К.Рансмайр «Останній світ»

Поряд з цим обидві частини наповненого простору роману – як Чорноморського узбережжя, так і Риму – виявляють причетність до міфу, який К. Рансмайр опрацьовує на багатьох рівнях. Звернення до міфів як до збірки загальновідомих тем уможливило письменникові відкрити нові сутнісні виміри міфів Овідієвої традиції – філософські, моральні та політичні. Завдяки міфопоетичній насиченості понтійський простір акумулює в собі значення руху, руйнування та зміни форм, морального занепаду та викривлення форм існування світу.

 

2.3. Сенс сюжету про зникнення та пошуки книги як пересторога про катастрофічне становище сучасної культури.

Поява постмодернізму пояснюється глибинною потребою культури у самокритиці. Постмодернізм виражає протест проти перетворення складного і сповненого протиріч розмаїття культури у якусь однорідну цілісність, у суму “готових” уявлень про світ. У романній побудові демонтаж поняття “Культура” здійснюється шляхом руйнування двох пластів художньої реальності, один із яких у роботі було названо “чужим” текстом, а другий – текстом-світом.

Однак руйнування світу, що зображено в романі Рансмайра, може слугувати доказом того, що пошуки не завершилися відкриттям принципово нових підходів, що процес цей триває в сучасності і поки – у межах концепції світу як тексту.Постмодерністське руйнування культури — закономірна стадія духовного розвитку людства, що вивільняє простір для нових невідомих істин про світ, які, згідно з логікою цього розвитку, завжди виникають на руїнах старих світоглядно-ціннісних парадигм.

«Останній світ» - це інтертекстуальна подорож нашого сучасника по творах Овідія: “Метаморфозах”, “Скорботних елегіях” і “Посланнях з-над Понту”, у результаті чого витворюється просторово-часовий палімпсест новочасного тексту та текстів античного поета»[18,22].Фантазія письменника конструює античність з погляду сучасної свідомості, вимальовуючи картину нашої культури. У погляді на історію культури людства у К. Рансмайра превалює абсолютний песимізм, заперечення будь-якого прогресу.

Проблеми сучасності письменник психологічно тонко відтворює у  філософському осмисленні, що виявляється  в численних часових паралелях, історичних та політичних аналогіях  у підтексті. Міфологічні образи та мотиви надають картині світу, який винаходить письменник, універсальних  рис. Текст роману насичений великою  кількістю анахронізмів та модернізмів, сучасним реквізитом в античному інтер’єрі: «потоки автомашин у вечірньому світлі Риму, букети мікрофонів на стадіоні «Сім притулків», що постав на осушеній коштом численних жертв болотяній місцевості (напрошується паралель з історії будівництва С-Петербурга), у Томах демонструються кінофільми та багато такого іншого».[15, 204]. К. Рансмайр проектує в сучасний, постмодерний стан душі прикмети різних епох, що спонтанно змішуються й творять насичений різними елементами сплав. Єдиний і чи не найважливіший прямий історичний зв’язок у романі – це висвітлення суті тоталітаризму.

Якщо “Метаморфози” Овідія відображають завдання античної цивілізації – досягнення гармонії й краси завдяки невпинному поступові людини, то наслідком перетворень, зображених К. Рансмайром, є втрата форми, повернення до первинного стану речей, до архаїки та хаосу, що заперечує ідею прогресу. «Контекст Томів – це контекст катастрофи в природі, темпоральне вираження якої набуває характеру “коми часу” перед кінцем світу»[21,8].

У “Проекті до роману” К. Рансмайр вказує, що в “Метаморфозах” Овідія розвиток передбачає поступальний рух від архаїчних міфів до просвітництва, у той час як в “Останньому світі” пошуки Котти розпочинаються з Риму, як уособлення його апогею. «Імператор Август – уособлення «обожненої» і через це міфологізованої влади, виганяє зі своїх володінь фантазію та поезію, втілених у постаті Овідія, однак поет винаходить свій світ у царині міфу. Дотичність римського простору раціоналізму та ідеології до понтійського простору, де панує вільна гра життєвих сил, уможливлює в романі лише карнавальна стихія (одне з вагомих понять-ключів роману) стає місцем «мавпування розкоші римського неба»[12,29]. Те, що віднаходить Котта в результаті своїх пошуків – це світ, витворений поетом та його генієм. Саме цей світ, на противагу раціоналізмові та абстракції у просторі Риму, враховує життєвий світ людей. Він окреслений вимірами міфу – історіями та переказами Овідія. Наративне вираження цих міфів у романі зникає, вони переходять у саме життя, винайденудійсність, яку відкриває для себе Котта. Овідієві слова руйнуються, розпадаються на окремі букви, зникають зовсім. Для осягнення сфери чуттєвого та містичного, що охоплює Рансмайрів “останній світ”, слова не потрібні.

Основною проблемою роману К.Рансмайра стає розкриття та знищення поняття єдності тексту та, відповідно, межі між текстовою та буттєвою реальностями. У процесі аналізу роману К.Рансмайра “Останній світ” встановлюється, що мотив пошуку, який є атрибутивним елементом будь-якого постмодерністського роману і даного твору зокрема, набуває декількох форм трансформації. Передусім він постає як елемент, що спрямовує сюжетну інтригу роману (мотив пошуку Овідія), а крім цього, ще й організовує сюжетно-композиційний рівень тексту в єдину апокаліптичну модель світу (інтерпретація мотиву пошуку кінця) і, на завершення, являє собою форму деконструктивного аналізу як своєрідного методу генеалогії пошуку (в романі це мотив пошуку книги та  реконструкції тексту).

Але відновлений таким  чином світ гине в апокаліптичному  хаосі. І це не могло бути інакше, бо світ, що втратив високу культуру, яка мала породити духовність та прагнення  до пошуку істини, приречений.

К.Рансмайр приводить читача до думки, що людина ХХ ст., доби воєн, революцій, падінь тоталітарних режимів втратила інтерес до зрушень у соціальній реальності, до пошуків у сфері трансцендентного,  що є пересторогою людству про найбільшу катастрофу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Роман К.Рансмайра «Останній світ» – це свідчення ще одного повернення до міфу, що, певною мірою, було спровоковано загальною кризою західноєвропейської культури, яка відгукнулась на розчарування суспільства в позитивістських поглядах, ідеях соціальних революцій та культурному прогресі. Як М.Еліаде, який вбачав у міфі вихід зі «страхітливої» історії, своєрідну розраду для людства, переосмислення світу відповідно до його первинних законів, так і К.Рансмайр відкидав його (міфа) властивість «вічного повернення». Його роман має риси глобальної позачасовості, у ньому руйнується лінійність: минуле, сучасне, майбутнє. Автору вдалося поєднати багато картин світу в єдиний потік переживань, а в різноманітних епізодах твору на тлі об’єктивного часопростору розглянути багато проблем сучасності. На основі архаїчних засобів він створив власний міф, власну систему символів та пересторог. У цьому мудрість і прозорливість поета.

Пророчі компетенції К.Рансмайра про розвиток і самознищення тоталітарного світу ґрунтуються на історичних аналогах із трагічною долею поета Овідія, який ступає в конфлікт з режимом, що не рахується, і, як свідчить автор, ніколи не буде рахуватися з генієм митця. Твори, які суперечать офіційній ідеології, не мають права на існування, а митець – на життя. Але в тому і велич генія в усі часи, що його ідеї та образи, матеріалізувавшись, оживають і продовжують жити самостійним життям. Зло примножене, ганебне і нице гіперболізується, приземлене топчеться, справжнє та істинне долає часові перепони і дає свої уроки для виправлення хибних шляхів історичного поступу людства.

Картини морального занепаду людства, зображені через архетипи античного міфу вражаючі: Юпітер –  король блазнів, Ясон залишає по собі сум’яття і ненависть, Терей – ґвалтівник і вбивця, Ехо – блудниця, вбиває рідних і близьких жорстока Медея, захлинається золотом Мідас. Одкровення, яке прийшло до автора, жахнуло його, певний час йому здавалось, що навколо нього живуть персонажі Овідієвих «Метаморфоз». Вони переслідували його у Відні, в рідному селищі, під час поїздки до Південної Америки. Причини катастрофічного становища сучасності автор вбачає в помсті зневаженої Культури. Сюжет про зникнення та матеріалізацію книги Овідія звучить як пересторога про катастрофічне становище сучасної культури і вселяє надію на духовне оновлення людства – бережно очищає менгіри з Овідієвим словом його вірний слуга Піфагор.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список літератури:

 

1. Бігун Б. Постмодерністський образ світу // Вікно в світ – 1999. –№3(6). – С. 88–96.
2. Бігун Б. «Последний мир» К.Рансмайра: избавление от текстаилинеизбывностьтекста? // Вікно в світ. – 1998. – №2. – С. 1411–60.
3. Бігун Б. Литературноепроизведениекакхудожественнаяреальность // Всесвітня література  у середніх навчальних закладах України. –1997. – № 5–6. – С. 27–30.
4. Гундорова Т.Післячорнобильська бібліотека:Український літературний постмодерн . – К.: Критика, 2005. – 284 с.
5. Денисова Т. Будьмо сучасниками епохальних зрушень!: (Про постмодернізм і мультикультуралізм як творчі пропозиції людству) // Зарубіжна література. – 1999.–№12(124), берез. – С.3-4.
6. Денисова Т.Н. Наприкінці ХХ ст.: постмодернізм, мультикультуралізм: Матеріали до уроку / Т. Н. Денисова, Г. М. Сиваченко // Всесвітнялітература в середніхнавчальних закладах України. – 1999.–№1. – С.49-50.
7. Затонский Д. Метаморфозы Овидия Назона, или Покушение на движущеесявремя: К.Рансмайр «Последний мир» // Вікно в світ. – 2000. – №2. – С.132–136.
8. Затонский Д.В. Постмодернизм в историческоминтерьере // Вопросылитертуры. – М., 1996. – Май-июнь. – С. 178-194.
9. Затонский Д. В чем смисл искусства? // Вікно в світ. – 1998. – №2. – С. 25–32.
10. Ігнатенко М. Ігрова культура постмодерну (або: вже не – культура) // Вікно в світ. – 1998. – №2. – С. 16–24.
11. Карельский А. О Людях и камнях, о людях и птицях // Рансмайр К. Последний мир: Роман. – М.: Радуга. – 1993. – С.5-15.
12. Ліхоманова Н. Метаморфози мотиву пошуку в романі КрістофаРансмайра “Останній світ” // Науковий вісник Чернівецького університету. Германська філологія.- Чернівці: Рута, 1999. - Випуск 68. - С. 27 - 34.
13. Ліхоманова Н. Міфологічна парадигма постмодерністського роману (до проблеми інтертекстуальності) // Питання літературознавства: Науковий збірник. - Чернівці: Рута, 1997. - Випуск 4 (61). - С. 37 - 44. (0,5 др. арк.)
14. Ліхоманова Н. Простір та межі Станіславського феномену (до проблеми перебігу маргінальних станів культури) // Питання літературознавства: Науковий збірник. - Чернівці: Рута, 2000. - Випуск 6 (63). - С. 134 - 141. (0,5 др. арк.)
15. Логвиненко О. КрістофРансмайр і його роман «Останній світ» // Рансмайр. Останній світ. – К.: Основи. – 1994. – С. 193-206.
16. Рансмайр. Останній світ. – К.: Основи. – 1994. – 206 с.
17. Цибенко Л. Міфологічний вимір дійсності в романі КрістофаРансмайра «Останній світ» // Українська література в Австрії, Австрійська – в Україні: Матеріали міжнародного симпозіуму. – К.: Брама ЛТД. – 1994. – 173с.
18. Цибенко Л. Феномен простору Чорного моря в міжчасовому діалозі: Овідій і Рансмайр // Слово і час. – 1998. - N 9-10. - С.70-75.
19. Цибенко Л. Дискурс австрійської літератури в сучасній германістиці // Вікно в світ. Австрійська література . – 1998. - N 2. - С. 3-15.
20. Цибенко Л. Дискусія навколо роману К. Рансмайра “Останній світ”: спроба окреслення контурів модерну та постмодерну. Вплив естетичних систем цих методів на специфіку звернення до міфу та часово-просторову організацію твору // Науковий вісник Чернівецького університету. - Германська філологія - Вип. 72. - Збірник наукових праць. – Чернівці: Рута, 2000. – С. 99-111.
21. Цибенко Л. КрістофРансмайр і його роман «Останній світ» // Рансмайр К. Останній світ. – К.: Основи. – 1994. – 206 с.