Перекладацька концепція григорія кочура

ВСТУП

Курсова робота присвячена дослідженню творчості видатного українського перекладача, поета, історика і теоретика українського художнього перекладу, одного із найяскравіших талантів сучасного українського письменства Григорія Порфировича Кочура (1908-1994), а також особливостям його перекладацького методу.

Український художній переклад, з огляду на сукупність соціально-історичних та літературно-культурних чинників, став важливим і невід’ємним компонентом  української культури, забезпечивши її збереження і цілісність. Окреслюючи мету і місце художнього перекладу  в системі національно-культурного  розвитку, в українському перекладознавстві  розглядають переклад як засіб захисту  національних мов і культур (О.І. Чередниченко), стверджують його націєтворчу  місію (Р.П. Зорівчак, М.В. Стріха). Звідси особлива увага до особистості перекладача  та його ролі як митця, що засобами художнього перекладу збагачує рідну мову та літературу. В зв’язку з цим перекладацька діяльність Г. Кочура – одного з найталановитіших перекладачів ХХ ст. – набуває особливого значення. Його переклади заповнювали суттєве місце в українській літературі та значно сприяли збереженню й відродженню української мови. Ім’я Григорія Кочура стоїть поряд з іменами тих подвижників українського художнього перекладу, хто творив заради піднесення національного престижу та суспільно-культурного відродження України. Серед них – М. Лукаш, І.І. Стешенко, Д.Х. Паламарчук, М.П. Бажан, Борис Тен, В.О. Мисик, А.О. Перепадя, І.О. Світличний, В.С. Стус, В.І. Митрофанов, Ю.Я. Лісняк, А.О. Содомора та багато інших професіоналів.

Актуальність дослідження зумовлена необхідністю комплексного вивчення творчості Г. Кочура для її цілісного осмислення, системного аналізу, який дозволив би виявити своєрідність перекладацького методу Г. Кочура, а також визначити місце перекладача в українському літературному процесі ХХ ст. Комплексне дослідження передбачає аналіз багатьох перекладених та оригінальних текстів для виявлення найбільш яскравих ознак стилю, основних принципів перекладацької діяльності Майстра.

Важливою й актуальною залишається проблема художньої  майстерності перекладу та його ролі у збагаченні й розвитку української  мови. Відсутність монографій, присвячених  мові українських перекладів та індивідуального  стилю перекладача, підкреслює актуальність роботи. Оскільки творчість Г. Кочура вирізняється надзвичайним мовним багатством, стилістичною майстерністю, дослідження  його перекладів не лише дозволить  виявити основні риси індивідуально-авторського  стилю перекладача, а, що найважливіше, продемонструє багатство української  мови, яке реалізовано у перекладах Г. Кочура.

Мета дослідження полягає в осмисленні творчої спадщини Г. Кочура як унікального феномену в українській культурі, вивчення концепції перекладача як головної ознаки його індивідуального стилю. Досягнення мети передбачає реалізацію таких завдань:

1. Узагальнити та систематизувати внесок Г. Кочура в історію українського художнього перекладу.
2. Розглянути основні аспекти творчості Г. Кочура та їхній зв’язок із його перекладацькою діяльністю.
3. Здійснити змістовний аналіз текстів оригіналів та перекладів Г. Кочура та виявити головні особливості його перекладацького стилю.
4. Виявити основні принципи перекладацької концепції Г. Кочура та її вплив на відбір творів для перекладу та конкретні перекладацькі рішення.
5. Оцінити переклади Г. Кочура з погляду їх значення для збереження та збагачення української мови, розвитку національної культури.

Об’єкт дослідження – переклади Г. Кочура та відповідні їм тексти оригіналів, наукові статті про життя і творчий шлях Майстра.

Предмет дослідження – перекладацька концепція Григорія Кочура, її вплив на відбір творів для перекладу.

Теоретичне значення курсової роботи. Результати дослідження можна використати для аналізу лексичних проблем перекладу, використання власних назв при їх перекладі на рідну та іноземну мови, значення для філологічної науки такої галузі як Кочурознавство. Теоретична цінність нашого дослідження  полягає й у тому, що в ньому всебічно висвітлено питання мовної та стилістичної майстерності перекладача, його перекладацького методу, особливості мови його перекладів.

Практична цінність роботи. Спостереження й результати нашого дослідження можуть бути використані в навчальному процесі: теоретичних та спеціальних курсах з історії та теорії перекладу, зокрема, художнього перекладу, лексикології, лексикографії, стилістики, культури мови, бібліографознавства; при викладанні світової літератури в школі. Окрім того, матеріал дослідження буде корисним при написанні історії українського художнього перекладу та укладенні окремих бібліографічних покажчиків.

Курсова робота складається  зі вступу, трьох розділів, з яких третій поділяється на три підрозділи і висновку. У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначаються мета, завдання, предмет та об’єкт дослідження, її теоретичне і практичне значення. Основна частина присвячена дослідженню особливостям перекладацької діяльності Григорія Кочура. У висновках сформульовано основні результати курсової роботи.

Загальний обсяг роботи 32 сторінок. Список використаних літературних джерел

складається з 26 найменувань.

Розділ І. Перекладацька постать Кочура як феномен нашого часу

Григорій Порфирович Кочур  — один із найяскравіших талантів сучасного українського письменства, культуролог, поет, перекладач, історик i теоретик українського художнього перекладу, інтелігент найвищої проби, творець  з унікальним естетичним відчуттям, із сакральним сприйняттям рідної мови та історичної пам’яті як оберегів народу. Він зробив настільки великий  внесок у світову культуру, що його доробок заcлужив на окрему галузь філологічних пошуків — «Кочурознавство».

— Він був Українцем  з великої літери, громадянином, який навіть у найчорніші часи жив  за кодексом честі, тобто жив і  працював заради своєї нації, а отже — на користь усього людства, — зазначає літературознавець Михайлина Коцюбинська.

Життя Григорія Кочура було тернистим, як i доля української нації  та її літератури. Усього спізнав він  ущерть — i замовчувань, i принижень, i тюрем, i концентраційного табору, коли, за його власними поетичними словами, довелося «Крізь біль, крізь бруд, крізь тундру пронести // Свого мистецтва полум’я  високе». Упродовж довголітньої творчої  діяльності у несприятливих умовах він зробив дуже багато. Феноменальний  ерудит, знавець багатьох іноземних  мов, майстер опанував рідне слово  до найпотаємніших глибин, працював над  ним ревно і самовіддано.

Літературу він сприймав як головну духовну опору в  боротьбі нації за самозбереження. Майстер вимріював величезну  споруду — відбудову світової літератури на рідному грунті і, як Драгоманов, Франко та Зеров, уважав саме цю споруду одним із засобів здобути  інтелектуальну волю для своєї нації. Побудові цієї споруди присвятив  себе повністю.

У 2000 р., уже, на жаль, без Григорія Порфировича, виходить найповніша збірка його перекладів «Третє відлуння». Ця непересічної літературної ваги книжка засвідчує, що її автор подарував  українській перекладній літературі «здоровий корм духовий» (вислів І. Франка) — поезії понад 130 авторів, перекладені з 28 мов, які репрезентують 33 національні літератури. Вона обіймає значний часовий період (двадцять сім століть, починаючи з давньогрецького поета Архілоха, VII—VI ст. до н.е.) та географічний простір — Європу, Північну та Південну Америку, Азію.

Літературний подвиг Григорія Кочура можна порівняти з подвигом Івана Франка, який перекладав рідною мовою художнє слово тридцяти п’яти народів, а українського народу — німецькою і польською, та подарував українській перекладній літературі твори 125 письменників та численні зразки народного епосу й народної поезії двадцяти народів. Античних авторів перекладав найбільше — 75. А були ще численні наукові та науково-популярні переклади.

Кочур залишив нам такі зразки перекладацького мистецтва, з якими нелегко й зрівнятися. Його творча індивідуальність ніколи не тяжіє над поезією, яку він  перекладає: глибинне знання світової культури, філологічна компетентність та повага, з якою він ставиться  до автора, творять це чарівне, дивне  перевтілення.

Очевидно, це не значить, що переклади Г. Кочура — абсолютний еталон і удосконалення цих шедеврів неможливе. Має слушність С. Гординський, який у розвідці про українські переклади  французької поезії наголошує, що, при  всіх позитивних рисах Кочурового перекладу  «Осінньої пісні» (найславетнішої поезії П. Верлена), перекладач не врахував, що оточенням, у якому виник Верленів шедевр, була паризька вулиця. У вірші  на це є натяки: поет чує гру скрипок, дзвін годинника на вежі, можна  навіть здогадуватися, що час був  пізній, бо вулиця була безлюдна. В уяві виринає образ поета, який блукає містом і якого жене лихий вітер, наче мертве листя, що покриває вулиці...

Після передчасної смерті М. Рильського (1964 р.), у дуже важкий для  нашої культури час, коли лютувала цензура, Г. Кочур став, по суті, керманичем школи українського художнього перекладу, центру морального опору тоталітаризму. Він був причетний до кожної серйозної ініціативи в галузі художнього перекладу в Україні. Подібно спершу до свого вчителя М.Зерова, а далі — побратима М. Рильського, він доклав неймовірних зусиль, щоб гідно впроваджувати перекладну літературу до національної культури. I це в часи, коли, згідно з офіційною ідеологією тоталітаризму, нашу мову та літературу обмежували «домашнім ужитком», а масовий читач бездумно зараховував світову класику до російськомовної літератури. І ось у таких умовах, коли перекладачі діаспори були позбавлені рідномовної стихії, мовотворчого оточення, а в Україні до політичних цькувань долучалася майже цілковита відсутність літератури, зокрема, лексикографічних та довідкових джерел, українські перекладачі вивели рідну мову на неозорий простір світового письменства, підносячи тим самим її авторитет. Склалася парадоксальна ситуація, коли джерело живлення літературної мови значною мірою перенеслося з оригінальної літератури на перекладну. «I хто знає, наскільки важче пережила б українська література десятиріччя по «відлизі», якби її не підживлював — невидимо, та все ж незмінно — художній переклад такого рівня й такого самозречення?» — ставить риторичне запитання професор М. Новикова.

Григорій Кочур був  педагогом у найглибшому, найсвятішому розумінні цього великого слова. Як учитель увійшов у життя  численних своїх учнів, щоб залишитися там назавжди.

Терпеливо, не шкодуючи часу, Григорій Порфирович допомагав початківцям  підніматися крутими стежинами  науки. Застерігав, що перекладознавча  стаття — не реєстр перекладацьких курйозів, а глибокий філологічний аналіз із розкриттям своєрідності у  сприйманні світу, характерних для  носіїв різних мов і культур. Він  нагадував, що перекладач мусить дослухатися  до першотвору, мати витончений смак і  зірке око; учив позбуватися панегіричного  тону, уникати кучерявих висловів — зайвої красивості. Кочур наголошував, що треба уважно стежити за власною мовою, що слово в перекладi повинно бути мистецьким. Він радив частіше заглядати до словників, наголошував, що словник можна читати як захопливу книжку, що художня література — це мислення в образах, що мова повинна бути не доповненням до життя, а самим життям, що її можливості безмежні.

Значними здобутками останнього часу є друковані у «Всесвіті» «Нариси з історії українського перекладу» М. Москаленка та монографія відомого науковця і перекладача М. Стріхи — учня і послідовника Григорія Порфировича — «Український художній переклад: між літературою і націєтворенням».

Кочур — автор широкомасштабних досліджень з грунтовними, виваженими оцінками та багатьох статей для «Української літературної енциклопедії». Його перекладознавчі  та літературознавчі статті одні з  перших в Україні ознайомили читачів  із перекладацьким доробком П. Куліша, М. Зерова, В. Підмогильного, Ю. Клена, Т. Осьмачки та ін. «Я маю зухвальство  вважати себе не тільки перекладачем, а ще почасти й істориком та теоретиком перекладу», — писав  Г. Кочур.

Усі праці дослідника надзвичайно  багаті на абсолютно точний фактаж і постійні посилання на майже  недоступні першоджерела. Григорій Кочур  всебічно досліджував творчість  античних письменників та історію рецепції їхніх творів в Україні («Античные  литературы в украинских переводах»), зокрема, Езопа («Езоп українською  мовою»), Менандра («Вперше в Радянському  Союзі»), Вергілія («Літературна доля Вергілія»), Арістофана («Арістофанів сміх»). Науковець  глибоко вивчав історію українських  перекладів французької літератури («Про новітню французьку поезію», «Етапи розвитку»), рецепцію творчості Данте  і Шекспіра в Україні («Данте в  украинской литературе», «Шекспир на Украине»). В окремих працях Г. Кочур подає стислу історію українського художнього перекладу («Здобутки і перспективи»), характеризує тих чи інших перекладачів у хронологічному порядку, починаючи від М. Зерова до М. Лукаша («Майстри перекладу»), М. Рильського («Верленове «Мистецтво поетичне», «З перекладів Максима Рильського», «З останніх перекладів Максима Рильського») та інших.