Образ автора у оповіданнях Марка Вовчка

  Цими засобами, а також  за допомогою пауз Марко Вовчок  надає мові матері-оповідачки  в оповіданні «Два сини» справжньої  щирості, схвильованості, високої  емоційної напруги: «Збираю останнє,  споряджаю його…яково-то свою  дитину на лихе, на біду виряджать!  Хто того не знає, нехай же  мене спитає!..А він-то на моїх  очах уже прив’я…Де той погляд  молодецький, де усміх веселий!»  [3; 273]. У цих словах вчувається і скорбота самої авторки оповідання.

     Слід сказати  про лірико-філософські роздуми  й відступи,які Д.Писарєв назвав  «ліричними поривами» [24; 273]. Оповідач вдається до них не для моралізування та повчання слухачів, а з метою глибшого розкриття суті подій та соціальних позицій персонажа, щоб викликати певний настрій. У тих роздумах уголос, сповнений життєвої мудрості, найяскравіше розкривається душа оповідача. У журливому тоні, що непомітно переходить у скаргу та ледь стримане обурення, веде розмову з слухачами і оповідачка в оповіданні «Ледащиця». Це голос людської гідності, голос трудівниці, нездатної терпіти панську наругу й приниження: «Звісно, чоловік і в щасті, то часом смуток обіймає,- не то, що нам. Воно кажуть: привикнеш…Ні! Втомишся терплячи, то й здається тобі, що все тобі байдуже,- та разом прокинеться лихо. Часом одно слово…А що ви думаєте? Часом бійку забудеш у годину,а якесь там слово гірке образить тебе до самого серця,- місяці, роки пам’ятаєш…» [3; 258]. Вслухаючись у сповіді благородної зболілої жіночої душі, що пережила страхіття кріпаччини, авторки дає можливість перейнятися горем своїх героїнь, мимоволі відчути, як справді «морозиться кров у жилах».

Твори Марка Вовчка наскрізно  проймає ідея пошуку народом соціальної правди й щастя. За найтрагічніших обставин герої і героїні «Народних  оповідань» не втрачають душевної рівноваги, віри в неминуче торжество гуманізму: «ніби вже в сьому пишному, красному світові нема ні добра, ні краси, ані правди» («Козачка») [3; 48]. Олеся і помирає з вірою в те, що «добрі люди» навчать її сина Тишка «на все добре» [3; 58].

Характеризуючи панів  письменниця вдається до народно-розмовних  епітетів і порівнянь бурлескного  стилю. Ось штрих, що характеризує душевну  порожнечу мешканців дворянських  гнізд: «Повибігали якісь панночки, куці та бистрії, як сороки; повертілись, повертілись перед очима, та й  круть за двері!» [3; 79], «пан мальований, чорнявий, як жук, а хмурий, як ніч» («Ледащиця») [3; 265], кріпаки від пана «всі врозсип, як голуби од шуліки», а «паненята, як ті п’явочки вчіплюються» («Одарка») [3; 64,66]. Через змалювання зовнішність подає Марко Вовчок і моральну оцінку персонажа: «Найбільш його боялися дівчата. Не один вік дівоцький веселий він стратив. А що йому вдієш?.. Іде бувало по селу хмурий, сердитий та й поглядає туди й сюди, як той ворон хижий» [3; 61]. За допомогою прийому контрастного зіставлення Марко Вовчок зображує не тільки моральну потворність панів, але й фізичну.

 Жіночі портрети у  творах Марко Вовчок вибудувала  за принципом фольклорної поетики  та традицій Г.Квітки-Основ’яненка. За допомогою емоційно-забарвлених  епітетів, порівнянь і окличних  речень-характеристик створюються  портрети героїнь: «Що то за  дівчина під той час стала,  боже мій, світе мій! Да така  ж молоденька, а красна, як маківочка!  Заквітчана в червоному намисті,  сорочка вишивана, в черевичках,- ну, дівчина!..як зірочка!» [3; 76], «Вона було весь двір веселить собою,як зорею» [3; 62]. У цих порівняннях відтворено силу й красу почуттів простої людини й авторське ставлення до неї. Слід відзначити, що своє ставлення до героїв письменниця виражає прямо з чітко висловленою симпатією чи антипатією.

За допомогою переосмислених фольклорних метафор авторка  акцентує увагу читача на гострих  соціальних питаннях та суперечностях  своєї епохи. Цілою низкою народних метафор Марко Вовчок малює трагедію безталанної Олесі в оповіданні «Козачка». Ставши дружиною кріпака, вона зрозуміла, що марно її «пишная краса  зов'яне в щоденній тяжкій роботі-неволі»  [3; 47]. На власному гіркому досвіді переконалася вона, що кріпакові справді «світ зав’язаний» [3; 42]. «Щодня божого умивається Олеся дрібними сльозами» [3; 49]. У цих образних висловах відчувається щире співчуття письменниці народу.

Пейзаж у «Народних  оповіданнях» - це здебільшого своєрідна  художня паралель – співзвучна чи контрастна – до картин народного  життя, до переживань і роздумів персонажів. Письменниця оперує зоровими й слуховими  образами. Типовий щодо цього малюнок  літньої пори в оповіданні «Сестра» поданий через сприйняття чутливої до краси й людського горя жінки: «Окруш мене то жито половіє, а в  житті купка льону голубо цвіте; то ячмінь колоситься; оддалеки гайок  синіє, пісочний шлях угору закручується, як золота нитка; день бог дав жаркий, і вітерець не дмухне – тихо; тільки якась пташка сама собі щебече, наче моя душа бідолашна, та гудуть бджоли понад пахучою гречкою» [3; 29]. Оригінальним порівнянням пташки з душею, побудованому на народному повір'ї, Марко Вовчок показує зв'язок природи з настроєм героїні. Внутрішній стан Олесі, яку односельці відмовляють від шлюбу з кріпаком, підкреслює персоніфікована картина ночі: «Вже й ніч землю обіймає, зійшов місяць і вдарив ясним промінням по білих хатах» («Козачка») [3; 45]. Відчуття тривоги передано тут контрастними зоровими образами, що стоять поряд з руховими. Олекса Засенко справедливо пише, що «пейзажі органічно вростають у художню тканину творів письменниці, стають дійовим елементом у розвитку сюжету, підсилюють емоційний вплив на читача» [9; 158].

У оповіданні «Горпина» авторка  використовує художній паралелізм, щоб  підкреслити контраст: розкіш у природі  – занепад, руйнування людської особистості, духовно-психологічне завмирання людини на тлі розкішної природи. Письменниця  змальовує нещасну матір, що втратила розум від горя: «Ідеш понад  городами, то й бачиш: сидить між  повними маківками в білій  сорочці, гарно убрана, у намисті, й сама ще молодесенька, тільки як крейда біла; сидить та перекидається маківочками; всміхається, як дитина…А маки процвітають  і білим, і сивим, і червоним квітом повно» [3; 73-74]. Авторка акцентує, що ворожа людині дійсність спричиняє до духовно-психічного завмирання людини: «з нудьги зовсім занепав здоров'ям, отупів якось, нічого йому не страшно, не боязко, не болісно стало…» («Козачка»).

Антигуманність суспільних відносин авторка засуджує рядками  з народної пісні про Кармелюка:

Куди піду і попнуся, скрізь палач панує,

У розкошах  превеликих днює і ночує.

Убогому, безщасному тяжка  робота,

А ще гірша неправда, вічна  скорбота!

На дійсність оповідач Марка Вовчка дивиться очима мільйонів  соціально й національно пригноблених трудівників, отже, його естетичні й  морально-етичні оцінки суспільно зумовлені. Слід звернути увагу на те, що ці народні  оцінки постійно поглиблює й збагачує автор, який хоч і приховує своє «я», але присутність його завжди відчувається. Іншими словами, оповідна манера Марка  Вовчка була виявом суспільно-активного  ставлення до зображуваних явищ. Усі  мовностилістичні засоби, тропи та художні прийоми письменниця  майстерно використовує з метою  трансформації власної концепції  дійсності. Вона вміло через словесну деталь створює асоціативні поля, що окреслюють загальну емоційно-смислову тональність творів. Пафос творів, що знаходить вираження в їх інтонаційній системі, теж є одним із способів вираження авторського ставлення  до навколишньої дійсності, явища якої знайшли художнє відображення у  творах.

Антропоцентризм Марка Вовчка яскраво виражений у назвах її творів: «Горпина», «Одарка», «Максим  Гримач», «Данило Гурч», «Сестра», «Два сини» та ін. Вони найчастіше називають  ім’я головного персонажа, а часом  вказують на його належність до певної суспільної верстви або мають  оціночний характер.

Письменниця ратує за соціально  активну особистість, яка б прагнула змінити цю дійсність. Особливо яскраво  це втілено в образі Кармелюка. У  багатьох творах Марко Вовчок тою  чи іншою мірою висловлює думку  про волю народу, волю окремої особистості, якої бажала сама авторка. Особливо яскраво  цю думку вона трансформує через  «чужу» свідомість, зокрема через  внутрішній монолог: «Коли б воля, заспівав би так, щоб і на селі лунало».

Оповідання Марка Вовчка відзначаються багатоплановістю образного  відображення дійсності, глибиною критичного начала, широтою розкриття внутрішнього світу героїв, колоритністю словесних  барв, правдивістю відтворення складних явищ суспільного життя і людського  існування.

Образ  автора, своєрідність його світосприйняття завжди присутні у творах Марка Вовчка. Це проглядається  і у відборі художнього матеріалу, способі зображення персонажів, особливо носії авторської свідомості, а також  у кожній складовій стилю письменниці. Це виражається і в характері  зверненої назовні оповіді, яку  Марко Вовчок у різних художніх іпостасях  веде у формі живої розмови  з уявною аудиторією чи уявним співрозмовником. Це пояснюється діалогічністю авторського мислення та відмовою автора від авторитарно-монологічного мовлення. Цей прийом збуджує активне співпереживання і дає можливість побачити зображену у творах дійсність  очима автора та оцінити згідно з авторською позицією. Саме цією тенденцією Марка Вовчка пояснюється провідна ознака її творів – невіддільність художнього світу митця від світу реальної дійсності, органічне переплетення авторського домислу з фактичною вірогідністю зображеної у творах моделі дійсності, органічне переплетення авторського домислу з фактичною вірогідністю зображеної у творах моделі дійсності. Образ автора як точки зору на світ постає у творах багатолико,  сконцентрованим у життєвих позиціях різних персонажів. Можна спостерігати поліперсонажну диференціацію авторської точки зору на світ і своєрідну концентрацію її в образі автора-оповідача.

Слід відзначити, що Марко  Вовчок вміла бачити й художньо відтворити характерні конфлікти доби, життя  певної соціальної верстви, окремої  людської особистості, пропустивши  їх через призму свого світосприйняття. Марко Вовчок-оповідач часом вдавалася  до ефекту недомовленості чи замовчування. Це зумовлено прагненням автора дати можливість читачам самостійно зробити  висновок, що значною мірою активізує  соціальну свідомість читача, змушує думати й зіставляти, тому що його умовивід, обумовлений авторським повістуванням, для письменниці важливіший, ніж  власний.

ВИСНОВКИ

Творчість Марка Вовчка —  класика української прози і  відомої російської письменниці  — позначена високим гуманізмом і справжньою народністю. Як художник-реаліст, вона проникає в глибини соціального побуту й психології народу, втілюючи свої спостереження в майстерній художній формі. Від самого початку літературної діяльності Марко Вовчок сміливо виступає на захист поневолених, закріпачених селян. У колі ідейних натхненників революційно-демократичного руху гартується її світогляд, усталюються естетичні засади. Марко Вовчок стає другом і однодумцем Шевченка, Чернишевського, Добролюбова, Писарєва, Некрасова, Салтикова-Щедріна, солідаризується з ними у поглядах на суспільні події і завдання мистецтва, бере участь у їхніх виданнях та революційній діяльності. Її творчість має виразне революційно-демократичнє спрямування.

Письменниця виступає поборником реалістичного принципу вірності дійсності. Поглиблене вивчення життя, правильне  розуміння його процесів, закономірностей, об’єктивне відображення їх у життєво-реальних формах – це, на її думку, найважливіші передумови художньої якості творів. Вона відкидає «фальшивые краски» в способі зображення, обстоює вимоги відображувати дійсність із нещадною, суворою правдивістю.

Особа автора у творах Марка  Вовчка завуальована, присутність її лише вгадується. Письменниця перевтілюється в образи оповідачів та оповідачок з народу. В тоні її оповідача  звучить «урочистий суд історії  над самою суттю, принципом кріпацтва». Саме ця здатність до співпереживання  виявляє в оповідачеві Марка  Вовчка й самого автора. Марко Вовчок вдається до художніх прийомів, у яких самі персонажі своїми репліками  підсилюють контрастність, уяскравлюють обставини безправного становища  кріпаків.

До філософських роздумів і відступів автор вдається не для сухого моралізаторства, а з  метою глибшого розкриття подій  та позицій персонажів.

На дійсність оповідач Марка Вовчка дивиться очима мільйонів  соціально і національно пригноблених трудівників, а, отже, його естетичні  й морально-етичні оцінки суспільно  зумовлені.

Марко Вовчок кожну суспільну  проблему намагається висвітлити багатогранно, акцентуючи увагу на власній точці  зору. У своїх творах письменниця  порушує проблеми внутрішнього світу  людини, життя людини в суспільстві, в якому панує несправедливість, експлуатація людини людиною. Авторка  замислюється над проблемою, як вижити людині у такому суспільстві, виступаючи у творах виразником ідеалів народу, з’ясовує соціальні та політичні причини спотвореності суспільства.

Марко Вовчок виявляється  не стільки соціальним аналітиком, скільки тонким психологом, здатним  відтворити найскладніші людські переживання.

Однією з характерних  прикмет творчості Марка Вовчка є те, що всі обставини особистого життя своїх героїв вона зображувала  під одним кутом зору: як впливав  на них кріпосний лад, як це позначилося  на народному побуті і звичаях.

Отже, Марко Вовчок вміла  бачити й художньо відтворити характерні конфлікти доби, життя певної соціальної верстви, окремої людської особистості, пропустивши їх через призму свого  світосприйняття.

Творчість Марка Вовчка істотно  стимулювала дальший розвиток української  прози. Вона стала імпульсом до появи  значного числа оповідань і повістей, з якими виступили насамперед прозаїки-«основ'яни». її традиції вплинули на вироблення майстерності Ю. Федьковича-прозаїка. Започаткований «Інституткою» напрям зображення народного протесту й визвольних устремлінь розвинули далі на широкому суспільному матеріалі Панас Мирний та Іван Білик у романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Своєрідними наступниками волелюбного протестанта Назара з «Інститутки» виступлять пізніше Микола Джеря з однойменної повісті І. Нечуя-Левицького й Остап із повісті М. Коцюбинського «Дорогою ціною». 
 
На думку Шевченка, українська письменниця в зображенні народного життя піднеслася вище від Жорж Санд. О. Кобилянська пізніше писала, що твори Марка Вовчка «з повним правом стали в ряд з найкращими творами світової літератури про селянство». 
 
Творчість Марка Вовчка посилила і міжнародну роль української літератури. Проза письменниці у 60—70-х pp. XIX ст. мала вирішальний вплив на розвиток болгарської белетристики. Твори Марка Вовчка за її життя, починаючи з 1859 p., з'являються в чеських, болгарських, польських, сербських, словенських перекладах, виходять у Франції, Англії, Німеччині, Італії та інших європейських країнах.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бондар М. П. Особливості втілення художнього конфлікту в оповіданнях Марка Вовчка // Марко Вовчок. Статті і дослідження. – К.: Наукова думка, 1985.
2. Виноградов В.В. Проблемы авторства и теория стилів. – М.: Госполитиздат,1961.
3. Вовчок Марко. Народні оповідання. – К., 1983.
4. Гончар О.І. Марко Вовчок // Історія української літератури. XIX століття: у 3-х кн. / За ред. М.Т. Яценка. – Кн.2. – К.: Либідь, 1996.
5. Грицай М. Марко Вовчок. Творчий шлях. — К., 1983.
6. Гуковський Г.А. Реализм Гоголя. – М.: Политиздат,1959.
7. Добролюбов М.О. Літературно-критичні статті. – К.: Держлітвидав України, 1961.
8. Добролюбов Н.А. Литературная критика . – М.: ГИХЛ, 1961.
9. Засенко О. Марко Вовчок: Життя, творчість, місце в історії літератури. – К.: Вид-во АН УРСР, 1964.
10. Кілімник Л. Автор як точка зору на світ і особливості його художнього вираження в оповіданні Марка Вовчка «Козачка» // Література. Фольклор. Проблеми поетики : Зб. наук. праць / редкол.: Л.В. Бублейнин, А.В. Козлов, Г.Ф. Семенюк. – К., 2007. – Вип. 27.Ч.2.
11. Кілімник Л. Образ автора та художні особливості вираження його позиції у творах Марка Вовчка  // Література. Фольклор. Проблеми поетики : Зб. наук. праць / редкол.: Л.В. Бублейнин, А.В. Козлов, Г.Ф. Семенюк. – К., 2003. – Вип. 34.Ч.1.
12. Кілімник Л. Особливості розуміння та художнього втілення авторської концепції щастя в оповіданні Марка Вовчка «Сестра» // Література. Фольклор. Проблеми поетики : Зб. наук. праць / редкол.: Л.В. Бублейнин, А.В. Козлов, Г.Ф. Семенюк. – К., 2008. – Вип. 31.Ч.1.
13. Корман Б.О. Изучение текста художественного произведения. – М., 1972.
14. Корман Б.О. Лирика и реализм. – Иркутск: Изд-во Иркутск. ун-та, 1986.
15. Крутікова Н. Сторінки творчого життя (Марко Вовчок в житті і праці). — К., 1965.
16. Куліш П. Взгляд на малороссийскую словесность по случаю вьіхода в свет книги «Народні оповідання Марка Вовчка» // Куліш П. Твори: У 2 т. — К" 1989. — Т.2. — С.477-484.
17. Лобач-Жученко Б. Літопис життя і творчості Марка Вовчка. – К.,1987.
18. Лобач-Жученко Б. О Марко Вовчок: Воспоминания, поиски, находки.-К., 1987.
19. Марко Вовчок: Статті і дослідження. — К., 1985.
20. Марко Вовчок. Твори: В 2-х т. – Т.1: Оповідання; Повісті / Упоряд. і        приміт. О.Білявської; передм. О.Засенка. – К.: Дніпро, 1983.
21. Марко Вовчок в критиці: Збірник статей, рецензій, висловлювань. — К., 1955.
22. Недзвідський А. Марко Вовчок. Семінарій. — К., 1981
23. Островська А. Форми вираження авторської свідомості в творчості письменників нової генерації кінця XIX – початку XX ст. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук. – Дніпропетровськ, 1999.
24. Писарєв В.Д. Думки з приводу творів Марка Вовчка // Українські дожовтневі письменники : Зб. літер-критичн. матеріалів. – К., 1985.
25. Прозоров В.В. Автор і читацька спрямованість художнього твору//Проблема автора в художній літературі. – Устинов,1985.
26. Проскурина Ю.М. Контактные отношения образа автора с условным реципиентом (на материале русской прозы середины XIX века) // Проблема автора в художественной литературе. – Устинов, 1985.
27. Смирнова Н. Теория автора как проблема // Литературоведение как проблема: Труды научного совета «Наука о литературе в контексте науки о культуре». – М.: Наследие, 2001.
28. Тимків Н. Ефект айсберга. Підтекст як особлива форма авторської позиції // Українська мова та література. – 2008. - №43-44. – С.7-11.
29. Хоменко Б.В. Народні джерела творчості Марка Вовчка. – К.: Вища школа, 1977.
30. Черненко О.І. Теорія літератури. – Донецьк.: Парадіз, 2000.
31. Чопик Р. Вовчок // Слово і час. — 2007. — № 8. — С.3-14.