Вірування та традиції у фразеології

Національний  університет “Острозька академія”

 

 

Кафедра української філології

 

 

 

Вірування та традиції у фразеології (свійські птахи)

 

 

 

 

Курсова робота

студентки факультету

іноземної філології

групи А – 31

Гомон Надії

Науковий керівник

доц. Кірілкова Н.В.

 

 

 

 

 

Острог, 2002

 

 

План

 

1. Вступ          3

1. Семи компонентів фразем півень, курка     5

2. Семантичне поле лексем гуска, качка, індичка, голуб, павич, лелека.           13

2.3Відображення світогляду  українців у фраземах з компонентом лелека           19

III. Висновки.          23

IV. Список використаної літератури.      24

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ.

 

Приказки, прислів’я, постійні народні порівняння становлять невід’ємну частину мови. Вони завжди певною мірою  відображають світогляд народу, суспільний лад, ідеологію своєї епохи. Фразеологічні одиниці доносять до нас голос старожитніх писаних пам’яток, колишній світ воїна, мисливця, мирного орача чи пастуха, їх звичаї, обряди, забобони та побут. Українська мова не є винятком, в процесі свого розвитку вона поповнюється різними фразеологізмами.

Питання фразеології  у сучасному мовознавстві привертає  усе більшу і більшу увагу науковців. Активно обстежується різний фразеологічний матеріал, поглиблюється обґрунтування  ряду важливих теоретичних питань, насамперед пов’язаних з основними ознаками фразеологізмів, принципами систематизації, встановленням спільних і відмінних рис між ними, аналізуються семантичні, структурно-граматичні та стилістичні особливості фразеологічних зворотів, розробляються питання етимологізації фразеологізмів.

Проте не можна стверджувати, що сьогодні вже достатньо з’ясоване  питання фразеологізмів, у цьому  і полягає актуальність обраної  теми.

Отже, об’єктом дослідження  є фразеологізми як частина словникового складу мови.

Мета цієї курсової роботи полягає в дослідженні впливу народних вірувань на фразеологію. Мета зумовлює такі завдання:

1. простежити вплив народних вірувань і традицій на творення фразем (свійські птахи);
2. проаналізувати фразеологізми, враховуючи семантичну структуру слова (аналіз проводитиметься на основі семантичної класифікації Зайченко Н. Ф., суть якої викладена в першому розділі).

Наша курсова робота поповнить теоретичну і практичну  базу фразеології. Наукова новизна  роботи полягає в тому, що ми дослідили  коло проблем, пов’язаних із семантичною організацією слова, що є недостатньо дослідженою в сучасному мовознавстві. Наша курсова робота може бути використана практично студентами-філологами при вивченні курсу мовознавства, зокрема фразеології, як його складової частини.

Характер проблеми і поставлення завдань передбачає структуру роботи, яка складається з вступу, трьох розділів, висновків, плану та списку використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2.1 Семи компонентів фразем півень, курка

 

Фразеологізмам-зосемізмам властива позамовна спрямованість значення: їх зміст співвідноситься через назву певної тварини з конкретним екстралінгвістичним об’єктом. З цього випливає, що в семантичній структурі найменування тварини можуть бути виділені елементарні смисли-семи, що відображають властивості самого денотата, й конотації, які супроводжують його у даному мовному колективі. [5; 44]

Беручи до уваги такі типологічні критерії класифікації як: 1) розмежування об’єктивного і  суб’єктивного факторів номінації; 2) питома вага окремих сем у структурі всього значення зоосемізма як цілісного семантичного комплексу; 3) роль сем у реалізації прагматичних і синтагматичних властивостей зоосемізма Зайченко Н. Ф. у семантичній структурі найменування тварин виділяє: 1) лексико-граматичну сему; 2) категоріальну лексичну сему; 3)диференційну сему родового значення; 4) диференційну сему видового значення; 5) конотативну сему. У фразеологізмах найчастіше активізуються диференційні семи видового значення та конотативні семи.

Диференційні семи видового значення (описові та відносні) відбивають у структурі зоосемізма різні риси тварин. Описові – звичайно відображають у структурі значення суттєві параметри денотата (його форму, розмір, морфологічну будову, відмітні зовнішні ознаки і т.ін.), а відносні – зв’язки різних предметів (призначення, просторові, часові відношення). Набір диференційних сем кожного зоосемізма є індивідуальним, не повторюваним у номінаціях, які позначають тварин, навіть того самого біологічного класу. Вони відіграють важливу роль у розвитку похідних значень і в утворенні фразеологічних одиниць.

Серед конотативних сем  виділяємо раціональні та емотивні. Раціональні – відображають різні  несуттєві з погляду номінації  ознаки, а також найрізноманітніші  стереотипні асоціації. Саме раціональні  конототивні семи надають зоосемізмам національно мовного колориту, визначають специфіку використання тих чи інших образів. Емотивні у структурі значення відбивають різні відношення суб’єкта й у функціональному аспекті можуть розглядатися як емоційні, експресивно-значущі компоненти.

Українські легенди, приказки, фразеологізми широкою хвилею захопили також пернате царство, причому  й ці всі майже без винятку  прислів’я та приказки і фразеологічні  одиниці перебувають у найтіснішому й щонайбезпосереднішому зв’язку  як з апокрифами, так і з давніми релігійно-міфічними поглядами на природу та все, що в ній існує. Існує багато порівнянь, приказок та прислів’їв, в яких найчастіше згадуються такі свійські птахи як півень, курка (квочка), гуска, качка, качур, індик, голуб, павич тощо.

З домашньої птиці  найбільш “фразеологічним” виявився півень – улюблений птах багатьох народів. Були помічені й відбиті  у фразеології  його вигляд, задиркуватість – ходити півнем “рухатися гордовито, хоробро, бадьоро”; побутові спостереження – півень убрід переходить “про мілку річку”; голос – ловити півня “зриватися під час співу”, в наведених фразеологізмах активізуються диференційні семи видового значення,  тобто береться до уваги відмітні ознаки півня, його форма. Найчастіше звичайно згадують півнячий спів. За цю дану природою перевагу перед іншими птицями він і називається на Україні півень. Довгі роки півень був нічним годинником: фразема вставати з півнями (“коли співають півні”) має диференційну сему видового значення (відносну) якраз і нагадує про живого будима (його ще й так називали на Україні).

Нові назви півня  прийшли на зміну довнім – кур (кури), подібне знаходимо і в  словнику І. І. Срезневського, де кур  – не “курка”, як можна було б  подумати, а саме “півень”.[14;152] На батьківщині від бойків І.Я. Франко записав фразеологічні вирази встав разом з курми; ще перші кури не піяли “рано”, “до світанку”. Про перші кури, другі кури пише і Я. Головацький у статті “Поділ часу у русинів”. Без когута хата глуха – каже народне прислів’я. У бойківських говірках певна пора доби називається ідіомами: о першім когуті, о другім когуті. Когут – теж “півень”, його родич у російських говірках – кочет. Широко відомі в українській мові перші, другі й треті півні. Перші співають о півночі, другі – перед зорею, та найулюбленіші треті півні, опоетизовані в народних піснях, легендах, переказах та незабутніх рядках кобзаря, подають голос на світанку.

Неодноразово намагалися дослідити надзвичайний феномен  перших, других і третіх півнів. Канадські  вчені, наприклад, твердять, що наші голосисті будильники – непогані астрономи, бо орієнтуються за зірками, зокрема, Конопусом. Перші півні співають, коли Конопус з’являється над горизонтом, другі – коли зірки ховаються за обрій. Проте півнячий спів, очевидно, і на сьогодні загадка – адже його чути й тоді, коли зірок зовсім не видно.[14; 152]

А тепер ще про одного - червоного півня. У фраземі пускати  червоного півня активізується  диференційна сема видового значення (відносна), тобто внаслідок подібності за кольором образ червоного півня легко переноситься на вогонь, а відтак - і на пожежу. За цими ознаками півень уже в язичників був представником грозового полум’я, символом вогню, уособленням домашнього вогнища. Звідки походить фразема пускати червоно півня? Укладачі російської фразеології вираз пустити червоного півня вважають власне російським. Називають і час виникнення – кінець XVIII століття. В. І. Чернишов вказував навіть на середовище, звідки походить фразема, - жаргон розбійників.

Та виявляється, що його добре знають також інші народи, зокрема всі східнослов’янські: український пустити червоного півня, червоний півень; російський пустить красного петуха, красний петух; білоруський пусціць чырвонага пеуня, чырвоны певень. Уживають подібні вирази й наші західні сусіди. Поляки кажуть puscic czerwonego koguta, а чехи - posadit cerveneho kohouta na strechu (“посадити червоного півня на дах”), що в обох випадках означає “підпалити”. Знайомий червоний півень і неслов’янським народам. Німці, як і чехи, пускають його на дах – den roten Hahn auf Dach setzen, буквально “посадити червоного півня на дах” (“підпалити чийсь будинок”). Давня датська приказка про пожежу – червоний півень на даху співає зберігає той же образ. Нарешті англійський red cock “пожежа” нічим не відрізняється від “червоного півня”, як і the red cock will crow in his house “його підпалять”. Отже, образ червоного півня як символ вогню не знає кордонів.

З образом півня також пов’язано  багато легенд та переказів. Спів півня  неодмінно на світанку й часто  вдале провіщення саме співом погоди в Олександріївському повіті пояснюють тим, що в півня є особлива – “ангельська” пір’їна, яка крутиться на світанку, коли півень своїм співом повинен будити людей так само крутиться на погоду, внаслідок чого він чує тоді, що співає вже “морський півень” (кажуть, що морський півень, мабуть, живе як і “морські люди” “в лузці”). Якщо півень обійде навколо хати й тоді заспіває, це знак, що обов’язково будуть гості, і причому з того саме боку – з якого боку хати півень співає. Йому звичайно промовляють у цей час: “Якщо дорогий гість, нехай тобі буде золотий хвіст, а якщо поганий гість, то нехай відпаде і той хвіст”. Якщо півень співає ввечері, буде весела і тепла ніч; якщо вночі – нічого не бійся; якщо вранці та вдень – буде ясна і гарна погода; якщо півень співає на покуті та на порозі – будуть гості; якщо ж часто співає біля вікна – на нещастя, або ж хтось помре з домашніх чи близьких сусідів (Старобільський повіт).

Чорного півня не слід тримати у дворі, тому що там, де він  їсть, ніколи не живуть в мирі і злагоді чоловік з жінкою. Аби нишком зчинити в якійсь сім’ї сварку між чоловіком та дружиною, досить лише принести їм у подарунок чорного півня чи курку (Старбільський повіт).

Велику роль відіграє й понині півень у народних казках і різноманітних обрядах (особливо весільних), а також не меншу роль, а напевно більшу відіграв він в сиву давнину як жертовна тварина і як символ сонця, в переносному значенні – всього світлого і доброго. Варто сказати кілька слів і про півня-царика. Півня цього можна, - кажуть у чигиринському повіті, - впізнати ще тоді, коли він перебуває у яйці, бо він вже в яйці пищить. З віком він стає дуже сильним і сміливим, так, що його бояться не тільки півні, а й сам диявол, який не сміє увійти в двір, де є півень-царик. До цього півня на Україні ставляться з великою повагою, і різати його вважається справою нерозсудливою і грішною. Чумаки, вирушаючи в дорогу, брали півня-царика як найкращий оберіг від лихої сили. Півня-царика часто ототожнюють з червоним півнем, який за народним повір’ям відкриває скарби. А в паралель до українських повір’їв про півня-царика ставить дуже схоже чеське повір’я про білого півня, який начебто приносить у дім щастя і охороняє сімейство від лихої сили та злих чарів.

Півень в господарстві в давнину служив не тільки за годинника, але й був божим віщуном. Правда пошана до півня була не лише на Русі – Україні, але й в інших численних народів, зокрема галлів. Та й саму назву стародавні народи, що заселяли нинішню Францію, та й інші близькі до Франції землі, прийняли назву півня, бо слово галл власне і означає півень. Наші далекі прапрадіди, так як галли обов’язково клали півня в домовину при похороні покійника. Вважалось, що півень своїм співом розбудить покійника на тому світі.[7; 297] Півень також птиця, яка приносить щастя, раніше його саджали у новозбудовану хату, перед тим як оселяться люди, він тричі оповіщає людей своїм голосним “ку-ку-ріку”, по третьому співу , по “третіх півнях” уночі зникає зла сила, перестає діяти, а діють добрі сили, прихильні до людини.

Не обминув український  фольклор і курки, з сивої давнини  існує про неї багато легенд та переказів, багато з яких стали джерелом творення фразеологічної бази нашого народу.

Курка походить із землі (Ушицький повіт), а погляди на неї  розходяться до цілковитої протилежності навіть у місцевостях, що належать до одного і того ж повіту. Так у слободі Біло – Куракиній Старобільського повіту її так як і півня, вважають божою птицею, тому що, коли народився Ісус Христос; вона кігтями загребла Його, щоб не знайшов новонародженого який-небудь (sic!) Ірод; а в слободі Микільський того ж повіту курку вважають проклятою Господом за те, що коли Спаситель переховувався від “жидів”, то кури вигребли його ногами. Ось тому курей і не освячують на Великдень і не їдять курячих ніжок, втім сама курка – птаха благословенна за яйця, що вона їх несе, які освячуються разом з паскою і стали символом народження людини і тварини, символом воскресіння природи. Така ж різноголосиця помічається і в повір’ях щодо того,переважає така думка як курка співає по-півнячому. Що така курка віщує смерть когось із мешканців тієї оселі або взагалі якесь нещастя. Таку курку беруть у руки, перекидаючи її то хвостом то головою вперед, вимірюють відстань від столу до порога: якщо перед самим порогом курка вляжеться хвостом до нього, то їй відтинають хвіст, а якщо головою до порога, в такому разі їй відтинають голову (Старобільський та Проскурівський повіт). Або ж перекидають ту курку через хату, і якщо вона впаде хвостом до хати, то відтинають хвоста – і з неї вийде потім “хазяйка, несуха й сижуха”; а якщо – головою, то відтинають голову, причому з такої курки не можна варити жодної страви, а треба її лише “пом’янути”. Проте в Проскурівському повіті є зовсім протилежне повір’я: якщо курка заспіває по-півнячому (це буде внаслідок того, що в неї наростає на язиці “пипоть” - тіпун), то це є гарною прикметою: своїм співом вона відганяє ворогів.