Григорій Сковорода

     ВСТУП 

     Ще  за життя Сковороду називали «українським Сократом», «українським Горацієм», «українським Езопом». Адже як згадані мудреці  у своїх країнах, так і Сковорода  в Україні значно розвинув філософію, літературу, педагогіку, тільки все  це довелося йому робити самому.

     Сковорода розвинув ідеї демократизму й гуманізму, вніс у нашу літературу нові теми й  образи. Він перший з українських  письменників по-новому поставився до народної творчості, розірвавши ланцюг заборон, який сковував митців.

      1. Життя філософа 

     Григорій  Сковорода народився 22 листопада (3 грудня) 1722 року в сотенному містечку Чорнухи Лубенського полку, що нині на Полтавщині, у небагатій козацькій родині. В рідному селі затримався до 16 років.

     Він вчився спочатку у дяка, потім в  церковнопарафіяльній школі. Шкільна  поезія – Різдвяні і Великодні  пісні – доповнювалися народними  величальними піснями, щедрівками, колядками, гаївками, купальськими і русальськими піснями. Григорій мав чудовий голос і неабиякий музичний хист. Пізніше він вільно грав на сопілці, флейті, скрипці, гуслях, лірі, бандурі. У Чорнуській школі був солістом у церковному хорі, що разом із винятковими здібностями до навчання відкривало йому дорогу до підготовчого класу Київської академії. Ще в 1631 році видатний український діяч культури Петро Могила об’єднав Київську братську школу зі школою Києво-Печерської лаври в єдиний Києво-Могилянський колегіум, який з 1694 року став називатися Київською академією. Тривалий час це був єдиний вищий навчальний заклад України та всього православного Сходу. Сюди їхали вчитися з Петербурга і Москви, Польщі, Молдавії, Румунії, Болгарії, Сербії, Греції і Близького Сходу. Вихованці Київської академії за царськими указами розсилалися по всій імперії. Вони працювали в школах і колегіумах, в російських посольствах майже всіх країн, запрошувались для роботи професорами у вищі школи Сербії, Угорщини, Чорногорії. В 1738 році перед брамою Київської академії зачудовано зупинився Григорій Сковорода. Йому випало щастя тут вчитися. Бібліотека Києво-Могилянської академії стала для нього джерелом знань. У студіях був перший, і всі найкращі похвали належали йому. Бажання знати і пізнавати нові обрії завело його у далекі краї, а грецька, німецька та головно латинська мови відкривали йому двері до університетських зал, бібліотек, визначних людей.

     Він був солістом академічного хору і  відзначався в науках, але згідно царського указу від 10 серпня 1742 року “Про набір співаків у двірську капелу” дев’ятнадцятирічний студент  стає “придворним уставщиком”, тобто  солістом придворного хору цариці Єлизавети. Як же трапилося так, що Сковорода Григорій Савич потрапив у покої жінки, якій підпорядковувалося пів-континенту? Одного разу в місті Глухів за дорученням імператриці відбувся конкурс на кращі голоси Україні. Серед трьохсот претендентів був і Сковорода. Він переміг у, так би мовити, "фінальному відбірковому турі" і підписав контракт з імператорською капелою. Відтепер Сковорода міг стати членом інтимної капели її величності. За кілька років до Сковороди інший співак цієї ж капели - кмітливий український хлопець Олекса Розум пішов далі. Коханець імператриці перетворився на другу особу російської імперії. Олекса Розум став графом Олексієм Розумовським.До речі, допомагав Сковороді при дворі той же, хто привів до імператриці Розумовського - впливовий генерал Федір Вишневський. Саме він очолював відбіркову комісію з пошуку в Україну майбутніх зірок вокалу.Правда, це було не зовсім солодке життя. Через дрібні провини юнаків били різками, проте у вільний від музики час вони вчили французьку та італійську мови. Адже композиторами при дворі Єлизавети були найславетніші італійські музиканти.

     Сковорода Григорій Савич отримував 25 карбованців на рік, та ще безкоштовну їжу і житло (неабияке житло - бо жили у палаці). До того ж, кожен з хористів мав право на безкоштовні 5 літрів горілки на рік. У ті часи за п'ять карбованців можна було придбати невелику сільську хату, а за три карбованці віддавали коня. Бараняча туша тоді коштувала 40 коп., півкіло сала - 5 коп. Тому 25 карбованців дозволяли людині існувати не гірше сучасного "середнього класу". Крім того, імператриця звільняла батьків хористів від податків та інших повинностей. За два роки Сковорода перетвориться на художнього керівника інтимної капели. Іншими словами, він став першим музикантом в оточенні імператриці! У той же час один знаний придворний тенор отримав у подарунок від її величності чин генерала, маєток із сотнею кріпаків та ще річну пенсію у тисячу рублів. Навіть великий Ломоносов заробляв тоді майже вдвічі менше. Сковороду чекало таке ж щастя. Але одного разу під час подорожі до Києва Сковорода Григорій Савич втік. 1744 року цариця Єлизавета перебувала в Києві, а з нею і двірський хор. Сковорода не захотів знову їхати до Петербурга і повернувся в Київську академію. Тим часом світ вдруге викликав Сковороду. Покровитель Григорія генерал Вишневський не забув талановитого протеже. Сковорода, який крім давньоєврейської та грецької, встиг опанувати ще й німецьку, потрібен генералові на час подорожі до Угорщини. Генерал Вишневський відтепер став командором вин. Завдання місії - відкрити для імператриці "винні моря Європи". Кінцева мета подорожі - виноградники Токаю. Сковорода одразу ж погодився.

     Майже п'ять років солодкого життя у Токаї. Сковорода взяв до рук ціпка і пішов вивчати Європу: “Старався знайомитися найперше з людьми, вченістю і знаннями добре відомими тоді”. Мандрував по Німеччині, Словаччині, Польщі, Австрії, Північній Італії. Він слухав лекції знаменитих німецьких професорів, в тому числі І.Канта, вивчав різні філософські системи і життя людей, зіставляючи його з життям в Україні. Сковорода занурюється у світське життя, шліфує мови та п'є елітне вино.Покинути таке життя заради київської бурси міг лише божевільний. Сковорода знову повертається додому. З цього моменту він остаточно ступив на шлях мандрівного філософа! Чому так сталося?

     Перша версія - Вишневський помер, і Сковорода втратив покровителя при дворі. Інша версія - він вирішив продовжити академічне навчання, оскільки, Сковорода повернувся у бурсу. За другою версією Сковороду - вже посмертно - перетворили з українського неформала в провінційного учителя-філософа. Цей міф народився у середині позаминулого століття. Вельможі тоді робили з себе народолюбців. Тоді це називалося "просвітою". Восени 1751 р. Сковорода продовжив навчання в богословському класі Київської академії, з якою розпрощався через два роки, але залишився назавжди “студентом”. В 1753 р. працював у згадуваному Переяславському колегіумі, де написав свій перший твір - "Рассуждение о поэзии й руководство к искусству оной". Коли в 1753 році він посів у Переяславському колегіумі посаду викладача піїтики, місцевий єпископ вимагав пояснити, чому Сковорода викладає свій предмет не як кожний «порядочный чиновник», а по-новому. Григорій Савич відповів, що про те можуть судити спеціалісти: «Одна справа - архієрейський посох, а інша - смичок», що значило «знай швець своє шевство, а в кравецтво не мішайся». Це був виклик, якого не могла знести епіскопська пиха,- і Сковорода “изгнан был из ущилища Переяславского не с честью”.

     Потім Сковорода працює домашнім учителем у поміщика Степана Томари, це було третє місце праці Григорія Сковороди. Сковорода потрапив сюди, як на заслання. Після п'яти років богемного життя між Віднем та Венецією філософ перетворився майже на кріпака.

     Його відрядження з Могилянської академії до пана Томари повинно було тривати рік. Поміщик Томара - місцевий диктатор. Сковороді тут тоскно. "Нудьга, – любив говорити мандрівник, – це люта мука. Вона важче гір Кавказьких. Від неї не сховатись і на Канарах".

     Тут "нудьга" бере Сковороду за горло і держить до тих пір, поки він не напише своїх найкращих віршів. Напади нудьги Сковорода завжди долав за письмовим столом.

     Тим часом син поміщика Томари не демонструє симптомів геніальності. Сковорода повідомив хлопцю, що той "мислить, як свиняча голова". Батько "свинячої голови" образився не на жарт. Філософа вперше вигнали з роботи. Тодішні авторитети Сковороду поважали, але ненавиділи. Ще з однієї посади – викладача Харківського колегіуму – Сковороду виженуть за впровадження власної методики викладання поетики. Адже він спробував навчити учнів писати римовані вірші, єретик!

     То була остання офіційна посада Сковороди. Незабаром він остаточно перетвориться на вільного художника. Учнів він оцінював так: "розумний" або "тупий". Причому тупих було вдвічі більше. Однак своїм улюбленим учням Сковорода викладав протягом усього життя, намагаючись зробити ці уроки легкими і невимушеними.

     Сковорода Григорій Савич намагається розтлумачити складні поняття дуже простими образами. За педагогічні викрутаси Сковороду двічі виганяли з роботи. Але ті, кому пощастило навчатися у Сковороди, стали надзвичайно успішними людьми. Син поміщика Томари, учень Сковороди, якого той обізвав "свинячою головою", став послом Російської імперії у турецького султана. М. Ковалинський буде працювати вчителем племінника Розумовського, того ж фаворита імператриці, яким міг стати і Сковорода. До речі Ковалинський, улюблений учень Григорія Савича, у Швейцарії познайомився і заприятелював з філософом Даниїлом Майнгардом, який був всім схожий на Сковороду: поглядами, поведінкою, навіть рисами обличчя. Повернувшись до України, Ковалинський розповів учителеві про цю зустріч. Сковорода заочно вподобав Майнгарда і відтоді почав підписувати свої листи подвійним іменем: «Григорій вар (у перекладі з давньоєврейської – син) Сава Сковорода, Даниїл Майнгард». З 1759 р. викладає у Харківському колегіумі, який кілька разів залишав (1760, 1764, 1766 рр.) через свою оригінальність та нестандартність мислення, тлумачення історії, філософії, богослов’я, що часто суперечило церковним догмам. В ті роки побував у Москві, в пошуках істини обійшов всю Слобожанщину, а в 1764 р. здійснив подорож до Києва. У 1770 році філософ три місяці жив у Києві у свого родича Іустина – начальника Китаївської пустині. Одного разу під час прогулянки Подолом Сковорода відчув сильний трупний сморід. Наступного ж дня він всупереч проханням покинув Київ. Через два тижні в Києві почався мор і місто було зачинене.

     Коли  пізніше Білгородський епіскоп  Йосип Миткевич запропонував Сковороді  прийняти духовний сан, чернецтво, той зухвало відповів: «Хіба ви хочете, щоб я збільшив число фарисеїв? Їжте жирно, пийте солодко, одягайтесь м'яко та чернецтвуйте! А для мене чернецтво - в житті несутяжному, в задоволенні малим, у помірності, у відмові від усього непотрібного, щоб придбати найпотрібніше; в зреченні від усіляких примх, аби зберегти себе самого в цілості; в загнузданні самолюбства... в пошукуванні слави божої, а не слави людської». Зверталися до Сковороди ченці Києво-Печерської лаври, знаючи його як ученого: «Доволі блукати по світу! Час причалити до гавані: нам відомі твої таланти, свята лавра прийме тебе, як мати своє чадо, ти будеш стовпом церкви і прикрасою обителі». У відповідь-виклик: «Ох, преподобнії! Я стовпотворіння собою умножати не хочу, доволі і вас, стовпів неотесаних, у храмі божому... Риза! Риза! Як небагато ти опреподобила, як багато окаянствувала!» Сковороду спокушали високими світськими посадами, все з тим же наміром - ізолювати його від людей. Харківський губернатор пропонував: «Чесний чоловіче! Чому ти не візьмеш собі якогось певного стану?» У відповідь - сковородинське: «Шановний пане! Світ подібний до театру. Щоб грати в театрі з успіхом і похвалою, беруть ролі за здібностями. У театрі актора хвалять не за знатність діючої особи, а за те, як він вдало грає її. Я довго міркував про це і після великого випробування себе побачив, що не можу представляти в театрі світу жодної особи вдало, крім низької, простої, безтурботної, самітної. Я обрав собі цю роль - і задоволений».  

     Кохання

     Розповідають, була одна ситуація. Жив собі поміщик із донькою. Спокусив її Сковорода? Може вона його? І чи були вони дійсно близькі? Не відомо. За переказами відомо, що призначили навіть день весілля. Сковороду чекало спокійне щастя , затишний будинок, необтяжливе господарство. Але знову надприродна сила витягла Сковороду зі стану комфорту і кинула у звичний стан неспокою. Правда все це чи вигадка, Сковорода лишився вірним дорозі.  

     Мандрівка

     Під кінець 70-х років XVIII ст., після різних конфліктів із властями, Григорій Сковорода вибрав зовсім новий і незнаний до того стиль життя, а саме - мандрівку. І ця мандрівка тривала до самої смерті, майже тридцять років. Була вона повна пригод, оповита переказами й легендами. У ній ніколи не розлучався філософ із Біблією, сопілкою або флейтою і своїми писаннями. Слава про нього йшла всюди, і кожний, чи то пан, чи селянин хотів його побачити й почути. Тож аудиторія його була дуже численна і різнорідна, і всі розуміли його - речника великої правди.

     Г. Сковорода мандрував Україною, проповідуючи серед народу свої філософські та соціальні погляди. У своїх філософських працях він обстоював ідею рівності між людьми, права кожного, незалежно від соціального становища, на щастя і волю, вважаючи волю найвищим досягненням людини. Шлях до ідеального суспільства він бачив у вихованні нової людини через самопізнання, доступне їй завдяки розуму і внутрішньому чуттю.

     Про стиль його життя з харківського періоду пише перший біограф Ковалинський: «Уставав дуже рано, їв раз на день, без м'яса і риби, був завжди веселий, сильний, рухливий, з усього задоволений, до всіх добрий, усім готовий послужити. Поважав і любив добрих людей без різниці їх стану, навідувався до хворих, розважав сумних, ділився останнім з тим, хто нічого не мав». («Житіє Сковороди»).

     Слава про Сковороду йшла так далеко, що про нього довідалась і цариця Катерина II, і забажала його побачити. Через свого поручника Потьомкіна вона послала Сковороді запрошення переселитись з України в Петербург. Посланець цариці застав Сковороду на краю дороги, де він відпочивав і грав на флейті, а недалеко нього паслась вівця того господаря, в якого філософ затримався.