Логіка Стародавньої Індії

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

Інститут міжнародних  відносин

 

 

 

 

 

Логіка Стародавньої Індії

 

 

 

 

 

 

Підготувала

студентка 2 курсу

1 групи

міжнародних відносин

Шевчук Марія

Викладач: Комаха Л.Г.

 

Київ – 2012

План:

Вступ.

1. Загальний огляд розвитку логіки в Стародавній Індії.
2. Буддійська логіка до Дігнагі.
3. Логіка школи ньяя.
4. Дігнага і Дхармакірті.

Висновок.

Список використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Логіка зародилась і розвивалася у взаємозв’язку з філософією. Протягом тривалого періоду мислення не виокремлювалося філософами з усього сущого, а то й ототожнювалося з буттям, точніше, буття наділялося рисами, характерними для мислення, тому виявити перші зародки логічної науки непросто. Уже в давніх упанішадах ("Чхандогья", "Мундака") йшлося про існування кількох самостійних видів знання, в переліку яких крім Вед і різних магічних мистецтв згадуються хронологія, логіка, етимологія, граматика, наука чисел, астрономія, військова наука.

Виникненню логіки в Індії сприяли філософські  диспути, на яких представники різних течій відстоювали свої погляди і спростовували думки опонентів. Тому логіка тривалий час була тісно пов'язана з риторикою, теорією ораторського мистецтва.

Вважається, що логіка, як окрема наука виділилася тоді, коли дві з 6 ведійських шкіл індійської філософії почали розробляти проблематику методологічного пізнання. Пізніше цей плин одержала назву ньяя, що й переводиться як "логіка".

За В. Донченком в індійській логіці можна виділити три основні періоди її розвитку:

• рання буддійська логіка (VI ст. до н.е. – II-III ст. н.е.);
• другий період: II-III ст. - X ст.;
• третій період: XII-XVII ст.

За М. Кондаковим:

• перший період (рання буддистська логіка) –VI-V ст. до н. е. - II ст. н. е.;
• другий період (діяльність шкіл вайшешика і ньяя) – III-V ст.;
• третій період (розквіт буддистської логіки) – VI-VIII ст.             Індійська  логіка була розповсюджена у Китаї, Японії, Тібеті, Монголії, Індонезії та на Цейлоні.

1.Загальний огляд розвитку логіки в Стародавній Індії.

Історія логіки в Стародавній  Індії тісно пов'язана з розвитком  філософії. Зачатки філософського мислення зустрічаються тут вже в Рігведі. З метою роз'яснення Вед з'являються Упанішади, прозові трактати брахманів, в яких розвиваються багато положень, що містяться у Ведах. Основними ідеями брахманізму є вчення про майї (множинний і мінливий світ явищ служить покривом, за яким ховається істинно суще), про брахманів як єдиному істинно сущому (існує лише єдина, неподільна духовна субстанція брахман, яка ототожнюється зі світовою душею; брахман - «всесущий» , «в ньому немає ніякої множинності») і про атмане (душа людини, яка, досягаючи вищого пізнання, осягає свою тотожність з світовою душею). Брахманізм вважає , що чуттєвий світ не має цінності і повний страждань, порятунок від яких він бачить у втечі від світу, в аскетизмі.

Для орієнтування в історії логічних вчень необхідно зробити короткий огляд найголовніших філософських систем Стародавньої Індії.

Матеріалістична філософська школа чарвака (засновники - Бріхаспаті і його учень Чарвака) визнавала як першооснови всього існуючого чотири елементи: землю, воду, повітря й вогонь - і заперечувала потойбічний світ. В теорії пізнання ця школа дотримувалася сенсуалізму, а в етиці стояла на позиції гедонізму. За вченням чарвака, мета життя – насолода.Проповідуючи атеїзм і осміюючи релігію, школа чарвака вважала Веди створенням шарлатанів, а жертвопринесення - вигадкою шахраїв-жерців, що витягають із цього матеріальні вигоди. До школи чарвака тісно примикала школа локаята, яка також заперечувала потойбічний світ і вчила піклуватися лише про земні справи.

В основному матеріалістичними були раціоналістичні філософські системи вайшешика і ньяя. Система вайшешика була атомістична. Її засновник отримав глузливе прізвисько «Канада», що значить «пожирач атомів». Школа вайшешика приймала як первинні вічні і незмінні елементи всього існуючого неподільні частки матерії - атоми, які, будучи найдрібнішими частинками матерії, мають однакову круглу форму. Але атоми мають якісне розходження. Атоми бувають 4 видів: атоми землі (з запахом), атоми води (зі смаком), атоми вогню (з кольором) і атоми повітря (з відчутною якістю).

Теорія пізнання школи  вайшешика була побудована на системі шести категорій: субстанція, якість, дія, загальність, відмінність (особливість) і приналежність (згодом до них була додана сьома категорія - заперечення, або відсутність). Всі пізнаване підводилося під ці категорії як під найвищі роди всього існуючого.

Вайшешика - це вчення, в якому ніде не згадувалося про бога. Ідеалістичним моментом у цій матеріалістичної системі є уявлення про рушійні сили - душі, які, поєднуючись з атомами, приводять їх у рух. За вченням вайшешика, атоми неподільні і вічні, а всі складні тіла, що утворюються з атомів, минущі. Світ періодично виникає з атомів і руйнується, розпадаючись на них. Школа вайшешика вже існувала на початку II ст. н. е.

Споріднена їй школа ньяя (засновник Готама) також брала за першооснову недоступні для сприйняття вічні і незмінні атоми, з яких утворяться всі тіла. І, подібно школі вайшешика, школа ньяя визнавала якісну визначеність атомів і рівним чином поряд з атомами допускала існування особливого початку - душ. На відміну від школи вайшешика в центрі наукових інтересів ньяіків стояла не натурфілософія, а теорія пізнання і логіка. Теорія пізнання школи ньяя була матеріалістична. Основою всякого пізнання вона вважала чуттєві сприйняття, які розумілися як результат впливу зовнішнього матеріального світу на наші органи чуття.

Дуалістичною філософською системою була санкхья, засновником якої вважають мудреця Капіла. В якості вихідного пункту усього світового процесу система санкхья приймала первинну матерію, яка визнається єдиною однорідною невизначеною безформною масою, нескінченною і всенаповнюючою. Ця первоматерія ніким не створена і все укладає в собі. Спочатку вона перебуває в нерухомості і утворює справжнє єдність, так як полягають у ній три початки - маса, енергія і духовне начало - пов'язують один одного і знаходяться в рівновазі. Потім ця рівновага порушується, і три начала з первісного зв'язаного стану переходять у вільне самостійне існування. З виділенням їх з першоматерії починається нескінченний процес еволюції, що полягає в тому, що з єдиної байдужої недиференційованої матерії утворюється безліч різноманітних речей, що володіють якісною визначеністю. Так утворюються п'ять видів неорганічної матерії (земля, вода, вогонь, повітря і ефір) і різноманітні види рослин і тварин.

Періодично світ виникає  з першоматерії і зникає, поглинаючись в ній. Світ - боротьба трьох «гун»: 1) легкого, світлого, радісного - руху вгору; 2) рухомого, сумного - руху вниз; 3) відсталого, темного - непорушності. У їхній боротьбі природа спочатку переходить від більш тонких субстанцій до більш грубих тіл, а потім процес йде у зворотному напрямку.

Незважаючи на дуалізм  матерії і духу, система санкхья є по суті атеїстичною, оскільки в ній немає місця ні для бога - творця і правителя світу, ні для всевишнього початку як вищої єдності всього існуючого.

Система йога, засновником  якої вважається Патанджалі, що жив в I ст. до н. е., запозичила натурфілософію і теорію пізнання у системи санкхья, Патанджалі безпринципово поєднав їх з вченням про бога і містику. Саме слово «йога» означає «напруга», «зосередження». В системі йога в якості вищої мети ставиться досягнення такого стану духовного «напруги», при якому здійснюється повне відволікання почуттів і мислення від об'єктів зовнішнього світу і всю свідомість зосереджується на самому собі. Школа йога розробила цілу систему заходів, за допомогою яких досягається цей стан повного поглинання свідомості самим собою.

Ортодоксія Вед піддалася  логічній обробці в системах міманса та веданта, які є реакційними ідеалістичними теоріями, ідеологією касти брахманів. Міманса та веданта вели боротьбу проти науки і матеріалістичної філософії в захист містики і релігії. Вони служили теоретичним обгрунтуванням кастового ладу.

Перша міманса (пурва-міманса), засновником якої був Джайміні (від IV до II ст. до н. е.), або просто міманса, ставила своїм завданням розкрити зміст Вед, дати їм теоретичне обгрунтування та логічну обробку, привести в систему.

Система веданта називається  також шарірака-міманса, або уттар-міманса, тобто друга. Засновником веданти вважається Бадараяна, що жив, за одними джерелами, на початку нашої ери, за іншими - в IV-V ст. н. е.

Виниклий наприкінці VI в. до н. е.. буддизм визнавав своїм засновником міфічну особу Гаутаму, прозваного «Будда», що значить «просвітлений». Протягом своєї багатовікової історії вчення буддизму змінювалося в залежності від зміни соціально-економічних умов. Буддизм спочатку був спрямований проти кастового ладу і виражав інтереси землевласників і купців, які виступали проти панування касти брахманів. Але з часом він створив нову ієрархію і з руху соціального протесту перетворився на ідеологічну опору панівних класів. Кінцеву мету буддизм бачить у звільненні людини від оманливої ​​видимості удаваного світу з породжуваними їх стражданнями і порожніми задоволеннями. Шлях до цього буддизм вбачає не в розумовому і моральному розвитку людини, а в зануренні в нірвану (у небуття), в злитті індивіда зі загальним.

Буддизм створив своєрідну  ідеалістичну філософську систему, яка заперечує існування субстанції. За цим вченням, не існує ніякої існуючої субстанції, немає буття, немає ні матерії, ні духу. Усюди панує небуття. Душа - це потік окремих психічних процесів, матерія є рядом спалахів окремих сил, які не належать ніякій речовині. Атоми - суть повторюваних миттєвих спалахів. Зв'язок між цими спалахами полягає в тому, що їх поява відбувається за законами суворої причинності. Справжній об'єкт пізнання може бути виражений тільки словами «ось», «тут», оскільки сам по собі він є лише поодиноким моментом. Кожен такий момент виникає і негайно ж миттєво зникає. Те, що ми називаємо предметом, є насправді дискретний процес зміни миттєвих виникнень і зникнень.

Засновником джайнізму був  Вардхамана Махавіра, що отримав прізвисько «Джина» («переможець»), звідки походить і назва школи. Джайнізм з'явився, мабуть, одночасно з буддизмом, і, обидва ці навчання об'єднувало те, що вони виникли як протест проти панування касти брахманів. Матерію джайнізм вважає складається з атомів, причому атом мислиться не як абсолютно повний, твердий, а проникний у відповідності з вченням про загальну проникність матерії.

На відміну від атомістики школи вайшешика, атомістика джайнізму вважає первинні атоми матерії однорідними. Джайнізм заперечував існування єдиної світової душі і приймав безліч одиничних душ, існуючих в нерозривному зв'язку з тілом.

Філософські дискусії стали  постійним явищем і зайняли важливе  місце в суспільному житті  Індії. Поява різноманітних філософських систем і обширної філософської літератури, численні диспути між представниками різних шкіл - все це сприяло розвитку логіки і теорії пізнання. Але логіка довго не виділялася в особливу дисципліну. Вперше самостійно логіка (з теорією пізнання) трактується в школі ньяя, але ще не систематично, а у формі коротких афоризмів (сутр). Лише у Дігнагі і Дхармакірті індійська логіка набуває систематичну форму.

Про критерії пізнання (pramana) індійські системи дотримувалися різних поглядів. Школа чарвака визнавала єдиним критерієм пізнання відчуття (pratyaksham). Буддизм, джайнізм і вайшешика визнавали два критерії пізнання: відчуття і умовивід (anumanam). Три критерії пізнання були в школі санкхья. В школі ньяя додають ще «порівняння», а мімансісти знайшли п'ятий і шостий критерії. Веданта відкинула всі ці критерії пізнання.

Предметом спору в індійській логіці була теорія умовиводів, яка в ній ще ототожнюється з доказом. В індійській логіці спочатку існував погляд, що силогізм складається з десяти членів (суджень). Готама скоротив це число до п'яти.

Інший напрямок в індійській логіці визнавало два члени традиційного п'ятичленного силогізму зайвими і зводило силогізм до трьох членів. Критика традиційної доктрини п'ятичленних силогізму у буддистів виходила з визнання внутрішнього нерозривного зв'язку між великими і середніми термінами.

Школи міманса та веданта визнавали в силогізмі необхідними тільки три члена (як у Арістотеля),а Дхармакірті, в особі якого буддійська логіка досягла свого найвищого розвитку, вважає необхідними в силогізм тільки два члени, так як висновок мається на увазі в посиланнях і його можна не виражати словесно.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.Буддійська логіка до Дігнагі

Основні її положення. Мова ділиться на шість видів: 1) мова в собі; 2) красива мова, що приносить задоволення (художнє слово); 3) мова диспутів, коли два співрозмовника залучені в дискусію і кожен з них висловлює різну думку про якомусь предметі або тезі; 4) «погана» мова, викладає хибне вчення; 5) правильна мова, яка знаходиться у згоді з щирим навчанням і має на меті дати слухачам справжнє знання; 6) мова, викладає саме істинне вчення.