Архетип матері у циклі оповідань Jerome Salinger «Nine Stories»

     Основним  етапом у боротьбі за свідомість та протистоянні проти уроборосу є  міфологічний акт народження Героя. Хоча свідомість знаходиться вже у  стані розвитку, але вплив Великої Матері(дракона) ще не подоланий. Відбувається радикальний зсув центру ваги. З точки зору стадіального розвитку це означає, що Его-свідомість людини стало незалежним та також вся особистість відділилась від природного несвідомого. Народження героя та битву з драконом можна зрозуміти тільки тоді, коли усвідомлено значення мужності. Тільки на прикладі міфу про героя можна проілюструвати  символічну сутність мужності [10, с .90]. Треба відрізняти «мужність» від всього маскулінного. Мужність – це сила, свідоме натхнення з яким особистість рухається у напрямку відділення від несвідомого, це вся наснага та бажання індивіду віднайти себе, своє Его, свою незалежність, це бажання,  з яким людина буде жити далі [17, с. 182]. Символічність мужності важлива, тому що це чоловіча риса, а як зазначено вище, все чоловіче є свідомим, все жіноче – несвідомим, тобто тим,  від чого намагається відштовхнутись індивід для свого подальшого розвитку.

     Герой не зможе вступити в боротьбу з драконом до тих пір, поки він не буде ототожнювати себе з тим, що називається «чоловічим небом».Це ототожнення набувається тоді, коли він відчуває себе сином Бога, що втілює в собі всю силі неба. Це тотожно тому, що всі герої народжені від бога. Лише божественна допомога дає наснагу до боротьби з драконом Великої Матері [10, с. 44]. Після цієї боротьби герой відчуває себе вільним, визвольником, новатором, спасителем, особистістю, що несе в собі мудрість та культуру.

     Боротьба  з драконом – головний етап в розвитку свідомості індивіда, герою треба вибороти своє лібідо. Під лібідо мається на увазі життєва енергія, творча сила, бажання життя, пристрасть [17, с. 32]. Герою потрібно подолати інерцію свого лібідо, що стримується драконом-матір’ю, тобто несвідомим. В нагороду за перемогу над Великою Матір’ю герой отримує полонянку, що може бути як реальною живою жінкою так і душею, що знаходиться в середині несвідомого героя. Реальна жінка може існувати в контексті цієї боротьби як кінцевий пункт в боротьбі зі своїми страхами, особливо зі страхом фемінінного. Трансформація, яку зазнає чоловік в ході боротьби з драконом, включає зміну його відношення до жінки,що символічно виражена у вивільненні полонянки з володіння дракона. Іншими словами, жіночий образ вивільняється із обіймів Жахливої Матері. Цей процес має назву кристалізація Аніми з архетипу Матері.

     Герой вбиває тільки страхітливий бік жінки та робить це для того, щоб звільняти радісну її сторону. Велика Мати до цього була єдиною повноправною  формою сприйняття жінки. Тепер вона повалена та вбита.

     Вбивство дракона приймає для особистості такі форми: найголовніше, це вивільнення з несвідомого Его, тепер Уроборос не приманює до себе, індивід розвивається, набуваючи знання з об’єктивної дійсності; другим етапом є набуття Аніми – жіночого елементу в психіці чоловіка (Анімус –чоловічий елемент в психіці жінки); по третє, реальна форма взаємовідношень: реальна мати, сестра, дружина, донька – розвиток прихильності у сфері культури.

     Умови битви, його цілі, а також вікові періоди в житті людини можуть варіювати. Боротьба може відбуватися в дитинстві, в період  повноліття, при зміні свідомості у другій половині життя, фактично завжди, коли необхідне переродження та переоцінка свідомості. Тому що « полонянка – це «новий» елемент, звільнення якої  робить можливим подальший розвиток» [10, с. 51]. Вивільнення полонянки символізує віднаходження свідомості та готовність до стосунків, як духовних так і фізичних. Полонянка, що вивільнилась із архетипу Матері, певною мірою пов’язана з Анімою героя – вона є розщепленням самосвідомості на глибинну та свідому. Свідомість, звичайно, починає формуватись у фаза народження Героя, якому передує період виникнення Аніми та Тіні.

     Паралельно  з народженням Героя відбувається відділення у несвідомому Аніми та Тіні. Схожість цих двох елементів полягає в тому, що вони є відносно автономними частинами індивіду, що складаються з особистісних та колективних психічних установках. Архетип Тіні та Аніма проявляються у снах, фантазіях, творчості. Аніма є позитивним, утворюючим домінантом, що позначає прийняття себе, свого психічного несвідомого Я,  в той час як Тінь виникає із несумісності  несвідомого із свідомим  уявленням про самого себе. Юнг пише: «Постать Тіні персоніфікує собою все, що суб’єкт не признає в собі та що, все-таки – прямо чи побічно – знову і знову спливає в його свідомості, наприклад неповноцінні риси характеру або інші неприйнятні тенденції» [28, с. 51]. По відношенню до свідомості Тінь веде себе компенсаторно, тому її дія та вплив в силу цього не може бути ні позитивною ні негативною. В якості персонажу сну Тінь з’являється у вигляді істоти однієї статі із сновидцем. Як частина особистого несвідомого Тінь має відношення до Я, але іноді, виявляється як архетип «Сатани», архетип Тіні належить до колективного несвідомого. Усвідомлення Тіні представляє собою початковий період аналітичної роботи. Ігнорування та витіснення Тіні, як і ідентифікація з нею, можуть приводити до дисоціацій (непогодження) особистості з самим собою. Але так як Тінь дуже близька до світу інстинктів, довге утримання її у фокусі уваги неможливе.  Юнг пише: «Тінь…– це та прихована в тумані неповноцінна, винна особистість, яка разом зі всіма своїми проявами, простягається аж до світу предків-тварин та охоплює всю історичну глибину несвідомого» [28, с. 49]. До цього часу існувала думка, що саме Тінь є джерелом всього темного в людині, то зараз при більш глибокому аналізі можна помітити, що окрім деструктивних якостей, архетип Тіні володіє невичерпною кількістю позитивних рис: нормальні природні інстинкти, доцільні реакції, сприйняття, творчі імпульси, тощо.

     Аніма також відповідає за становлення  творчих імпульсів, але цей архетип  далекий від сфери інстинктів. Аніма – це персоніфікація жіночого в несвідомому чоловіка та чоловічого в несвідомому жінки. Ця психічна двостатевість заснована на психологічному акті вивільнення свого свідомого з несвідомого, з усвідомленням своєї первинної гермафродитної суті. Образ Аніми, по своїй суті є спадковим матеріалом, який бере свій початок в давніх епохах та укорінюється в живій системі архетипом всього досвіду накопиченого по жіночий лінії предків [28, c. 96]. Те ж саме відбувається з жінкою: їй також притаманний уявний образ чоловіка. Природна функція Аніми (Анімуса) полягає у встановленні взаємозв’язків між індивідуальною свідомістю та колективним несвідомим.

     У випадку як із Тінню, так із Анімою недостатньо мати про них певне знання, щоб змогти контролювати їх. Неможливо пережити їх зміст через сприйняття та відчуття. Це настільки несвідома, автономна, глибинна категорія, що саме вона регулює свідомість, а з ним і все життя індивіда.

     Отже архетип – настільки універсальна категорія, що стосується як кожного індивіда так і суспільство взагалі. Не існує жодної людини, яка не піддалась би впливу архетипу. Архетип – це шлях за яким йде людство, це модель за якою формується свідомість, психіка, духовне життя людини. Цей шлях настільки несвідомий та  універсальний, що не існує різниці у проходженні всіх фаз у формуванні архетипу, між людиною, що жила тисячу років тому та сучасною людиною.

     Архетип Матері є найдавнішим із всіх сформованих архетипів. Він відіграє важливу роль у формуванні Его, свідомості, Самості – всіх важливих психічних елементів, притаманних гармонійнорозвиненій свідомості. Формування архетипу Матері, як і будь якого архетипу, також відбувається за певними стадіями: перший етап – знаходження в Уроборосі, тобто в первинному стані спокою та абсолютної несвідомості; ця фаза долається сама по собі, через те, що в несвідомому закладена необхідність розвиватися далі та набувати свідомість. Другою фазою є стадія сина-коханця; характеризується відокремленням від Уроборосу, усвідомленням себе не як частину цілого несвідомого (Великої Матері), а як елементу, що має самостійно формуватись та набувати певних свідомих рис. Наступна, вже більш свідома стадія – стадія поділу архетипних Батьків. На цьому етапі дитина усвідомлює дуалістичність світу, сприймає своє тіло. Вже на цій стадії можна говорити про початок  набуття свідомості, Самості, Его. Але індивіду потрібно пройти останній етап – Боротьба з Великою Матір’ю. Від результату «цієї боротьби» залежить те чи сильним буде Его та Самість індивіду.

     Всі вищезгадані етапи – це, так би мовити, гармонійні, ідеальні фази проходження шляху від несвідомого до свідомого. Але інколи ці етапи порушуються – особистість не розвивається належним чином: не правильно формується Его, свідомість не звільняється, індивід не може формувати стосунків з іншими, не може увійти у сучасну культуру світу, а, як наслідок, виникає самотність, депресія, невроз та, в найгіршому випадку, потяг до самогубства. 
 
 

  Розділ  ІІ

  Реалізація  архетипу Матері в творчості Джерома Селінджера «Nine Stories».

     Джерома Селінджера – один з самих відомих в світі та один з самих впливових письменників. Впливових – тому що, хоча Селінджер не публікував ані строчки за останні 45 років, роман та оповідання, що були написані в середині ХХ століття, регулярно перевидавались та ставали частиною колективної міфології наступних поколений, та и сама постать Селінджера-самітника стала символічною. Він чи то мудрець, чи то божевільний, що відмовився від метушні заради безсмертя. Одне з головних свідчень про те, що Селінджер залишається володарем думок – суперечка, що виникла недавно через публікацію нових перекладів його творів на російську та українську мову. Есе та статті про Селінджера можна знайти в будь-якому підручнику, в Інтернеті, в журнальних та газетних статтях. А. Аствацатуров, А. Борисенко, И. Галинсая та багато інших вчених-лінгвістів публікують видання, присвячені цьому американському письменнику. Роман «Над прірвою у житі», декілька повістей та близько тридцяти оповідань – ось майже вся спадщина письменника,  що доступна читачеві. Але унікальність таланту Селінджера не піддається препаруванню та аналізу. Здається, він, як ніхто раніше зміг зрозуміти душі дітей та з надзвичайною проникливістю та глибоким психологізмом пояснити, які проблеми актуальні для юнацтва його часу.

     Цикл «Nine Stories», як вважають більшість критиків, ввібрав в себе найцікавіші та найважливіші для Селінджера оповідання. Автор, що залишився всередині дитиною, і сам писав про дітей.  Кожне оповідання – перехід маленької людини із світу чесності та непідробності у світ дорослих – світ жорстокості, зацикленості та рамок, що накладаються на стиль поведінки.

       Всі герої циклу оповідань «Nine Stories» мешкають у Нью-Йорку в післявоєнні часи. Це є часи, так званого, «розбитиго покоління» – покоління, що не знаходить  місця у сучасному суспільстві споживачів та снобів. Їх самотність у цьому світі є результатом внутрішньої не сформованості та несвідомим розладом із самим собою, і через це він проявляється як протест проти дійсності. На різних стадіях формування Его їх чекали певні руйнуючи їх психіку явища, чи то внутрішні чи то зовнішні. Під впливом цих явищ, свідомість знов і знов намагалась  подолати труднощі та стримуючи обставини, що траплялись на певних фазах формування Его. Саме архетип Матері є рушійною силою, що формує Его, тому саме надособистісний образ Матері є першоджерелом конфлікту між  суспільством та героями «Nine Stories», та саме архетип Матері робить героїв морально зруйнованими, самотніми, апатичним чи нервовими. Всі персонажі циклу творів Селінджера мають подібні внутрішні психічні проблеми.

     Сеймур  Гласс – герой оповідання “A Perfect Day for Bananafish” («Добре ловиться рибка-бананка») солдат, що повернувся з війни та намагається адаптуватись до оточуючого світу. Він людина тонкої внутрішньої організації, якому притаманне внутрішнє споглядання та самоаналіз. Війна, на яку він потрапив ще підлітком, тобто в період найактивнішого розвитку свідомості, руйнує його ще несформоване Его та Самість. На полі бою, де виникає сильний стрес, через страх та відчуття близькості смерті, вивільняється у несвідоме цієї чуттєвої людини образ Великої Матері – архетипу, що в період катастрофи та кризи, стає духовним та божественним притулком. Через це Сеймур регресує у несвідоме та там і залишається. Повернувшись до  Нью-Йорку, де все суспільство ніби не помітило війни, цей рятівний притулок у несвідомому, став непотрібним. Архетип Доброї Матері перетворився на Жахливу Матір, що тягне у несвідоме та гальмує розвиток свідомості. Несвідоме не знаходить ніякого вивільнення у спокійному суспільному житті, де немає такого абсолютного стресу  та відчуття близькості смерті. Через це Сеймур Гласс впадає в глибоку депресію. Оточуючі не розуміють його; всі вбачають в ньому божевільного, не дозволяють керувати автівкою та взагалі  приймати серйозні рішення. Щоб сховатись від неприйняття та внутрішньої самотності, Гласс намагається якимось чином адаптуватись. Він одружується на гарненькій, але, як це часто буває, поверхневій, недалекій та буржуазній особі.  Стосунки цих абсолютно різних людей не складаються, але проблеми виникають не через розбіжність характерів, а через несвідомі внутрішні комплекси чоловіка. Сеймур Глас соромиться свого тіла, він не реалізує себе як чоловік у сексуальній сфері. Це стає очевидним завдяки невеликій деталі в оповіданні: його дружина, знаходячись у номері готелю, читає журнальну статтю, що має заголовок «Секс – чи то радість, чи то – пекло!» [35, c. 2]. Завдяки цій статті зрозуміло, що жінка незадоволена своїм сексуальним життям.

     Статеві сексуальні взаємовідношення також належать до сфери впливу Великої Матері. На певному етапі, а точніше в архетипний період розділення Прабатьків Світу, якщо на свідомість будь-що впливає деструктивно, індивід не може реалізувати себе як статевий партнер.  «Психоаналіз виявляє тут образ Жахливої Матері, фігури, що викликає жах, яка за допомогою погроз та залякування, забороняє сексуальність. Результатом цього є мастурбація, реальна чи символічна імпотенція, самокастрація, самогубство, тощо» [10, с. 69]. В деяких випадках несвідоме намагається створити заміну, тобто створити певні умови, за яких можливі лише платонічні стосунки.