Мова творів Олександра Ірванця

В інтернет-розмові про «Бу-Ба-Бу» В. Неборак зазначив, що про творчість кожного бубабіста існує чимала критична література, натомість на спільні видання групи реакції критики майже не існує. Це може свідчити про одне – індивідуальна творчість кожного з учасників становить для критики більший інтерес, аніж феномен «Бу-Ба-Бу». Зараз точно зрозуміло одне: «бу-ба-бісти» як представники неоавангарду української літератури змогли яскраво виділитися на фоні літератури соцреалізму. Існує думка, що їхня творчість не є «нетлінною», але залишається цікавою для читача через свою контекстуальність - письменники багато уваги приділяють злободенним темам (згадаймо хоча б «Оду гривні») і саме тому привертають таку увагу громадськості. Як зазначає В.Кузан, більш талановитих поетичних фотографій нашого часу, аніж Олександр Ірванець, не зробив ніхто [5].

Щодо стилю письменника, то критики відзначають, що Ірванець пише просто, інколи навіть здається - спрощено. Спрощено підходить до теми, до проблеми, до життя, до кохання, до політики, до власних текстів. Але це тільки на перший погляд. Якщо перечитати більшість його творів, то знаходиш у них прихований другий план, продвійне дно, натяки та символи, хоча до символістів він не прагне. Просто йому вдається легко і невимушено поєднати поверхову еквілібристику "бубабізму" з глибинним відчуттям швидкоплинності та сенсу бутя [5]

Як підтвердження висловленої вище думки, зробимо короткий аналіз вірша "Тінь великого класика". При першому прочитанні може здатися, що автор висміює безграмотних чиновників, які на таблиці написали: "Вул. Уїльяма-Шекспіра…" через дефіс. Навіть учні середніх класів знають, як пишеться прізвище класика. Але при повторному читанні переконуєшся, що автор прагне сказати. що в світі все відносне, бо тінню великого классика виявляється зовсім не тінь Шекспіра. Для дівчини, з якою йде поет вулицею з вищезгаданою табличкою після перегляду індійського фільму "Любов і помства", класиком є аж ніяк не великий драматург, а виконавець головної ролі - актор Ріші Капур.

«А всі ваші вірші, товариші, -

Ніщо супроти посмішки Ріші…

Сумно… Але – факт.»

Олександр Ірванець у творах часто звертається до теми рідної землі, України, до теми українства і українця. Через жорсткий осуд, висміювання, іронію, він має надію розбудити, підняти, організувати чи спонукати до самоорганізації, до підняття національної гідності, самосвідомості, самоповаги, яка викличе повагу інших, надію розбудити гордість і бажання жити достойно.

Вірш "Любіть!" свого часу викликав цілу бурю емоцій, засуджень, прокльонів серед національно свідомої частини нашого суспільства. Автора звинувачували в найтяжчих гріхах, збоченнях, відсутності моральних принципів і навіть совісті. Адже поет не сказав: "Любіть Україну!", як зобов'язаний говорити і писати кожен "інженер людських душ". Він закликав народ (читачів, електорат…): "Любіть Оклахому!", "Любіть Індіану!" і т.д.

Якщо підійти до аналізу серйозно, то стане зрозуміло, що це простий, звичайний, красивий іронічний шарж, який межує з порушенням високих морально-етичних норм та відвертим і грубим несмаком, але завдяки своїй легкості та елегантності, почуттю гумору та інтелігентності автора, ніколи цих меж не порушує.

Різноманітність тем і парадоксальність їх вирішення, афористичність фраз і філігранність мови, ритмомелодика, простота форми і неоднозначність змісту дають підстави стверджувати, що Ірванець Олександр є поетом еліти. А карнавальність у його поезії посідає тільки чітко визначене автором місце і виконує певну, вказану автором, роль.

              Розділ ІІ. Особливості мови творів Олександра Іранця

У цьому розділі ми спробуємо дослідити, яким чином особливості світосприйняття і світорозуміння автора впливають на вибір тих чи інших форм для художнього твору, його синтаксичних особливостей, яку роль вони відіграють при відборі певних лексичних одиниць. Дослідження проведемо на матеріалі поезій Олександра Васильовича Ірванця.

2.1. Синтаксичні особливості творів письменника

До синтаксичних особливостей мови творів письменника слід, на нашу думку, зараховувати не всі синтаксичні конструкції, які автор тим чи іншим чином використовує в своїх творах, а лише ті, які слугують засобом «одивнення» чи своєрідним способом донесення думки до читача.

Серед найяскравіших помічених нами синтаксичних особливостей організації поетичної мови, відмітимо такі:

- використання риторичних окликів та звертань «плакатно-агітаційного характеру». Таким способом, автор, на нашу думку. наслідує агітаційний стиль поезії радянської епохи. Вдаючись до цього прийому, письменник використовує його, широко послуговуючись іронією, в’їдливим сарказмом, створюючи карикатурну реальність, що співвідноситься з реальною дійсністю контекстуально.

«…Ви там не панькайтесь, пане Гнатишин,

З тим оборзілим французьким хамлом!...»

(«Відкритий лист прем’єр-міністрові Канади Браянові Малруні та генерал-губернаторові Роману Гнатишину…» 1992 р.)

«Любіть Оклахому! Вночі і в обід,

Як неньку і дедді достоту.

Любіть Індіану. Й так само любіть

Північну й Південну Дакоту…»

(«Любіть!..» 1992 р.)

«…Тож оформ неодмінно

передплату в Ню-Йорк

На журнал «Украина»

І ра-адной «Аганьок»!..»

(«Депутатська пісня» 1992 р.)

«…Бо вірує твердо у зірку свою.

Чорнобиль. «Челенджер» йому – по бую!...»

(«Пісенька про друга» 1987 р.)

- відсутність будь-яких знаків пунктуації. Цей прийом використовується автором, на нашу думку, з метою привернення уваги читача до твору, збудження його цікавості нестандартною постановкою тексту та можливості різнопрочитання і різного інтонаційного виділення елементів твору. В вірші «короткий лист до Олесі» відсутнє навіть розрізнення великих та малих літер.

«… тобі тоді буде вже

вибач з жінками про таке не згадують

просто ми станемо старшими

себто досвідченішими і мудрішими

аж на цілих

щабадабада шабадабада… »

(«Короткий лист до Олесі (з циклу «Листи з Олександрії»)»)

«дівча пухнасте у короні маковій

їсть пластівці й дурниці милі меле

між індіян оплачених-оплаканих

за те що ти украв її у мене»

(«Вірш американського збоченця»)

- використання риторичних фігур. Риторичні фігури використовуються автором без особливих інновацій, однак є характерною рисою його індивідуально-авторського стилю.

«…Людоньки добрі! Я втратила діда!

Я відчуваю – вчинила цю акцію

Лолобригіда, тьху. сука фригідна!!!...»

(«Пісенька про пана Василя»)

- використання вставних і вставлених конструкцій в мові творів письменника досить часто є засобом творення додаткових відтінків значень, засобом підсилення колориту мовлення того чи іншого героя твору чи, власне. ліричного героя:

«Травень, а так, понімаєте, холодно.

Так, понімаєте, все навпаки:

А за вікном починається поле

І видно за полем село Бармаки…»

(«Травнева балада» 1984 р.)

«…Я ще існую,

                            бо я ще люблю

Милу мою санітарочку Раю

І мокру – під нею – вітчизну мою…»

(«Травнева балада» 1984 р.)

«Поїду. як з’являться грошики лиш,

За 200 км у містечко Париж »

(«Пісенька про друга» 1987 р.)

- нерівномірна строфа. хоч і не є частиною синтаксичної організації тексту з лінгвістичної точки зору. але є також одним з ключових факторів авторського стилю мовлення. ЇЇ Ірванець використовує з метою одивнення та увиразнення (як за смислом. так і інтонаційно) інформації. що подається в поезії.

«…Я ще існую,

                            бо я ще люблю

Милу мою санітарочку Раю

І мокру – під нею – вітчизну мою…»

(«Травнева балада» 1984 р.)

«… І набакир збивається крава-

тка,                                

ткана і давно уже не модна…»

(«Сон»)

«Доброго ранку, пане Василю!..

Просили батько.

мати просили!

Завтра, в суботу, у нас - …

- Що? Весілля?

О Боже милий!

Немає сили!

Вранці прокинешся в понеділок,

Череп розколюється важкий, -

І кілька

карток з сектора «дівок»

Переставляєш у сектор «жінки»… »

(«Пісенька про пана Василя»)

Отже, Олександр Ірванець в своїх творах використовує досить значний обшир синтаксичних засобів, витворюючи таким чином, свій неповторний авторський стиль.

2.2. Лексичні особливості творів письменника

              Однією з ключових особливостей індивідуально-авторського стилю Олександра Васильовича Ірванця є широке використання лексики різних функціональних стилів української мови – від офіційно-ділового до розмовного, використання діалектизмів, жаргонізмів, запозичених слів, вульгаризмів та лайливих слів, витворених авторських неологізмів (оказіоналізмів). У цьому підрозділі нашої курсової роботи ми розглянемо найбільш цікаві з нашої точки зору випадки їхнього вживання в поезії підскарбія «Бу-ба-бу».

- Використання запозичень з інших мов. Олександр Ірванець. як уже було сказано вище, добре володіє іноземними мовами – російською, білоруською, польською, французькою, тож, зважаючи на це, запозичення з цих мов є явищем цілком логічним. Серед запозичень в мові творів автора часто зустрічаються слова, взяті з російської мови, які подаються в українській транслітерації, що створює іронічно-комічний ефект та ефект т.зв.«суржику». Наприклад, у вірші «Травнева балада» ліричний герой скаржиться на холодну погоду, застосовуючи при цьому вставне слово «понімаєте», що повинно налаштувати читача (слухача) на інтимно-довірливий лад, однак створює лад комічний:

«Травень, а так, понімаєте, холодно.

Так, понімаєте, все навпаки:

А за вікном починається поле

І видно за полем село Бармаки…»

(«Травнева балада» 1984 р.)

              Слово врем’я як «суржик». однак, вживається в творі «Турбація мас (Гімн-ода «Бу-Ба-Бу»)», скоріше, з суто практичною метою – не порушувати віршовий розмір та як рима до слова плем’я.

«…Врем’я францювате

Плем’я дурнувате,

Час не танцювати..»

«Турбація мас (Гімн-ода «Бу-Ба-Бу»)»

              Автор найчастіше використовує запозичення з російської мови, оскільки вони – важлива складова суржику. Суржик же, в свою чергу. є яскравою характеристикою особи з невисоким рівнем освіти чи знань:

«- Молодьож!.. Не має совісті! По ногах старій товчеться!!!»

              («В районному автобусі»)

«…Що вони хочуть? Чого їм ще надо?

Що їм іще там у вас не хвата?...»

(«Відкритий лист прем’єр-міністрові Канади Браянові Малруні та генерал-губернаторові Роману Гнатишину…» 1992 р.)

              Говорячи про запозичення, варто згадати про власні назви іншомовного походження. що зустрічаються у творах Ірванця:

«…Від Часів Лукреція

І Часів Горація,

Від Часів Гельвеція

і Кооперація…»

                            («Турбація мас»)

              Останнє слово не є власною назвою, однак стилізоване автором під неї.

              - Вживання зменшено-пестливих форм письменником аргументоване їх використанням в розмовному стилі української літературної мови:

«… З лобів затерпло витирали піт:

Коханенькі! Любенькі-дорогенькі!

Терпіли ж вже. Ще трохи потерпіть!..»

(«До питання про категорію часу»)

              - Використання тавтології та слів, близьких за звучанням чи значенням є досить цікавою особливістю стилю віршових творів Олександра Ірванця. Передусім, тавтологія в поезіях автора виконує досить оригінальну функцію, передбачену їй письменником: вона доводить абсурдність зображуваного чи зображення і є одним із засобів створення комічного:

«… А їм якісь інструктори з інструкцій

Читали інструктивний інструктаж…»

(«До питання про категорію часу»)

              Слова, близькі за звучанням письменник вводить в свої твори як елемент гри з читачем – їхнє співзвуччя збуджує уяву читача та акцентує на цих словах увагу, особливо якщо до автора у зменшено-пестливій формі ці слова не вживались:             

«… На всі інтелігентненькі легеньки

З лобів затерпло витирали піт:

Коханенькі! Любенькі-дорогенькі!

Терпіли ж вже. Ще трохи потерпіть!..»

(«До питання про категорію часу»)

              - Вживання вульгаризмів та лайливих слів у своїх творах автор не цурається – вони є характерними як для мовлення героїв творів письменника, так і для власне мовлення ліричного героя. Вульгаризовані вирази, лайливі слова підсилюють емоційно-експресивну складову, доповнюють створюваний автором образ: