Специфіка модальних часток в сучасній німецькій мові як складова розмовного мовлення

32

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ КАТЕГОРІЇ МОДАЛЬНОСТІ В СУЧАСНІЙ ЛІНГВІСТИЦІ…………………………..5

1.1. Поняття “модальність” у сучасній лінгвістиці……………5

1.2. Засоби вираження модальності в сучасній німецькій мові………………………………………………………………10

РОЗДІЛ 2. МОДАЛЬНІ ЧАСТКИ ЯК СКЛАДОВА НІМЕЦЬКОГО РОЗМОВНОГО МОВЛЕННЯ……………………………………………..20

2.1. Особливості розмовного мовлення……………….………20

2.2. Специфіка модальних часток в сучасній німецькій мові як складова розмовного мовлення………………………………..22

ВИСНОВКИ………………………………………………………………...28

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………..30

ВСТУП

Однією з істотних ознак речення в будь-якій мові є категорія модальності. Залежно від контекстуальних умов й інтонації вона може виступати в різних модифікованих значеннях і відтінках. Засоби вираження цієї категорії в різних мовах мають як подібні, так  і відмінні риси, залежно від того, до якої групи мов вони відносяться, оскільки кожна з мов має свої особливості й розвивається по своїх внутрішніх законах у зв'язку з конкретною історією народу, який нею говорить.

Модальність − це функціонально-семантична категорія, що виражає різні види відношення  висловлення до дійсності, а також різні види суб'єктивної кваліфікації повідомлюваного. Модальність є мовною універсалією, яка належить до числа основних категорій природної мови [19, c. 303].  Вона є однією з найскладніших категорій з погляду своєї мовної природи, функцій, значень і характеру взаємодії з іншими мовними категоріями.

Однією з основних сфер функціонування модальності є розмовне мовлення. Характерною особливістю німецької розмовної мови є її емоційність. Обмінюючись репліками, співрозмовники висловлюють своє ставлення до того, про що говорять вони самі, і що чують від інших комунікантів. Під час бесіди вони не обмежуються вимогою інформації і повідомленням її. Кожний прагне вплинути на співрозмовника, передати йому свої почуття і настрій, спонукати його до певних дій, викликати в нього бажану реакцію.

У дослідженнях Ю. Кривоносова [7], Г. Хельбіга [21] та інших, що становлять теоретичну базу даної роботи, особливо підкреслюється комунікативна функція модальних часток, які слугують для вираження емоцій, що й зумовлює актуальність дослідження.

Об’єктом курсової роботи є категорія модальності в сучасній німецькій мові.

Предметом вивчення є особливості вживання модальних часток в німецькому розмовному мовленні.

Мета роботи полягає у виявленні особливостей функціонування модальних часток в німецькому розмовному мовленні. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

1.      Проаналізувати поняття “модальність” у сучасній лінгвістиці.

2.      Дослідити засоби вираження модальності в сучасній німецькій мові.

3.      Охарактеризувати особливості розмовного мовлення.

4.      Описати специфіку модальних часток в сучасній німецькій мові.

Для досягнення поставленої мети й  розв’язання конкретних завдань було використано низку методів лінгвістичного аналізу: метод лінгвістичного спостереження й опису, метод компонентного аналізу, функціональний метод.

Теоретичне значення дослідження визначається тим, що в ньому розглядаються особливості функціонування модальних часток в німецькому розмовному мовленні. 

Практична цінність даної курсової роботи визначається можливістю використання її результатів та висновків у теоретичних курсах з граматики німецької мови, лексикології німецької мови, у практиці перекладу.

Структура роботи: дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи – 30 сторінок.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ КАТЕГОРІЇ МОДАЛЬНОСТІ В СУЧАСНІЙ ЛІНГВІСТИЦІ

1.1. Поняття “модальність” у сучасній лінгвістиці

Однією з істотних ознак речення в будь-якій мові є категорія модальності. Залежно від контекстуальних умов й інтонації вона може виступати в різних модифікованих значеннях і відтінках. Засоби вираження цієї категорії в різних мовах мають як подібні, так  і відмінні риси, залежно від того, до якої групи мов вони відносяться, оскільки кожна з мов має свої особливості й розвивається по своїх внутрішніх законах у зв'язку з конкретною історією народу, який нею говорить.

Модальність − це функціонально-семантична категорія, що виражає різні види відношення  висловлення до дійсності, а також різні види суб'єктивної кваліфікації повідомлюваного. Модальність є мовною універсалією, вона належить до числа основних категорій природної мови, “у різних формах різних систем, що виявляються в мовах, у мовах європейської системи вона охоплює всю тканину мовлення” [19, c. 303].  Вона є однією з найскладніших категорій з погляду своєї мовної природи, функцій, значень і характеру взаємодії з іншими мовними категоріями. В наш час неможливо говорити ні про наявність загальної методологічної бази вивчення категорії модальності, ні про існування якої-небудь загальноприйнятої концепції.

Аналіз сучасної лінгвістичної літератури дозволяє виділити коло найбільш суперечливих  питань, пов'язаних з розумінням сутності даної категорії. У це коло входять такі питання:

1) співвідношення логічної і мовної модальностей;

2) приналежність категорії модальності до певного мовного рівня;

3) співвідношення модальності й предикативності;

4) визначення основного значення категорії модальності й побудова системи модальних опозицій;

5) місце суб'єктивно-модальних значень у реченні;

6) характер взаємодії модальності й актуального членування речення;

7) особливості модальності в складному реченні [5, с. 13]

Термін “модальність” використовується для позначення широкого кола явищ, неоднорідних за смисловим обсягом, граматичними властивостями і  ступенем оформленості на різних рівнях мовної структури. Вона може мати значення ствердження, наказу, побажання, припущення, вірогідності, ірреальності й ін. Модальність виражається різними граматичними й лексичними засобами:

-         спеціальними формами способів;

-         модальними дієсловами (sollen, können, wollen й ін.);

-         іншими модальними словами (etwa, wohl);

-         інтонаційними засобами.

Різні мови граматично по-різному виражають різні значення модальності. Питання про межі цієї категорії вирішується дослідниками по-різному. До сфери модальності відносять: протиставлення висловів за характером їх комунікативної мети (ствердження − питання − спонукання); протиставлення за ознакою “ствердження − заперечення”; градації значень у діапазонi “реальність – ірреальність” (реальність − гіпотетичність − ірреальність), різний ступінь упевненості мовця у достовірності думки, що формується в нього про дійсність, різні видозміни зв'язку між підметом і присудком, виражені лексичними засобами та ін.

Категорію “модальність” більшість дослідників диференціюють. Один з аспектів диференціації − протиставлення об'єктивної й суб'єктивної модальності.

Об'єктивна модальність − обов'язкова ознака будь-якого висловлення, одна з категорій, що формує  предикативну одиницю  –  речення. Об'єктивна модальність виражає відношення повідомлюваного до дійсності в плані реальності (здійсненності або здійсненості) і ірреальності (нездійсненності). Головним засобом оформлення модальності в цій функції є категорія способу дієслова. На синтаксичному рівні об'єктивна модальність представлена протиставленням форм синтаксичного дійсного способу формам синтаксичних ірреальних способів (умовного, бажаного, спонукального). Об'єктивна модальність органічно пов'язана з категорією часу й диференційована за ознакою часової визначеності / невизначеності. Об'єктивно-модальні значення організуються в систему протиставлень, що виявляється в граматичній парадигмі речення [9, c. 89]. 

Суб'єктивна модальність, тобто ставлення мовця до повідомлюваного, на відміну від об'єктивної модальності, є факультативною ознакою висловлення. Семантичний об’єм суб'єктивної модальності ширший за семантичний об’єм об'єктивної модальності; значення, що становлять зміст категорії суб'єктивної модальності неоднорідні, вимагають упорядкування; багато з них не мають прямого відношення до граматики. Значеннєву основу суб'єктивної модальності створює поняття оцінки в широкому сенсі слова, включаючи не тільки логічну (інтелектуальну, раціональну) кваліфікацію повідомлюваного, але й різні види емоційної (ірраціональної реакції).  Суб'єктивна модальність охоплює всю гаму реально існуючих у природній мові різноаспектних і різнохарактерних способів повідомлюваного й реалізується: спеціальним лексико-граматичним класом слів, а також функціонально близькими до них словосполученнями й реченнями, введенням спеціальних модальних часток, для вираження непевності, припущення, недостовірності, подиву, побоювання й ін., за допомогою вигуків, спеціальними інтонаційними засобами для акцентування подиву, сумніву, упевненості, недовіри, протесту, іронії й інших емоційно-експресивних відтінків суб'єктивного ставлення до повідомлюваного, за допомогою порядку слів, спеціальних конструкцій − спеціалізованою структурною схемою речення або схемою побудови його компонентів.

Обидва ці формальні способи створюють системи, які не можуть бути зведені одна до одної й в основному незалежні одна від одної, але які у своїй взаємодії   дають   повну    модальну   характеристику     кожного     речення

[19, c. 303].

Поняття модальності різні автори трактують по-різному. В XIX сторіччі, у якому логічні міркування в мовознавстві мали особливе значення, логічні й граматико-мовні терміни неодноразово змішувалися одне з одним. Відомо доволі багато підтверджень цьому, наприклад ідентифікація речення й  судження, суперечливість питання про присудок, підмет, додаток і таке інше. Але зрівнювання мовної й логічної модальності також є результатом тих тенденцій змішування. Так, наприклад, Й. Савельс відзначає: “Під модальністю речень ми розуміємо вид і спосіб, як відношення між підметом і присудком (предметом й ознакою), яке  в  них  виявляється”. Трохи   пізніше

К. Гейсе пише: “Форма мислення, під якою розмірковуюча свідомість мовця розуміє визначення підмета або спосіб логічного зв'язку підмета й присудка, ми розуміємо під назвою модальності: спосіб мислення й манеру говоріння. Вони мають три категорії: дійсності, можливості, необхідності. Але якщо логіка в граматиці має відігравати вирішальну роль, то у випадку з модальністю (у модальних формах дієслів) це є випадковістю [9, с. 98].

В логіці вважається, що логічна модальність є властивістю логічного твердження. Вона характеризує твердження за видом й способом, у якому його логічному підмету підходить його логічний присудок, або, інакше кажучи, за видом  і способом зв'язку між об'єктом (предметом) мислення і його ознакою. Види цього зв'язку розглядаються в модальній логіці як:

1. Суперечливе (можливе) висловлення, наприклад: Das Leben auf dem Mond ist möglich.  Morgen wird es regnen.

2. Констатуюче висловлення,  наприклад:  Die Sonne scheint. Peter sitzt am Tisch.

3. Аподиктичне (необхідне) висловлення, наприклад: Die Winkelsumme im Dreieck beträgt 180 Grad.

Ці три модальні типи логіки не обов'язково адекватні мовним типам реальної, потенційної, ірреальної, імперативної модальності. Це без особливих труднощів можна підтвердити багатьма способами. Так, сюди відносяться приклади, які відповідно до модально-логічної класифікації вважаються такими, що констатують, або є необхідними, приміром, у мовній сфері реальної модальності, вираженої індикативом презенсом без подальшого складного лексико-модального засобу. З іншого боку, мовне вираження модальності значно багатше на відтінки, ніж вся логічна модальність.

Мовна модальність на противагу логічній модальності охоплює абсолютно визначений план ставлення мовця до висловлення. Мовні дослідження дозволяють говорити про цілу мовну ієрархію модальних відтінків, для вираження яких є ряд специфічних мовних форм (лексичних, морфологічних, синтаксичних і відповідних комбінацій).  

В. В. Виноградов, А. А. Реформатський, В. Г. Адмонi, В. Шмiдт й інші розглядають у зв'язку з модальністю категорію ствердження й заперечення. В. Г. Адмоні стверджує: “Речення розрізняються також за видом, як реальність змісту речення, що описується головними членами речення, оцінюється з боку мовця [1, c. 198]. Головне розходження існує тут між стверджувальними й заперечними реченнями”, наприклад:

Стверджувальне речення                                            Заперечне речення                      

­­­­­­1. Модальність реальності:                                                          1. Модальність реальності:

Er kommt.                                                                        Er kommt nicht.

2. Модальність припущення                                 2. Модальність припущення

Vielleicht kommt er.                                                             Vielleicht kommt er nicht.             

3. Модальність нереальності                                 3. Модальність нереальності

Wärе er doch gekommen.                                                   Wäre er doch  nicht gekommen.