Автор: Пользователь скрыл имя, 23 Февраля 2013 в 15:49, сочинение
Описуючи побут селянських дітей села Старосілля на Чернігівщині, Ніна Заглада зазначає, що коли вперше весною виганяли худобу на пасовисько, то брали червоний пояс і розстеляли його на порозі хвіртки, а на нього клали сокиру й ключ. Потім мати, або батько, свяченою вербою виганяли- худобу з кошари аж за ворота на вулицю, а там віддавали вербу пастухові, примовляючи: «Щоб ти її приніс додому!» Свячену вербу пастух носив перший день у руках. Якщо поламається верба, то пастух її в торбу клав, але не покидав, бо існувало повір'я,
що хто загубить свячену вербу, то все літо буде губити свою худобу. Ввечері, якщо верба була ціла, то ставили її на покуття, там вона стояла ще три дні, а потім її виносили в комору або
застромляли у стріху хати.
З лика лози плетуть «лозові черевики». Нарізують лози, деруть з неї лико й плетуть щось на зразок личаків. Дівчатка таке взуття обплітають білими ромашками або синіми волошками Добре сплетені «черевики» іноді й справді бувають гарними, їх носять не тільки «для краси», а й на те, щоб у ноги не кололо.
Дівчата ще плетуть собі вінки з квітів, роблять намисто з ягід шипшини, горобини чи глоду. Таке червоне намисто дівчата носять «для краси», а малим дітям роблять для забави. Старша сестра до молодшої, звичайно, каже: «Цить, Олю, я тобі гарне намисто зроблю, червоне таке. Ягід я накрала у зайця, він побачив і біг за мною: хотів видерти, а я заховала в пазуху і принесла тобі». Така нехитра казочка підвищує вартість подарунку й дає дитині багато задоволення.
Весною й літом діти розмальовують свою одіж та одіж своїх ляльок різноманітними візерунками; для цього вони вживають зілля й ягід. Ягоди нестиглої шовковиці та суниці дають їм червону фарбу, стигла шовковиця — синю; трава та листя дерев служать матеріялом для зеленої фарби. Розстеливши хустку на пеньку спиленого дерева, така малярка бере ягоду трьома пальцями і водить по полотні, вимальовуючи якісь візерунки. На хвартухах дівчата виводять дві-три смужки на тому місці, де, звичайно, дорослі вишивають. Розмальовують рукава сорочки, якщо та сорочка біла й невишита.
Хлопці не захоплюються мальованим орнаментом на своїй одежі, але рослинну фарбу вони використовують не менше, ніж дівчата; вони розмальовують свої палиці, дерев'яні ручки ножиків та інше приладдя.
З березової або вільшаної кори хлопці роблять собі маски: вирізують дірки для носа, очей, рота, внизу вирізують борідку. Прив'язують маску до голови й так бавляться.
Якщо діти пасуть худобу в лісі й застане дощ, то вони ховаються під кущами або в дуплі старих дерев. Якщо дощ без грому й блискавки, то стають під деревами, а якщо гримить, то тікають далеко від дерев, на галявини, щоб громом не вбило.
Під час затяжних дощів діти будують курені. Курінь будується так: вирізають дві сохи, забивають їх у землю. З грубої вільхової гілляки вирізають сволок і кладуть його на сохи. Крокви забивають у землю навскіс до сволока, по парі. Все це накривається дрібним гіллям, травою або листям.
Роблять ще такі курені: в густих' кущах нахиляють навколишню вільшину на одну купу; зв'язують перевеслом, а потім наламують дрібного гілля й накривають зверху.
В куренях, звичайно, ховаються від дощу, але часом курені використовуються й для захисту проти надокучливої комашні. Влітку, якщо комашні багато, то біля входу куреня діти розкладають вогнище з сухих кизяків та трухлявих старих корчів. Дим відганяє комашню, й діти спокійно бавляться собі в курені.
Коли дощ застає в полі або на лузі, то діти ховаються під копицею сіна, під перевернутий догори дном човен або теж будують курені, якщо є з чого.
Оводи, комарі, мошка і мухи — вся ця «нужа» дуже докучає дітям, а особливо перед дощем. З залізної коробки та дротиків хлопці роблять собі кадильниці; накчадають туди сухих кизяків або сухого трухлявого дечева, — ходять і кадять. Нужа боїться диму й тікає геть.
Коли сонце сховається за хмару, то діти примовляють: «Сонечко, сонечко,, відчини Боже віконечко!» Якщо сонце вийде з-за хмари, то кажуть: «Он-о, дивіться, віконечко відчинило-
ся!» Показувати пальцем на сонце гріх, а як показав, то треба тричі прикусити того пальця, щоб не всох.
Про плями на місяці кажуть, що то брат брата на вила взяв. При цьому розповідають: «...Він на Різдво брав вилами сіно в стодолі, а там брат відпочивав, ось він його і взяв на вила разом із сіном. Бог за це його поставив на місяці людям на пострах».
Кажуть, що скільки зірок на небі, стільки й людей на землі. «Десь там і моя, і твоя зірка є. Як чоловік помирає, то зірка його до Бога летить і ми тоді бачимо, що зірка наче падає».
Літом, коли дуже жарко, сонце пече, а вітру немає, то діти свищуть, щоб вітер був.
Цікаві дитячі уявлення про надприродніх істот. Так, діти вірять в існування русалок і уявляють собі їх як гарних дівчат, одягнутих в довгі білі сорочки. Імітуючи русалок, діти одягаються в біле й накриваються білою наміткою або хусткою. В часи Зелених Свят гілочку полину дівчатка чіпляють собі до намиста або хрестика так, щоб було видно — «щоб русалка побачила і втекла».
Чорта, що живе в болотах або в густому лісі, діти уявляють собі так: «Чорт голий, чорний і має маленькі ріжки, довгого хвоста, що аж по землі волочиться; ноги у чорта з копитами, як у коня. На руках — довгі пальці з гострими лазурями». Чорт може міняти свій вигляд. Найчастіше чорт з'являється перед людьми у вигляді панича. Коли чорт злякається, то ховається в кущі або стрибає в озеро. Якщо сховається в кущ, то кущ затріщить і земля аж застогне, а якщо стрибне в озеро, то по . озері підуть такі хвилі, що аж на берег вода летить.
Вішальник є такий самий як чорт, бо коли чоловік повісився, то його душу забрали чорти. Діти бояться того місця, де був вішальник. Дерево, яке б воно не було, чи то дуб, чи хвоя, люди рубають, щоб воно більше не росло, бо якщо ростиме, то на тому місці ще хтось повіситься.
Про русалок,
чортів і вішальників діти бояться
оповідати найбільше о
Не дай Боже, щоб усе те сталося, що пастухи бажають своїм коровам, коли ті не слухаються й лізуть у шкоду. Бог зробив так, що вся та лайка пристає не до худоби, а до осики, через те, за повір'ям, на цьому дереві листя тремтить.
Діти живуть під враженням подій, що відбуваються перед їхніми очима, а тому під час своїх розваг діти наслідують дорослих. Важливу ролю при цьому відіграють такі тварини, як кіт, пес, а теж птахи. Темами для розваг у дітей, звичайно, бувають лови, рибальство, хліборобське зайняття, як от оранка, сівба, жнива, сінокіс, — усе це діти наслідують під час своїх забав; вони роблять собі маленькі човники, плуги, борони, вози. Забавляючись, діти вдають, ніби вони пливуть по озері й ловлять рибу, везуть дрова до міста, орють, сіють, наслідують жнива, сінокіс. Так, дівчатка збирають руками траву й при цьому вдають, ніби вони жнуть жито, в'яжуть снопи, кладуть копи. По жнивах возять снопи: кладуть пучечок трави на дощечку чи якусь тріску, прив'язують мотузок і волочуть за собою — «возять снопи». Під час сінокосу хлопці беруть сукуваті палиці, ніби коси, і вдають, що косять траву, а за ними дівчатка з гілочками ніби загрібають. Далі хлопці загострюють вила з гілляк і складають сіно в копиці; копиці зносять у стоги, а потім на тих стогах борюкаються або лягають і відпочивають.
Матеріялами для дитячих майструвань, звичайно, служить кора сосни, дуба, соняшникове бадилля, гарбузи та інші м'які речі, що ростуть навколо. Хлопчики роблять із цього матеріялу собі возики, трактори, авта, літаки. Дівчатка роблять для себе ляльки, піч, посуд і вдають з себе господинь.
Отже, дитячі забави мають теж неабияке виховне значення, бо ж діти, бавлячись, готують себе до майбутніх важливих