К.Рансмайр «Останній світ»

Тема: К.Рансмайр «Останній світ»

 

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………….…2

РОЗДІЛ І.Інтертекстуальне зображення співвідношення сучасної європейської цивілізації з художнім світом Овідія………………………..…6

РОЗДЛ ІІ. Позачасове спрямування роману «Останній світ» в багатовимірному зображенні………………………………………………....12

1. Протистояння митця (Овідій) тоталітарній владі (Октавіан Август)..12
2. Зображення морального занепаду людства під гнітом тоталітарних режимів у різні часи…………………………………………………..…16
3. Сенс сюжету про зникнення та пошуки книги як пересторога про катастрофічне становище сучасної культури………………………….19

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….

Список використаної літератури………………………………………………

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Аналіз постмодерністського  образу світу у західноєвропейських  та американських романах 80-х рр. дозволяє, по-перше, визначити світоглядну  і художню домінанту сучасної епохи, оскільки постмодернізм виступає не тільки як один з провідних стилів у літературі, а й як певна тенденція  у культурі ХХ століття; а, по-друге, дає уявлення про принципи художньої  організації та концептуальний ряд  постмодерністського роману.

Слід відзначити, що у  зарубіжному літературознавстві, філософії, естетиці феномен постмодернізму у  різних своїх аспектах осмислюється у численному колі досліджень. Серед  зарубіжних дослідників постмодернізму слід назвати Р.Барта, Ю.Крістеву, Ж.Дерріда, М.Фуко, Ж.-Ф.Ліотара, У.Еко, Т.Д’ана, Д.Фоккема, П.Козловскі, Х.Блума, І.Хассана, Ф.Джеймсона, Ж.Дельоза, Ф.Гваттарі, Ж.Бодрійяра, М.Епштейна, М.Рикліна, І.Ільїна та ін. У вітчизняному літературознавстві цьому питанню присвячені статті Д.Затонського,  М.Ігнатенка, Т.Денисової, Т.Гундорової та ін. Широкого розповсюдження набувають в художній літературі України принципи постмодерністської побудови тексту, видаються переклади творів письменників-постмодерністів й наукових праць його теоретиків, а також дослідницькі роботи, що стосуються феномену постмодернізму, філософських і літературознавчих його аспектів.

Феномен австрійської літератури - відносно новий об’єкт вивчення в  українському літературознавстві. Особливе місце серед досліджень займають твори сучасних письменників, які  засвідчують, з одного боку, приналежність  до літературної традиції Австрії, а  з іншого, завдяки висвітленню  проблем загальнолюдського значення та самобутнього розв’язання їх у  царині метафізичного, виявляють ознаки універсальності. Їхній аналіз та інтерпретація  уможливлюють застосування нових підходів до прочитання й рецепції літературних текстів, надто з огляду на такі фундаментальні категорії художнього освоєння дійсності, як час і простір. Саме таким текстом і є роман КрістофаРансмайра “Останній світ”, проголошений найвизначнішою літературною подією 1988 р. німецькомовного світу. Окреслення часово-просторової моделі цього роману з урахуванням нових можливостей аналізу тексту, відкритого для застосування різноманітних сучасних літературознавчих методологій, може дати багатий матеріал для осмислення особливостей способу зображення категорій часу і простору в сучасній художній літературі. Зумовлено це полісемантичністю “Останнього світу”, текст якого “провокує” ті чи інші підходи. До роману звернулося чимало українських літературознавців, зокрема, Бігун Б., Затонський Д., Карельский А., Логвиненко О., Ліхоманова Н.,однак проблема параметрів часово-просторової моделі твору досі залишилася актуальною, саме оригінальність представлення в тексті категорій художнього часу та простору стала предметом суперечок у його сприйнятті та інтерпретаціях.

Роман КрістофаРансмайра “Останній світ” як приклад сучасної прози, що поєднує низку ознак поетики модернізму та постмодернізму, зберігаючи суттєві ознаки австрійської літературної традиції, є характерним прикладом полісемантичного та полівалентного тексту, відкритого для застосування різних методологічних підходів інтерпретації та форм рецепції. Оригінальність поетики його часово-просторової організації та її наповнення - синкретизм часів і просторів, їх особлива сенсотворча насиченість – засвідчують, що доречно застосовувати нові, нетрадиційні методи їх розкриття, коли ракурс уваги переноситься на особливості психічної організації людини, суб’єктивне відображення таких об’єктивних категорій, як час і простір у її свідомості.

Актуальність. Аналіз постмодерністського образу світу дозволяє, по-перше, визначити світоглядну і художню домінанту сучасної епохи, оскільки постмодернізм виступає не тільки як один з провідних стилів у літературі, а й як певна тенденція у культурі ХХ століття, яка через зображення моделі сучасного світу допомагає розібратись в причинах катастрофічного становища людства; а, по-друге, дає уявлення про принципи художньої організації постмодерністського роману.

Мета роботи: Розмежувати постмодерністське світосприйняття, що дозволяє трактувати феномен постмодернізму у широкому сенсі як явище, що періодично виникає у культурі і літературі різних епох, та постмодерністський художній стиль, який характеризує літературні твори сучасного історичного періоду.

Завдання:

• на основі аналізу інтерпретацій роману К.Рансмайра «Останній світ» розкрити пророчі компетенції автора про розвиток і самознищення тоталітарного світу;
• через трагічну долю Овідія, який вступив в конфлікт з тоталітарним режимом, виокремити в романі шляхи впливу митця на виправлення хибних шляхів в історичному поступі;
• акцентувати увагу на зображенні автором картин морального занепаду людства в потрійному ракурсі: міф, місто Томи, книга Овідія.
• підкреслити думку про провідну роль культури в становленні духовності суспільства.

Об’єкт:Роман К.Рансмайра «Останній світ», літературно-критичні статті дослідників роману Бігуна Б., Затонського Д., Карельского А., Логвиненка О., Ліхоманової Н.

Предмет:Співвідношення сучасної європейської цивілізації і художнього світу «Метаморфоз» Овідія в зображенні та постмодерному переосмисленні К.Рансмайра в романі «Останній світ».

Методи дослідження: гендерні підходи до аналізу загальних філософських проблем, конкретно-науковіметоди, контекстуальний аналіз, порівняльно-історичний аналіз, проблемно-тематичний аналіз.

Наукова новизна:Вперше крізь призму трьох складових постмодерністського роману «Останнійсвіт» проаналізовано проблеми: «митець і текст», «світ як текст», «скасування історії».

Структура роботи:робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури. Повний обсяг роботи 25 сторінок.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І. Інтертекстуальне зображення співвідношення сучасної європейської цивілізації з художнім світом Овідія

За останні роки з’явилося  чимало літературознавчих розвідок з питань окремих аспектів роману К.Рансмайра «Останній світ», зокрема проблеми параметрів просторово-часової моделі твору, а саме моментів суб’єктивного розуміння письменником часу та утопії, руйнування часових меж та послідовності часів, їх злиття; просторової сумісності різних епох. Дибенко Л. виокремлює використаний К.Рансмайром метод «інтелектуального монтажу» [17], завдяки якому у творі відбувається нашарування трьох культурних світів: міфологічного, античного та сучасного. Це, на її думку, дозволяє автору «володіти часом» [17], довільно поєднувати сучасне з минулим та майбутнім, активізовувати тонкі асоціативні зв’язки між різними епохами,  надавати порушеним в романі проблемам понадчасового значення.

Б.Бігун торкається причин руйнування «чужого» тексту в «Останньому  світі», зауважуючи, що постмодерністський твір став  замкнутою системою, метатекстом, всередині якого немає меж між тими текстами, з яких він складається. Таке руйнування дослідник називає формою протесту в літературі й літературознавстві проти потрактування духовних цінностей як абсолютних, раз і назавжди даних. Можна додати, що архітектоніка роману спонукає до пошуку вічних цінностей у світі, у якому постійно відбуваються метаморфози. Можливо, таке завдання поставив перед собою Овідій, звернувшись до міфів, пов’язаних із перетвореннями. Таку мету мав Котта, вирушаючи на пошуки Овідія та його твору. Врешті, таку мету мав К.Рансмайр, міфологізуючи дійсність.

Статті дослідників творчості  К.Рансмайра М.Ігнатенка, Д.Затонського, Б.Бігуна, Л.Цибенко містять дещо відмінні погляди на сутність і долю Модерну та Постмодерну, але усі дослідники наголошують на тому, що постмодерністичний твір певним чином відображає кризу духовного стану сучасного людства. «…Тотальна метаморфоза істинного в Культурі в ігрове і є «постморальною атомною бомбою», у якої не менше мегатонн вибухівки, ніж у її посестер, щоб перетворити людство «в дим», щоправда, своїм оригінальним способом: знедійсненням Людства (сублімацією Людства дійсного, істинного, Людства людяного – його трансцендуванням в ілюзорне, недійсне людство» [10,22].  Роман К.Рансмайра «Останній світ» є твором, який порушує важливі проблеми, пов’язані із духовною сутністю людини, її трагічною долею, метаморфозами, що з нею відбуваються. Письменник звертається до особистості в той момент, коли вона стоїть на межі найстрашнішої метаморфози: бути Людиною чи не Людиною. Як постмодерністський твір, «Останній світ» є «діючою моделлю постмодернізму» [7, 136], тобто відкритий для різноманітних тлумачень.

Як правило, постмодерністський твір відображає певний кризовий стан у свідомості людини. Є багато підстав  «трактувати постмодернізм у  широкому сенсі, подібно до У.Еко, – не як «фіксоване хронологічне явище, а як деякий духовний стан» [10, 89–90]. Б.Бігун вважає: «якщо окреслювати коло постмодерністських явищ у літературі за світосприйняттям, то у постмодерністи можна записати авторів від Арістофана, у творчості якого зображено кризу давньогрецької цивілізації; Овідія і Петронія, що зафіксували розпад цілісної системи давньоримських традицій …, – аж до М.Павича» [1, 90].  Розглянемо для прикладу в контексті вищеокресленої концепції образ Діта. Зустріч в романі К.Рансмайра Овідія і Діта не випадкова. Доля античного письменника стає взірцем протистояння митця духовному розпадові, найстрашнішому ворогу Римської імперії. Образ Діта є, в першу чергу,  уособленням духовної кризи «післявоєнного покоління». Кожен із цих персонажів переживає своє трагедію: Овідій – втрату домівки і звичного способу життя, Діт – моральну і фізичну травму. Обидва персонажі виходять поза межі власної епохи й потрапляють до останнього світу, який можна трактувати як духовну кризу особистості. Основним змістом роману «Останній світ» стає внутрішній світ людини, її свідомість, здатна водночас поєднати декілька картин світу в єдиний потік переживань.

Бігун Б. звернув увагу на те, що сьогодні світ сприймається як художній текст, тому принципи й методи аналізу тексту можна перенести на вивчення інших явищ дійсності. «Можна констатувати те, що дві тенденції визначають функціонування культури в сучасному світі. Перша пов’язана з тим, що література перестала відігравати ту роль в суспільному існуванні, яку вона відігравала протягом останніх двох сторіч […] Друга тенденція визначається тим, що навколишній світ здебільшого сприймається й аналізується не як стабільна й впорядкована система з чіткими внутрішніми межами, а як художній текст, із властивими йому ілюзійністю, суб’єктивно-творчим способом впорядкування подій, принциповою відкритістю різноманітним оцінкам і потрактуванням, під впливом яких його смисл може істотно змінюватись і т.д.» [2, 141]. Проблеми сучасності К.Рансмайр психологічно тонко відтворює у філософському осмисленні, що виявляється в численних часових паралелях, історичних та політичних аналогіях у підтексті. Образ Діта пов’язує, на перший погляд, несумісні речі: він є ветераном останньої світової війни й одночасно мешканцем далекої окраїни Римської імперії епохи її розквіту. Крім того, він – ніби «за сумісництвом» – є помітною постаттю античної міфології [7]. Архетипне значення образу Діта полягає в тому, що він – людина, яка не належить ні світові живих, ні світові мертвих. Міфологічні образи та мотиви надають картині світу, який винаходить письменник, універсальних рис.

Єдність реального і фантастичного  в романі «Останній світ» зумовлена  чинниками, що визначили особливості  міфу, характером художнього закріплення  у ньому певної інформації. У міфі викладається якась священна історія, первинна подія, яка відбулася на початку часів і персонажами  якої були боги чи герої-цивілізатори. Ось чому в міфі закріплюється  абсолютна істина. Злиття дійсного та фантазійного підносить міф над  об’єктивною реальністю й перетворює його на носія понадісторично-часового й понадпросторового змісту.

Міфологічний матеріал, залучений  до «Останнього світу», стає тлом, на якому розгортаються окремі трагедії, доповнює їх своїми трагічними сюжетами, стає альтернативною долею людини. Слушною є думка Д.Затонського про те, що К.Рансмайр навмисне порушує істину у творі, нехтує загальновідомими фактами, змішує часи, маючи намір підкреслити втрату людством сенсу свого існування, фікцію так званого прогресу. Отже, Рансмайрові необхідно розповісти людству про долю Діта й змусити перейнятись нею, з цією метою він використовує архетипний потенціал міфу. Це можна сказати й про інші образи роману, наприклад, Ехочи Лікаона. «Саме те, що міфи неможливо осмислити, а лише відчути, їх перманентна сучасність як альтернатива до реального часу, зумовлює стан «співпереживання» на емоційному рівні, що «захоплює» реципієнта» [17, 139].

У постмодерністському творі  людина – це маргінальна особистість, позбавлена будь-яких норм моралі. Мотив  втрати людством людського звучить  і в романі К.Рансмайра, коли Овійдій розповідає про мурашиний народ чи прихід нового покоління людей із базальтовими серцями, яке має бути витривалішим за попереднє, проте позбавленим «почуттів», «красномовства кохання». «…Мурашиний народ, який прийде на зміну мешканцям Егіни, є таким самим різновидом «не людства», що й базальтові створіння, обіцяні поетом Томам» [2, 150]. Втрата людством моральних якостей приймає зримий образ, стає однією з численних метаморфоз, що відбуваються у творі. Розглянемо причини деяких з них. Майбутньому людству потрібна не тільки витривалість. Перетворення Прокни, Філомени, Терея на птахів набуває значення приреченості таких якостей людини як жорстокість і беззахистність: «…людина, яка як Терей, дійшла до межі людського, перетворюється на тварину, яка, у свою чергу, гине вже в тваринній подобі, як Лікаон, і стає здобиччю комах» [2, 149]. Метаморфози в «Останньому світі» відбуваються також із історичною особою Овідієм, який з популярного поета, звиклого до розкоші, теплого клімату, перетворився на самотнього вигнанця суворих Томів. Але Овідій «…розповів на Чорному морі свої «Метаморфози» до кінця, зробив голе круте узбережжя, де мерз і тужив за домівкою, своїм узбережжям, а тих варварів, що утискували його і зрештою вижили до занедбаної Трахіли, взяв за свої образи» [16, 163]. У Томах свою «метаморфозу» переживає й Котта: «нужденні Томи, ця пряма "інкарнація" Назонової поезії, помалу відкривають перед ним справжні людські вартості, допомагають зрозуміти суть причетності до вічного…, матеріальний світ, що цілком заповнював життя Котти в Римі, крім нудьги, не викликав нічого. Тут, на напівдикому узбережжі він відкрив для себе справжні цінності, увійшов у Назонову поезію і світ, створений ним» [21,200]. Перетворення, які відбуваються з Овідієм і Коттою, пов’язані з пошуками творчої особистості, її розумінням свого місця у Всесвіті. Попри загальний песимізм твору, ці метаморфози мають позитивний зміст, є надбанням людської цивілізації, які змогли викристалізуватись у процесі протистояння деспотії і духовному скам’янінню.