Макрологістична система

 

 

3. СУТНІСТЬ ЗАПАСІВ У ФАРМАЦЕВТИЧНОМУ  ВИРОБНИЦТВІ

 

Матеріальні запаси – це продукція виробничо-технічного призначення, вироби народного споживання і інші товари, що знаходяться на різних стадіях виробництва і які очікують поступлення в процес виробничого або особистого споживання.

На рівні фірм запаси відносяться до числа об’єктів, які вимагають великих капіталовкладень, і тому представляють собою один із факторів, що визначають політику підприємства і які впливають на рівень логістичного обслуговування в цілому. Зміна обсягів товарно-матеріальних запасів в значній мірі залежить від переважаючого на даний момент відношення до них підприємців, яке визначається кон’юнктурою ринку.

Запаси відіграють як позитивну, так і негативну роль в економіці в цілому і в окремих організаціях бізнесу. Позитивна роль запасів полягає в тому, що вони забезпечують безперервність процесу виробництва і збуту, являючись своєрідним буфером, що згладжує непередбачені коливання попиту, збої в поставках і виробничому процесі, підвищують надійність логістичного менеджменту. В багатьох випадках запаси є необхідним елементом реалізації певної логістичної концепції (наприклад в системах MRP і DRP). Негативною стороною запасів матеріальних ресурсів є те, що в них заморожуються (імобілізуються) значні фінансові ресурси і обсяги товарно-матеріальних цінностей, які могли б бути використані суб’єктами підприємництва на інші цілі, наприклад, інвестиції в нові технології, маркетинг, підвищення продуктивності праці і т.п. Окрім того, великі рівні запасів готової продукції гальмують покращення її якості, так як підприємства, фірми перш за все зацікавлені в їх реалізації до інновацій в якість.

Основною проблемою  логістичного управління запасами є узгодження (координація) дуже часто протилежних цілей різних сфер бізнесу фірм (маркетингу, виробництва і фінансів) по відношенню до запасів.

Рішення щодо кількості  товарно-матеріальних запасів також  важлива проблема у сфері логістики, яка впливає на задоволення потреб споживачів. Тому тим, хто діє на ринку, хотілося б, щоб фірма мала запаси товару, достатні для негайного виконання усіх замовлень клієнтів. Однак зберігання таких великих запасів для фірми є нерентабельним, У міру підвищення сервісу для клієнтів витрати на зберігання товарно-матеріальних запасів стрімко зростають. Керівництво має бути обізнаним у тому, достатньо чи недостатньо зростають збут і прибутки, для того щоб виправдати збільшення кількості товарних запасів. Тільки після цього воно може прийняти рішення щодо доцільності замовлення додаткових партій товару і визначити їх кількість.

У системі логістики  розрізняють запаси у виробництві, страхові та сезонні. Запаси у виробництві  поділяються на запаси, необхідні  безпосередньо для виробництва, і транспортні, тобто ті, що створюються при транспортуванні ресурсів. Страхові запаси необхідні для того, щоб вирівняти коливання попиту. Вони виконують буферну функцію, а поповнюються тоді, коли рівень їх спадає до або нижче тих обсягів, які визначають необхідність поновлення замовлень ресурсу відповідно до встановлених норм. Сезонні запаси потрібні для задоволення попиту, що виникає в обумовлений період. У міжсезонний період у такому разі спостерігається зменшення кількості запасів, а при підвищенні попиту – зростання. Кількість запасів при використанні концепції логістики залежить від часу їх поповнення, транспортної моделі надійності обслуговування, витрат на складську обробку запасів.

У фармацевтичних компаніях  запасам приділяється особлива увага. Запаси (готова продукція , сировина й матеріали, незавершене виробництво) – це лікарські засоби й продукти медичного призначення. Звичайно вони мають обмежений строк придатності , і фармацевтичні виробники змушені дотримувати певних умов реалізації. Наприклад, строк придатності препарату повинен становити не менш 60 - 80% від заявленого виробником.

 

4. ПЛАНУВАННЯ ПОТРЕБИ В МАТЕРІАЛЬНИХ (MRP).

 

Однією з найбільш популярних у  світі логістичних концепцій, на основі якої розроблено і функціонує велика кількість мікрологістичних систем, є концепція “планування потреб/ресурсів” (requirements/resource planning, RP).

Базовими мікрологістичними системами, які ґрунтуються на концепції  “планування потреб/ресурсів”, у  виробництві і постачанні є системи  “планування потреби в матеріалах/виробничого планування потреби в ресурсах” (materials/manufacturing requirements/resource planning, MRP I/MRP II.

Система “планування потреби в матеріалах” (система MRP) у вузькому значенні складається з ряду логічно пов’язаних процедур, вирішальних правил і вимог, які переводять виробничий розклад у “ланцюжок вимог”, що синхронізовані у часі, а також запланованого покриття цих вимог для кожної одиниці запасу компонентів, необхідних для виконання розкладу. Система MRP переплановує послідовність вимог і покриття внаслідок змін або у виробничому розкладі, або в структурі запасів, або в характеристиках продукту.

Системи MRP оперують матеріалами, компонентами, напівфабрикатами та їх частинами, попит на які залежить від попиту на специфічну готову продукцію. Хоч сама логістична концепція, закладена в основу системи MRP I, сформована досить давно (із середини 1950-х років), але тільки з появою швидкодіючих комп’ютерів її вдалося реалізувати на практиці. У той же час революція в мікропроцесорних та інформаційних технологіях стимулювала бурхливий ріст різноманітних застосувань систем MRP у бізнесі.

Основними цілями систем MRP є:

задоволення потреби у  матеріалах, компонентах і продукції для планування виробництва і доставки споживачам;

підтримка низького рівня  запасів матеріальних ресурсів, незавершеного  виробництва, готової продукції;

планування виробничих операцій, графіків доставки, закупівельних  операцій.

У процесі реалізації цих цілей система MRP забезпечує потік планових кількостей матеріальних ресурсів і запасів продукції на горизонті планування. Система MRP спочатку визначає, скільки і в які строки необхідно виготовити кінцевої продукції. Потім система визначає час і необхідні кількості матеріальних ресурсів для виконання виробничого розкладу.

База даних про матеріальні  ресурси містить всю необхідну  інформацію про номенклатуру й основні  параметри (характеристики) сировини, матеріалів, компонентів, напівфабрикатів і т.п., необхідних для виробництва (складання) готової продукції або її частин. Крім того, містяться норми витрат матеріальних ресурсів на одиницю виготовленої продукції, а також файли моментів часу постачання відповідних матеріальних ресурсів у виробничі підрозділи фірми.

У базі даних також ідентифіковані зв’язки між окремими входами  виробничих підрозділів за використовуваними  матеріальними ресурсами і щодо кінцевої продукції. База даних про  запаси інформує систему та управлінський  персонал про наявність і величину виробничих, страхових та інших необхідних запасів матеріальних ресурсів у складському господарстві фірми, а також про близькість їх до критичного рівня і необхідність їх поповнення. Крім того, у цій базі містяться відомості про постачальників і параметри постачання матеріальних ресурсів.

Однак мікрологістичні  системи, які ґрунтуються на MRP-підході, мають ряд недоліків і обмежень, основними серед яких є:

значний обсяг обчислень, підготовки і попередньої обробки  великого обсягу вихідної інформації, що збільшує тривалість виробничого періоду і логістичного циклу;

зростання логістичних  витрат на обробку замовлень і  транспортування за умови прагнення  фірми зменшити рівень запасів або  перейти на випуск готової продукції  в малих обсягах з високою  періодичністю;

нечутливість до короткочасних  змін попиту, тому що вони ґрунтуються  на контролі і поповненні рівня запасів  у фіксованих точках проходження  замовлення;

значна кількість відмов у системі через її велику розмірність  і перевантаженість.

Ці недоліки накладаються на загальний недолік, властивий всім мікрологістичним системам “штовхаючого” типу, до яких належать і системи MRP І, а саме: недостатньо строге відстеження попиту з обов’язковою наявністю страхових запасів. Наявність таких запасів сповільнює обертання обігових коштів фірми, збільшує собівартість готової продукції, але забезпечує велику стійкість логістичної системи під час різких коливаннях попиту і ненадійності постачальників матеріальних ресурсів порівняно з логістичними системами, які ґрунтуються на концепції “точно у термін”.

Зазначені вище недоліки і деякі  обмеження застосування MRP І стимулювати  розробку другого покоління цих  систем, які використовуються в США  і Західній Європі з початку 1980-х  років. Це покоління логістичних  систем отримало назву системи MRP ІІ. Ці системи є інтегрованими мікрологістичними системами, у яких об’єднані фінансове планування і логістичні операції. В даний час системи MRP ІІ розглядаються як ефективний інструмент планування для реалізації стратегічних цілей фірми в логістиці, маркетингу, виробництві та фінансах. Більшість західних фахівців розглядають системи MRP ІІ як інструментарій, який використовують в плануванні та управлінні організаційними ресурсами фірми з метою досягнення мінімального рівня запасів у процесі контролю за всіма стадіями виробничого процесу.

 

5. УПАКОВКА ЯК ЕЛЕМЕНТ ФАРМАЦЕВТИЧНОЇ  ЛОГІСТИКИ

Упаковка — засіб або комплекс засобів, забезпечуваних захист продукції від пошкоджень, втрат, а зовнішнє середовище від забруднень. Упаковка сприяє раціональній організації процесу зберігання, реалізації та транспортування продукції. Крім функціонального призначення упаковки, є й інший бік, котрий значно ближче покупцю, і який він приймає як знак марки. Упаковка має підтримувати ринкові позиції ринкової марки. Тому мають значення форма, розміри, кольорова гамма, конструкція, шрифт, що використовується, екологічність та ін. Поряд з поняттям «упаковка» використовують поняття «тара», розглядаючи їх як синоніми.

Тара – особливий вид промислових виробів, призначений для укладання і упаковки різних матеріальних ресурсів. У тарі матеріали пред’являються до перевезень транспортним організаціям та зберігаються у ній при транспортуванні і збереженні на складах.

Основне призначення  тари:

1) гарантування проти пошкоджень від механічних дій (ударів, трясіння, бою), забруднення та псування матеріалів від впливів атмосферних опадів, температури, тобто збереження фізико-хімічних якостей матеріалів та їх кількості при переміщенні і складуванні;

2) створення відповідних умов для виконання вантажно-розвантажувальних та транспортних операцій на усіх видах транспорту;

3) збереження зручностей при укладанні та збереженні матеріалів на складах;

4) краще використання складських об’ємів приміщень, вантажопідйомності транспортних засобів та збільшення їх продуктивності;

5) полегшення умов праці.

На практиці використовують різні види тари та упаковки. Їх можна  поділити на три основні групи: а) зовнішня тара; б) внутрішня (споживча) або первісна; в) цехова (обігова) тара.

Зовнішня тара призначена для транспортування або зберігання у процесі переміщення вантажів від виробника до споживача. До неї відноситься більшість видів дерев’яних, металевих, пластмасових та картонних ящиків, бочок, барабанів, пляшок та ін.

Внутрішня, так звана споживча тара або упаковка переходить з розміщеним в неї товаром в повну власність споживача. До цього виду тари відносяться різні паперові обгортки, картонні коробки, ящики, банки, пляшки та ін. В основі ділення тари на зовнішню та внутрішню лежить і така економічна ознака, як перенесення вартості тари на виготовлений продукт. Вартість внутрішньої тари разом з розміщеним в ній продуктом переходить на вартість виготовленого продукту.

Цехова тара використовується для транспортування товарів до робочих місць, доставки і збереження сировини, напівфабрикатів і готової продукції. Як цехову тару застосовують дерев’яні суцільні і гратчасті ящики, металеві і пластмасові ящики, піддони, а також коробки з гофрованого картону.

Виходячи з кількості  обігів, котрі може здійснювати тара, вона поділяється на разову та багатообігову. Під разовою тарою розуміють таку тару, котра може обслуговувати тільки один оберт товару від постачальника або виробника до споживача.

Багатообігова тара здійснює декілька обігів, обслуговуючи процес просування товарів від виробника до споживача, та належить поверненню постачальнику товару або тарозберігаючим організаціям відповідно до діючих домовленостей. До неї відносять більшість видів дерев’яної тари (ящики, бочки, барабани), текстильної тари (мішки), тари з полімерних матеріалів (ящики, бочки).

Нині широко використовують розбірну тару, що складається та розбірно-складальну. Така тара займає мало місця в складеному або розбірному вигляді і тому економічна при перевезеннях. Розрізняють  товаробезликову та спеціалізовану тару. Товаробезликова тара не має специфічних якостей та особливостей і може бути використана після її звільнення від одних матеріалів для інших. Спеціалізована використовується тільки для пакування та транспортування певних матеріалів.

Важливою ознакою тари є її твердість. Розрізняють тверду, напівтверду та м’яку.

Найбільш ефективним видом тари є контейнери та пакети. Контейнер – це різновид багатообігової тари, наземна транспортна ємність, котра перевантажується за допомогою підйомно-транспортних засобів. Він призначений для перевезення різних видів вантажів. Зважаючи на вантажопідйомність контейнери поділяються на малотоннажні, середньотоннажні і багатотоннажні. Для більш ефективного використання контейнерів бажано в транспортних організаціях та у посередників створювати обмінні пункти та контейнерні площадки, котрі дозволяють здійснювати швидку зміну контейнерів. На піддонах, як правило, формують пакет. Піддон має вигляд вантажної площадки з двома або одним настилом на ніжках. Експлуатуються зараз різні види піддонів (пласкі, стоєчні, ящичні). Всі вони являють собою допоміжне обладнання для укладання на них штучних вантажів. Найбільш поширені пласкі піддони у вигляді рівної прямокутної площадки. Вони можуть бути двох- та чотирьохстінні, виконані з дерева, металу та синтетичних матеріалів.