Сугестія в поезії Поля Верлена

Сугестія як художній прийом в поезії Поля Верлена

План.

Вступ.

І. Сугестія і сугестивна лірика.

1.  Визначення поняття сугестії в літературознавстві.

2.  Особливості сугестивної лірики.

ІІ. Роль сугестії у ліриці П. Верлена.

1.     Роль сугестії у символізмі.

2.     Особливості сугестії у поезіях П. Верлена

Висновки.

Список вікористаної літератури.

                                         ВСТУП

        Наше дослідження присвячено такому важливому у літературознавстві поняттю як сугестія, яке означає натяк, навіювання, підказування. У поезії сугестія займає особливе місце. О.І. Белецький зазначав, що поетичне слово тільки пробуджує у нашій душі вже існуючі там уявлення, оживляє їх, змушує засяяти, забриніти з новою енергією. Він створив прекрасний метафорічний образ: «Поэт – музыкант, присаживающийся к одухотворенному мыслью инструменту: этот инструмент – читатель, а клавиши – слова, которыми поэт заставляет звучать и говорить наши душевные струны. Но и сам он такой же мыслящий инструмент, как мы». (4, 17)

         Про силу і владу поетичного слова, співу (слова, підсиленого музикою) відомо з давніх часів: заманливий спів східнословянський русалок та грецьких сирен, магія мистецтва музиканта і співеця Орфей, історія про поета Тіртея, який надихнув спартанців на перемогу тощо. Поезія і музика завжди були дуже близьки. А. Фет підкреслював: «Поэзия и музыка не только родственны, но и неотделимы. (1, 442), а  Т. Карлейль писав: «Ми назвемо поезію музичною думкою. Поет той, хто мислить таким чином». (1, 441)

         На думку Малларме, Верлен був першим, хто витяг на поверхню та несподівано застосував музику вірша – «новый тембр звучания, расплавляющий слово до звука». (22, 17)

          Сугестія походить від давньої словесної магії і відображена у народній творчості, у ліриці романтиків, символістів, імпресіоністів. В.М. Аллахвердов наводить у своїй книзі слова Гете: «Художній твір приводить нас у захват та замилування як раз тією своєю частиною, яка недоступна для нашої свідомості». (2, 98)

Сугестію досліджували О. Веселовський, Б. Томашевський, О. Квятковський, Лідія Гінзбург, Я. Славинський, І. Шпаковський. В Україні – І. Франко, В. Домбровський, А. Макаров, Ю. Тимошенко, Е. Соловей, Ярина Цимбал та ін.

        В наш час слово набуває великої сили впливу в різних галузях життя (реклама, політтехнології, тощо). Феномен сугестії викликає дедалі більший інтерес у сучасному літературознавстві. Актуальність даної роботи обумовлена розмаїттям сугестії у творчості різних митців. Поезія Поля Верлена особливо цікава с цієї точки зору, бо він був першим, у кого сугестія перетворилася на основний художній прийом. 

Метою роботи є дослідження сугестії як художнього прийому в поезії Поля Верлена.

Об’єкт дослідження – поезії П. Верлена:

Предмет дослідження – сугестія як художній прийом в наведених поезіях П. Верлена.

Завдання:

1)    дослідити поняття сугестії у літературознавстві;

2)    проаналізувати особливості сугестивної лірики;

3)    дослідити роль сугестії у поезії французьких символістів;

4)    проаналізувати засоби утворення сугестії у поезіях П. Верлена.

                    І. Сугестія і сугестивна лірика.

       1.1.  Визначення поняття сугестії в літературознавстві.

         Сугестія походить від латинського suggestio (від suggero: навчаю, навіюю) и визначається як жанрова специфікація літератури, базована на нюансовій тональності додаткових смислових натяках, передчуваннях. (Літературна енциклопедія). У польському «Словнику літературознавчих термінів» сугестія розглядається як вплив на читача не через аргументацію і логічну систему висновків, а за допомогою образності, мелодійної сторони, емоційної аури тексту (26, с. 429).

        У літературознавстві поняття сугестії з’явилося у ХVІІІ ст. в Англії (індійській термін «в’янджана» був переклаладений як «сила навіювання»). пізніше вживалося Ш. Бодером та С. Малларме. Теоретичного значення йому було надано Д. Овсяніко-Куліковським, однак термін не набув у той час чіткого понятійного наповнення. Поняття сугестії існує і в соціопсихології, де його розуміють як підказування, навіювання слухачеві, програмування його настрою. Літературознавці тлумачать сугестію як підтекст, другий і третій плани зображення. Відомий вчений О. Веселовський застосовував його в обох аспектах. Індолог Б. Ларін вбачав у сугестії прихований ефект, невід’ємний від поетичного мовлення, румунський літературознавець Л. Ягустін вказував на словесно не виражені, навіювані поетичні настрої, що відображають внутрішню сутність ліричного твору. (14, 443)

        Сугестія є специфічним проявом загальновизнаного впливу мистецтва на людину. Л.С. Виготський наводить слова Ж.М. Гюйо («Мистецтво с точки зору соціології»): «Мистецтво є конденсацією дійсності, воно нам показує людську машину під найбільш сильним тиском…, вимовляє слово, яке ми шукали, змушує бриніти струну, яка була натягнута і німа» (7, 239). Сугестивна функція так чи так притаманна усім видам мистецтва, зокрема літературі. Л.С. Виготський зазначає, що Бюхером встановлено: музика і поезія виникли із спільного джерела – важкої фізичної праці і мали мету катартично розв’язати важке напруження праці. Він робить висновок, що мистецтво, таким чином, виникає як потужна сила у боротьбі людини за існування і містить у собі величезну владу над почуттями (7, 235).

           Специфіка сугестії в тому що вона впливає на людину не раціональним шляхом, а на рівні підсвідомості: через натяк, навіювання, підказування. Відповідно до цих трьох значень у літературознавстві існують відтінки у розумінні дефініції “сугестія”. Російський вчений А.Веселовський, посилаючись на англійську естетику, наголошував насамперед на  підказувальній природі сугестії (6, 58). Він вважав, що саме підказка робить образ поетичним, що живуть тільки ті образи, які нам щось підказують, а образи, які втрачають сугестивність, вмирають. Він вводить поняття “ємності образу” і зазначає, що його можна збільшити, якщо збагатити новою інтенсивністю знайомі слова, оновити старий сюжет новим розумінням, тобто  розширити сугестію слова чи сюжету. Високу сугестивність вчений вбачає у такому алегоричному образі, який побудований за принципом психологічного паралелізму (співзвучному зображенні природи і людини). Вершиною сугестивності образу він вважав символ, бо його природа, здатність “розтягуватися”, відповідає найширшим потребам сугестивності. О. Веселовський розрізняв сугестію у поезії та прози. На його думку, поезія утворює образну сугестію, тоді ж як проза сугестію (асоціацію) понять.

Український дослідник В. Домбровський акцентує на емоційній природі сугестії, розглядає сугестію як навіювання. Він стверджує, що вона переносить читача в інший, нереальний, ілюзорний світ, створює поетичну ілюзію (9,18). Таким чином, сугестія подібна до гіпнозу. 

          У поезії поєдуються підказка (за А. Веселовським, вона веде до утворення символічних образів або ж символічних «поетичних формул») і навіювання, гіпноз (веде до нищення логічно оформлених зв’язків та появи нечітких та мерехтливих образів, “невловимість” яких суперечить багатозначній ясності поетичних символів. Це поєднання відбувається через образ – необхідну і головну складову поетичного твору. Поетичний образ несе в собі емоційне ядро, він має здатність до асоціативного зчеплення. О. Потебня стверджував: “Без образу не існує мистецтва, зокрема поезії. Без багатозначності, конкретності не існує образу” (19, 353).  Але цінність поезії не в образах, а у тих емоціях, які вони викликають.

         Підвалини розуміння сугестії в українському літературознавстві закладав Іван Франко на підставі тлумачення «верхньої» і «нижньої» свідомості, запозиченого у  німецького вченого М.Дессуара. У трактаті “Із секретів поетичної творчості” він говорить, що сугестія утворюється за психічними законами зчеплення, асоціації образів та ідей і насамперед виявляється через незвичайний асоціативний ряд. Образи асоціюються із кольоровими, смаковими, запаховими, дотиковими відчуттями. Поєднання в одному тропі різних, іноді далеких асоціацій випливає із природної властивості людини переживати водночас враження, одержані від кількох органів чуття, що приводить до синтезу кількох відчуттів. Такий художній прийом отримав назву синестезії (15, 638). Різні за природою образи можуть об’єднуватися і утворювати поетичні картини з посиленою сугестивністю.

        Механізм утворення сугестії описав китайський філософ Ле Цзи в історії про одного музиканта, який, граючи на цитрі, уявляв собі сходження на високі гори або шум гірського потоку і так викликав аналогічні відчуття у своїх слухачів (1, 613). На думку І.Франка, подібним чином утворюється і поетична сугестія: автор зворушує свої відчуття, напружує уяву і репродуктивно переживає те, що хоче висловити у своєму творі. Це переживання мусить бути якнайповнішим і якнайінтенсивнішим, бо, тільки тоді воно вильється у найбільш відповідні реальному переживанню слова. Створений образ викликає «в душі читача певні суголосні тони як часті якоїсь ширшої мелодії», робить «прочитане не тільки моментально пережитим, але рівночасно частиною, відгуком чогось давно пережитого і похороненого в пам’яті». Сугестія додає читачу нового життєвого досвіду, створює нове переживання і поєднує його «з тим запасом відображень та досвідів, які є активні або які дрімають в душі читачевій» (24, 27 – 28) і таким чином приєднується  до вже існуючих образів, які утворюють між собою багатоканальні асоціативні зв’язки. База цих асоціативних образних комплексів, за твердженням І. Франка, знаходиться у підсвідомій сфері людської психіки. Механізм утворення сугестії реалізується в ланцюжку: автор – образ – читач. Сугестія  розширює виражальні спроможності образу через утворення різноманітних асоціативних зчеплень. За допомогою сугестії читач має змогу пережити естетичну емоцію. Вона несе в собі емоційний заряд. Велике значення для сугестивності поетичного твору має розташування образів, характер міжобразних зв’язків.

                1.2.  Особливості сугестивної лірики.

        Українські та російські літературознавчі словники не дають дефініції “сугестії”, натомість пропонують визначення “сугестивна лірика/поезія”. Сугестивна лірика – жанрова група ліричних творів, яка спирається не стільки на логічно оформлені зв’язки, скільки на асоціації та інтонаційні відтінки, звернена до емоційної сфери читача. Предметом зображення у сугестивній ліриці є духовна сфера, внутрішні конфлікти морально-психологічного характеру.  Цільова настанова твору і образний лад спрямовані на осягання душевних станів, невловимих для раціональних мовних структур. Тут головну роль відіграють багатоканальні асоціативні зв’язки, яскрава, соковита метафорика, синтез художніх явищ у межах полісемантичного ліричного сюжету, активізація ритмомелодики.

У сугестивній ліриці значну роль відіграють мелодія вірша, ритм, інтонаційний малюнок. Саме через них поетові вдається зачарувати читача рухом почуттів. Така поезія найближча до музики, бо її засоби виразності виходять на перший план, а семантика слів стає другорядною (15, 663).        У «Поетичному словнику» О.П. Квятковського пропонується схоже визначення. Автор говорить, що за своєю внутрішньою формою суггестивна лірика стоїть на межі тонких імпресіоністичних і навіть алогічних побудов, які з гіпнотичною силою впливають на емоційну сферу читача, на його підсвідомість (11, 290). Сугестивна лірика нехтує логічні, розумові побудови й апелює до асоціативних образів, додаткових змістових та інтонаційних відтінків, підсвідомих порухів, породжуваних навіювальною енергією ритму і слова (23, 73)

          У поезії засоби виражальності виходять на перший план, а семантика слів є відносно другорядною. Ще Гердер відмічав, що зрозумілі, розбірливі звуки не віднсяться у поезії до предмету зображення так, як фарби у живописі, що не образи, які містяться у словах, а певна сила слова складає сутність поезії (4, 17). Цією силою слово пробуджує в читачеві почуття, відчуття, уявлення, які вже містяться в ньому. «Слово в руках у поэтов становится то метким обозначением, то изображением явлений внешнего мира, то символом – возбудителем смутного ряда разнообразных представлений, то средством эмоционального воздействия, то, наконец, звуковым комплексом – независимо от своего значения выполняющим художественную роль», -- говорить О.І. Белецький (4, 27). При цьому він вважає, що поетичне мистецтво спрямовано впливає на емоційний бік нашої свідомості не тільки окремими словами та словосполученнями, які обрав і створив поет, а що сила емоційного впливу обумовлена й розпорядком цих слів та словосполучень, їх зовнішньою композицією (4, 27).

            Жан Мореас впевнений, що  художник повинен малювати не предмет, а ефект, який той предмет створює, а поет описувати не об єкт, а свої враження й почуття від нього.  «Никогда самая искусная марина не заменит путешественнику вида на океан, уже по одному тому, что в лицо ему не будет веять солёный запах и не будет слышно ударов волн о береговые камни» (5, 81). Передати цілісне відчуття, навіяти певний настрій можливо тільки за допомогою синкретизму запаху, коліру, звуку: «передавая состояния своего сознания, вызванные раздражением нервных центров, литература вынуждена прибегать к их синкретизированию… и в жизни мы редко испытываем отрозненные ощущения, и образы внешнего мира возникают в нашей мысли с целым рядом попутных ассоциаций». (4, 94-95).

             В сугестивній ліриці на першому плані можуть бути і образи, і звуки, і навіть рими. В. Брюсов зазначав: «Внешность лирического стихотворения, его форма образуется из целого ряда составных элементов, сочетание которых и воплощает более или менее полно чувство и поэтическую идею художника, - таковы: стиль языка, образы, размер и рифма, движение стиха, игра слогов и звуков» (5, 105).

        Як вже зазначалося вище, сегустивна лірика широко застосовує образи, побудовані на асоціаціях. Найбільш відомі і давні у літературознавстві хроматичні асоціації (кольору та звуку). Шкалу хроматичних асоціацій пропонував Август Шлегель, Артюр Рембо, Бальмонта, Андрій Бєлий. Це обумовлено тим, що колірні епітети передають не тільки наші зорові  відчуття. Колір – це завжди символ і базується на суто фізіологічній дії кольорів на людський організм, свідомість. Майже кожне слово, яке позначає колір, емоційно офарбоване і збуджує у нашій свідомості цілу ланку інших асоціацій окрім зорових.  (4, 87-88)