Логіка Стародавньої Індії

Перші два види мовлення можуть бути «хорошими» або «поганими», і тому необхідно розрізняти в  них два підвиди; наступні два  види завжди «погані» і тому мають  бути відкинуті, їх повинно уникати, і, нарешті, останні два види завжди «хороші »і їх повинно застосовувати.

Далі, мови розрізняються  за місцем, де вони вимовляються, оскільки це впливає на характер мовлення: 1) перед царем, 2) перед правлячими, 3) у великому зібранні, 4) перед добре  знають вчення, 5) перед брахманами і 6) перед тими , хто любить слухати істинне вчення.

Детально розроблена була тема про «прикраси мови». Прикрашають мову насамперед наступні її якості: 1) досконале знання як своєї системи, так і інших навчань, проти яких доводиться виступати, і 2) досконалість зовнішньої форми мовлення; остання досконала в тому випадку, якщо вона володіє п'ятьма позитивними рисами: а) вільна від грубих, кострубатих, неписьменних виразів, б) легка, природна, проста, в) ясна, г) зв’язана, послідовна і д) її зміст цікавий.

Поряд з ученням про  «прикраси мови» було розроблено вчення про її недоліки. Перша категорія недоліків мови включає три основних види:

1) визнання своєї власної  помилки і визнання правильності  тези супротивника;

2) ухилення розмов від подальшої дискусії, якщо мова спростована опонентом;

3) третій вид недоліків  мови підрозділяється на дев'ять  підвидів:

1) мова, висловлена ​​навмання;

2) несамовита мова, навіяна  гнівом;

3) темна мова, коли мовець  не може бути зрозумілий зборами  або супротивником;

4) невідповідна мова (або  дуже коротка, або надмірно розлога);

5) безглузда мова, яка  налічує десять видів, з них  особливо заслуговують нашої  уваги два: а) випадок, коли  доказ саме потребує того, щоб його довели,  і б) випадок, коли мова грунтується на алогічних чи хибних доктринах;

6) мова, в якій різні  аргументи не приведені у порядок;

7) мова, при якій хтось  спростовує аргумент, встановлений  ним самим раніше в якості  своєї власної тези, або коли будь-хто встановлює як свою тезу аргумент, на який він раніше нападав, або, нарешті, якщо хтось раптом змінює свої погляди;

8) неясна мова;

9) недостатньо зв'язна  мова.

Переходимо до власне логічного змісту промови. У дискусії розрізняються два елементи: 1) sadhya (probandrum), тобто те, що має бути доведено, і 2) sadhana, тобто саме доказ. Те, що доводиться, може бути двоякого роду: ми може доводити або svabhana (суб'єкт, сутність) або visesa (атрибут, якість). У першому випадку стверджується чи заперечується існування чогось, тобто йдеться, що воно існує чи не існує. У другому випадку стверджується чи заперечується, що дана властивість або якість належить чи не належить суб'єкту.  Доказ складається з восьми членів, хоча треба відзначити, що перелік і дефініція їх вельми значно розходяться в різних текстах що дійшли до нас джерел. Зазвичай включаються такі члени: пропозиція , підстава, приклад, однорідність , різнорідність, пряма перцепція, висновок, авторитет.

1. Пропозиція представляє  собою деяку тезу, в якій захищається певна точка зору на те, що повинно бути доведено. Воно або грунтується на науковому знанні, або є результат незалежної інтуїції, або почуте від когось іншого. Пропозиція є положення, яке учасник дискусії приймає по своїй добрій волі і яке має бути доведене.

2. Підстава означає те  логічне підгрунтя, яке випливає з прикладу, однорідності, різнорідності, прямої перцепції, висновку і авторитету.

3. Приклад полягає у  приведенні тих самих положень, які лежать в основі і які прийняті загальною думкою, загальновизнаною наукою і т. д.

4. Наступним моментом  докази є однорідність, подібність, яка має чотири види: схожість  суті, схожість атрибутів, схожість  причини і схожість слідства. Сюди ж відноситься «застосування» - логічне правило, що полягає в приведенні інших фактів, що відносяться до того ж самого класу чи роду.

5. Далі слід різнорідність,  тобто взаємне розходження. Різнорідність буває чотирьох видів, які є протилежними зазначених вище видів однорідності.

6. Пряма перцепція має  три відрізни тільних ознаки: вона очевидна, вільна від уяви  і вільна від помилок. Однією з основних відмінних рис прямий перцепції є відсутність в ній помилок.

7. Висновок полягає в  розпізнаванні об'єкта шляхом  уяви. Воно буває наступних видів: а) коли роблять висновок про наявність об'єкта від наявності його логічної ознаки; б) коли виводять існування несприйнятного з існування сприйнятого; в) коли виводять з дії його підставу; г) коли ми знаємо, що багато понять взаємно пов'язані і від наявності деяких з них ми робимо висновок про існування інших; д) коли має місце виведення понять, які ставляться один до одного як причина і наслідок.

8. Останнім моментом в  доказі є авторитет, під яким  розуміється вчення мудреця, яке  ми чули від нього. 

 

3.Логіка школи ньяя

За загальним напрямком філософської думки школа ньяя дуже схожа до школи вайшешика. Оскільки остання займалася переважно натурфілософією, а школа ньяя логікою, вони як би доповнювали один одного і тому в подальшому розвитку запозичили один в одного багато положень.

Загальною у них є і  форма викладу, яка являє собою, подібно ранньої буддійської  логіки, безсистемне перерахування  категорій, що підрозділяється на види і підвиди, і їх роз'яснення. Назви  головних категорій в обох школах однакові, причому пріоритет належить школі вайшешика, яка виникла дещо раніше школи ньяя, і Готама, засновник школи ньяя, був знайомий з вченням Канади, засновника школи вайшешика. Основне поняття, спільне для обох шкіл, - «категорія» (padartha) - спочатку означало «слово-річ» (padam - реальність і artha - виражені словами субстанція, якість і т. д.).

Саме найменування школи - «ньяя»-слід пов'язувати з більш загальним значенням цього слова (в сенсі «правило», «норма», «канон»), а не з більш спеціальним значенням, яке воно отримує, позначаючи сьому категорію даної системи ( в сенсі «силогізм»). На це вказує і порядок 16 категорій ньяі. А саме, обоє, що сперечаються перш за все повинні «засвідчити свою зброю», тобто знання канону логіки (це перша категорія - pramanam), а потім розглянути об'єкт спору (друга категорія - prameyam). Далі один із супротивників переходить до оспорювання висунутого іншим учасником спору затвердження (третя категорія), і це оспорювання повинно мати мотив (четверта категорія). На початку спору робиться орієнтування на приклад, і обидва супротивники погоджуються щодо того, що заздалегідь визнається обома сторонами твердо встановленим (п'ята категорія - drishtanta), після чого формулюється положення, що є предметом дискусії (шоста категорія - siddhanta). Потім один із спірних дає за всіма правилами мистецтва доказ свого твердження (сьома, найважливіша категорія - пуауа) і спростовує протилежне твердження, показуючи, що воно веде до неможливим наслідків (восьма категорія - tarka). У результаті виходить доведена істина (дев'ята категорія - nirnaya).

У вигляді доповнення до цих дев'яти категорій наводяться ще сім категорій, що містять у  собі огляд помилок, що зустрічаються  при словесному змаганні, яке відрізняється  від наукової дискусії (десята категорія - vada) тим, що ведеться з простої пристрасті до суперечки і розраховане тільки на введення противника в обман (дванадцятьма категоріями - vitanda). Чотири наступні категорії пов'язані з великою добіркою помилкових доказів.

Найдавніший дійшов до нас  пам'ятник логіки ньяя являє собою  зібрання 538 сутр Готами в п'яти книгах. Перша книга складається з двох частин: у першій викладається вчення про дев'ять першої категорії, а в другій - про сім додаткових. Таким чином, у першій книзі даний повний загальний огляд канону логіки і мистецтва суперечки.

Першоджерелом пізнання школа  ньяя визнає відчуття. Усяке похідне знання, за вченням школи ньяя, припускає наявність чуттєвого сприйняття. Умовиводи в школі ньяя поділяються на три види: 1) умовивід від попереднього до наступного, від причини до наслідку ; 2) умовивід від наступного до попереднього, від наслідку до причини; 3) умовивід за аналогією, яке буває тоді, коли сприйняте в одному випадку таким чином сприймається в другому випадку, що справа йде подібним же чином, як і в першому випадку.

 

 

 

 

 

 

4.Дігнага і Дхармакірті

Справжнім творцем буддійської  логіки вважається Дігнага, який відокремив її від метафізики і розробив струнку систему логіки як самостійної науки. Головне твір Дігнагі - «Про джерела пізнання».

Основну точку зору Дігнагі характеризують як «трансценденталізм», або «критичний ідеалізм». За вченням Дігнагі, все наше пізнання має лише суб'єктивне значення і воно обмежене сферою можливого досвіду.

У зв'язку з цією своєю  ідеалістичною теорією пізнання Дігнага розвиває погляд на сутність умовиводи, згідно з яким умовивід заснований на нерозривному зв'язку понять, які створюються нашим мисленням, причому цей нерозривний зв'язок визнається існуючим на підставі апріорних законів, що становлять сутність нашого мислення. Поняття нерозривного зв'язку, відповідно до якого умовиводом називається вказівка ​​на об'єкт, нерозривно пов'язаний з іншими об'єктами, зроблене тим, хто це знає, вперше ввів в індійську логіку Дігнага.

На цьому понятті будується  у Дігнагі і визначення логічного підґрунтя. Він дає учення про три властивості логічної підстави, суть якого в тому, що логічна основа повинна бути: 1) пов'язана з об'єктом умовиводу, тобто з малим терміном, 2) пов'язано з однорідними об'єктами і 3) не пов'язана з об'єктами неоднорідними. Відповідно цим трьом властивостям логічному підгрунті дається і класифікація неправильних підстав (логічних помилок) у вигляді поділу їх на три види, оскільки три вказані властивості логічної підстави є й умовами правильності умовиводу.

Одним з найвидатніших  буддійських теоретиків логіки був  Дхармакірті, якого називають Арістотелем Давньої Індії. Дхармакірті був учнем послідовників Дігнагі - Дхармоттари і Ішвари. Він - автор семи логічних трактатів.

Система логіки Дхармакірті складається з наступних розділів: 1) вчення про сприйняття, 2) умовивід «для себе», 3) умовивід «для інших» і 4) про логічні помилки.

Видами правильного (достовірного) пізнання Дхармакірті визнає сприйняття і умовивід. Тільки ці два способи пізнання дають достовірні результати. Об'єкт, зазначений іншим способом, абсолютно недостовірний. Правильним є те пізнання, яке не суперечить досвіду. Йому протиставляється помилкове, примарне пізнання.

Вихідним пунктом логіки Дхармакірті є положення, що на світі немає такого предмета, який в один і той же час міг би бути і не бути. Першою частиною системи цієї логіки є вчення про сприйняття. Сприйняття, по Дхармакірті, має місце в тому випадку, коли який-небудь об'єкт даний наочно. У логічній теорії сприйняття ставиться завдання відрізнити правильне і точне сприйняття від сприйняття фіктивного, нереального і спотвореного.

Відмінність чуттєвого сприйняття від чистого мислення Дхармакірті характеризує наступним чином. Об'єктом сприйняття є одиничне. Під одиничним, яке тільки й існує в дійсності і є об'єктом чуттєвого сприйняття, Дхармакірті розуміє миттєві відчуття. Їх об'єднання в одне ціле (сприйманий предмет) є справа нашої свідомості, і це єдність сприйманого предмета має свою основу в єдності нашої самосвідомості. На відміну від сприйняття об'єктом мислення є загальні поняття (загальна сутність).

Умовивід також є спосіб достовірного пізнання. Воно буває  двоякого роду: «для себе» і «для інших».

Дхармакірті розвиває вчення Дігнагі про три властивості логічної підстави. Умовою можливості правильного умовиводу є безсумнівний  зв'язок підстави з наслідком. Тому жодна з трьох властивостей правильної логічної ознаки не повинна викликати жодних сумнівів. Перша властивість правильної логічної ознаки (підстави) полягає в безперечній наявності його в об'єкті умовиводу і при тому в повному обсязі. Другою властивістю правильної логічної ознаки є співіснування тільки з однорідними об'єктами. Третя властивість правильної логічної ознаки полягає в безсумнівній її відсутності у всіх неоднорідних об'єктах.

За вченням Дхармакірті, логічний зв'язок понять в умовиводах може бути троякий: «аналогічний», причинний і негативний. Це пов'язано з тим, що всяке поняття може бути нерозривно пов'язане з іншими на підставі двох законів закону тотожності і закону причинності.

У підсумку система логіки Дхармакірті приймає три види помилкових логічних підстав: помилкова, зворотна і невизначена - і три види правильних логічних підстав: аналогічна, причинна і негативна. Логічне підгрунтя є таким не в силу наукових фантазій, але в силу дійсного стану речей.

Виклавши вчення про доведення  і про логічних помилках, Дхармакірті переходить до з'ясування сутності спростування. Він визначає спростування як вказівку на недолік докази. Спростувати якесь становище - значить знайти помилку в логічному підставі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Виникненню логіки в Індії сприяли  філософські диспути, на яких представники різних течій відстоювали свої погляди  і спростовували думки опонентів. Тому логіка тривалий час була тісно пов'язана з риторикою, теорією ораторського мистецтва. Поява різноманітних філософських систем і обширної філософської літератури, численні диспути між представниками різних шкіл — все це сприяло розвитку логіки і теорії пізнання. Для буддійських учених, що займалися логікою до Дігнаги,  логіка була частиною філософії. Вперше самостійно логіка трактується в школі ньяя, але ще не систематично, а у формі коротких афоризмів (сутр): розглядаються окремі категорії без їхнього внутрішнього зв'язку. Лише у Дігнаги і Дхармакірті індійська логіка набуває достовірно систематичної форми.

Щодо критеріїв пізнання індійські системи дотримувалися різних поглядів. Школа чарвака визнавала єдиним критерієм пізнання відчуття. Буддизм, джайнізм і вайшешика визнавали два критерії пізнання: відчуття і висновок. Три критерії пізнання були в школі санкхья: до відчуття і висновку додавалося «правильне повідомлення». До цих трьох критеріїв в школі ньяя додають ще «порівняння», а мімансисти знайшли п'ятий і шостий критерії: у школі прабхакари — «прийнятне допущення», в школі бхатти— «небуття». Веданта відкинула всі ці критерії пізнання і визнавала такими священне одкровення і традицію, причому, видозмінюючи сенс слів «сприйняття» і «висновок», веданта під сприйняттям розуміла «священне одкровення» і під висновком «традицію».