Давньоруські літописи книжкові пам’ятки

      Поряд з Густинським літописом завжди називають ще Літопис Густинського монастиря, який має назву "Літописець про заснування i створення монастиря Густинського". Він охоплює 1600-1640 pp., розповідає не лише про монастирське життя, а й про важливі події всього українського народу: діяльність П.Сагайдачного, відновлення православної ієрархії, відносини між православ'ям і унією.

      На  жаль, літописів, які були б написані в Україні в XIV- першій чверті XV ст, і дійшли до нас, наука не знає. Відомі лише літописні списки, складені після 1440 р. До таких належать списки західно руських або білоруських літописів. Тих списків збереглося багато. Одні дослідники подають, що є 25 списків західноруських літописів, інші — що 14. [8,13,14]. Всі списки зводять до трьох редакцій: старшої з 1440 p., складної — з 1550 p., повної — з 1560 р. У тексті одного зі списків є слова, що дають змогу приблизно визначити час його написання. Йдеться про найбільш "український" за змістом Супральський список, або, як його ще називають, Супральський літопис. Назва літопису походить від Супральського монастиря біля Білостока (зараз у Польщі), де він був виявлений.

      Західноруський  літопис є джерелом, часто унікальним i багатим до вивчення багатьох історичних подій, що відбувалися в Україні наприкінці XIV-XV ст Так, напружено передано битву на Ворсклі 1398 р. між військами великого князя Вітовта з татарським ханом Темір-Куклуєм. Хоч Вітовт зібрав велике військо, він зазнав поразки: "И бысть бой велик месяца августа 12, во второк... и попусти бог татаром. Князь же великий побіже во мале дружине. И цар Темир-Куклуй тогда приде ко граду ко Киеву, и взя с града окуп 3000 рублев литовских, и силу свою распусти по литовской земли, и воеваша татарове да иже и до Великого Луцька, и много зла сотвориша земли Литовской, и отыде во свою землю".

      Оригінальним  серед білоруських (західноруських) літописів є Баркулабівський  літопис, що дістав свою назву від містечка Баркулабово біля Орші. Його автором вважається священик Федір Филимонович. Описано події з 1563 до 1608 р. Автор особливо багато уваги надавав опису життя простих людей. Дуже зворушливо зобразив наслідки неврожайного 1601 p., після якого "множества людей убогих з голоду на Низ з жонами и детками и з семею, што иж страшно было не толко видети, але трудно и выписати, то ест з верх волости Шкловское, з Друцка, з Дубровны, з Круглы, з Бобря, з Витебска, с под Полоцка, с под Менска, и с инших многих украин". Багато людей помирало з голоду.

      Значну  й оригінальну історичну інформацію містить Львівський літопис, автором якого вважають Михайла Ганушевського, службовця військової канцелярії Богдана Хмельницького. Літопис формально охоплює період від 1339 до 1649 p., отже, написаний у середині XVII ст. В ньому до 1629 р. подані лише окремі фрагменти iсторії, згадуються чи коротко характеризуються окремі події. Про багато ж років взагалі нічого не написано, крім зазначення року, наприклад, 1502, 1503,1504 — i так аж до 1517 p., за 1518р. написано: "Битва (у) Сокаля була". Після цього знову роки лише зазначалися без жодного тексту. З 1524 р. пішла скупа Інформація: "Татари були на Подолю i Чурилова замку доставали"; 1525 р "Турци Рогатин доставали". Знову нічого про події за 1526-1541pp.; під 1542р. записано: "Саранча о Матці Божой", 1548 p.. "Ярослав по-горіл"; 1549 р.; "Арсеній — владика умер львівський"; 1590 р,: "Татаре Галич спалили"; 1591 p.: "Дорожня була, жито було по золотих 9 колода'.

      Близьким  до Львівського за часом написання, тематикою та манерою викладу  матеріалу є Хмільницький літопис, названий так за місцем походження (м. Хмільник на Поділлі, недалеко від  Волині та історичної України). Автор коротко описав історичні події на Правобережній Україні за 1636-1650 pp., у хронологічному порядку подані відомості про повстання під проводом Павлюка, Павла Бута, К.Скидана. Найповніше описані події перших років національно-визвольної війни. Зазначені перемоги під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями, є інформація про дії Кривоноса біля Немирова, Махнівки, Животова, Бердичева, Тульчина, про облогу Збаража. Як і у Львівському літописі, названі ті біди, які несла з собою війна.

      Крім  кривавих розправ над народом  з боку військ польських гетьманів, лиха, що їх принесли татарські орди, поширювався голод після неврожайних років, пошесні хвороби. Автор літопису співчував простим людям.

      Події в Галичині і на Волині в XVl-на початку XVII ст. висвітлюються в літописі, що був відкритий всього півстоліття тому в архівних паперах Московського історичного музею російським академіком М.Тихомировим. Літопис має назву "С крайніми Вельского речи потребниї вибрані". У 1951 р. він був опублікований у журналі "Исторический архив 11, книга VIII, під назвою "Острозький літописець" (зміст засвідчує про те, що він написаний в Острозі. — СМ.). У 1970 р. "Острозький літописець" був перевиданий у Києві; 1994 р. у збірці літописів "Галицько-Волинський літопис" він вийшов у Львові. "Острозький літопис" охоплює 1500-1636 pp. Записи лаконічні, рідко який має півсторінки. Тільки під 1633 р. іде більше розповіді про боротьбу між православ'ям і католицизмом. У центрі розповіді — острозью події, коли княгиня Острозька, вдова по гетьману Хоткевичу, "пановала і напускала в Острог єзуїтів, іже през них много злого сотвори православним" (з 1621 p.), "розмаїтими способами примушувала до унії... поотбирала маєтності церковнії і ґрунти і ні при чом церкви пооставалися". У 1636 р. за велінням княжни єзуїти "рострясли" гріб її батька князя Костянтина Василя Костянтина Острозького, "добилися до склепу" i звідти забрали кості князя та понесли до костелу. "А княжна кості перемила, золками пахучими переклала. [2]

      Збереглося  два списки Межигірського літопису складеного в Межигірському монастирі. В одному його списку міститься розповідь за 1392-1620 pp., в iншому — за 1608-1700. Подібно до Львівського, Хмільницького, Острозького, Чернігівського, Добромильського, Підгорецького та інших літописів, Межигірський відносять до так званих місцевих літописів. 

3. Козацькі літописи 

      Козацькі літописи — історико-літературні твори 2-ї половини XVII — середини XVIII століття, присвячені козацьким війнам. Цінні джерела для дослідження вітчизняної історії і важливі пам'ятки літератури. Мова більшості літописів —книжна, близька до народнорозмовної.

      Особливе  значення серед літописів 2-ї половини XVII — початку XVIII століття мають історичні твори, присвячені козацьким війнам. Звідси їх умовна назва — «козацькі», «козацько-старшинські» літописи, хоч від літописів у традиційному розумінні вони значно відрізняються.

      До  наших днів дійшли три найвизначніші козацькі літописи — Самовидця (про події 1648 — 1702 років, вірогідний автор — Роман Ракушка-Романовський), Грабянки (1710, про події від виникнення козацтва до 1709) та Самійла Величка (1720, про події в Україні 1648 — 1700 років). [6, 11]

      В усіх цих літописах не лише докладно розповідається про Визвольну війну українського народу 1648-1654 років, а й подається економічна, політична і культурна характеристика країни, факти з історії Росії, Польщі, Угорщини, Швеції, Молдови, Туреччини та інших держав. [12]

      Джерелами козацьких літописів були давні  українські літописи, власні спостереження, спогади сучасників, документальні матеріали (урядові офіційні і приватні листи, акти, грамоти, універсали), твори чужоземних істориків, народні легенди, перекази тощо.

      У 30-х pp. XVIII ст. невідомий автор склав  «Короткий опис Малоросії» (рос. мовою) про події від Київської Русі до скасування гетьманства в 1734 році.

      У 1765 році Петро Симоновський скомпонував «Краткое описание о козацьком народЂ» з описом подій від найдавніших часів до 1751 року.

      Автором «Летописца или описання краткого знатнЂйших дЂйств и случаев» про події в Україні з 1506 по 1737 рік був, імовірно, Яків Лизогуб.

      У 1770 у Прилуках полковий обозний Степан Лукомський склав «Зібрання історичне» з описом подій в Україні у XIV — XVI столітті.

      Літописно-історичні  праці про Україну писали також  зарубіжні автори — Гійом Боплан, К. Гаммердерфер, Йоган Енгель, С. Зарульський, О. Рігельман та інші.

      Яскравою  й унікальною сторінкою українського літописання є козацькі літописи XVII—XVIII ст. їх поява була пов'язана із зростанням національної самосвідомості українського народу й розгортанням його визвольної боротьби проти польського панування на українських землях. Авторами літописів виступали найбільш освічені представники козацької старшини, причому прізвища деяких із них досі точно не встановлено.

      За  змістом та формою козацькі літописи наближаються уже до історичних творів, оскільки їх автори, крім власних спостережень, використовували старі літописи, хроніки, щоденники, історичні праці  сучасників, доступні офіційні документи, частина з яких не збереглася до нашого часу. Це зумовило особливу цінність козацьких літописів як історичних джерел. їх автори, поєднуючи традиції літописання княжої доби із використанням нових можливостей для збирання історичних джерел, створили унікальні твори, кожен із яких є не лише історичним, а й історіографічним джерелом. Не випадково вони розглядаються як у курсі джерелознавства, так і в історіографії історії України. Більшість із них присвячена Визвольній війні українського народу середини XVII ст. Зокрема, досить змістовними джерелами про ці події є літописи Самовидця, Григорія Граб'янки, Самійла Величка. (дод. В). Джерельна цінність кожного з них не однакова, але їх об'єднує спільна ідея утворення та зміцнення козацько-гетьманської державності України. [20]

      У "Літописі Самовидця", який висвітлює  події з 1648 по 1702 p., невідомий автор (на думку багатьох істориків —  генеральний підскарбій Р. Ракушка-Романовський) створив оригінальну хроніку  розгортання очолюваної Б. Хмельницьким визвольної війни українського народу. Це найбільш повний і достовірний козацький літопис.

      Цьому ж періоду (1648—1709 pp.) присвячений  літопис, створений галицьким полковником  Григорієм Граб'янкою. Щоправда, як джерело він дещо поступається опису  Самовидця, оскільки автор виявив схильність до компіляцій із творів сучасних йому творів.

      Найбільшим  за обсягом (чотири томи) і найбагатшим  за джерельною базою є літопис  Самійла Величка, який тривалий час  працював у генеральній Військовій канцелярії. Це сприяло тому, що в  основу літопису, який автор доводить до 1700 р. (іноді він згадує й пізніші події — до 1720 p.), був покладений величезний джерельний матеріал. Літопис написаний барвистою мовою у стилі українського бароко. Як і кожне джерело, цей твір вимагає критичного підходу. Автор нерідко вкладає в уста історичних діячів свої власні думки, а іноді складає для них цілі промови. Це джерело активно використовували не лише історики, а й літератори, наприклад Т. Шевченко. 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Висновки 

      Отже, зробимо такі висновки:

      — давньоруські літописи — найбагатше фактологічне джерело з культурології України періоду до 1290 p.;

      — давньоруське літописання є саме по собі відображенням високого рівня  культури давньої Русі. Такого масштабного  історичного твору, як "Повість  минулих літ", до XII ст. не знала жодна слов'янська країна;

      — українське літописознавство розвинуте недостатньо. Це особливо помітно на тлі російського літописознавства (А.Шахматов, М.Сухомлінов, К.Бєстужев-Рюмш, М.Присьолков, Д.Ліхачов, М.Тихомиров, А.Насонов і багато інших), що не раз робить антиукраїнські конструкції необ'єктивними, подає спадщину давньоруського літописання як надбання лише російської історії та культури.;

      — поданий огляд давньоруського літописання X—XIII ст., зрозуміло, не вичерпує цього видатного явища вітчизняної історії та культури. Воно було незмірно масштабнішим. Адже до нас дійшли лише фрагменти історичної писемності Русі, більшість творів якої загинули за страшних часів монголо-татарської навали і наступних лихоліть;