Чутки, як засіб політичної комунікації

12. Свідоме чи несвідоме  прагнення до встановлення емоційного  балансу. Дослідження довели, що циркулюювання чутки здатне тимчасово оптимізувати емоційний баланс у групі, тобто понизити чи підвищити емоційну напругу до оптимального рівня.

13. Відчуття солідарності, яке виражається в прагненні  допомогти колегам, друзям, знайомим, попередити їх і дати можливість самим або спільно підготуватися до зустрічі з неприємною подією.

14. Стимулювання зацікавленими  сторонами процесу нагадування  суспільству про окремих осіб, явища, події, процеси. 

15. Намагання людини вгамувати  свою тривогу або страх у складній ситуації шляхом колективного обговорення, висунення власних гіпотез, пояснень, які у другому колі обговорень стають, власне, чутками.

16. Некритичність сприйняття  інформації, що базується на а)  безпосередній, адресній, усній передачі  інформації; б) факторі «це ж знайомі казали...»; в) підсвідомому поділі на «Нас» (тих, хто обговорює) і «Їх» (тих, хто є об’єктом обговорення).

17. Стереотипність мислення.

18. Бажання противних сторін  спрямувати суспільну думку та  енергію у потрібне русло, сформувати необхідну емоційну атмосферу в суспільстві.

19. Необхідність зондування  суспільної думки за допомогою  чуток з метою підготовки до  прийняття непопулярних рішень.

20. Дія механізму  психічного зараження, бажання  ідентифікації з групою («Всі  говорять...»).

21. Намагання  людини компенсувати відсутність  значних подій у власному житті  пристрасним, емоційним обговоренням  життя інших осіб, глобальних  проблем суспільства, своєрідне  проведення вільного часу.

У процесі транслювання та циркулювання чутки, як правило, суттєво трансформуються у трьох напрямах:

1. «Згладжування»  та «скорочення» змісту чутки  – зникнення несуттєвих другорядних  деталей, посилення функціональності  змісту за рахунок його скорочення.

2. «Загострення»  її емоційних компонентів –  обростання в результаті колективної творчості новими деталями, які вважаються суттєвими з огляду на стереотипи та настановлення аудиторії, в якій поширюється чутка.

3. «Адаптація»  чутки до особливостей аудиторії  – підлаштування під стереотипи  і настанови окремої деталі сюжету, без виражених ознак згладжування або загострення, але таким чином, що це суттєво змінює психологічний зміст інформації [18,25-26].

Суттєво впливають  на швидкість розповсюдження чутки  та період її існування такі фактори:

1. Час та ситуація, у якій вона починає поширюватися. Поширення інформації у потрібний момент, коли а) людина здатна, схильна сприймати інформацію (час подачі інформації найкраще знають фахівці телебачення); б) існує дефіцит інформації з актуальних питань; в) виникає кризова ситуація, що зумовлює умови нестабільності, настрої тривоги, обстановку невизначеності, тобто ідеальний ґрунт для поширення чуток.

2. Особа ретранслятора.  Авторитет співрозмовника (віковий,  статусний тощо), ступінь довіри  до нього стимулюють процес  некритичного сприйняття інформації. Свій специфічний відбиток на процес поширення чуток накладає стать і вік: чоловіки схильні більше обговорювати, а отже, поширювати чутки, пов’язані з політикою, жінки – інформацію, пов’язану з економічними (зростання цін тощо) та сімейними проблемами, молодь найчастіше обговорює та поширює чутки про кумирів та зірок. Фахівці з PR-технологій О. С. Ольшевський та Г. С. Ольшевська переконані, що ідеальний канал для поширення чуток – це особа, яка є: а) середньостатистичним/типовим представником цільового сегменту (пенсіонерів, вчителів, православних тощо); б) займає у своїй категорії позицію «трохи нижче середнього»; в) вирізняється неособливою поінформованістю; г) як правило, більше говорить ніж думає; д) має гіпертрофовану схильність до процесу активного спілкування [5,45].

3. Характер змісту  та форми подачі. Щоб передаватися  із уст в уста, тобто «самопоширюватися», чутка повинна бути актуальною  за темою, яскраво емоційно  забарвленою, максимально схожою  на правду, простою і зрозумілою за змістом, ситуативно оптимальною за формою подачі.

4. Динаміка циркулювання. Фахівці стверджують, що фактично  протягом двох тижнів чутка  або ж втрачає актуальність, або  витісняється. Саме тому політичні  маніпулятори намагаються, щоб  вже протягом першого тижня запуску чутки її підхопили ЗМІ і надали їй «друге дихання», чергового імпульсу, створили умови для запуску нової «модифікованої» чутки.

5. Середовище  розповсюдження. Політичні маніпулятори  чудово знають, що чутки швидше  поширюються в соціально однорідному середовищі, де сформувались загальні інтереси, стереотипні оцінки. Саме тому при плануванні «запуску» чергової чутки чітко прораховується адресна аудиторія, з врахуванням специфіки якої і фабрикується чутка. Значну роль відіграє і стартове місце поширення чутки. Найчастіше маніпулятори обирають місця загального природного побутового спілкування: базар, стадіон, чергу, транспорт тощо.

Найсучаснішими  формами поширення чуток є  соціологічні опитування, телефонне  опитування, акцентування певних фактів і висновків у ході інтерв’ю, ток-шоу, публічних телевізійних дебатів тощо (у результаті постановки та актуалізації питання включається «чуткоутворюючий» апарат домислення та інтерпретації). Фахівці стверджують, що потрібна чутка розповсюджується у місті середніх розмірів за 3-4 дні, якщо правильно визначені потоки переміщення цільової аудиторії. Що стосується більш широкого загалу, то завдяки ЗМІ чутка може набувати поширення значно скоріше.

 

 

1.3 Інформаційне середовище, в якому народжуються чутки

Характеристикою інформаційного середовища, в якому народжуються чутки, є інтерес до теми: чутка виникає там і тоді, де і коли до її теми є інтерес, а масштаб і траекторія її поширення зумовлені конфігурацією зацікавленої аудиторії. А отже, серед людей, яких не цікавить спорт, не може поширитися чутка про одруження популярного футболіста, а жителей Києва не хвилює інформація про ціну на верблюдів.

До зацікавлення темою, як правило, додається ще одна характеристика – дефіцит надійної інформації. Для чутки потрібен не просто інтерес, а потрібен інтерес незадоволений. М.Олпорт і Л.Постман  у 1947 році сформулювали “базовий закон чуток”, що відображає залежність інтенсивності (кількості) чуток від важливості подій (питань) і неоднозначності інформації про них. Формула, що описує цей закон, має такий вигляд:

R= І  х А,

де R — кількість чуток, що циркулюють, І — важливість питання для зацікавлених осіб, А — неоднозначність інформації, що стосується обговорюваної теми. Тобто чутки поширюються тоді, коли події, які відображаються в чутках, важливі для аудиторії, а отримані щодо них дані або недостатні, або суб'єктивно двозначні. Двозначність зростає, якщо інформація повідомлена нечітко, суперечливо або якщо людина не може зрозуміти одержане нею повідомлення.

Важливість і двозначність не складаються, а перемножуються — тобто якщо або важливість, або двозначність дорівнює нулю, чутка не виникає. Із урахуванням найважливіших детермінант і змінних, пов'язаних з поширенням чуток, психологи розробили своєрідну квазіматематичну формулу для обчислення (прогнозування, оцінки) інтенсивності їхнього поширення [13,44].

Вона має  такий вигляд:

Ч = І /(КП(У) х ДД),

де Ч — інтенсивність циркуляції чуток, І — інтерес аудиторії до теми, КП — кількість офіційних несуперечливих повідомлень з теми на певний момент часу (У), ДД — ступінь довіри до джерела офіційних повідомлень. З формули видно, що швидкість поширення чуток прямо пропорційна до інтересу аудиторії до теми, зворотно пропорційна до кількості офіційних повідомлень з теми і ступеня авторитетності джерел офіційної інформації.

Запропонована схема допомагає у розробленні  заходів, спрямованих на підсилення “чуткостійкості” інформаційного середовища. Вона ґрунтується на системно-екологічній  моделі, сутність якої у тому, що інформаційні процеси у суспільстві являють собою порівняно замкнуту систему, у чомусь подібну до біоценозу і підпорядковуються загальносистемним закономірностям.

У природі порожня  екологічна ніша заповнюється неспеціалізованим  видом. Наприклад, місце вовків, що активно  винищувалися в нашій країні, зайняли здичавілі пси, які виявилися загрозливішими і для природи, і для людини. Приблизно так і чутки заповнюють лакуни незадоволеного інтересу і так само можуть являти велику соціальну загрозу. Як тільки утворюється подібна лакуна, вона обов’язково заповнюється або “творчістю мас”, або тими, хто фабрикує чутки для своїх економічних, політичних та ідеологічних цілей.

Ще однією характеристикою  інформаційного середовища, що народжує чутки, є чинник порушення емоційного балансу. Чутка, що циркулює, спроможна тимчасово оптимізувати емоційний баланс в групі, тобто знизити або підвищити емоційну напругу до оптимального рівня. Якщо група тривалий час живе у напруженому стані, люди відчувають непоборне бажання обговорювати між собою можливі загрози [18,11].

Парадоксально поширення “залякуючих чуток” може на певний період знизити емоційну напругу – спрацьовує ефект афіліації, відчуття приналежності до групи (як писав свого часу сірійський філософ  Абуль Фарадж, у нещасті втіхою для дурня слугує те, що нещастя відбувається і з іншими). Зрештою, однак, це найчастіше призводить до дисфункціональних наслідків: чутки, що циркулюють, нагнітають страхи та посилюють панічні настрої.

Чутка, якщо і  не задовольняє цілком пізнавальний голод людини, її інтерес до конкретного предмета, події, то значною мірою приглушує його. Взаємозв'язок між потребами людини, володінням необхідною інформацією і пережитими емоціями добре аналізується в інформаційній теорії емоцій П.В. Симонова.

Він доводить, що для задоволення актуальної в кожен момент часу потреби людина повинна робити цілком визначені дії, тому їй важлива інформація про предмети й умови, що задовольняють цю потребу. Чим гострішою виявляється потреба, тим більше має людина потребу у відповідній інформації. Залежно від наявності та якості інформації, необхідної для організації дії із задоволення потреби, у людини виникають ті чи інші емоції. Для відображення характеру цієї залежності автор пропонує своєрідну формулу:

Е = П(Н–О),

де Е — емоції, П — потреби, Н — необхідна для діяльності інформація, О — повідомлена (отримана) інформація. Цю формулу можна проілюструвати на простому прикладі: групі фахівців необхідно діяти на зараженій місцевості. Якщо група сформована з досвідчених працівників, що неодноразово виконували подібні задачі, то потреба в інформації про характер і способи дій у них може виявитися мінімальною, а емоції в цій ситуації будуть незначними.

Емоції також  слабко виражені, якщо інформація, необхідна  для організації дій із задоволення потреби, дорівнює тій, котра є в розпорядженні фахівців. У цих випадках немає місця і для циркуляції чуток. Інформаційний простір групи заповнений, і, якщо в нього проникають чутки, вони швидко “гасяться”.

Коли ж інформація, що прогностично необхідна для певної діяльності і задоволення потреби, відсутня (дорівнює 0), негативні емоції виявляються максимально. Ця ситуація особливо сприятлива для виникнення і поширення чуток. Гостра необхідність діяти для задоволення потреби, з одного боку, і відсутність нформації — з іншого, роблять людей нерозбірливими в оцінці її джерел. Чим менш поінформовані люди з приводу події, яка привертає їхню увагу, тим більше вони порушені емоційно і тем менш раціональне їхнє поводження. Тривалий дефіцит інформації викликає інформаційний голод, за умов якого люди ладні споживати дивовижні небилиці.

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ

ЧУТКИ ЯК НЕФОРМАЛЬНИЙ КАНАЛ РОЗПОВСЮДЖЕННЯ ІНФОРМАЦІЇ

2.1 Процес циркуляції  чуток

Багаторічними спостереженнями, дослідженнями і  експериментами виявлено три характерні тенденції перетворення фабули в процесі розповсюдження чуток:

1. Згладжування. Тенденція  полягає в тому, що неістотні  в очах даної аудиторії деталі  зникають, сюжет стає коротшим  і функціональніше. 

2. Загострення. Деталі, що  збереглися, висуваються на передній  план, висвічуються більш опукло; збільшуються їх масштаб і соціальна значущість. Сюжет може обростати новими деталями, спочатку відсутніми, які сприяють його «функционалізації». У самих елементарних прикладах кольору і марки автомобілів, що зіткнулися, можуть зникнути (згладжування), зате на місці одного пораненого пасажира утворюється «гора трупів» (загострення); зовнішність і одіяння забіяк забудуться, але бійка з двома учасниками «віртуально» виросте в масову колотнечу і так далі Ці грубі приклади мають потребу, проте, у вирішальному уточненні, оскільки саме в деталях, як завжди, прихований основний сенс [22,33].

Які саме деталі висхідної  події будуть піддані згладжуванню, а які, навпаки, загострені, визначається стереотипами і установками аудиторії. Наприклад, в деяких африканських культурах з сильно розвиненою колірною символікою якраз колір автомобілів, що зіткнулися, часто стає найважливішою деталлю і піддається загостренню, а не згладжуванню: колір морської хвилі перетворюється на синій, бордо - в червоний і т. д.; від цього залежить символічний сенс події. Втім, і в Радянському Союзі, де чорний колір автомобіля зазвичай означав його офіційний статус, аварія чорної «Волги», а тим більше «Чайки», іноді підносилася чуткою до державної події.