Специфіка мови футбольних коментаторів

Міністерство  освіти  і науки України 

Дніпропетровський національний університет ім. О.Гончара

 факультет  систем та засобів масової  комунікації

кафедра видавничої справи та редагування     
 
 

Курсова  робота 

Тема: Специфіка мови футбольних коментаторів

                            Виконавець: студентка групи ЗВ-07

                                                  Гіба Анастасія

       Керівник: Блінова Н.М. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Дніпропетровськ

2010 р. 
 

Зміст 

Вступ                                                                                                                         3                                                                                      

1. Жаргон як складник мови коментаторів                                                           5

1.1 Загальна характеристика  жаргону                                                                   5

1.2 Жаргон у  спортивній лексиці                                                                           5

2. Русизми як  негативне явище у мовленні                                                          6

3. Практична частина                                                                                              7

3.1 Морфологічні  помилки                                                                                     7

3.2 Стилістичні  помилки                                                                                         8

3.3 Акцентуаційні  помилки                                                                                  17

Висновок                                                                                                                 22

Додатки                                                                                                                  26 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ 

    Культура мовлення – це культура мислення і культура суспільних (соціальних) і духовних стосунків людини[1. с.66].Однією з її  визначальних ознак є правильність. Не менш важливою ознакою є і точність мовлення, яка зумовлюється знанням об’єктивної дійсності, спостережливістю мовця, й його умінням співвідносити свої знання мови з цією спостереженою об’єктивною дійсністю [1. с. 92].

   Тож володіння літературними нормами в усній та писемній формі мовлення є однією з визначних ознак мовної культури. Основними чинниками, що визначають високий культурний рівень мовлення є: правильність, точність, різноманітність, чистота і доречність[1. с. 3]

   ЗМІ потребують високого культурного рівня мовлення. Не винятком є і телебачення, мовностилістичний рівень якого повинен бути високим. Телевізійні трансляції футбольних матчів досить популярні в нашій країні. Під час трансляції перед коментаторами постає завдання зробити репортаж максимально цікавим для телеглядача. Адже, навіть найнудніший з погляду спортивної інтриги матч, можна зробити цікавим, використовуючи захопливі розповіді, емоційні, фразеологічні звороти, тощо. Спортивні репортажі потребують досконалого володіння рідною мовою, бо коментатори повинні швидко передавати зміст повідомлюваного. Використовуючи ж спеціальну лексику (жаргонізми), коментатор не повинен перенасичувати нею свої репортажі. Також, ця лексика повинна бути влучною і передавати зміст повідомлюваного. Усне мовлення спортивного коментатора обов'язково має бути різноманітним і неповторно індивідуальним. Для цього важливо, щоб мовець  володів синонімічними ресурсами мови у всіх її стильових різновидах і в усіх її лексико-граматичних класах слів[1. с.117].

   Кожен телевізійний репортаж  потребує і емоційності. Тож,  не менш важливою є інтонація коментатора. Інтонаційно, він повинен передавати зміст повідомлюваного, емоційну забарвленість того чи іншого слова.

   Однією з найпоширеніших проблем культури мовлення є білінгвізм. Змішування двох мов, тобто «суржик», є основною мовленнєвою недостатністю будь-якого мовлення, у т. ч. і спортивного. 

   Незначна кількість наукових  праць присвячена жаргону й  його використання у спортивній  лексиці. До таких праць можемо  віднести ґрунтовні дослідження  О.Горбача, Й.Дзендзелівського, Л.Ставицької, Л.Карпець. Об’єктом таких праць стала лексика обмеженого спілкування, зокрема жаргон, сленг тощо.

   Актуальність цієї проблеми, її недостатнє висвітлення в науковій літературі зумовили вибір теми курсової роботи.

   Мета дослідження: вивчити й науково обґрунтувати доцільність вживання жаргону в спортивній мові.

   Для досягнення визначеної мети  передбачається виконання таких  основних завдань:

1. Проаналізувати мовлення коментаторів.
2. Визначити доцільність вживання жаргону в спортивній мові.
3. Виокремити основні помилки у мовленні і запропонувати шляхи їх уникнення.

   Предметом дослідження стала мова українських коментаторів.

   Об’єктом дослідження є жаргон як один із основних складників спортивної мови.

   Методи дослідження: теоретичний (аналіз, синтез); емпіричний (спостереження, опис).

   Джерела дослідження: 1) словники 2) підручники, статті, наукові дослідження 3) мовлення футбольних коментаторів

    
 
 
 
 

Розділ 1

Жаргон  як складник мови коментаторів

  1.1 Загальна  характеристика жаргону

  Словниковий склад української мови має загальнонародний фонд, яким однаково користуються усі носії. До цього фонду належать слова, відомі всім, хто володіє літературною мовою. Поряд із загальною системою лексики національної мови існують локальні і соціальні підсистеми. Словник лікаря, студента, спортсмена – у лексиконі представників кожної з цих груп є специфічна лексика, властива тільки їм. Тобто мовлення окремих професійних і соціальних верств населення має специфічні риси у використанні слів. Тому лексичний склад мови треба розглядати й у соціальному плані. [7. с. 98]

   Вплив  соціальних явищ на мову привертає  увагу науковців і є предметом  наукових досліджень. Об’єктом цих  досліджень стають механізми  впливу соціальних чинників на  мову. Помітний внесок у дослідження цих питань внесли О.Горбач, О.Мельничук, Ю.Шевельов, Ю.Жлуктенко. Ці науковці стверджують про неможливість вичерпного вираження багатства розмовної, природної мови у межах якоїсь «ідеальної» мови. Ось чому вивчення розмовної мови стає пріоритетним у наукових працях.

    1.2  Жаргон у спортивній лексиці

  Мовлення  футбольних коментаторів, зазвичай  експресивно забарвлена, тому невід’ємною  її складовою є жаргон. Використання  жаргону є доцільним, бо мову  коментаторів можна віднести  до лексики обмеженого функціонування, яка розрахована на певне коло людей.

   Жаргонізми використовувані у мовленні коментаторів називають ще професійними жаргонізмами. Професійні жаргонізми – емоційно забарвлені слова, які становлять спеціалізацію носіїв мови. Зазвичай, вони мають експресивно нейтральні відповідники в загальнонародній мові. Психологічною основою появи жаргонізмів є прагнення носіїв мови бути дотепними, результат властивого людям бажання порозважатися[7. с. 102]. Коментатори використовують жаргон для надання лексиці більш емоційного забарвлення, задля привернення уваги й «утримання» глядача(слухача).

   Дослідники  виділяють такі види жаргону:1) соціальний (фанів, студентів, учнів  тощо); 2) професійний (журналістів, спортсменів, лікарів тощо)[5. с. 4-5].

   Однією  з причин появи жаргону є і те, що спортивна термінологія буває досить складною для вимови (значна кількість таких назв іншомовного походження), тому користувачі для зручності видозмінюють деякі назви або повністю замінюють іншими. Наприклад : бомбардир – гравець, що забиває багато голів.

   Виокремлюють  дві великі групи спортивного  жаргону: «загальні назви» і  «власні назви». [5. с. 8]

   У групі  «загальні назви» виділяємо різні  складові, що позначають назви  осіб, діяльність яких пов’язана  з певними видами спорту. В основу жаргонових спортивних найменувань осіб, покладені такі ознаки: місце і роль спортсмена в команді: «аптечка»(людина, яка відповідальна за аптечку); за умінням й характерними діями: «дірка»(воротар, який часто пропускає голи); за фізичними якостями й зовнішніми ознаками: «бетон»(захисник, якого не «проходять» суперники); за віковими категоріями: «кадет»(спортсмен, віком до 16 років).Серед загальних назв виділяють ще такі підгрупи: назви медичних препаратів: «мороз» (знеболювальні засоби); назви части тіла, переважно за їх особливостями: «галіфе» (велике стегно); спортивного одягу, нагород: «зебра» (одяг судді).

    Ще  одна велика група спортивних  жаргонізмів – власні назви.  Найпоширенішим тут є таке  явище як антропоніми, серед  яких найбільша група – прізвиська. Найчастіше ознакою для найменувань слугують: фізичні особливості – рудий (футболіст О.Михайличенко); прізвища – Блоха (футболіст О.Блохін).

   Частину  жаргонізмів становлять одиниці,  які позначають неофіційні назви  клубів, в основу найменувань яких покладено різні ознаки: назва команди (Метал «Металург»); назва міста, території (Куп’яни -  «Локомотив» (Куп’янськ)): належність команди до певної організації(Паровози «Локомотив»); колір одягу (Помаранчеві «Шахтар» Донецьк); назва предметів, тварин (Каноніри -  «Арсенал; кроти - «Шахтар»).

   Зазначені  види жаргонізмів широко використовуються  у мовленні коментаторів. Вони  надають мовленню емоційності  й зрозумілості для певного  кола людей. Тож, використання  жаргону є доцільним у мовленні  коментаторів.

Розділ 2

Русизми як негативне явище у мовленні

   Головною  ж мовленнєвою недостатністю  є широке вживання русизмів. Змішування  двох мов є неприпустимим у  мовленні і засвідчує низький  рівень мовця. Культурною завжди  є тільки російська або українська  мова, але аж ніяк не їх змішування.

   Проте,  ЗМІ засмічені надмірною кількістю  невмотивованих чужих слів, ненормативними  наголосами: випа́док, середи́на, Ко́валь(прізвище) замість правильних:ви́падок, сере́дина,  Кова́ль.[8. с. 9]   Поширеною помилкою  є і використання ламаної української: Міністерство іноземних(замість»закордонних»)справ, приймати участь(замість «брати участь) тощо.

   Ненормативним  є і вживання деяких прийменників  і сполучників: через дві години (замість «за»); но (замість «але») тощо.

   Тож, вживання русизмів у мовленні є неприпустимим і засвідчує низький рівень володіння українською мовою. 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 3

Практична частина

   3.1 Морфологічні помилки

1.Помилкове вживання  закінчень у родовому відмінку  однини іменників чоловічого  роду II відміни. [4. с. 185, №31]

  Іменники чоловічого роду ІІ відміни однини в родовому відмінку мають закінчення –а(-я) або -у(-ю).Це залежить від лексичного значення іменників.

Закінчення  –у(-ю) мають іменники, що означають:1)явища  природи(вітру)2) деякі  терміни(футболу,стадіону,тайму, клубу)3)абстрактні поняття(ракурсу,результату)

1. А результата досі немає. –   А результату досі немає. (13.03.2010 )