Архетип матері у циклі оповідань Jerome Salinger «Nine Stories»

Чорноморський державний університет 
ім. Петра Могили 
комплексу “Києво-Могилянська академія”

______________________________________________________________________________

Факультет іноземної філології

Кафедра англійської філології 
 
 

АРХЕТИП МАТЕРІ У ЦИКЛІ ОПОВІДАНЬ JEROME SALINGER «NINE STORIES» 

 
Кваліфікаційна робота

на  здобуття академічного звання

бакалавра  філології

ОЛЕФІРЕНКО  Світлани Валеріївни 
 
 

                                                                                                Науковий керівник –

доцент,

кандидат  філологічних наук

Лебединцева Н.М. 
 
 
 
 
 

Миколаїв  – 2010

ЗМІСТ 

Вступ…………………………………………………………………………3

Розділ І. Реалізація архетипу Матері в процесі становлення свідомості особистості………………………………………….......................................6

Розділ ІІ. Реалізація архетипу Матері в творчості Джерома Селінджера

«Nine Stories».………………………………….…………………………...22

Висновки……………………………………………………………………38

Список використаних джерел……………………………………………..41 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ 

     Архетип на даному етапі літературознавчого розвику є добре вивченим поняттям. Описом та структуруванням архетипів займались такі видатні вчені-психоаналітики як Карл Юнг, Еріх Нойманн. Дане дослідження спрямоване  не просто на вивчення архетипу як елементу несвідомого, що сприяє гармонійнийному розвитоку психіки, а направлено на аналіз реалізації архетипу в несвідомому індивіда та впливу архетипу на свідомість особи. Архетип – це первинний праобраз, що є частиною колективного несвідомого, тобто відображанням загального, типового досвіду, якому людство підвладно усюди: досвід народження, материнства, батьківства в цілому, Тіні, Аніми, Анімуса (чоловічого та жіночого підсвідомого). Цей історичний досвід, сформований безкінечністю повторень,  впливає не тільки на загальну  людську психіку, а також на психіку  кожного окремо індивіда, будуючи в ньому самоідентифікацію, ставлення до світу та до себе, формуючи в індивіді такі категорії як Самість та Его. Наше дослідження базується на впливі архетипу Матері на свідомість індивіда. Образ Матері є загальним, первинним, універсальним, в якому реалізовані окремі архетипи: Тіні, Аніми, Героя. Для того щоб проілюструвати яким чином архетип Матері впливає на психіку, змінює індивіда, допомагає чи навпаки гальмує вивільнення свідомості з несвідомого, ми обрали цикл оповідань Джерома Селінджера «Nine Stories». Героями цього оповідання є діти, підлітки та юнаки, адже саме в цей період відбувається активне становлення особистості через гармонійне чи деструктивне засвоєння архетипу Матері. Нами було помічено, що всі персонажі «Nine Stories» – люди з порушеними психологічними проявами, яким притаманний стан неврозу, психозу, депресії. Подібні психологічні стани належать до сфери несвідомого, де панує архетип Великої Матері. Отже, метою даної роботи є вивчення впливу архетипу Великої Матері на свідомість особистості в циклі оповідань Джерома Селінджера «Nine Stories».

Ми маємо  розв’язати такі завдання:

• окреслити сутність архетипу Матері в психоаналітичному дискурсі;
• проаналізувати, яким чином архетип Матері реалізується у свідомості дітей та підлітків, які зображені у циклі оповідань Джерома Селінджера «Nine Stories»;
• виявити причини психічних розладів та нервових напружень героїв у циклі оповідань Джерома Селінджера «Nine Stories», використовуючи метод архетипної критики.

     Хоча  категорія архетипу в ракурсі психоаналізу вивчена добре, але в літературознавчому дискурсі проблема реалізації, впливу та функціонування архетипу розроблена недостатньо. Кожний окремий випадок впливу архетипу Матері на свідомість є унікальним. Твір Джерома Селінджера «Nine Stories» ніколи не розглядався в ракурсі психоаналізу, використовуючи архетипний підхід. До того ж «Nine Stories» досліджується вченими-літературзнавцями як цикл окремих оповідань. Ми аналізуємо твір в контексті літературного психоаналізу, як неподільну єдність, яка дає можливість відчути світові настрої та дух часу. Таким чином такі положення дають нам можливість виявити актуальність даної роботи

     Об’єктом  дослідження є психологічна поведінка персонажів у циклі оповідань Джерома Селінджера «Nine Stories».

     Предметом дослідження є прояви архетипу Матері у циклі оповідань Джерома Селінджера «Nine Stories».

     Наукова новизна полягає в тому, що в даній роботі вперше був  зроблений архетипний аналіз  циклу оповідань Джерома Селінджера «Nine Stories»

     Специфіка досліджуваного об’єкта, а також  сформульовані мета і завдання роботи зумовили використання таких методів дослідження: метод архетипної критики на якому базується дослідження, описовий метод, завдяки якому ми досліджуємо етапи, реалізацію та вплив архетипу Матері на свідомість, метод компонентнго аналізу при виділенні основних ознак архетипу.

     Методологічна основа: Э.Нойманн «Происхождение и развитие сознания», В.Райх «Аналіз особистості», Э. Фромм «Анатомия человеческой деструктивности», Э. Эдингер «Эго и архетип: индивидуация и религиозная функция психического», К. Юнг «Архетип и Символ», К. Юнг «Отношение между Я и бессознательным»,     К. Юнг «Психология архетипа ребенка», К. Юнг «Психология бессознательного».

           Структура роботи: робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку літератури. У вступі зазначено об’єкт і предмет дослідження, мету і завдання роботи, методи, використані при проведенні дослідження, наукова новизна, обґрунтовується актуальність дослідження. Загальний обсяг роботи 40 сторінок. Список використаної літератури налічує 35 позицій.

     Практична цінність: дана робота може бути використана на уроках зарубіжної літератури ХХ століття у школах, або під час лекційних та практичних занять з  зарубіжної літератури, у вищих навчальних закладах на філологічних факультетах . 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

  Розділ  І. Реалізація архетипу Матері в процесі  становлення свідомості особистості

     У світі існує нескінченна кількість речей за межами людського розуміння, на позначення яких ми використовуємо символічну термінологію. Одним із таких термінів є архетип. Архетип – одне з основних понять аналітичної психології, яке пізніше розповсюдилось у філософію, літературу, яке ввів шведський психолог К. Юнг. Архетип – це первинний праобраз, що являється частиною колективного несвідомого, яке ніколи не зможе стати частиною свідомого. Юнг пише, що архетип – це «основний образ, що наслідується» чи це «форма в душі» [21, с. 65]. Ці основні або первинні образи являють собою відображення загального, типового досвіду, якому людство підвладне усюди: досвід народження, материнства, батьківства в цілому, Тіні, мудрого старця, Его, Аніми, Анімуса (чоловічого та жіночого підсвідомого). Цей історичний досвід, сформований безкінечністю повторень,  впливає не тільки на загальну  людську психіку, а також на психіку  кожного окремо індивіда, будуючи в ньому самоідентифікацію, ставлення до світу, а разом з тим формуючи реакції на зовнішні та внутрішні збудники, викликаючи емоції, сплески енергії, тощо. Тому саме архетип є рушійною силою формування людської психології.  Архетип, як культурна та людська одиниця історії, впливає на психіку двома шляхами: природно, первинно, тобто позитивно, так і деструктивно, виливаючись у певні фобії, страхи, напруження, депресії, тощо. Але у подібних випадках, коли людина має певні ментальні розлади, не можна говорити, що причиною виникнення проблеми став неправильний вплив архетипу на свідомість. Архетип – це всього лише «схема людського духу» [20, с. 678], всього лише «шлях, який має пройти кожен індивід» [10, c. 7], а ні яким чином не причина виникнення психічного розладу. Психічні фактори, що здатні викликати ментальні порушення, можуть бути особистісними та трансперсональними. До перших належить ті, що характерні для одного індивіда, не важливо являються вони свідомими чи підсвідомими. Трансперсональні фактори, напроти, є колективними та мають сприйматись, не як зовнішні суспільні умови, а як внутрішні структурні елементи [10, с. 4]. Наше дослідження ми почнемо із вивчення трансперсональних психічних факторів, щоб, виходячи із загального, дійти до конкретних висновків та прикладів. Сферою нашого дослідження, із всіх запропонованих архетипів в роботах К. Юнга, Е. Нойманна, С. Баховена буде власне архетип Матері. Саме цей архетип є первинним та вміщує в собі всі інші архетипи: Тіні, Аніми, тощо.  Детально розглянувши архетип Матері, ми зможемо виявити  її вплив на формування окремих важливих стадій підсвідомого дитини: Самості, Его, Аніми, Анімусу. Фігура матері настільки важлива тому, що саме вона є провідником людини по світу, вона закладає основні категорії самоідентифікації у підсвідомому, вона формує людину як мислячу, сприймаючу колективну одиницю.

     Архетип Матері являє собою один із головних архетипів, відомих людству. Він пов’язує в своїй глибинній суті підсвідому  інформацію про життя, смерть, долю, самоідентифікацію. Людина завжди намагалась зрозуміти першопричину виникнення життя, розуміючи, що нічого  не може бути створено з пустоти. За аналогією з життям, в людській психіці виник образ  праматері, що існувала до виникнення людської свідомості та буде існувати до кінця світу. Пояснивши такий важливий факт, як виникнення життя на Землі, архетип Матері сформував у психіці пласт несвідомого, який заспокоювало тим, що  давало пояснення світу  та, в той же час, лякало своєю глобальністю та містичністю. Таке бачення архетипу Матері відображено у  фольклорі та міфології кожного народу, де створювались образи  богині-матері – цариці всіх духовних речей, смерті та безсмертя: Деметра та Гея в грецькій міфології, Мокошь – в слов’янській, Дана – в кельтській, Ісіда у єгипетській, Сейба в міфології Центральної Америці та Пачамама в Південній Америці [16, с. 178]. Їх шанували, але, в той же час,  їх і боялись. Архетип Матері часто співвідноситься з образом землі, з плодючістю, з новим життям, яке постійно відтворюється. Таке відтворення включає в себе не тільки народження, але й смерть. Земля не тільки вирощує, вона ще забирає до себе.  Звідси інколи в міфах та легендах богиня-мати грає роль ще й богині підземного царства та долі, наприклад грецькі Мойра, Граи та скандинавські Норни.

     Велика  Матір – загальна назва образу, що сформований   на основі  колективного досвіду. Поняття належить до сфери релігієзнавства та психології і виникло на основі архетипу Матері. Як і будь який архетип, він існує в нескінченній кількості варіацій у міфах різних народів:  власне мати, бабуся, мачуха, свекруха, теща – це так звані, основні, первинні прояви. Далі  в ролі  архетипу матері можуть бути будь-які жінки, які навчають людину: гувернантка, няня, вчителька тощо. До третьої категорії належать  жінки, які  називаються матерями в переносному значенні: Богоматір, Софія. До  архетипу матері належать всі  символи захисту та спасіння: рай, церква, земля, університет, місто, країна, держава; символи плодючості та достатку: зоране поле, сад. Також цей архетип може бути зв’язаний зі скелею, печерою, весною, джерелом, тобто зі  всім природним та стабільним [10, с. 13].

     Всі ці символи мають позитивну  конотацію, але ж архетип матері  амбівалентний і має не тільки добрий (позитивний) зміст, а й також негативний, пов'язаний з глобальним злом, страхом. Юнг стверджував, що глибинне загальнолюдське сприймання «материнського» – це  магічний авторитет всього жіночого [25, с. 158]; «мудрість та духовна висота по той бік свідомості; дещо благосне, те, що дає притулок; сприяючий та допомагаючий інстинкт чи імпульс; дещо  таємне та приховане, темно-непроглядне, безодня, світ мертвих, те, що  заковує, спокушає та отруює, те, що  збуджує  страх [26, с. 169]». Цей бік концепту Матері асоціюється  зі смертю, підземним царством, безоднею, могилою,  із чимось скритим, потаємним, темним. Пещера, земля, саркофаг, труна – все це символи ритуального воз’єднання із Матір’ю-Землею, яке починається ще у Кам’яному віці із захоронень в зародковій позі в могильних пагорбах [10, с. 14].

     Такий неоднозначний та амбівалентний  образ Матері «лежить» у нашому підсвідомому. Він сформований мільйонами років схожого  материнського піклування та ситуацій, в яких воно проявляється. Мільйони мільйонів колишніх зустрічей з цими типовими ситуаціями відбили ці основні образи в колективну душу людського роду. Звичайно, ті ж самі архетипічні зображення, що міститься в колективному несвідомому, існують і в індивідуальній душі кожної людини. Тому, коли людина «зустрічається» із своєю власною матір’ю, то індивід, через гру підсвідомого, ставиться до неї не тільки як до своєї власної матері [28, c. 203]. В підсвідомому індивіда існує архетип, який сформований довгими роками материнської любові. Таким чином людство спілкується не тільки з реальною матір’ю, а взаємодіє з Великою Матір’ю і тому цей архетипний образ  може накладати такий відбиток на життя та поведінку, який взагалі не зв’язаний з тим, що робить справжня мати. Таким чином ми маємо двох матерів: реальну матір та архетипну [10, с. 90]. Ось чому людина завжди інстинктивно додавала до власних батьків божественну пару – хрещеного батька та матір.

     Реальна матір не представляє цікавості  в нашому дослідженні, її поведінка може бути якою завгодно, але вона свідома. Нас же буде цікавити несвідоме, глибинне, від якого немає вороття і не можна втекти. Вплив архетипної матері має певні стадії впливу на свідомість людини, за якими рухається як одна людина так і все людство загалом. У своєму власному житті індивід має подолати той же шлях, який до нього пройшло все людство, яке залишило сліди цієї подорожі в певній архетипній послідовності. Така послідовність реалізована у міфах. Міфи – це карта, за якою рухається свідомість, що розвивається; міфи – це сховище більш ранніх, типових і тому архетипичних подій, міфи – це набір моделей за якими відбувається становлення кожного індивіду. Міфи, нібито, різні у всьому світі, насправді представляють собою картину несвідомого всього людства. Міфи виникли через бажання давніх людей пояснити виникнення життя на Землі та появу свідомості (міф про створення) [9, c. 328]. Символічне розповідання про початок, яке донесено до нас міфологією минулих віків, є спробою людства, по-дитячому безпосередньо, за допомогою донаучної свідомості, впоратись із проблемами та загадками, які є незбагненними навіть для нашої сучасної  добре розвиненої свідомості. Це не свідчить про те, що давні люди були філософами: міфологія являється продуктом колективного несвідомого, а примітивна психологія давніх народів є ближче до несвідомого, тому що незаангажована добре розвиненим свідомим і не відволікається на нього [19, с. 54]. Таким чином міф, з його універсальною простотою, несе в собі глибинні підсвідомі механізми людства на самому ранньому періоді його розвитку. Тому в нашій роботі ми будемо спиратись на міф, як на первинне джерело.