Мистецька проблематика у творі О. Уайлда "Портрет Доріана Грея"

Лише раз у житті Грея знаряддя помсти у образі моряка Джеймса Вейна промайнуло зовсім поруч. Двічі Джеймс намагався помститися за сестру, але першого разу його  ввела в оману зовнішність Доріана, а вдруге – сліпа пуля рикошетом влучила у нього самого, коли він на полюванні цілився у свого ворога.

Відділивши від краси її духовну сутність, Доріан Грей став потворним символом «нового гедонізму», до якого закликав лорд Генрі, - вчення, що стверджувало насолоду як вищий сенс буття. Сам герой нарешті теж зрозумів, до чого призвело нехтування мораллю: «Смерть власної душі в живім тілі». Блискучі парадокси («Доброго впливу взагалі не існує», «Сумління – це страх», «Життя – це лише нервові волокна та клітини мозку») порівняно зі страшними змінами на портреті втратили свою привабливість і стали марними. О. Вайльд, почавши із заперечення моралі в мистецтві, закінчив запереченням її заперечення. Навіть чимось більшим – визнанням мистецтва найвищим людським сумлінням, непідкупним і незнищенним.

Руйнівні сили, які впустив у свою душу Доріан Грей, знищили врешті-решт і його тіло: коли він кинувся з ножем на портрет, то вбив самого себе. Юний і чистий головний герой роману опинився між двома протилежними ідеями – теорією «чистого мистецтва» Безіла та вченням лорда Генрі, який бачив мистецтво у самому собі. Але «митець власної душі» та «митець власного життя» не бачили душ інших людей, вони прогледіли душу юного красеня. Учень заперечив теорії своїх наставників: у пізнанні він став злочинцем, для себе – власним душогубцем. Однак справжня краса існує поза теоріями, про це свідчить відродження портрета після того, як його тілесний двійник усвідомив хибність бездушного життя. Портрет – один із головних персонажів роману. Він є тим магічним дзеркалом, який, наче рентген, висвітив сутність буття. Визначивши хворобу, показавши всі затемнення, портрет знову засіяв вічною красою.

Тяжіння твору до розкриття складних філософських проблем у вигляді розумових рефлексів героя автора, показу протиборства ідей є ознаками інтелектуального роману, який набув розвитку у ХХ ст.

У романі «Портрет Доріана Грея» стикаються різні погляди на мистецтво, його природу, мету. Ці точки зору уособлюють естет-художник Безіл і гедоніст лорд Генрі. Але особливість їхніх суперечок полягає в тому, що вони, відстоюючи засади естетизму, борються не стільки один з одним, скільки разом проти загальноприйнятого, усталеного, традиційного погляду на мистецтво, життя, мораль. Думку про самодостатність мистецтва стверджує художник, який відчуває красу, творить її, віддає їй свою душу. Лорд Генрі – проповідник насолоди від життя та мистецтва. Практичне ж втілення естетичних ідей у життя уособлює Доріан Грей.

Безумне наслідування ідей, як і одягу чи модних аксесуарів, завжди призводить до краху. Пам’ятаючи про парадоксальне мислення Вайльда, можна припустити, що життя Доріана Грея – це не тільки заперечення заперечень зв’язків мистецтва з моральними принципами, як про розвиток мистецтва за власними законами та принципами, які не збігаються із законами життя. Ідеолог гедонізму Генрі Уоттон не робить нічого аморального. Як зауважив Безіл: «Ти не говориш нічого аморального і не робиш нічого аморального». Тобто естетизм – це не шлях до злочину. Фантастичний злам сюжету дозволяє уявити незвичайність позиції Доріана Грея, який все переплутав: життя, мистецтво, красу, потворність. Мистецтво має власні закони розвитку, які не можна переносити на людське життя.

Вайльд збагатив світову романну традицію не стільки новими проблемами, скільки незвичайними шляхами їх вирішення. Парадоксальність мислення письменника поширилися на зображення естетичних проблем та їх естетичне осмислення. Балансування на межі звичайного та незвичайного, усталеного та зухвалого дозволило йому звернути увагу на такі питання, які здавались давно вирішеними.

Крім інтелектуалізму роман відзначається нетрадиційною поетикою, характерною для раннього модернізму. Тут порушується межа між дійсним і фантастичним, об’єктивним і суб’єктивним, свідомим і підсвідомим. Зміни на портреті реальніше відображають стан героя, ніж його зовнішність, яка за всіма ознаками, повинна б змінюватись. У зображенні автора світ почуттів, вражень, насолод виявляється значущішим для формування світогляду, ніж об’єктивні умови. Нерідко читач втрачає відчуття того, де герой мислить, а де марить, занурившись у химерні мрії. Існування Доріана Грея перетворюється на своєрідне вигадане життя уяви, жахливість якого доводять ганебні вчинки героя.

У центрі роману постає особистість. Дослідження її психології становить головну мету автора. Вайльд використовує імпресіоністичний стиль, фіксуючи непомітні, на перший погляд, порухи людського серця. У процесі становлення Доріана важливе все: не тільки те, що він побачив і почув, а навіть натяки, окремі враження, настрої, асоціації. Портрет є символом людської душі, яка стає потворнішою. Героя поступово захоплює стихія власних почуттів, з яких він робить культ. Письменник майстерно відтворює подальшу моральну деградацію Доріана Грея. Врешті-решт він не може вже дивитися на портрет – свою душу.

Роздивляючись портретну родинну галерею, Доріан Грей відчув, що він несе у собі «незбагненні спадки думок і пристрастей» своїх предків, що його плоть заражена їхніми страхітливими хворобами. Своїх останніх фарб додало до портрета мистецтво, яке естетизує людські вади, отруюючи потягом до незвичайних вражень.

Це відчуває сам герой: «Вони всі близькі йому – ті дивні й жахливі постаті, що пройшли світовою сценою і зробили гріх таким чудовим, а зло сповнили такої витонченої принадності. Здавалося, їхні життя в якийсь таємничий спосіб переплелись з його власним». Поступово портрет стає символом гріхопадіння не тільки героя роману. Письменник майстерно імпресіоністичними засобами створює узагальнений символ – портрет людського гріха.

Ранній модернізм був тісно пов'язаний із романтизмом. У романі Вайльда відчувається відгомін романтичних традицій, але в парадоксальній інтерпретації. Герої шукають для себе нових ідеалів, протиставлених реальній дійсності. Доріан Грей знаходить свій ідеал у насолоді, Безіл – у творенні прекрасного, лорд Генрі – у вільному самовиявленні, Сибіла Вейн – у коханні тощо. Усі вони так чи інакше прагнуть у світ уподобань. Однак, якщо в романтичній літературі все чітко визначено: світ – жахливий, а романтичний ідеал – прекрасний, то у любителя парадоксів Вайльда визначеності немає й не може бути. Особистість у нього постає в складному сплетінні протиріч, розв’язати які не в змозі навіть саме життя.

Роман переобтяжений різними, іноді суперечливими, думками, образами, ідеями які повинні викликати у читачів власні асоціації, роздуми, настрої. Одне витікає з іншого або навпаки, начебто виникає раптово. Усе це створює ефект постійного плину «свідомості як вона є», що, за словами автора, «має полонити всю увагу».

Місце роману у світовій літературі.  «Портрет Доріана Грея» має численні паралелі з творами світової літератури як за схожістю сюжету, так і за розкриттям глобальних проблем життя людини. Фантастичний сюжет, коли герой отримує за допомогою темних сил довголіття, молодість, багатство або славу, досить поширені у літературі. Появі Доріана Грея передували твори англійського романтика Чарльза Метюріна, знаного Вайльдом з родинних переказів (він був дядьком матері). Його роман «Мелмот Блукач» (1820) – це історія про угоду з дияволом заради вічного життя. Німецький літератор А. Шаміссо у повісті-казці «Історія Петера Шлеміля» (1814) описав продаж героєм заради успіху своєї власної тіні дияволу. Подібні ситуації можна зустріти в творах Е.-Т.-А. Гофмана, І.-В. Майнгольда, Е. По, Р. Стівенсона. Роман Ж.-К. Гюїсманса «Навпаки» (1884) згадується у творі Вайльда як книга, за допомогою якої лорд Генрі «отруїв» Доріана. Герой твору, молодий аристократ Дез- Ессент, влаштував собі життя «навпаки» загальноприйнятому, відгородившись від цілого світу. Його купання у витончених ароматах, кохання в екзотичних рослинах нагадують життя не лише Доріана Грея, а й самого Вайльда. Герої обох романів сповідують імпресіоністичний принцип «все – у враженні». На уламках старого світу вони створюють новий світ краси, яка вища за мораль, а тому їм «усе дозволено».  Заради оригінального враження, свіжих відчуттів вони ладні на все навіть на вбивство.

«Портрет Доріана Грея» перегукується також із повістю О. де Бальзака «Шагренева шкіра» (1831). Коли письменникові це зауважили, він відповів: «Не стану переробляти свого роману через те, що якийсь недійшлий самовбивця отруював собі життя шматком ослячої шкіри ». Це, мабуть, був жарт, тому що, незважаючи на різні естетичні погляди та творчі манери, письменників об’єднувало вирішення спільної проблеми – сенс людського буття. Головні герої обох романів порушили гармонію душі і тіла, і за те були жорстоко покарані. Вайльдівський Грей і бальзаківський Рафаель опинились у залежності від реальних предметів – портрета та шагреневої шкіри, які фіксували їхні бажання та вчинки. Саме ця наочність морального падіння зробила нестерпним їхнє життя і призвела до загибелі. Штучні відбитки душ героїв були непідкупними та незнищенними – саме такими повинні бути живі людські душі. Це доводили своїми творами Вайльд і Бальзак. Французького реаліста більше вабило дослідження психології людини, тоді як англійського естета хвилювало інтелектуальне осмислення людського буття й ролі мистецтва в ньому.

До таких творів додати повість М.Гоголя «Портрет» (1842). Вайльд добре знав і високо цінував творчість російських письменників. М. Гоголь був близьким йому своїм тяжінням до фантастики та гротеску.

У ХХ ст. вайльдівські проблеми постали ще гостріше, особливо в тих країнах, де придушували вільну думку, переслідували власну позицію і свободу творчості. Мистецтво, підкорене ідеології, - ця неволя за примусову моральність, проти якої бунтував англійський естет. Але саме його думки знаходимо у творах М. Булгакова («Майстер і Маргарита»), В. Винниченка («Чорна пантера і Білий медвідь») та ін.

Висновки

Оскар Вайльд – одна з найколоритніших постатей світової культури. На олтар мистецтва він поклав не тільки свій талант, але й своє життя, підкоривши його естетичним теоріям. Як лікар-експерементатор випробовує на собі нові ліки, так і Вайльд прожив життя під гаслом естетизму і гедонізму. Але душа – не вигадка, мистецтво – не розвага, життя – не експеримент. «Принц парадокса» своїм життям і своїми творами дав людству важливі моральні уроки. І це, мабуть, най парадоксальніший парадокс письменника.

Філософський характер роману наближує його до найвидатніших творів світової літератури — «Фауст໥ете, «Шагреневої шкіри» Бальзака. Проблеми, порушені в романі, надають твору універсального характеру: життя і мистецтво; прекрасне і моральне; щастя і насолода; егоїзм і злочин; проблема морального вибору; проблеми кохання і дружби.

Стверджуючи, що «Будь-яке мистецтво не дає жодної користі», Оскар Уайльд створив роман, у якому наявне «прагнення істини, правди, добра...» все те, що ми визнаємо розумним, справедливим, істинним, моральним, прекрасним» (В.Стоюнін).

Розуміння естетизму, на нашу думку, у кожної людини своє, «будувати життя за принципами краси» - поняття відносне! Адже для кожного «краса» є щось особливе і відмінне, навіть неординарне. Для однієї людини це краса, а для іншої – ні.

Розглянувши і проаналізувавши роман О.Уайльда «Портрет Доріана Грея», виділемо основні положення естетизму за Уайльдом:

-велич і величність мистецтва

-самодосконалість мистецтва

-мистецтво вище від істини і моралі

-замилування прекрасним

-зображення краси у всіх її проявах

-проголошення гедонізму

Зрозуміло, моралізм Уайльда не так прямолінійний, однак моральна сторона роману, відіграє важливу роль - будь-яка надмірність, як у тому що людина сприймає, так і в тому, від чого вона відмовляється, несе в собі покарання.

В самому сюжеті роману закладена головна ідея естетизму про безумовну перевагу мистецтва над реальним життям, як приклад, остання сцена, коли Доріан намагався вбити своє зображення на портреті. А це в свою чергу доводить, що філософія насолоди не може заповнити духовний світ людини. .               Головний герой деградує морально, його внутрішній світ повністю протилежний його зовнішності. Доріан обирає марнославний спосіб життя, заради свого задоволення. Виправдовується важким дитинством, суворим вихованням, аніж протистоїть труднощам та спокусам.

Оскар Уайльд впевнений - існує щось заховане в самій красі та мистецтві, що вказує не тільки на шлях насолоди, але також може призвести до страждань внаслідок зіткнення з недосконалим реальним світом, який люди створили для себе. А це означає, що мистецтво диктувалося волею митця і підлягало тільки суду естетичних законів. На думку Уайльда, мистецтво, не виражає нічого, крім самого себе, існує самостійно і розвивається за своїми законами. Мистецтво не є породженням певної епохи чи її відтворенням, бо воно вище від життя. Саме ці погляди письменник і висвітлив у романі «Портрет Доріана Грея ».

Список використаної літератури

1. Аникст А. А. Уайльд Литературная энциклопедия: В 8 т. – М.: Сов. энциклопедия, 1972. Т.7. – С. 715-718.

2. Бабенко В. Паломник в страну прекрасного // Уайльд О. Избранное. –Свердловск: Изд-во Уральского ун-та, 1990. — С. 5-18.

3. Вайльд О. Портрет Доріана Грея: роман, п’єси / Пер. з англ., передмова та примітки Р.Доценка. – Харків: Фоліо, 2006. – 398 с.

4. Зарубіжна література: Посібник-хрестоматія 10кл. - Тернопіль: “БогДан”, 2000. – 398 с.