Автор: Пользователь скрыл имя, 26 Марта 2013 в 21:24, реферат
У вузькому значенні найбільше цей напрям розвинувся у латиноамериканській літературі XX століття (А. Карпентьєр, Ж. Амаду, Г. Г. Маркес, М. Варгас, М. Астуріас та інші). Особливу роль у творчості цих авторів відіграв міф, який виступив основою твору. Митець, намагаючись осмислити різноманітні явища (реальні, свідомі, культурні та інші), прагнув до універсальності своїх образів і створення загальної моделі буття. Класичним зразком такого методу став роман Г. Г. Маркеса "Сто років самотності", де в міфічно-реальних образах було відтворено історію Колумбії та всієї Латинської Америки.
«Магічний реалізм»;
Роман Габріеля Маркеса «Сто років самотності» - яскравий приклад «магічного реалізму»;
Введення;
Сюжет;
Сім’я Буендіа;
Перше покоління;
Друге покоління;
Третє покоління;
Четверте покоління;
П’яте покоління;
Шосте покоління;
Сьоме покоління;
Центральні теми;
Самотність;
Реальність і вигадка;
Інцест;
Висновок;
Список використаної літератури.
Відносини між родичами позначаються
в книзі через міф про
Історія починається з відносин між Хосе Аркадіо Буендіа і його двоюрідною сестрою Урсулою, які росли разом в старому селищі і багато разів чули про свого дядька, котрий мав свинячий хвостик. Згодом Хосе Аркадіо (син засновника) одружився на Ребеці, прийомної дочки, яка, ймовірно, була його сестрою. Ауреліано Хосе закохався в свою тітку Амаранту, запропонував їй одруження, але отримав відмову. Також можна назвати близькими до любові відносини між Хосеаркадіо (сином Ауреліано Другого) і Амаранти, теж невдалі. Зрештою розвиваються відносини між Амарантою Урсулою і її племінником Ауреліано Вавилоном, які навіть не підозрювали про свою спорідненість, оскільки Фернанда, бабуся Ауреліано і матір Амаранти, приховала таємницю його народження.
Ця остання і єдина щира любов в історії родини, як це не парадоксально, стала виною загибелі роду Буендіа, яка була передбачена в пергаментах Мелькіадеса.
Отже, роман замкнувся на притчі. У чому її сенс? Гарсіа Маркес у 1970 році в одному з інтерв'ю так визначив суть свого роману: «... це думка, що самотність протилежна солідарності. І вона пояснює загибель Буендіа, загибель їхнього середовища, загибель Макондо. Я вважаю, що в цьому закладена політична думка: самотність, яка розглядається як заперечення солідарності, набуває політичного сенсу».
Хоч мотив самотності, краху
надій в романі постійно повторюється,
почуття безнадії твір не викликає.
Трагічне змінюється комічним. Змальовуючи
узагальнену панораму колумбійсько-
Універсального, понад часового змісту романові «Сто років самотності» надають не тільки розвиток мотивів самотності і повторюваного часу, притчовість, а й жа-нрова форма, переосмислення відомих міфів, принципи творення характерів героїв. Твір поєднує риси сімейної хроніки та роману — міфу.
Дія роману Гарсіа Маркеса відбувається протягом ста років — із середини XIX до середини XX століття. У творі змальовано достовірні події: боротьбу політич-них угруповань, громадянські війни, колонізацію. Але жодної дати у творі немає. Тому історія роду Буендіа, як і історія Макондо й усієї країни (назва якої, до речі, не згадується), розгортається поза часом, поза реальним простором, і перед читачем постає історія людства, а також історія розвитку його свідомості від жадібного пізнання світу до перенасиченості ним і відчуження від нього.
Гарсіа Маркес переосмислив мотиви різних міфології народів світу, насамперед мотиви біблійного міфу про створення світу. Міфологічними першоосновами цього міфу, як і багатьох інших легенд про походження і життя людства, є кровозмішення, вбивство, переселення на інші землі. Проте якщо в міфологічному епосі шлюб між родичами започатковує рід, який, поступово розростаючись, перетворюється у народ, то в романі «Сто років самотності» такий шлюб є причиною того, що рід Буендіа, замикаючись на собі, вироджується. Письменник використовує поширений в античних міфах мотив фатуму (адже фатальною є самотність, на яку приречений кожний з роду Буендіа), а також біблійні міфи про всесвітній потоп та його апокаліпсис. Подібно до того як людство за його гріхи спіткала кара і наступив кінець світу, так і макондівці через відсутність солідарності приречені на загибель.
Змальовуючи своїх героїв, Гарсіа Маркес широко використовує засіб гіперболізації. Усі його герої глибоко трагічні, неприборкувані у своїх пристрастях; і доброчинності, і вади у них перебільшені. Гіперболізовані персонажі роману стають втіленням певних понять: надматеринства — Урсула, надвойовничості — Ауреліано, надчуттєвості — Пілар Тернера, надханжества — Фернанда, надсексуальності — Хосе Аркадіо. Надмірність основної якості кожного з героїв підноситься до рівня символу.
Оригінальність твору
Гарсіа Маркеса пов'язана також
із навмисними запозиченнями з творів
латиноамериканських
Зливши літературні традиції
з гостросучасним світосприйняттям,
поєднавши фантастичне з