Вірування та традиції у фразеології

Більш вірогідно, що на основі першого повір’я виникло порівняння співає як курка на біду, в лексемі курка активізується конотативна сема, тобто спів курки – віщування нещастя чи смерті.

Яйця, знесеного куркою під Благовіщення і на Великдень, не можна класти під  квочку: з нього вийде калічка. Щоб кури були плодючі, треба нагодувати їх на Новий рік кутею, а також  погодувати нею й на Водохрещу і при цьому ще окропити святою водою. З тією ж метою (“щоб кури плодилися”) радять на Новий рік, як тільки прийдуть перші посівальники, посадити їх у хаті на лавці, а самому піти з кочергою під сідало і пополохати курей; потім ввійти до хати і дати посівальникам , що Бог послав (грошей чи ласощів – пряників, цукерок). Для того, щоб примусити курку раніше заквоктати і сісти на яйця, треба під Різдво звалити її з сідала помелом. Коли курка чи якась інша птиця сидить на яйцях, то не можна трусити сажі в димарі: всі яйця почорніють; не можна також смажити тоді яєць  і кидати в полум’я шкарлупу: запечуться і не вилупляться курчата. Заборонялось також бити курей, оскільки це могло спричинити нещастя в сім’ї чи часті суперечки між чоловіком та дружиною.

Оскільки курка була важливою птицею в господарстві існує  багато фразем, народних порівнянь, приказок та прислів’їв пов’язаних з нею. Ось  наприклад:

упасти в  біду як курка в борщ;

грошей кури не клюють;

бігає як курка  з яйцем;

добра, як з  курки молока, а з верби петрушки;

добре як курці  біля крупорушки;

змерз як курка  на дощі;

змок як курка;

кублиться як курка на яйцях;

тоді це буде, як у курки зуби виростуть;

моє щастя  таке, як тієї курки, що качата вивела;

обскубаний  як курка з базару;

синій, як курячий пуп;

ховається наче курка від дощу.

Проаналізувавши дані вирази можна сказати, що в них активізується  диференційна сема видового значення , оскільки в їх контексті відображаються певні параметри денотата, а саме його форма, розмір, відмітні зовнішні ознаки, морфологічна будова, внутрішня суть.

 

 

Розділ 2.2 Семантичне поле лексем гуска, качка, індичка, голуб, павич, лелека

 

У фразеології відбилося також  те, що було постійно на очах, у дворі, у господарстві хлібороба. З чим  порівнюють людину, для якої все байдуже? Часто – з водою, яка спадає з гуски: як з гуски вода чи я к з гуся (гусака) вода.

Що ж тут дивного? Ми не порівнюємо таку людину з куркою, з якої вода не спадає, а навіть кажемо: як мокра курка. У гусей же є спеціальні жирові залози, перебираючи дзьобом кожну пір’їнку, птиці змащують їх жиром – тому до них і не пристає вода: водоплавні завжди виходять сухими з води (у поляків є ще вираз як з качки вода).

Здавалось, усе зрозуміло: в основі порівнянь як з гуски (гусака, гуся) вода лежить звичайне побутове спостереження. Проте ця “гусяча” вода внесла до полку фразеологів справжнє непорозуміння. Почалося, мабуть, із Даля, який подав у словнику приклади з “бідою” і “небылыми” (небувалими) словами: з нас біда, як з гуся вода; як з гуся вода небувалі слова. На них звернув увагу В. І. Чернишов і висловив припущення, що колись вираз із гуски вода входив, очевидно, в народне заклинання. Наприклад, так і говорили: З гуски вода, з лебедя вода..., а з такого то (ім’я дитини) хвороба. Посилаючись на запис у старому фольклористичному збірнику (XVII століття) як з гуски вода – небувалі слова (тобто несправедливі докори, обвинувачення, які легко спростовувати), Б. О. Ларін вказав на шлях утворення вислову як з гуски вода – від вище названої приказки (про знахарське замовляння мовознавець не згадував). [14; 95].

Так і вийшло, що один із дослідників пов’язав фразеологізм із замовлянням, другий показав на шлях встановлення (від ширшого до вужчого) у результаті постала майже аксіоматична етимологія: власне російське.

Багато що тут наводить на роздуми. Насамперед те, що зворот такий  же “російський”, як і “український” (як з гуски вода, як з гусака вода, і нарешті – розмовне як з гуся вода). Навіть більше. Його знають і поляки (jak z gesi woda) і чехи (co z husy voda).

Нарешті, про можливий шлях утворення. Дуже вірогідно, що саме порівняння як з гуски вода стало  основою ширшого прислів’я, а  не навпаки. Бачимо, що образні лаконічні  звороти активно вживаються і  без поширювальних слів у багатьох слов’янських мовах, зокрема,  українській.

Існує багато легенд та переказів  про гусей, які вражають своєю  колоритністю та неповторністю. Гуска  вважалася Божою птицею, її шанували, оскільки гадали, що гусей Господь  благословив за те, що вони прикрили Спасителя соломою, коли Він ховався від “жидів”. Гусей “для завода” треба купувати з верхоріччя, “за водою” – тоді вони краще плодитимуться. Купованих “для завода” гусей, а також взагалі всяку птицю мусить ловити сам покупець, а не продавець. Коли виведуться маленькі гусенята, їм припалюють страсною свічкою (тою, яка була принесена на Страсний четвер) пушок на голівках, “щоб шуліка не хватала”. Якщо в гусака вирвати з крил навхрест по три пір’їнки, то він пропаде (Старобільський повіт). Дикі гуси або сірі походять із землі (Ушицький повіт). На зиму вони відлітають від нас у вирій, на теплі води. Коли дикі гуси повертаються навесні до нас, то той, хто їх побачить, має взяти в руки віхоть соломи й підкинути його тричі вгору, вимовляючи при цьому: “Гуси, гуси! Нате вам на гніздо, а нам на здоров’ячко!” солому цю потім треба зібрати і покласти під свійських гусей або курей-квочок – на кожне яйце по соломинці: тоді гуска чи курка-квочка виведуть стільки пташенят, на скількох яйцях вони були підсипані, тобто не буде жодного бовтуна (Проскурівський повіт).

Окрім фраземи як з гуски вода існують і інші фразеологічні одиниці.

гусей дратувати  або гусей дражнити (безцільно викликати роздратування);

гусь свині  не товариш (помітна відмінність між чимось чи кимось);

шия мов у  гусака.

В трьох фраземах названих вище активізується диференційна сема видового значення, відображаючи форму, внутрішню суть, морфологічну будову і зовнішні ознаки, а також зв’язки різних предметів.

Качка як і гуска також  поважалася нашими предками, більше того, вона вважалася благословенною птицею. Проте думки про неї розходяться, населення Старобільського повіту вважало, що качки прикрили Спасителя соломою, коли Він ховався від “жидів”, проте в Ушицькому повіті переважала думка, що качки вигребли Спасителя. В давні часи качки не були такими поширеними в господарстві як кури, тому їсти їх м’ясо вважалося розкішшю, люди переважно їли їх на свята чи в неділю. Пір’я качки не можна було викидати, а лише закопувати чи спалювати, а якщо хтось і викидав, то накликав на себе нещастя.

Качка теж є “фразеологічною” домашньою птицею, зокрема, існує ряд порівнянь, пов’язаних з цією свійською птахою. В багатьох з них має місце диференційна сема видового значення – зовнішній вигляд, відмітні ознаки й поведінка. Наприклад:

дитиночка, мов  качатко (гарненька, мила дитина);

іде, як качка  пливе (плавно рухатись);

умивається, як качур;

чуткий, як качка..

Індичка теж шанувалася в давні часи, хоча й не була такою  поширеною як курка чи гуска. Індичка  вважалася найслабшою і “врикливою” (та, що боїться пристрілу) птицею. Аби індички не попадали, їх слід загодувати “свяченим” і окропити святою водою, а пташенятам, які тільки-но вилупилися, треба, як і гусенятам припалити на чолопочку пушок страсною свічкою (Старобільський повіт). Люди здавна поважали індичку й за те, що її м’ясо було якимось особливим, тому йому приписували лікувальну дію. Голови індички не годиться їсти: “Вона дурна і схожа на гадючку”.

Існує багато приказок та народних порівнянь про індика, найбільш поширеними є такі:

грамотний як попів індик;

надувся як індик..

Ці лексеми мають  конототивні семи, зокрема, поважність та грамотність, які людина приписує денотату.

Згадаймо й про голуба – одного з свійських птахів. Отож, голову голуба так як і індички  не можна було їсти на Україні: вона проклята Богом за те, що голуб розсмикав солому, в якій Спаситель переховувався від “жидів” (Старобільський повіт). Щоб завести голубів потрібно було вкрасти підволоку з плуга і поставити її на тій споруді, де їх мають намір розвести: це буде чудовою приманкою для них (Проскурівський повіт); підволоку з успіхом можна замінити палицею, вкраденою у жебрака (Ново московський повіт). У Старобільському повіті з цією метою радять застромити у стріху хліва, призначеного для голубів, шматочок тієї палички, яка лежить під хрестом, коли освячують воду. А далі треба купити пару голубів, і коли вони стануть плодитися, то першу пару голубенят залишити для заводу; другу ж пару – зарізати, при чому голівки цих останніх увіткнути у стріху зліва, де живуть голуби: так само, якщо знайдеш, йдучи по дорозі чеку (загвіздок), візьми її, неси, не озираючись, додому і ввіткни у стріху голуб’ячого хліва. Якщо зробиш з клечальної (троїцької) осики хрест і ввіткнеш його у гніздо своїх голубів, а потім, коли знайдеш квач в мазниці (дігтяр) і ввіткнеш його у стріху чужого голуб’ячого хліва, то до тебе перелетять з того двору усі голуби, тільки перелітатимуть вони не всі разом, а щомісяця по одній парі. В давнину вважалося, що голуб’ячого пір’я не можна класти в подушки: болітиме голова й будуть снитися погані сни. Існувало повір’я, що в кого плодяться голуби, в того не буде пожежі.

Посилання на християнську символізацію голуба було знайдено тільки в одному повір’ї Старобільського  повіту (слобода Біло-Куракино): голубів  гріх їсти, бо в них вселився Дух  Святий; а якщо хто і їсть, то їх не ріжуть, а відривають (одкручують – майже по всій Україні) їм голівки.

Голуб завжди був символом миру, злагоди, про це свідчить фразера голуб миру, пара голубів: їх поведінка може бути взята за приклад чоловіком та дружиною, оскільки голуби живуть завжди у злагоді. Про подружжя в стосунках яких панує лад кажуть: живуть як голуби. Бралися й до уваги зовнішні ознаки птиці, наприклад: білий як голуб. В двох перших фраземах спостерігаємо активізацію конототивних сем, що відображають стереотипні асоціації (наприклад, “миролюбнісь” голуба) що ж до третьої фраземи, то в даному випадку можна спостерігати диференційну сему видового значення; білий як голуб, порівняння здійснюється на основі зовнішньої ознаки (в цьому випадку кольору).

Не можна обминути павича, оскільки він теж належить до виду свійських  птахів. Взагалі павич вважався поганою  птицею. Його м’яса і собаки не їдять. Про походження павичів є декілька легенд. В Ушицькому та Літинському  повітах їх вважають перевертнями чортів. Колись уночі, напередодні свята Благовіщення молоді чорт та чортиця умовилися вбрати одне одного в різні барви, якомога пишніше. Чортиця встигла прикрасити чорта де тільки можна було, барвистими квітами, а чорт устиг лише застромити у голову чортиці одну квітку, як раптом запівали півні. Чорт та чортиця вмить перетворилися на павичів, та так уже ними й лишилися, бо чорти за народним повір’ям мають силу лише до перших півнів. Тому, згідно повір’я, не годилося прикрашати паничевим пір’ям ікони, як це не обачно роблять іноді недосвідчені господині (Старобільський повіт).

У Лебединському повіті перших павича і паву вважають короленком та королівною, які вбиралися до весілля. Наречений одягся, а наречена не встигла, коли чаклун обернув їх на птахів. У тому ж повіті кажуть ще, що ніби пава (очевидно – чортиця) вбирала якось свого павича, причому собі ледь устигла начепити на голову жмут пір’я, як заспівав півень. Так пава й лишилася зі жмутком різнобарвного пір’я тільки на самій голові.

Нарешті в Холмській  Русі записано таку легенду про походження павичів. Був день Світлого Воскресіння Христового. Один багатий чоловік убравшись у дорогі шати, не пішов до церкви, на прохання дружини, і лишився з нею вдома. Жінка його весь час, поки йшло Великоднє богослужіння, лежала в ліжку, аніскільки не клопочучись про вбрання. Бог покарав безтурботне подружжя за такі непростимі лінощі і перетворив в той же час їх на павичів.

Павичів люди в давнину  не їли, а тримали в господарстві лише з огляду на естетичні вподобання, проте не всі люди могли дозволити собі придбати павичів, оскільки вони цінувалися, то й коштували багато.[4;352].

Люди здавна спостерігали за цими птицями, за їх поведінкою. Як кажуть про людину, яка поважно походжає задерши голову? Звичайно ж – ходить як пава, а й справді це народне порівняння влучно відображає зовнішній вигляд та поведінку павичів. В цій фраземі активізується диференційна сема видового значення. Існує й інше порівняння. Про горду людину кажуть: гордий як павич, в цьому випадку лексема має конотативну сему, оскільки такими рисами ця птиця не наділена, їх приписує паві людина.

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2.3 Відображення світогляду українців  у фраземах з компонентом лелека

 

Треба також пригадати  лелеку, оскільки ще в XVII столітті в наших прадідів журавлі були хатньою птицею як і кури. Ці великі птиці на довгих ногах з довгим дзьобом, з чорним хвостом, – в уяві селян, є символом добра та народження дітей. Господарі дуже раді, коли лелека завітає на їхнє обійстя, покладе гніздо на клуні, на хаті чи на високому дереві; вони навіть допомагають чорногузам робити гніздо: кладуть на хаті чи на шопі старе колесо. Чорногуз, розумна птиця, вгледить колесо й починає зносити галузки й мостити собі гніздо. Ці птиці розуміють, що людина не робить їм зла, а тому добре себе почувають. Вони спокійно гуляють на подвір’ї, а ранньою весною, коли господиня годує курей, то часто чорногузи злітають і допомагають курам спожити харчову посудину.

Характерним є те, що чорногузи  безпомилково щороку повертаються на свої місця “ремонтують” гніздо та зникають на три-чотири дні – летять зустрічати свою пару – чорногузку, і прилітають вдруге вже з нею. Лелеки здебільшого селяться біля води – ставків, рік чи боліт. Вони харчуються в основному жабами, але споживають також і гадів. Буває інколи, що й каченя на воді попадеться до дзьоба чорногуза, але господарі приймають таку шкоду терпляче, бо існує повір’я, що коли скривдити чорногуза хата згорить.

З лелекою пов’язано  в селян чимало символіки, прислів’їв та приказок.

Якщо дівчата вперше побачить на весні лелеку, що летить – вийде того ж року заміж, коли ж побачить вперше, що чорногуз сидить у гнізді буде сидіти цілий рік, не прийдуть старости.

Коли ж весною вперше побачить лелеку виявляють несказанну радість: пританцьовують, підскакують, розмовляють з ним і запрошують:

“Лелеко-татку, збудуй у  нас

Добру хатку, та виведи діток...”

Діти поділяються на дві групи. Одні питають у чорногуза: