Досить  ефективним є метод звільнення від  роялті. Оцінка за цим методом передбачає, що використовувана підприємством  інтелектуальна власність йому не належить. Тому частину доходу підприємство повинно  сплачувати як винагороду за гіпотетичною ліцензією особам, які мають права  на відповідні об'єкти. Вартість інтелектуальної  власності визначається як сума майбутніх  грошових потоків роялті, приведених до поточної вартості з використанням  ставки дисконтування.

     Алгоритм  застосування методу звільнення від  роялті наведений на рис. 7.6.

     На  розмір ставок роялті впливають такі фактори:

     - економічна ефективність ліцензії;

     - наявність та обсяг патентного  захисту;

     - обсяг прав, які передаються за  ліцензією;

     - обсяг документації та ноу-хау,  що передаються;

     - інжиніринговий супровід;

     - кон'юнктура ринку;

     - конкурентні пропозиції.

     

     Рис. 7.6. Послідовність оцінки нематеріальних активів за методом звільнення від роялті

     Крім  загальних методів, існує ряд  таких, що застосовуються в окремих  випадках і для певних видів інтелектуальної  власності. Наприклад, метод ринкових мультиплікаторів, метод оцінки брендів, а також методи, що ґрунтуються  на гібридному базисі.

     Порівнюючи  розглянуті підходи, можна дійти  такого висновку: перевагами прибуткового методу є те, що він враховує майбутні очікування прибутків та видатків підприємства, забезпечує облік економічного старіння, а також орієнтується на ринковий аспект. До його недоліків відносять  складність здійснення прогнозу і ярко виражений суб'єктивізм Ринковий підхід вигідний тим, що ґрунтується в основному  на ринкових даних і відображає ринкові  реалії між покупцями та продавцями. Його недоліки полягають в складності отримання вихідних даних на порівнюваних підприємствах, необхідності внесення ряду суттєвих поправок. Цей підхід базується на минулих тенденціях і не враховує майбутні вигоди. Що ж  до витратного підходу, то його перевагами є те, що він ґрунтується на первісній  бухгалтерській документації і дає  об'єктивну оцінку витрат. А його недолік полягає в тому, що минулі витрати не завжди відображають можливість приносити прибуток у майбутньому. 
 
 
 

3. Визначення  ринкової вартості об’єктів інтелектуальної  власності

 

     Основним  видом вартості, який розглядається  при оцінці нематеріальних активів, є ринкова вартість. У міжнародних  стандартах оцінки дається таке її визначення: "Ринкова вартість - це розрахована сума на дату оцінки, за яку інтелектуальна власність обмінюється  між покупцем і продавцем за комерційною  угодою, під час якої кожна із сторін діяла компетентно, виважено і без примусу". Ринкова вартість визначається як найвірогідніша ціна на ринку на дату оцінки. Це максимальна ціна, яку може отримати продавець, та мінімальна, яку може запропонувати покупець. Вважається, що покупець не заплатить за конкретну інтелектуальну власність ціну більшу, ніж коштує інша, подібна до неї з тими ж самими споживчими якостями. Оцінювач аналізує реальні ринкові угоди і порівнює оцінюваний об'єкт з іншими, які мають аналогічні споживчі якості.

     Відповідно  до міжнародних стандартів оцінки при  визначенні ринкової вартості об'єктів  інтелектуальної власності повинні  виконуватись такі дії:

     1. Збір та аналіз правових, фінансових, технічних та інших показників  оцінюваного нематеріального об'єкта. При цьому необхідно проаналізувати  інформацію про:

     - власника об'єкта та його безпосереднє  оточення;

     - юридичний статус об'єкта (вид,  форма правової охорони, існування  прав власності чи прав використання  об'єкта);

     - складові частини об'єкта;

     - стан ринку стосовно оцінюваного  об'єкта.

     2. Аналіз основних та альтернативних  форм використання оцінюваного  нематеріального об'єкта.

     3. Збір та аналіз інформації  про умови ринкових угод, про  угоди з аналогічними об'єктами, які мали місце на ринку  інтелектуальної власності в  минулому.

     Аналізуючи  ці дані, треба враховувати істотні  відмінності між оцінюваним нематеріальним об'єктом та об'єктами-аналогами, щоб  внести відповідні коригування до їх ринкової вартості. Також слід ураховувати  відмінності в обсязі прав, що передаються, в умовах оплати під час продажу  об'єктів.

     Якщо  інформації про факти продажу  порівнюваних об'єктів недостатньо, використовують дані стосовно пропозиції щодо продажу таких об'єктів, враховуючи при цьому умови та обмеження, існуючі при використанні подібної інформації для оцінки вартості оцінюваного  нематеріального об'єкта.

     4. Збір та аналіз інформації, необхідної  для оцінки складових частин  об'єкта.

     5. Збір та аналіз інформації  щодо фактичних витрат на створення  об'єктів, які можуть замінити  за своїми споживчими якостями  складові частини оцінюваного  нематеріального об'єкта.

     6. Збір необхідної інформації та  визначення наявного зносу (амортизації)  оцінюваного нематеріального об'єкта. При цьому враховується функціональний  знос (моральне старіння) і можливі  втрати вартості, пов'язані з появою  на ринку аналогічних об'єктів  з кращими техніко-економічними  показниками.

     7. Збір та аналіз інформації  про економічні характеристики  оцінюваного нематеріального об'єкта, яка стосується:

     - доходів, отримуваних від експлуатації  об'єкта (потенційних і фактичних);

     - витрат, пов'язаних з експлуатацією  (використанням) аналогічних об'єктів  (при цьому розробляють, якщо.це необхідно, обґрунтований прогноз можливих майбутніх доходів та витрат при експлуатації оцінюваного об'єкта).

     8. Збір та аналіз інформації, необхідної  для визначення коефіцієнта капіталізації  (і/або дисконтування) для оцінки  об'єкта.

     9. При оцінці ринкової вартості  об'єкта враховують вплив строків  діючих договорів (опціонів) щодо  розробки, продажу і реалізації  проектів з використанням оцінюваних  об'єктів,

     10. Обґрунтоване узгодження розрахованих  величин вартості нематеріального  об'єкта, отриманих внаслідок використання  різних підходів до його оцінки. При цьому кінцевим результатом  оцінки може виступати як одна  величина, отримана шляхом узгодження  обчислених різними способами  значень вартості, так і широкий  діапазон величин.

 

4. Документи, необхідні для оцінки інтелектуальної власності

• Правовстановлюючі документи на об'єкт інтелектуальної  власності (патент, свідоцтво і т.п.);
• Відомості про платежі, підтверджуючі реєстрацію і підтримку в силі об'єкту інтелектуальної власності;
• Опис об'єкту інтелектуальної власності;
• Опис компанії, що використовує даний об'єкт, копії договорів на передачу права на використання ОІВ;
• Відомості про аналоги оцінюваного об'єкту інтелектуальної власності (відмінності оцінюваного об'єкту від його аналогів);
• Відомості про витрати на створення і рекламу об'єкту інтелектуальної власності;
• Відомості про продаж об'єктів, проведених з використанням оцінюваного об'єкту інтелектуальної власності (фінансові показники, споживачі, конкуренти, територіальна диверсифікація продажів);
• Бізнес-плани розвитку підприємства;
• Маркетингові дослідження ринку, де використовуються ОІВ.

     Даний перелік носить попередній характер і може бути скорочений або розширений після детального ознайомлення оцінювача  із завданням на оцінку інтелектуальної  власності.

     Послуги з оцінки інтелектуальної власності  проводяться відповідно до процедур, визначених чинним законодавством України на підставі договору із замовником.

     За  наслідками проведеної роботи оформляється звіт про оцінку інтелектуальної власності, що має повну юридичну силу для учасників угоди і користувачів звіту . 

 

     Висновок

 

      У сучасному суспільстві інтелектуальна власність є основою його багатства. Саме вона визначає конкурентоздатність  економічних систем, виступає ключовим ресурсом їх розвитку. У сучасній економіці, що ґрунтується на інформації та знаннях, інтелектуальна власність стає важливим ресурсом підприємства, необхідною складовою його інноваційного розвитку та забезпечення конкурентних переваг. Якщо в індустріальну епоху володіння матеріальними активами дозволяло підприємству бути успішним на ринку.

     Оцінка  об’єктів інтелектуальної власності  – це визначення їх вартості, яка  обумовлена потенційною ефективністю нематеріального активу. По суті, це оцінка споживчої вартості об'єкта, що формується виключно здатністю об’єкта  приносити додатковий прибуток.

     Основною  складністю при оцінці вартості інтелектуальної  власності є недостатня кількість  об'єктивної інформації про стан кон'юнктури  відповідних сегментів ринку, особливо з урахуванням того, що всі розрахунки необхідно робити виходячи з реальних програм і планів.

     При проведенні оцінки інтелектуальної  власності можна виділити три  основні розділи: промислову власність - патенти на винаходи, патенти на селекційні досягнення патенти на промислові зразки, свідоцтва на товарні знаки, свідоцтва на знаки обслуговування; об'єкти авторського права і суміжних прав - твори науки, літератури, музики, живопису і інших видів мистецтва, програми для ЕОМ, бази даних і  топології мікросхем, інформація, що представляє комерційну таємницю - ноу-хау - тобто знання технічного, фінансового  або адміністративно-управлінського характеру, що приносять або можуть приносити, дохід або іншу користь, результати науково-дослідних і  дослідно-конструкторських робіт, проектна, конструкторська і технологічна документація, що не охороняється патентами. 

 

     Список  використаних джерел

5. Бабій П. Підходи  до оцінки інтелектуальної власності  підприємства // Економічний аналіз.-2008.-№ 19.-С. 132-134;
6. Журавльова І.В Фінансовий аспект оцінки інтелектуального капіталу // Фінанси України.-2002-№10.-С. 103-109.
7. Лук’янюк Н.Г. Удосконалення обліку нематеріальних активів // Сучасні проблеми фінансово-господарського контролю: Матеріали Першої всеукраїнської науково-практичної конференції (30 березня 2005 р.). – Кривий Ріг: 2005. – С. 176-178.
8. Макаров В., Козырев А., Микерин Г. Интеллектуальная собственность: правовые и экономические вопросы формирования // Российский экономический журнал. – 2003. – №5-6. – С. 14-36.
9. Положення (стандарт Бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи» // Українська інвестиційна газета.- 2001. № 48.-С. 26-29.
10. Рамазанов А. Интеллектуализация отношений собственности // Экономист. – 2005. – №2. – С. 57-61.
11. Старкова Н., Костецкий А. Интеллектуальные активы фирмы: идентификация и управление // Менеджмент и менеджер. – 2004. – №2. – С. 13-20.
12. Тарасова І. Пропозиції щодо вдосконалення класифікації нематеріальних активів у Плані рахунків та П(С)БО 8 «Нематеріальні активи» // Бухгалтерський облік і аудит. – 2004. – №4. – С. 38-41.
13. Шульга С. Щодо відображення інвестицій в нематеріальні активи // Економіст. – 2006. – №1. – С. 51-53.
14. ttp://otherreferats.allbest.ru/economy/000003182.html