Мова творів Олександра Ірванця

Міністерство освіти та науки України

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка

                                                                                                  Кафедра української мови

Мова творів Олександра Ірванця

    Курсова робота

з української мови

                                                                                                                студентки 3 курсу

                                                                                             групи 301 УМ

Реви Вероніки

Науковий керівник

       кандидат філологічних

наук, доцент

    Должикова Т.І.

Луганськ

2011

План

1.      Вступ…………………………………………………………………… ..3

2.      Розділ І. Олександр Васильович Ірванець та його індивідуально-авторський стиль…………………………………………………………5

2.1. Ідіостиль письменника як поняття мовознавства та теорії літератури……………………………………………………………………. ...5

2.2. Олександр Ірванець та мистецьке угрупування «Бу-ба-бу»……….. 8

3.      Розділ ІІ. Особливості мови творів Олександра Ірванця……………  13

3.1. синтаксичні особливості творів;……………………………13

3.2. лексичні особливості творів письменника;..………………16

3.3. фонетичні особливості мови творів письменника………...21

4. Висновки………………………………………………………………….23

5. Список використаних джерел…………………………………………...24

ВСТУП

              Мова твору письменника є одним з ключових питань мовознавства та теорії літератури, тобто лежить в полі інтересів як літературознавців, так і лінгвістів. Ця проблема завжди залишається актуальною і є однією з ключових при опрацюванні творчого доробку митця.

              Питання мови літературного твору зажди цікавило багатьох вчених: Н.Сологуб, І.Франка, В.Ващенка, Н.Бойко, О.Пономарева та ін. Концепція аналізу мови твору письменника вже достатньо розроблена, на особливу увагу тут заслуговує праця Надії Сологуб «Мовний світ Олеся Гончара».

              Олександр Ірванець  – яскравий представник сучасної української літератури, і видається дивним той факт, що мова його творчого доробку ще не була темою окремого лінгвістичного дослідження, саме тому тему нашої роботи ми вважаємо актуальною, крім того питання вивчення мови твору письменника є актуальним у сучасній методиці і у шкільному курсі української літератури.

              Метою нашої роботи є з’ясування особливостей мови художніх творів, зокрема поезії, Олександра Ірванця.  Керуючись метою, ми прагнемо реалізувати такі завдання:

              - зазначити основні риси. які характеризують Олександра Іранця як представника неоавангардизму в українській літературі;

              - з’ясувати особливості індивідуального стилю (ідіостилю) письменника;

              - проаналізувати особливості використання синтаксичних конструкцій та лексичних одиниць в творах Олександра Ірванця ;

              Задля того. щоб реалізувати ці завдання, ми послуговуватимемось методами аналізу та синтезу, узагальнення та порівняння. У своєму дослідженні ми розглядаємо текст з текстоцентричного підходу, тобто з підходу, який орієнтує дослідників на розгляд слова (чи іншої мовної одиниці) у мовленні, у його функціональних виявах, де семантика лексеми експлікується через реальні й потенційні словосполучення, де вона зазнає змін, деформації і зміщень та збагачується нашарованими новими семантичними відтінками. Тут межі семантичного простору  мовної одиниці визначаються не тільки обсягом лексичного значення виокремленого слова, а й загальною семантикою тексту, його композицією і структуруванням, внутрішнім контекстом і підтекстом та ситуацією мовного спілкування. Він дає можливість досліджувати синхронне функціонування лексичної семантики слова у різних типах текстів відповідно до сфери, умов і настанов мовної комунікації, залучати до тлумачення значення мовної одиниці ширше текстове поле.

              Матеріалом для дослідження стали віршові твори Олександра Васильовича Ірванця.

Розділ І. Олександр Васильович Ірванець та його індивідуально-авторський стиль.

В цьому розділі ми прагнемо з’ясувати основні питання, необхідні для розуміння такого поняття як мова художнього твору, а також окреслити постать Олександра Васильовича Ірванця як одного з найяскравіших представників сучасного українського поетичного олімпу. 

1.2. Ідіостиль письменника як поняття мовознавства та теорії літератури

В підручнику Л.І.Мацько «Стилістика української мови» [7] подається таке визначення стилю:

Стиль (лат. stilus, букв. — паличка для письма) — 1) суспільно необхідний, історично сформований різновид літературної мови (її функціональна підсистема), що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору й використання мовних одиниць. Кожний стиль має свою сферу використання, призначення, 

ознаки і мовні засоби; 2) сукупність прийомів використання мовних засобів, що є характерною для творчості окремого письменника, діяча культури, мовця (індивідуальний стиль); 3) особливості мовлення з погляду відповідності його нормам літературної мови: стиль гарний, поганий, простий, ускладнений, неохайний, штучний [7, 450].

              В цій роботі ми послуговуватимемось другим визначенням, що позначає собою індивідуальний стиль, тобто ідіостиль як «надстильовий стиль», тобто використання арсеналу засобів усіх стилів в авторському мовленні, в нашому випадку – мові творів того чи іншого письменника.

Сучасне дослідження ідіостилю письменника як необхідні компоненти повинно містити в собі аналіз лексичних особливостей художньої мови, звукової організації твору, синтаксисом.

Ідіостиль письменника є складовою естетичної системи під назвою мова художньої літератури або поетична мова - системи, яка функціонує в художній літературі як засіб творення естетичної реальності, найповніше виявляє творчі можливості кожної національної мови і співвідноситься з літературною (унормованою та кодифікованою) мовою та художнім мовленням [6, 467]. Ідіостилі кожного письменника, за своєю суттю, в своїй сукупності і становлять мову художньої літератури.               Індивідуальний стиль (ідіостиль, ідіолект) — це така системність виразових засобів мови окремого письменника, діяча культури чи іншого індивіда, яка вирізняє, виділяє його мову серед інших мовців. Ця системність індивідуального мовного стилю ґрунтується на взаємозв'язку і взаємозалежності мови і мислення, на когнітивному характері мови. Письменник не тільки вибирає мовні засоби, він мислить та переживає ними і тому здатен витворювати у своїй уяві і викликати в уяві читачів індивідуальні художні образи або їх відмінні риси. Ідіостиль письменника на тлі загальнонаціональної мови відображає його індивідуальне світобачення і світосприйняття через окремі специфічні мовні засоби чи оригінальне авторське  використання їх.

              Ще Іван Якович Франко відмічав важливість ідіостилю письменника і вважав, що письменник, який не витворив власного, скажімо так, почерку, є слабким письменником, що не може претендувати на оригінальність і тривалу популярність [13, 54].

Для історії української літературної мови дослідження індивідуального стилю письменника є важливими тим, що показують роль митців слова у нормуванні і розвитку літературної мови, в окресленні певних періодів і етапів життя  національної мови. Для лінгвостилістики студії індивідуальних стилів цікаві з точки зору  реалізації можливості художнього стилю відповідно до естетичних задумів автора, збагачення через мовотворчість окремих письменників виражальних засобів загальнонаціональної мови. Для мистецтва слова індивідуальні стилі важливі тим, що розкривають естетичні потенції мовних одиниць, конкретизують їх в окремішній мовній практиці і вселяють надію, що кожний мовець здатний досягти високої  майстерності власного мовлення.

Певна міра індивідуальності мовлення властива кожному мовцеві, але помітною індивідуальність стає здебільшого тоді, коли виявляється через досконале, яскраве і багате звучання, через оригінальне використання  засобів загальнонаціональної мови. Часто індивідуальний стиль — це прорив мовних особливостей індивіда через поширену і панівну типову форму мовлення, тобто через загальноприйнятий стиль. Наприклад, надзвичайно помітним є вплив ідіостилю Тараса Григоровича Шевченка (як своєрідний прорив) на мову творів українських письменників кінця ХІХ – ХХ століття.

Прорив, яскравий зблиск мовних особливостей письменника на загальному фоні художнього стилю національної мови спричинено суб'єктивно-психологічними чинниками, хоча не останню роль при цьому відіграють і соціолінгвістичні. До суб'єктивно-психологічних чинників належать особисті якості автора: тип мислительної діяльності і рівень інтелекту та освіти, темперамент, характер, ступінь емоційного напруження, чуттєвість, інтуїція та ерудиція. Втілюючи художньо-естетичний  задум в образну систему твору, спираючись на стилістику  національної мови, письменник ніби заповнює мовним матеріалом свою стилістичну систему, породжену його суб'єктивно-психологічною природою. Тому він іноді може відповісти, що не ставив собі за мету сказати ці слова і саме так. «Сказалось» так, як визначила його суб'єктивно-психологічна особистість.

Соціолінгвістичні чинники також позначаються на індивідуальному стилі: це стан літературної мови, і зокрема художнього мовлення, естетичні орієнтації, мовна мода тощо. В певну епоху пишуть саме так й індивідуальні стилі дуже близькі, схожі, хоча кожен намагається виробити свій стиль художнього мовлення. Найталановитішим вдається прорвати коло  загальноприйнятої обов'язковості і явити світу мистецтво свого слова.

1.2. Олександр Ірванець та мистецьке угрупування «Бу-ба-бу»

Олександр Ірванець саме і є одним із таких талантів: український письменник, поет, драматург і перекладач. 1985 року Ірванець разом з Юрієм Андруховичем та Віктором Небораком заснував літературне угрупування «Бу-Ба-Бу», яке існує і досі. Його п’єси перекладалися німецькою, польською, англійською, французькою, хорватською і ставилися в театрах Німеччини, Польщі та Люксембургу.

Олександр Васильович Ірванець - підскарбій «Бу-Ба-Бу» лауреат премії Фонду Гелен Щербань-Лапіка (США) 1995, стипендіат Академії Шльосс Солітюд (Німеччина) 1995, стипендіат Вілли "Вальдберта" (Баварія, Німеччина) 2001, стипендіат Фундації "КультурКонтакт" (Австрія, Відень) 2002, член жюрі театрального фестивалю «Боннер Бієнналє» з 2000 р., стипендіат Фулбрайтівської програми (2005-06), стипендіат Літературного Колоквіуму міста Берліна 2009, фіналіст літературної нагороди Angelus (2007), член білоруського ПЕН-клубу, - народився 24 січня 1961 року у місті Львів, виростав у Рівному. Закінчив 8 класів Рівненської СШ № 18 (1976 р.), Дубенське педагогічне училище (1980 р.) та Московський Літературний інститут (1989 р.). Окремі вірші перекладалися англійською, німецькою, французькою, шведською, польською, білоруською, російською мовами.

З 1993 року постійно мешкає в Ірпені під Києвом. Останнім часом працює в драматургії і прозі – роман «Рівне/Ровно» опубліковано в квітневому й травневому числах часопису «Кур`єр Кривбасу» 2001 року. Більші за обсягом добірки віршів друкувались у московських «Литературной учёбе» і «Дружбе народов», польских «Literatura na swiecie» (Варшава), «Akcent» (Люблін) , німецькій антології «Reich mir die steinerne Laute» Brodina Verlag, 1996 р. та пам`ятних «Вісімдесятниках», упорядкованих Ігорем Римаруком (Видавництво КІУС, Едмонтон, 1990 р.).

Ось лише деякі з видань за його участю: «Вогнище на дощі» (Львів: Каменяр, 1986),«Тінь великого класика» (Київ: Молодь, 1991), «Рівне/Ровно (Стіна)» (Львів: Кальварія, 2002), «П’ять п’єс» (Київ: Смолоскип, 2002) ,«Очамимря: Повість та оповідання» (Київ: Факт, 2003),«Любіть!..» (Київ: Критика, 2004), «Лускунчик-2004» (Київ: Факт, 2005),«Преамбули і тексти. Збірка поезій» (Київ: Факт, 2005). В перекладі вийшли: Oleksandr Irwanec' «Recording i inne utwory» (Krakow: Ksiegarnia Akademicka, 2001) , Oleksandr Irwanec' «Riwne / Rowno» (Warszawa: Proszynski i S-ka, 2006; 2007), Аляксандар Ірванец "Роўна/Ровно" Выбраныя творы. Пераклад з украінскай Уладзімера Арлова. (Мінск, Выдавец Зьміцер Колас, 2007.)

Олександр Васильович перекладає з білоруської, польської, російської, французької та чеської мов. З російської: Григорій Остер «Шкідливі поради» (Київ: Видавництво «Школа», 2002), Григорій Остер «Задачник з математики» (Київ: Видавництво «Школа», 2002),Олег Грігор’єв «Ґави і роззяви» (Київ: Грані-Т, 2008). З білоруської: Василь Бикав «Ходільці: оповідання» (Київ: Факт, 2005), Уладзімер Арлов «Реквієм для бензопилки» (Київ: Факт, 2005). З польської: Януш Корчак «На самоті з Богом. Молитви тих, котрі не моляться» (Київ: Дух і літера, 2003), Януш Ґловацький «Четверта сестра» (2007), Януш Ґловацький «Антигона в Нью-Йорку» (2008), Януш Ґловацький «З голови» (Львів, «Астролябія» - 2009). З французької – твори Ів Бруссар. Як бачимо, людина ця є неординарною і досить працьовитою.

Варто відзначити, що досі актуальним залишається питання, чим є «Бу-Ба-Бу» тепер – фактом історії української літератури кінця ХХ ст., чи й досі актуальним явищем. Хай кожен із учасників групи воліє називати себе бубабістом, який обрав власний шлях у літературі, проте зрозуміло, що перед нами явище історії літератури або, за Ю. Андруховичем, молодість, котра минула разом із тоталітарною епохою (тоталітарна епоха, зрештою, надавала їй сенсу).

Вже перші публічні виступи членів «Бу-Ба-Бу» засвідчили, що угруповання, його діяльність є справді явищем у вітчизняному літературному процесі, певним культурним феноменом України кінця ХХ століття.

Літугруповання «Бу-Ба-Бу» бере активну участь у літературному процесі з 1985 року. Його поява сприяла пришвидшенню демократизації вітчизняної літератури, що виявилося, зокрема, у виникненні численних літературних угруповань ( у Львові утворилася група “Лугосад”, у Івано-Франківську – “Нова дегенерація”, у Харкові – “Червона Фіра”, у Києві – “Пропала грамота”, які на сьогодні так чи інакше припинили своє існування,), новаторській розробці традиційних тем та образів, розширенні меж поетичного мовлення. Від самого початку творчість бубабістів отримала неоднозначну оцінку літераторів старшого покоління, критиків, літературознавців. У пресі почали з’являтися відгуки про їхню творчість та інтерв’ю. Але все це було лише висловлювання окремих точок зору та вподобань. На жаль, поки що не існує жодної синтетичної роботи, присвяченої діяльності угруповання й поетичній творчості Ю. Андруховича, О. Ірванця та В. Неборака на тлі літературного процесу кінця ХХ – початку ХХІ століття, а саме «явище бубабу» до кінця не осмислене ані сучасним літературознавством, ані новітньою методологією внаслідок своєї гнучкості та рухомості.