Вильям Шекспир

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВІЛЬЯМ  ШЕКСПІР

(1564-1616) 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2009 
 

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ПЛАН 

1. Життєвий  шлях Вільяма Шекспіра…………………………………………..4
2. Творчий шлях Вільяма Шекспіра, найвидатніші його твори……………...7

1. Перший період творчості Шекспіра…………………………...7
2. Другий період творчості Шекспіра…………………………...13
3. Третій період творчості Шекспіра……………………………17

3. Список використаної літератури…………………………………………...19
4. Додатки………………………………………………………………………20

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Джерело: История английской литературы. – Т.1. – выпуск 2/ Под ред. М.П. Алексеева и др.. – М.-Л.: Узд-во АН СССР, 1945. – С.29-35. 

1. Життєвий  шлях Вільяма Шекспіра

      Вілmям Шекспір (William Shakespeare, 1564-1616) народився 23 квітня 1564 року в провінційному містечку Стратфорд на річці Евон. Тут він провів дитинство й юність.

      Батько  Шекспіра був заможним городянином: торгував шерстю, зерном і м’ясом, володів кількома домами в Стратфорді і один час обіймав найвидніші у містечку посади – мера і старшого олдермена. Мати Шекспіра, Мері Арден, походила із сім’ї, яка приналежала, можливо, до занепалого дворянського роду.

      Майбутній великий драматург вчився у міський  «граматичній» школі. Основним предметом  викладання в цій школі була латинська. Учні читали в оригіналі Сенеку, Плавта, Цицерона, Вергілія, Овідія, Горація. Вони знайомились також з основами схоластичної логіки та риторики. У стратфордській  школі, можливо, викладались і зачатки грецької мови.

  Але, крім граматичної, була й інша школа, в якій з дитячих років вчився великий драматург. Цією школою було безпосереднє спілкування з людьми із народу. Недарма Шекспір є знавцем англійського фольклору, народних пісень, балад, знавцем народної мови. Стратфорд наклав відбиток на творчість Шекспіра.  

      Шекспіру  не було і шістнадцяти років, коли його батько заплутався у справах і юнаку прийшлось самому заробляти на життя. За одним приданням, він поступив підмастером до торгівця м’ясом, по іншому – молодшим вчителем у сільську школу.

      У 1582 р. Шекспір одружився з Анною Гезевей, дочкою заможного фермера; вона була на вісім років старше нього.

      Роки  через три після одруження  Шекспір покинув Стратфорд. По приданню, він утікав, рятуючись від переслідувань  крупного міського поміщика, сера Томаса Люсі, у заповіднику якого молодий  Шекспір ніби таємно полював на оленів. «Вкрасти оленя» у заповіднику знатного обличчя вважалось доблестю серед сільської молоді, вихованій на баладах про Робін Гуда.

      Потрапивши  до Лондона, Шекспір спочатку ніби жив тим, що доглядав за конями приїжджаючих у театр джентльменів. Про це поет Александр Поп чув від Роу, першого біографа Шекспіра.

      Із  зовнішньої сторони життєвий шлях Шекспіра не багатий подіями. Він поступив актором у театр, але на цьому  поприщі вряд чи  досяг багато. Роу повідомляє, що кращою роллю  Шекспіра була тінь батька Гамлета. Але у Шекспіра був і інший, головний, обов'язок у театрі. Він почав, мабуть, з роботи «штопальника пьес» («playpatcher»), тобто обробляв старі п’єси при їх оновленні в репертуарі. Потім він став постійним драматургом театру. Рядовий актор вторгнувся в ту область, де до нього майже завжди господарювали «университетские умы».

      У матеріальному відношенні життя  Шекспіра склалось благополучно. Він  оказався настільки потрібним театру людиною, що в 1599 р., коли був заснований знаменитий театр «Глобус», Шекспір  був прийнятий у число пайщиків. У коло улюбленого  читання Шекспіра входили «Хроніки» Голіншеда, «Чертог насолод» (збірник італійських новел), англійський переклад «Метаморфоз» Овідія та ін. Ім’я Овідія зустрічається у творах Шекспіра частіше інших древніх авторів. Він також перечитував твори англійських «петраркистів», «Королеву фей» Е. Спенсера, «Аркадію» Сіднея, драми Марло.

      Придання  зберегло образ Шекспіра як людини, люблячої весело пожартувати. Актори раділи широкій популярності п’єс Шекспіра і гордилися цим.

      П’єси Шекспіра знаходили живий відгук у глядачів із народу, густого натовпу з трьох сторін сценічного підмостку «Глобуса». Але у театрі того часу драматург залишався мало відомим для більшості глядачів. Ім’я знаменитих акторів затьмарювали ім’я драматурга.

      Здійснюючи  разом з трупою поїздки до провінцій, Шекспір не раз побував в аристократичних  замках. У Лондоні він також  навідував вельмож, серед яких було не мало шанувальників театру. Саме цим пояснюється його знайомство з побутом аристократії. Поеми Шекспіра присвячені молодому  графу Саутгемптону.

      Шекспір деякий час продовжував працювати  для театру, але ще до 1612 р. він  покинув Лондон і повернувся в  Стратфорд, де повів останні роки життя у самотності. У 1612 р. він  створив «Бурю», свою останню п’єсу.  «Генріх VIII», написаний після «Бурі», за думкою більшості сучасних дослідників, приналежить в основному перу Глетчера – Шекспір був лише соавтором.

      Помер Шекспір 23 квітня 1616 р. Його поховали в Стратфорді.

Джерело: История зарубежной литературы. Средние века и Возрождение/ М.П. Алексеев, В.М. Жирмунский и др.. – М.: Высшая школа, 1987. – С.364.

      Біографія Шекспіра у більшій своїй частині  виросла, таким чином, на ґрунті пізнішого усного придання. Бідність фактичних даних і неналежність джерел породили ряд теорій, приписуючи авторство шекспірівських п’єс іншим авторам. Прихильники цієї гіпотези стверджували, що істинним автором шекспірівських п’єс був філософ Френсіс Бекон. Але потім абсурдність цього припущення стала всім ясна, і тоді стали видвігати одне за одним різних «кандидатів в Шекспіри» - графа Дербі, лорда Ретленда і т. д.  Усі ці домисли не мають ніякого фактичного обґрунтування, і серйозні вченні завжди їх відкидали. Але «антішекспірісти» до сих пір не здають своїх позицій, їм представляється неможливим, що якийсь, по їхньому вислову, «провінційний недоучка», «син простого торгівця», написав геніальні твори, які знаходять такий глибокий розум, душевну чуткість і проникливість, таке мистецтво і благородство почуттів. На їх думку, автором цих творів могла бути тільки людина витонченої культури, дуже освічена, яка приналежить до вищих слоїв суспільства. 

Джерело: Шаповалова М.С., Рубанова Г.Л., Моторний В.А. Історія зарубіжної літератури. Середні віки та Відродження. – Львів: Світ, 1993. – С. 242. 

2.Творчий шлях Вільяма Шекспіра, найвидатніші його твори

      Літературна спадщина Шекспіра складається з 37 п’єс, поем «Венера та Адоніс» і «Зганьблена Лукреція» та 154 сонетів.

      Творчий шлях Шекспіра прийнято поділити на три  періоди.

      Перший  період (1590 – 1600). У творах цього періоду переважає радісне сприйняття   життя. Шекспір  не  уникає змалювання темних, негативних рис

дійсності, життєрадісних, соціальних суперечностей, але він  впевнений, що зло можна  подолати, вірить у торжество розумного і доброго. В цей період написанні драми-хроніки, ранні трагедії, поеми, комедії і сонети.

      Другий  період (1601 – 1608) – трагічний, коли драматург заглибився в аналіз суперечностей людського життя і створив усі свої великі трагедії. Три комедії, написанні у цей час, також позначенні трагічним світосприйняттям.

      До  третього періоду (1609 – 1613) належать досить своєрідні за жанровими особливостями чотири п’єси, котрі називають то трагікомедіями, то романтичними драмами, а також остання історична хроніка «Генріх VIII». 

1. Перший  період творчості  Шекспіра

      Перший  період творчості Шекспіра називають  оптимістичним. Він припадає на роки інтенсивного соціально-економічного й культурного розквіту країни.

      Поеми та сонети Шекспіра ще сильно пов’язані з епічною та ліричною книжною традицією і ґрунтуються на ній, але водночас вони сповнені багатого гуманістичного змісту, створюють нову реалістичну поетику, змальовують живу дійсність. Сонети Шекспіра відкривають вищий етап у розвитку Ренесансу. Вперше збірка сонетів була надрукована у 1609 р. видавцем Томасом Торпом.

      Основним  змістом сонетів є розповідь  поета про своє глибоке почуття  дружби до юнака довершеної краси  і своє сповнене пристрасті кохання  до «смуглявої леді». Сонети Шекспіра становлять сюжетний цикл. Хоч кожен з сонетів – це завершений вірш, важливий сам по собі, але взяті разом вони створюють певний сюжет.

Джерело: Лотоцька Р.О. Від філософії сонета до його повноцінного осмислення// Всесвітня література. – 1998. – № 1. – С. 24-25.

      Поетом  володіють дві сильні пристрасті – дружба й кохання, найдорожчі йому дві людини – друг і «смуглява леді», які не чужі один одному. Поет прославляє друга, його довершеність, мріє увічнити його красу своїм поетичним словом. Почуття до нього, світле і самовіддане, збагачує душу поета шляхетними переживаннями. Кохання поета – жінка далеко не ідеальної краси. Але поет кохає саме таку, не ідеальну, а земну, для нього вона найвродливіша з усіх жінок. Любовна пристрасть поета нездоланна, проте болісна.

      І образ друга, і образ коханої жінки постають у сонетах в світлі поетового сприйняття і  ставлення до них, тому на першому місці стоїть образ ліричного героя. В ньому відбивається складний і багатий світ людини Ренесансу. Ліричний герой здатний не тільки на сильні почуття дружби і кохання – йому властиві широкий, всеохоплюючий погляд на світ, активне, гостро зацікавлене ставлення до життя, сила думки.

Джерело: История зарубежной литературы. Средние века и Возрождение/ М.П. Алексеев, В.М. Жирмунский и др.. – М.: Высшая школа, 1987. – С.365-366.

     У численних сонетах поет веде літературну  полеміку. Він виступає проти евфуїстичної поезії, її викривляючої реальність декоративність, захищає правду і простоту в мистецтві, виходячи з розуміння прекрасного  як правдивого відтворення земної краси.

      Але загалом образна система Шекспіра спирається вже на інше начало, має  своїм джерелом живу реальність. Метафори, порівняння, розгорнуті малюнки в  сонетах передають реальні взаємини між людьми в суспільстві і  дійсні явища природи. Таким чином, розповідь про почуття поета пов’язується і зі світом природи, і з життям суспільства.

      Звернувшись до строгої форми сонета, Шекспір  вийшов за межі традиційних тем і  поетичних норм. Він наповнив сонети багатим змістом, глибокою думкою, хвилюючим  людським почуттям; надав їм різноманітного звучання, високої поетичної довершеності.

Джерело: Адмонин В. Стихия философской мысли в драматурги Шекспира// Шекспировские чтения. 1976. – М., 1977. – С.243-254

      Історичні хроніки. Шекспір розпочав свою творчість жанром хроніки, до якого наприкінці XVI ст. часто зверталися його попередники і сучасники. Інтерес до цього жанру зрозумілий. Війни з Іспанією, розгром «Непереможної  Армади» у 1588 р. викликали всенародне патріотичне піднесення в країні, усвідомлення необхідності національної єдності, живий інтерес до політичних проблем сучасності і разом з тим до минулого батьківщини та його уроків.

      Темою історичних драм є феодальний розбрат, боротьба королівської влади проти  сил феодальної анархії, війна Йоркської  і Ланкастерської династій, яка завершилася наприкінці XV ст. перемогою Тюдорів і утвердженням абсолютизму.

      Так, у трилогії «Генріх VI» показано, що царювання Генріха VI, людини слабовольної, принесло великі злигодні країні. Королю вистачало чеснот для приватного життя, але правити країною він був неспроможний. Він і сам усвідомлював, що йому не під силу тягар корони, мріяв про тихе, спокійне життя і шкодував, що доля не зробила його простим пастухом. Безвольний і безхарактерний монарх стає іграшкою в руках феодалів.