускання контрчутки – поширення інформації за змістом протилежної сюжету чутки, якій здійснюється протидія. Контрчутку слід використовувати надзвичайно обережно і виважено, оскільки чутка, що циркулює, створює психічну інерцію, тобто усталене настановлення на сприйняття нової інформації: всі наступні повідомлення сприймаються через призму попередніх.

Для розробки профілактичних заходів необхідно оцінювати  чинники виникнення чуток. Стійке середовища вимагає:

- високій оперативності  і систематичності офіційних  повідомлень;  
незмінно високій достовірності повідомлень;

- систематичному  і добре відлагодженому зворотному  зв`язку між джерелом інформації  і аудиторією для своєчасного і, по можливості, такого, що випереджає реагування на динаміку інтересу до повідомлення ;

- оптимального  емоційного насичення життя, розподіл  ролей і функцій згідно індивідуальним  здібностям і схильностям, виключаючи  ситуації незадоволеності особовим статусом.

Наприклад, при  грамотній організації політичної кампанії консультативний супровід складається з трьох тісно  взаємозв`язаних і взаємодоповнюючих  функціональних одиниць - дослідницької  команди (research team), команди просування, або посилення (reinforcement team), і команди конверсії (conversionteam). Згідно аналогії, перша забезпечує розвідку місцевості і обстановки, друга - наступальні операції (посилення позитивних рис образу), третя - прикриття флангів і тилу (корекцію негативних рис образу, попередження ударів супротивника по уразливих крапках).

Остання з перерахованих  функцій найбільш цікава і вимагає  особливої психологічної підготовки. Конверсори відповідальні за те, щоб  в процесі кампанії не відбувалося  неприємних сюрпризів, щоб несприятливі в очах даної аудиторії межі особи і біографії клієнта не стали причиною провалу і будь-які можливі напади з боку супротивників оберталися проти них же. У комплекс цих завдань входять, звичайно, запобігання і ліквідація шкідливих чуток.

Для успішного виконання завдань конверсор зобов`язаний заздалегідь відстежити і знати всі ті ланки, в яких могла би виникнути чутка, і передбачити неохайні прийоми, які могли б використовувати конкуренти (потенційна різноманітність таких прийомів не така велика, як здається недосвідченому спостерігачеві). Якщо стратегія збудована психологічно вірно, інформаційні лакуни заповнюються своєчасно і функціонально і на кожен можливий «наїзд» супротивника заготовлено оперативну відповідь, є упевненість, що результат кампанії буде максимально можливим. У такому разі супротивникам доцільно утримуватися від нападок, оскільки все це обернеться для них ефектом бумеранга, і займатися власним чином.

 

ВИСНОВКИ

 

Особливий різновид неформальної комунікації – чутки, з одного боку, відображають соціально-психологічну, соціально-політичну, соціально-економічну, соціально-культурну ситуацію в суспільстві, а з іншого, за певних обставин, можуть бути активним засобом модифікації суспільної свідомості, перетворювачем дійсності. Чутки пов’язані не тільки з актуальною подією, а й з пануючими в суспільстві масовими настроями та громадською думкою. Вони можуть бути відповіддю на невизначеність, колективні тривожні очікування, суспільні бажання.

Більше того, чутки, за їх генезою та психофізіологічною побудовою, можна вважати певним проявом колективного підсвідомого. За соціальним спрямуванням, як наголошують деякі автори, чутки слід розглядати як соціальну діяльність, одну з форм участі громадян, корпоративних груп, політичних об’єднань, владних структур у політичному житті країни.

Отже, чутка  – це надзвичайно ефектний та ефективний інструмент психологічного впливу, потужна  зброя політичного маніпулятора, здатна в силу своєї специфіки  суттєво вплинути на громадську думку, відкоригувати усталені оцінки та настановлення. Глибинна суть цього феномену суспільної комунікації полягає у подачі/інтерпретації народом/для народу актуальної інформації, яка у конкретних умовах є дефіцитною, сенсаційною, неоднозначною, незрозумілою, загрозливою/обнадійливою. Саме це і дозволяє чутці разом/поряд з такими комунікаційними факторами як стереотипи, міфи, ритуали виконувати функцію ініціювання/провокування запуску механізму психічного автоматизму, що лежить в основі будь-якої маніпулятивної дії.