Естетична теорія Оскара Уайльда та її втілення у романі "Портрет Доріана Грея"

      Наведені  спостереження наочно доводять, що все гарне й привабливе автор пов’язує з мистецтвом, а все потворне – з життям. Відповідно до свого естетизму, він віддає перевагу мистецтву. Метаморфози, що відбуваються з портретом і з зовнішністю Доріана Грея впродовж роману – теж на користь мистецтва.

      Роман починається з протиставлення мистецтва  життю, хоча це й не одразу помітно. Генрі Оттон і Безіл Холлуорд ведуть мову про портрет Доріана  Грея. Художник не хоче демонструвати  свій витвір перед публікою, тому що вклав у полотно занадто багато душі, занадто багато себе. Викладаючи свій погляд на мистецтво, він підкреслює: «Митець повинен творити прекрасне, але не повинен нічого в нього вкладати із свого власного життя. У нашу добу люди тлумачать мистецтво, як різновид автобіографії. Ми втратили абстрактне почуття краси»[2, с.18]. Уайльд був проповідником саме такого почуття краси. Але усім романом письменник доводить, що краса, не поєднана з моральністю, перетворюється на свою протилежність, стає потворною. Звертаючись до тексту роману, важливо простежити за тими змінами, які виникали в портреті, зазначаючи при цьому, чим вони викликані.

      «Посеред  кімнати стояв  на мольберті зроблений  у повний зріст  портрет надзвичайно  вродливого юнака…»[2, с.9]. Знайомство з портретом відбувається вже на перших сторінках роману.

      Реальна людина надихнула Холлуорда на створення  шедевра, і доля найпрекраснішого творіння визначатиметься реальним життям Доріана  Грея. Фабула парадоксальна. Але це один з найблискучіший парадоксів великого естета, що допомагає наочно побачити жахливу потворність способу життя героя, бруд, у якому він тоне, прірву, у яку летить.

        Отже, зміни на портреті відбуваються поступово. Спочатку ледь помітні. Згодом окреслені все яскравіше й яскравіше, Доріан Грей, який на початку роману ще здатний переживати з приводу сварки з Сибіл, вирішив навіть одружитися з нею, щоб залагодити свою провину, поступово морально здеградував настільки, що став справжнім злочинцем, але жодних докорів сумління уже не відчував. Звернувшись до епізодів вбивства Безіла Холлуорда, самогубства Алана Кемпбела, вбивства брата Сибіл, перечитавши сторінки, що оповідають про спосіб життя Доріана, ставлення до нього у світських колах, ми доходимо до висновку, що єдиним почуттям, яке керувало його вчинками все життя, був егоїзм. Жадоба насолод, прагнення задовольнити свої бажання будь-якою ціною, нехтуючи долями і навіть життями інших людей, — такий шлях Доріана Грея. Портрет «постарівся» настільки, що реальна людина навряд чи може гак сильно й потворно змінитися за такий короткий срок. Це перебільшення є свідченням беззастережного заперечення філософії Доріана самим автором.

      Співставлення двох подібних епізодів роману: роздуми Грея над своїм подальшим життям після смерті Сибіл (розділ VIII) та його роздуми наприкінці роману про можливість почати нове життя (розділ XX) — допомагають зрозуміти просту, але незаперечну істину: моральний вибір людини завжди залежить від неї самої. Свій життєвий шлях Доріан Грей визначив сам. Його супутниками і на початку, і наприкінці життєвого шляху були егоїзм, лицемірство, жадоба насолод, байдужість до інших людей. Вражений змінами, що відбулися на портреті за роки його розбещеного життя, герой подумки начебто прагне змінитися. Але портрет не залишає йому надії, стверджуючи, що в основі цього прагнення — лише лицемірство: "Він думав про Гетті Мертон. Бо таки цей портрет, нібито дзеркало його душі, — він бреше! Марнославство? Цікавість? Лицемірство? Невже нічого іншого не було в його самозреченні? Ні, неправда, там було щось інше, щось більше. Принаймні так він гадав. Але — хто може сказати?..

 Ні! Нічого іншого там  не було. Лише через  марнославство він пощадив її. З лицемірства натягнув мошкару доброчесності. Заради цікавості спробував ускромити себе. Тепер він ясно бачить усе це» [2, с.210].

      Закоханість у самого себе визначила й тих  людей, які мали вплив на Доріана, підштовхуючи його на ганебний шлях. Авторитетом для нього став не чесний, людяний, працьовитий Безіл, а лорд Генрі – людина, теорії якої Грей утілював у життя. Він прислухався до Оттона саме тому, що філософія останнього виправдовує його власні бажання й поведінку. Знайти алібі — найлегший, але дуже небезпечний шлях. Розпусник і вбивця не втримав власної потворності. Портрет мав стати його наступною жертвою. Але цього не сталося. Герой не уникнув справедливого покарання. Образ портрета с символічним, - він уособлює потаємні пристрасті і бажання героя, його свідомість, його ставлення до людей, врешті-решт – його совість, заплямовану кров'ю. Розплата прийшла у реальному житті, до реальної людини. Але ця людина нічого спільного з портретом, що став шедевром серед полотен Безіла Холлуорда, вже не мала. Витвір мистецтва зберіг свою красу. Мимоволі згадується теза Уайльда: мистецтво вище за життя. Воно нетлінне і належить до тих вічних цінностей, які зберігають людину в людині!

     Водночас  письменник суперечить іншій тезі, що виражає його естетизм: «Усяке мистецтво аморальне». Звернімося, наприклад, до розділу VIII. Доріан дізнається про смерть Сибіл. Яка його реакція? Прочитавши діалог між Греєм і Гаррі, вже не сумніваємось в тому, що головний герой роману не здатний на щире співчуття. У цій ситуації його турбує лише власний стан і самопочуття. Так, одружитися з Сибіл він вирішив під тиском змін, що відбулися на портреті. Лист, адресований вже мертвій дівчині, став сповіддю, завдяки якій Доріан перестав відчувати свою провину. Звістка про смерть Сибіл приголомшила, але не стала приводом для страждань. Ця подія навіть привабила юнака своєю подібністю до трагедій, що розігрували па сцені, своєю романтичністю. Розмова Доріана й лорда Генрі виглядає не лише аморальною, але й цинічною. Вона логічно підводить до того остаточного вибору, який зробив Доріан: «Так, саме життя вирішило за нього — життя і його безмежна цікавість до життя. Вічна молодість, безмежні пристрасті, насолоди, витончені й потаємні, розгін несамовитих веселощів і ще несамовитіших гріхів — усього цього зазнає він. А портрет нестиме тягар його ганьби, і більше нічого» [2, c.106].

     Зробленим вибором герой остаточно відцурався тих моральних норм, які визначають нормальні стосунки між людьми. Невипадково розділ закінчується фразою, яка не потребує коментарів: «Годиною пізніше він був уже в опері, і в ложі за ним ззаду сидів лорд Генрі, спираючись йому на крісло»[2, с.106].

     Отже,, створюючи «суто декоративний роман», «апостол естетизму» виступив як мораліст, оцінюючи поведінку діючих осіб. Змальовуючи Доріана Грея, письменник вдався до крайнощів: його спосіб життя не просто аморальний – він злочинний.

      Безіл Холлуорд – естетизм  

      ОСКАР УАЙЛЬД Доріан Грей – дендізм

           лорд Генрі –  гедонізм 

Роман, чи естетичний трактат?

      Усі персонажі твору цікавляться  прекрасним або дотичні до мистецтва, їх оточують шедеври літератури, театру, живопису, музики. Це створює сприятливу ситуацію для осмислення другої центральної теми всієї творчості Оскара Уайльда - ролі Краси в житті.

      Герої роману розмірковують над тими самими проблемами, що й автор, а деякі  фабульні частини є розгорнутим  розвитком і «художньою перевіркою»  уай-льдівських естетичних ідей. Наприклад, передмова до роману містить такий вислів: «Розкрити себе і втаїти митця - цього прагне мистецтво». Такий важливий принцип підтверджує досвід Безіла Голуорда - єдиного в романі художника в буквальному розумінні цього слова. У першому розділі він спочатку висловлює думки, які ніби суперечать переконанням автора. А далі каже, що не хоче виставляти портрет Доріана, тому що в картині глядачі надто легко пізнають «я» митця. Проте згодом змінює точку зору і починає стверджувати те саме, що й Уайльд: витвір мистецтва є річчю абстрактною, яка не може відображати «я» його творця безпосередньо. Тому для Безіла немає ніякої небезпеки, якщо він покаже портрет широкому колу людей.

      У різних есе та діалогах Оскар Уайльд неодноразово спростовував тезу про те, що мистецтво наслідує життя, і стверджував, що, навпаки, життя наслідує мистецтво. Він доводив це посиланням на історію літератури, кажучи, що ті чи інші типи (як Гобсек, Растіньяк або Вотрен) спочатку з'являються в уяві письменника. Після цього читачі захоплюються ними і починають у звичайному житті повторювати їхні вчинки і в такий спосіб із суто літературних типів вони стають типами соціальними. Саме так, на його думку, відбулося з тургенєвськими нігілістами: прочитавши про Базарова, молоді люди почали грати ролі базарових у науці, у побуті, у коханні. Це відбувається тому, що «глядача, а не життя - ось що, власне, відображає мистецтво». Більше того, за Уайльдом, мистецтво - це мистецтво брехні, тобто життя і мистецтво розвиваються за законами, які не мають нічого спільного між собою.

      Невміння  героїв проводити межу між мистецтвом та реальністю призводить до трагедії. Це засвідчує епізод закоханості  Доріана в Сібіл Вейн. Доки дівчина  не знає, що таке справжнє кохання, вона спроможна чудово грати кохання на сцені, проте реальна пристрасть до Доріана стає згубною для її таланту. Юнак, у свою чергу, припускається подібної помилки. Закохавшись у Сібіл, захоплений її талантом перевтілення, а не нею самою, він так само не бачить різниці між мистецтвом і життям. Фінал цієї низки помилок - розбите серце Сібіл Вейн та її самогубство.

      І, нарешті, велику увагу Уайльд приділяє в романі такій принциповій для  нього ідеї, як утвердження найвищої цінності - Краси. Вже перший афоризм  передмови проголошує: «Митець - творець прекрасного». Лише ті, хто цінує Красу, є «обраними». Лорд Генрі Уоттон стверджує, що «Краса є прояв Генія - ба навіть вища за Генія, і остільки, що не потребує пояснення». Тому, з погляду будь-якого естета, найгіршим є злочин навіть не проти людини, а проти мистецтва.

      Ці  теоретичні положення естетичної теорії Уайльда дають змогу зрозуміти  причини двох смертей у творі. Брат Сібіл Вейн Джеймс гине через  те, що робить замах на Прекрасне - на життя Доріана Грея. Та й сам  Доріан карається і помирає тільки тоді, коли хоче знешкодити витвір мистецтва - власний портрет.

      Отже, Уайльд насмілився зробити з роману справжній «естетичний трактат». Безумовно, ці слова не варто тлумачити  буквально. Йдеться лише про те, що Уайльд-прозаїк зумів знайти гармонію між цікавою і дотепною формою твору і складним ідейним планом, перетворивши таким чином красне письменство на засіб постановки проблем розвитку мистецтва новітнього часу.

      «Портрет  Доріана Грея» краще називати романом не «літературним», а «інтелектуальним», бо майже весь він пройнятий складною морально-естетичною проблематикою, а також питаннями, що стосуються культури в найширшому розумінні цього слова: крім літератури, тут йдеться про музику (Шуберт, Вагнер), живопис, ювелірне мистецтво, історію костюма, садівництво. Оскар Уайльд нічого не повторює за іншими класиками світової літератури. Беручи їхній «матеріал», він переосмислює його оригінальним чином, «примушує працювати» на виконання власного творчого задуму. В цьому плані Оскар Уайльд-романіст набагато випередив свій час, заклавши основи художньої свідомості наступного, XX ст.

      Ще  в одному письменник був піонером: у поєднанні «інтелектуального  роману» з елементами масової  літератури (детективом, «сенсаційним романом», фантастикою). Окрім ідей та суперечок (а саме ідеологічним проблемам - ролі насолоди і Краси в житті людини і присвячується твір), на сторінках роману мовиться про самогубство і вбивство, викриття таємниць і дивовижне збереження вічної молодості. Сюжет роману динамічний, стрімкий, яскравий. Чимало епізодів вражають своєю тематичною новизною і відвертістю («пригоди» Доріана Грея в опіумних пригонах, вуличне життя Лондона). До цього слід додати й такі ознаки стилю Уайльда, про які вже йшлося: описи чудових речей, екзотика коштовностей, чудова мовна гра. Твір поглинає читача феєрверком думок, красою афоризмів, різкою грою контрастів. «Портрет Доріана Грея» - роман, який захоплює миттєво і назавжди. Ідеї автора укорінюються в свідомості й існують у ній роками. Їм просто неможливо опиратися. Так писати, тобто по той бік «важкого», інтелектуального, ідейного і легковажного, почали представники постмодернізму в літерагурі XX ст. (Х.Л.Борхес, У.Еко та ін.). 
 

Висновки

Остроумие – настолько блестящее  качество

  ума, что каждый  им восторгается;

большинство людей хотели бы им

  обладать, все его  опасаются и лишь 

немногие  умеют его ценить в других.

Філіп Дормер Стенхоп граф Честерфілд

[Ф.Д.С.  Честерфилд Письма к сыну. –  М., 1978]

Список  використаних джерел 

1. Зарубежная  література ХХ века/Под ред. Л.Г. Андреева. – М., 2000. – С.147-150.
2. Оскар Уайльд. Портрет Дориана Грея. Тюремная исповедь. – К.: Книговидавничий центр «Посредник», 1993.
3. Соколянский М.Г. Оскар Уайльд. – Киев, 1990.
4. Рокаш О. Оскар Уайльд – майстер парадоксу/навч.-метод. посіб./Ольга Рокаш. – Кам’янець-Подільський, 2007. – С. 4-20.
5. История зарубежной литературы ХХ века (1871-1917) / Под ред. проф. В.Н. Богословского и проф. З.Т. Гражданской. – М., 1989.
6. Література Англии ХХ ст. – К., 1993.
7. Тертична Л.В. Злочин проти краси (за романом О. Уайльда «Портрет Доріана Грея»)/Л.В. Тертична//Все для вчителя. – 2010. - №13-14, трав. – С. 147-148.
8. Гладишев В.В. Літературознавчий контекст – засіб виявлення своєрідності естетизму Оскара Уайльда : етюд «Оскар Уайльд» К. Чуковського//Всесвіт. – Література та культура у навчальних закладах України. – 2009. – №3. – С. 2-4.
9. Бугай Л. Вплив філософії насолоди і краси на духовний світ людини. Суд над героєм роману Оскара Уайльда «Портрет Доріана Грея»//Зарубіжна літераура. – 2007. - №10-11 (506-507). – берез. – С. 19-22.
10. Ржевська З. Естет чи мораліст? Оскар Уайльд «Портрет Доріана Грея», 10 клас//Зарубіжна література. – 2007. - №10-11 (506-507). – берез. – С.8-10.
11. Удовиченко Л.М. Афоризми письменника як засіб осмислення його творчості : підсумковий урок за романом О. Уайльда «Портрет Доріана Грея»//Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2005. – №3. – С.19-22.
12. Чайка С. та ін. Естетичні погляди О. Уайльда. Роман «Портрет Доріана Грея»//інтегрований урок//Зарубіжна література. – 2000. – Число 37. – жовтень. – С. 4-5.
13. Захарченко Н. Раб краси чи співець краси?[тема уроку : О. Уайльд. – віддзеркалення декадентської доби в особистості. Естетизм як провідний принцип світогляду й художньої творчості]//Зарубіжна література. – 2003. – Число 7(лютий). – С. 8-12.
14. Кривина Т. Что знал о красоте Оскар Уайльд//Зарубіжна література. – 2006. – Число 7(лютий). – С.15-21.
15. Оскар Уайльд//Зарубіжна література. – 2002. - №7 (263). – лютий. – С.28
16. Новик С.М. Оскар Уайльд и его роман «Портрет Дориана Грея», 10 класс//Зарубіжна література в навчальних закладах. – 2003. - №6. – С. 34-35.
17. Шахова К. Оскар Вайльд (15.10.1856-30.11.1900)//Зарубіжна література. – 2004. – Число 6-7 (358-359). – лютий. – С.29-35.
18. Пронкевич О.В. Зарубіжна література. Хрестоматія. – К., 2000.
19. Пронкевич О.В. Зарубіжна література. – К., 2000.
20. http://ru.wikipedia.org/wiki/Декаданс
21. http://www.decadence.ru/lib/hedonism.php
22. Соколянський М. Незнаний Оскар Уайльд//Всесвіт. – 1998. - №7.