Процес та результат трансформації міфологічного сюжету в комедії «Пігмаліон» Бернарда Шоу

П’єса «Пігмаліон» - це красива історія, в основі якої - міф про Пігмаліона. Головні герої цієї п’єси - це професор англійської фонетики Генрі Хіггінс та знавець індійських діалектів полковник Пікерінг. Вони дуже різні за характером і зовнішністю. Професор Хіггінс - це чоловік років п’ятдесяти, з сивим волоссям і зі зморшками на обличчі, невеликого зросту. А полковник Пікерінг - років шістдесяти, низького зросту, товстий, обличчя немов пожоване від старості, їхні характери можна визначити під час роботи професора, що проводив експеримент над дівчиною Елізою, вуличною квіткаркою. Хіггінс був постійно чимсь невдоволений, розлючений і здавався, на перший погляд, невихованим. Спочатку він ставився до Елізи гірше, ніж до служниці. Але поруч завжди був полковник Пікерінг, який намагався заспокоїти Хіггінса.

 

 Пікерінг виглядав  благороднішим, ніж професор Хіггінс,  бо той своєю нестримною поведінкою  викликав відразу у своєї учениці Елізи. А Пікерінг веде себе виховано, спокійно, не звертає уваги на деякі «випади» Елізи. Закінчення роботи професора виявилося несподіванкою навіть для нього самого. Характери Хіггінса і Пікерінга можна також простежити під час великосвітського рауту. Тут вони в чомусь схожі: їхні жести, манери, вишукана мова, вміння показати себе з кращого боку. Та інтерес до дівчини у професора зникає, бо парі він виграв: дикунка тримала себе і говорила як справжня герцогиня. Що тепер з нею буде? Адже вона змінилася. Хіггінсу байдуже, він лише радіє, що виграв парі. Незважаючи на деякі негативні риси, я поважаю і професора Хіггінса, і полковника Пікерінга як високоосвічених людей. На мою думку, освіта завжди потрібна людині. Бо якщо ти невихований, не вмієш ввічливо розмовляти, говорити правильно і добре ставитися до інших,- ти ніхто. У наш час освіта - це головне, незалежно від того, багата ти людина чи бідна.

 

 «Пігмаліон» був названий автором «романом у п’яти актах», що якнайкраще підкреслювало зв’язок драматургії Шоу з прозою. Міфологічна основа сюжету не викликає сумніву. У відомому міфі статуя Галатеї зачарувала красою свого творця. Пігмаліон закохався у неї. Богиня Афродіта сприяла перетворенню кам’яної скульптури у живу жінку. Бернард Шоу творить свій міф, чарівність якого не менша. Професор Хіггінс робить із звичайної квіткарки Елізи Дулітл, яка не вміє розмовляти чистою англійською мовою, світську богиню. Тяжке навчання принесло приголомшливий результат - Елізу Дулітл визнав за леді світ.

 

 Професор Хіггінс зі своїм старим приятелем Пікерінгом уклали парі, предметом якого була можливість оволодіння людиною, яка говорила діалектами та лайкою, чудовою англійською вимовою за допомогою тримісячного курсу фонетики. Хіггінс прийняв виклик і доклав багато зусиль, щоб не осоромитися перед приятелем. Для нього це було питання честі, тому він вимагав від Елізи майже цілодобової готовності вивчати фонетику. Його невтомна енергія знесилювала маленьку квіткарку і приваблювала одночасно. Для професора Хіггінса Еліза була лише ученицею, але при цьому вона залишалася жінкою, до якої він, звичайно, прив’язався. Спочатку Еліза мріяла піти працювати у більш престижну крамницю, але після прийому у принца вона розгубилася. Хіггінса цікавило тільки парі, і він кидає Елізу напризволяще. Такою була натура цього старого холостяка. Фінал Бернард Шоу залишає відкритим. Усе може змінитися, але не в його п’єсі, а у думках глядачів. Пікерінг, на відміну від свого друга, “не такий відважний чоловік. Він не сподівався, що його невинний жарт Хіггінс сприйме як виклик. В успіх навчання Пікерінг також не вірить. Навіть побачивши результат: чарівну леді з світськими манерами та шекспірівською вимовою, він намагається відмовити Хіггінса вести Елізу на прийом до принца. Пікерінг не довіряв до кінця нікому, і дуже боявся осоромитися. Проте успіх свого друга він сприйняв бурхливими оплесками.

 

 Чуйність до інтересів  інших людей обом холостякам  була незнайома. Вони погралися  з Елізою та залишили її  впроваджувати свої колишні мрії. Професору Хіггінсу було жаль не дівчину, а затрачених на неї зусиль. Він пропонує підібрати їй чоловіка, аби їй було де спілкуватися і надалі. Він не бажає бачити закоханості учениці в свого учителя. Злякавшись втратити свободу, Хіггінс не зупиняє чарівну леді. Образи Хіггінса і Пікерінга вдалися авторові якнайкраще. Бернард Шоу зумів передати психологію цих самотніх чоловіків, які майже втрачають співчуття до людей. Особливо це стосується людей не їхнього кола.Нижчі прошарки суспільства для ник цікаві лише як об’єкт для навчання. їм і на думку не спадає, що і в цих людей є душа, шо вони не іграшки.

 

 Чарівність «Пігмаліона» була помічена ше під час перших вистав. У 1957 році побачив світ мюзикл «Моя чарівна леді», який з часом був екранізований. «Пігмаліон» і досі подорожує світом, змушуючи нові покоління глядачів замислюватися над тими питаннями, які поставив автор у п’єсі.

I.          Мотивація навчальної діяльності

 

Учитель. «йому подобалося шокувати аудиторію, заганяти читачів у глухий кут, збивати їх з пантелику, надто ж якщо йому здавалося, що таким чином він змусить їх думати»,— писав е. Г’юз. Так Б. Шоу «завойовував» Англію, завойовував читачів. І це йому вдалося, особливо після виходу блискучої комедії «Пігмаліон». Сьогодні ми поділимося своїми читацькими враженнями і звіримо їх із тими, які мали читачі різних поколінь та літературознавці.

 

II.        Оголошення  теми та мети уроку

 

III.       Актуалізація  опорних знань

 

1.         робота в парах

 

Переказ та розширення відомостей щодо біографії письменника. Озвучення  кращих відповідей

 

2.         Переказ сюжету п’єси «Пігмаліон» («ланцюжком» або складання опорної схеми, «сюжетного ланцюжка»)

 

3. обмін враженнями щодо  прочитаного

 

IV. Сприйняття та засвоєння  навчального матеріалу

 

1.         Повідомлення учня про давньогрецький  міф «Пігмаліон

 

і Галатея»

 

—        як розповідає давньогрецький міф, жив  собі на Кіпрі цар Пігмаліон. Був він знаним скульптором і одного разу вирізав зі сло нової кістки фігуру вродливої дівчини. Вона була такою прекрас ною, що Пігмаліон закохався в неї. І ця статуя ожила. За одним варіантом міфа ожила від самого лише кохання царя-скульптора, за іншим — її оживила богиня кохання афродіта, жрецем якої був Пігмаліон. цар Кіпру, звісно ж, одружився зі своїм витвором. чарівна жінка, яку звали Галатея, згодом навіть народила йому дочку… 2.            слово вчителя

 

—        П’єса Б. Шоу «Пігмаліон» має й літературні аналогії, на приклад, англійський роман XVIII ст. «Пригоди Перегріна Пік- ля» Т. Смоллета, в якому змальовано подібну ситуацію: 16-річна жебрачка стає частиною наукового експерименту, що закінчився скандалом. англійські детективи Шерлок Холмс і доктор Ватсон, як і Гіггінс і Пікерінг,— професіонали, неодружені, осві чені, врівноважені, готові до будь-яких пригод, експериментів. Гіггінс, безпомилково визначаючи за деталями походження перехожих, дуже нагадує Холмса. Є й реальний прототип: відомий англійський фонетист, науковець Генрі Суіт (Світ), який створю вав універсальний алфавіт і переймався проблемами англійських діалектів. 3.      Виконання завдань пошуково-дослідницького характеру

 

(робота в групах, за  варіантами)

 

група досліджує, в якому темпі відбувається дія і що це дає постановці. (Примітка. Учні повинні визначити тривалість дії, частоту зміни подій. Дія динамічна, це надає їй жвавості, емоційності, цікавості.)

 

II група досліджує парадокси в п’єсі. (Примітка. Учням слід звернути увагу на таке: квітникарка і леді відрізняються лише вимовою; батько елайзи був проти буржуазії, поки сам не розбагатів; професор фонетики, який навчає дівчину аристократичних манер, правильної вимови, сам дуже незграбний, часто лається; професор намагається змінити квітникарку, але й вона змінює та виховує його.)

 

V.        Закріплення  знань, умінь і навичок

 

міні-вікторина «Хто це?»

 

(визначення героїв за цитатами з тексту)

 

•          «не може бути жодних щирих почуттів між такими, як ви, і такими, як я». (Елайза)

 

•          «як це страшенно цікаво: взяти  людське створіння й зробити  з нього зовсім інше, давши йому нове мовлення». (Гіггінс)

 

•          «…якщо вам таки вдасться видати її за герцогиню, я визнаю, що ви найкращий  педагог у світі і сам покрию витрати на її навчання». (Пікерінг)

 

•          «яке ви мали право йти в поліцію й заявляти на дівчину, наче вона якась злодійка чи загублена парасолька? як так можна?!» (Пані Гіггінс)

 

VI.       Домашнє  завдання

 

Підготуватися до літературного диктанту за п’єсою Б. Шоу «Пігмаліон».

 

VII.      Підсумок уроку

 

інтерактивна вправа «мікрофон»

 

Закінчіть речення:

 

•          У п’єсі я знайшов (знайшла) для себе…

 

•          найбільше враження на мене справили…

 

•          мені здалося смішним… та сумним…

Отже, проаналізувавши усе вищевикладене, можна зробити наступні висновки та узагальнення:

 

Б.Шоу у творі „Пігмаліон” також аналізує поняння відповідальності перед людиною, перед суспільством.

 

Давньогрецький міф про  скульптора Пігмаліона є прецедентним сюжетом, еволюція якого у різних історико-культурних контекстах отримує своєрідне тлумачення у Ж.-Ж. Руссо, В.-С. Гілберта, Т. Смоллетта, Д. Б. Шоу та інших.

 

„Пігмаліон” Б. Шоу представляє собою картину становлення людини, динаміку розвитку її свідомості. Перед нами п’єса „про диво народження людської особистості – народження, яке завжди пов’язане для Шоу з запереченням загальноприйнятих уявлень та ідеалів”. Створення Прекрасного стає одним із лейтмотивів п’єси. П’єса Б. Шоу не повторює стародавній міф, а відтворює його у руслі реалістичного світогляду.

 

Видатний драматург показує  три стадії розвитку свідомості Галатеї: безграмотна квіткарка, яка не може спілкуватись з людьми вищого від неї соціального класу через свою невпевненість та погану вимову; „майже леді”, що володіє доброю вимовою, але не може користуватись нею для досягнення будь-яких прагматичних цілей у процесі комунікації – дівчина, що вже володіє бездоганною англійською, але не бачить у цьому потреби; справжня леді, що може вести гостру дискусію.

«Експеримент над людиною» професора Хіггінса

3456

 

Твір за п’єсою Б. Шоу «Пігмаліон». Однією із пайпопулярніщих п’єс Бернарда Шоу є його драма «Пігмаліон». Проект її навіяний автору давньогрецьким міфом про скульптора Пігмаліона,який закохався у своє створіння — статую прекрасної Галатеї і силою свого кохання оживив її. У п’єсі Б. Шоу історія дещо інша. Зовсім випадково відомий лінгвіст Генрі Хініне зустрічається із молодою дівчиною Елізою, яка продавала на вулиці квіти,разом з полковником у відставці Пікерінгом, який займався мовознавством, береться перетворитицю вуличну квіткарку на герцогиню. Полковник Пікерінг обіцяє Хіггінсу сплатити все, скільки буде коштувати цей експеримент, ще й до того обіцяє визнати професора найвидатнішим педагогом у світі.

 

Починається незвичайний експеримент. Професор Хіггінс активно береться за справу. Але завдання в нього не з легких: вулична квіткарка з явно визначеним мессонгрівським діалектом, яка і гадки не має про світські манери поведінки, має за досить-таки короткий відрізок часу опанувати не лише літературну мову, й набути навичок поведінки, які властиві дамі з вищого світу. Власне кажучи, професорові потрібно створити нову людину, нову особистість. Генрі Хіггінс ретельно береться за свої обов’язки вчителя: старанно й наполегливо навчає дівчину, як правильно вимовляти слова, будувати речення, працює над збільшенням її словникового запасу, слідкує за тим, щоб у мові дівчини не було нічого притаманного колишньому оточенню. Але йому довелося не лише працювати з Елізою над правилами фонетики й орфоепії. Не менше важило й те, як дівчина вміла поводитися и суспільстві. Хіггінс водив Елізу на концерти класичної музики, в оперу, на художні виставки, навчав, як поводитися в тій чи іншій ситуації, прищеплював гарні манери.

 

«Але якби ви знали, як це цікаво — узяти людину й навчити  її говорити інакше, ніж вона говорила до цього часу, зробити з неї  зовсім іншу, нову і стоту. Адже це означає  знищити провалля, яке відділяє клас від класу, душу від душі», — каже Хіггінс. Проте й учениця була дуже здібна: вона мала тонкий слух, неабиякі лінгвістичні здібності, відзначалася старанністю й дуже швидко просувалася у навчанні, підвищувала свою загальну культуру. Та, на свою біду, Еліза закохалася не у навчання, а й у свого вчителя. А він, цей експериментатор, зовсім не думає і не цікавився, що у дівчини є душа, людська гідність, що їй властиві якісь високі помисли й почуття.

 

Його цікавив лише експеримент  і його результат, а не його маленьке «піддослідне кроленятко», на яке він зовсім не звертав уваги й не визнавав за рівну йому людину. Еліза була лише об’єктом його дослідження і застосування його методів.

 

Нарешті настав час іспиту. На пікніку, званому обіді, в опері Еліза поводилися як справжня герцогиня, чаруючи всіх присутніх не лише своєю незвичайною вродою, а й вишуканими манерами й бездоганною літературною мовою. Хіггінс радіє. Честолюбство його потішено. Парі виграно.

 

«Все-таки це була значна подія. Ми здобули блискучу перемогу», —  каже полковник Пікерінг.

 

 

 

Експеримент закінчився вдало. І стомлений Хіггінс заявляє полковнику: «Більше я виробництвом герцогинь не займаюся». І ніхто з них — ані професор Хіггінс, ані полковник Пікерінг — не замислюються над тим, що буде далі з дівчиною. Що вона — не діаманти, які на деякий час взяли під заставу, а коли вони вже непотрібні, їх можна віднести назад. Світ, з якого вона вийшла, Еліза вже давно переросла й не може й не хоче повернутися до минулого. Але й майбутнє її досить туманне. Її почуттів Хіггінс не поділяє. Як складеться її доля?

 

«На що я придатна, до чого ви мене пристосували?» — каже вона своєму вчителю. Але ці питання професора  Хіггінса зовсім не хвилюють. Більше того, навчивши дівчину правильно й красиво говорити, гарних манер, сам він у її присутності дозволяє собі нечемно поводитись із нею, навіть вживати негарні слова. Дивиться на Елізу, як на якесь бездушне створіння.

 

«Я сам зробив це єство  із пучка гнилої моркви ковентгарденського рипку», — виголошує Генрі Хіггінс. І це заявляє професор лінгвістики! Чи не варто зайнятися вихованням його самого й завдяки якомусь експерименту розбудили його черству, егоїстичну душу.

 

А як шкода, що Елізі —  гарній, розумній, талановитій дівчині  — немає гідного місця в  тогочасній буржуазній Англії. Слід лише сподіватися, що все ж цей експеримент  професора Хіггінса дасть можливість Елізі не розгубитися в цьому жорстокому світі, знайти пристосування своїм набутим знанням, зберегти свою людську гідність.

 

У п’єсі Пігмаліон начебто відходить на другий план. Пігмаліон – це вже не окремий герой, а тема художнього твору. Пігмаліон як творець людини є узагальнюючим образом суспільства. Саме суспільство стає справжнім Пігмаліоном для кожного з нас.

 

Найважча робота професора  Хіггінса виявилась спільною працею Елізи, Пікерінга, місіс Пірс, місіс Хіггінс, автора, читачів і глядачів. Еліза змінюється протягом усієї п’єси, що важко не помітити. Проте основа особистості, темперамент зберігаються. Життєве першоджерело (“spark of divine fire”), що було фундаментом свідомості Елізи, отримує нові обрії, потенціальні можливості. Еліза Дуліттл стає сильною мовною особистістю, проте вона також отримує нові обов’язки; тягар відповідальності за себе та оточуючих її людей, за все людство, якщо дотримуватись логіки письменника, лягає на плечі молодої дівчини. Галатея більше не належить Пігмаліону, і він їй не подобається. Пігмаліон, у свою чергу, не закохується у Галатею і залишається переконаним холостяком.