Вильям Шекспир

      Сліпа покірність Гонерільї і Регани волі Ліра при розподілі королівства, їхні красномовні заприсягання своєї  любові до батька – цілком відповідають його уявлення про себе і про світ, і він спокійно віддає їм королівство. Правдива і щира Корделія відмовляється від фальшивого словослів’я. Незабаром короля Ліра безмежно вражає зміна у ставленні до нього Гонерільї й Регани. Зникла їхня шанобливість, вони більше не визнають за ним жодних королівських прав, сприймають його тільки як стару примхливу людину, що дратує їх і завдає клопоту.

      Наприкінці  трагедії Лір не тільки зрозумів власну помилку, а й осягнув несправедливість суспільства загалом. Він збагнув нарешті, що найціннішим у людях є людяність і співчуття до інших. Лір і сам змінився під впливом  глибоких переживань і страждань, які збагатили й облагородили його душу, відкрили йому очі. На допомогу Лірові поспішає скривджена ним Корделія. Лір усвідомлює всю міру своєї провини перед нею, велич її шляхетної душі. Зустріч з Корделією дала йому щастя. Проте, як показує Шекспір, світ , гідний людини, в якому торжествуватимуть справжні  цінності, - справа майбутнього. Корделія загинула – її повісили у в’язниці за наказом Едмунда. Лір не хоче і не може жити далі. Він помирає, проклинаючи безсердечних людей.

      Трагедія  Шекспіра постала на ґрунті історичної дійсності Відродження, але суджено криваву узурпацію і сваволю монарха. Сюжет Шекспіра запозичив з «Хронік» Р. Холіншеда.

Джерело: Шаповалова М.С., Рубанова Г.Л., Моторний В.А. Історія зарубіжної літератури. Середні віки та Відродження. – Львів: Світ, 1993. – С.266.

      Шекспір створив також видатні трагедії на античні сюжети, запозичені з  «Порівняльних характеристик» Плутарха. Це – «Антоній і Клеопатра», «Коріолан», «Тімон Афінський», що завершують другий період творчості.  В них висуваються великі трагічні проблеми життя, світ зображується в стані напруженої боротьби, в якій вирішується доля окремих осіб і цілих народів. Образи Коріолана, Антонія і Клеопатри належать до найдовершеніших і найбільш глибоких  образів Шекспірових трагедій. Хоч трагедії написані на давні сюжети, вони мали гостро актуальний смисл.

Джерело: Шаповалова М.С., Рубанова Г.Л., Моторний В.А. Історія зарубіжної літератури. Середні віки та Відродження. – Львів: Світ, 1993. – С. 267-269. 

2.3. Третій період  творчості Шекспіра

      У третій період творчості, який називають  романтичним., Шекспір написав п’ять п’єс; чотири трагікомедії, або романтичні драми, - «Перікл» (1609), «Цимбелін» (1610), «Зимова казка» (1611), «Буря» (1612) та історичну драму «Генріх VIII» (1613).Значне місце в драмах посідає казково-фантастичний елемень, де добрі начала життя незмінно перемагають сили зла.

      Найповніше  особливості жанру останніх творів Шекспіра виявилися в «Бурі». Драма починається картиною морської бурі, під час якої неаполітанський король Алонзо і міланський герцог Антоніо з усім своїм оточенням рятуються з потопаючого корабля і опиняються на невідомому острові. На острові живе Просперо. З його розповіді дізнаємося, що він був колись міланським герцогом, захоплювався науками. Вступивши в змову з неаполітанським королем Алонзо, його брат Антоніо підступно захопив владу, а Просперо з маленькою донькою Мірандою наказав посадити в човен і пустити в бурхливе море. Хвилі прибили Просперо до острова, де він, оселившись, виховував Маранду, займався науками, на їхній основі оволодів магією та здобув владу над духами. Мудрий Просперо бореться проти зла, прагне удосконалити, виправити дійсність.  З волі Просперо   сталася буря, і міланці опинилися на острові. Вони намагаються запровадити тут свої, звичні їм порядки: почалися змови і замахи на життя, розгулялися порочні пристрасті. Але на острові Просперо, в його світі, діють закони добра. Просперо судить і карає нелюдяне суспільство, руйнує злочинні задуми, попереджає і знищує зло.

      Просперо  примирився зі своїми колишніми ворогами не тоді, коли вони діяли і відчували  свою силу, а тоді, як він переміг  їх, розвінчав і обеззброїв. Своїм милосердям він довів моральну перевагу над ними. Просперо покидає свій острів, відмовляється від влади над духами і повертається до людей; повертається не тому, що примирився зі злом, а через те, що вірить у необхідність перебудови життя на засадах добра і людяності.

      Зміст «Бурі» широкий: він містить глибокі  роздуми, налічує багато персонажів і символічних ситуацій. У «Бурі» Шекспір закликає до створення нового світу, без приниження, насильства і  жорстокості.

Джерело: История всемирной литературы в 9 томах. Том 3. – М.: Наука, 1984. – С.60.

     Отже, Шекспір створив велику галерею живих характерів. Кожен з них – закінчене ціле. Нас вражає різноманітність галереї шекспірівських  образів. Тут і веселий рицар, сер Джон Фальстаф, меланхолійний Гамлет, і залитий кров’ю Річард ІІІ, і прозрівший Лір, і мудрий Просперо, і героїчні жінки – Джульєтта, Дездемона, Корделія, і блазні, які несуть народну мудрість.

      Шекспірівські образи змінюються, еволюціонують у  ході дії. Джульєтта на наших очах виростає із дівчинки в героїню. Слухаючи базікання Глостера на початку трагедії «Король Лір», важко собі уявити, що у цього хлопчика вирвуть очі, і що кровавими своїми впадинами він побачить ту істину, яка тепер для нього прихована.

      Комічні ситуації у Шекспіра не менш гострі і прямолінійні, ніж, наприклад, ситуації старовинного народного фарсу; його трагічні ситуації не поступаються «трагедіям грома і крові». Але ці гострі положення нерозривно зв’язані з характерами діючих облич. 

  
 
 
 
 
 
 

Література

1. Адмонин В. Стихия философской мысли в драматурги Шекспира// Шекспировские чтения. 1976. – М., 1977. – С.243-254.
2. Аникин Г.В., Михальская Н.П. История английской литературы. – М.: Высшая школа, 1975. – С.50-58.
3. Затонський Д. Вільям Шекспір// Шекспір В. Твори в шести томах. – Том 1. – К.: Дніпро, 1984. – С.108-130.
4. История английской литературы. – Т.1. – выпуск 2/ Под ред. М.П. Алексеева и др. – М.-Л.: Узд-во АН СССР, 1945. – С.29-35.
5. История зарубежной литературы. Средние века и Возрождение/ М.П. Алексеев, В.М. Жирмунский и др. – М.: Высшая школа, 1987. – С.364-386.
6. История всемирной литературы в 9 томах. Том 3. – М.: Наука, 1984. – С.60-67.
7. Лотоцька Р.О. Від філософії сонета до його повноцінного осмислення// Всесвітня література. – 1998. – № 1. – С. 22-25.
8. Чирков Н. Некоторые принципы драматурги Шекспіра// Шекспировские чтения 1976. – М., 1977. – С. 73-94.
9. Шаповалова М.С., Рубанова Г.Л., Моторний В.А. Історія зарубіжної літератури. Середні віки та Відродження. – Львів: Світ, 1993. – С. 240-270.
10. http://www. shakespeare.com/the-tech.mit.education/25385.html

      
 
 
 
 
 
 

Джерело: http://www. shakespeare.com/the-tech.mit.education/25385.html

Додатки

Предположительная датировка пьес Шекспира. (Таблица 1)

Джерело: http://www. shakespeare.com/the-tech.mit.education/25385.html 

Таблица

Произведения  первого периода творчества Шекспира. 

  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Джерело: http://www. shakespeare.com/the-tech.mit.education/25385.html 

Таблица 3

Произведения  второго периода творчества Шекспира. 

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Джерело: http://www. shakespeare.com/the-tech.mit.education/25385.html

Таблица 4

Произведения  третьего периода творчества Шекспира.