Первая медицинская помощь

 

Якщо табельних перев'язувальних матеріалів недостатньо чи немає  зовсім, використовують підручні засоби. Особливо зручні економні пов'язки за Маштафаровим. Для них користуються шматками тканини (з простирадла, сорочки тощо) різної величини, надрізавши їх кінці для шворок. Спочатку на рану накладають стерильний бинт або серветку (якщо необхідно, то і вату), а потім шматком тканини зі шворками закріплюють пов'язку.

 

 

Мал. 6. Пов'язка за Маштафаровим.

Мал. 7. Пов'язка на голову "чепець".

Накладання  пов'язок на голову і груди

 

При травмах голови можуть накладатися  різного виду бинтові пов'язки і  пов'язки з використанням косинок, стерильних серветок і липучого пластиру. Вибір пов'язки залежить від розміщення і характеру рани.

 

Якщо поранено волосисту частину  голови, то накладають пов'язку "чепець", закріплюючи її смужкою бинта (зав'язкою) за нижню щелепу. Від бинта відрізають шматок завдовжки до 1 м, кладуть  його середню частину на тім'я  поверх стерильної серветки, що закриває рану, кінці опускають вертикально донизу попереду вух і утримують в натягненому стані. Навколо голови роблять коловий закріплюючий хід, дійшовши до зав'язки, обертають бинт навколо неї і ведуть косо на потилицю. Чергуючи ходи бинта через потилицю і через лоб і щоразу направляючи його більш вертикально, закривають усю волосисту частину голови. Після цього двома-трьома коловими ходами закріплюють пов'язку. Кінці зав'язки бантом зав'язують під підборіддям.

 

При пораненні шиї, гортані або  потилиці накладають хрестоподібну пов'язку. Коловими ходами бинт спочатку закріплюють навколо голови, потім вище лівого вуха і позаду нього опускають бинт косо вниз на шию.

 

Мал. 8. Хрестоподібна пов'язка на потилицю.

 

 

Мал. 9. Спіральна пов'язка на груди.

 

 

Мал. 10. Хрестоподібна пов'язка на груди.

 

Далі бинт ведуть по правій бічній поверхні шиї, закривають ним її передню  поверхню і повертаються на потилицю, проходять вище вух, повторюючи зроблені ходи. Пов'язка закріплюється ходами бинта навколо голови.

 

На груди накладають спіральну або хрестоподібну пов'язку. Для спіральної пов'язки відрізають шматок бинта завдовжки до 1,5 м, кладуть його на здорове передпліччя і залишають його кінці вільно звисати на грудях. Потім, починаючи знизу зі спини, спіральними ходами бинтують грудну клітку. Кінці відрізаного бинта зв'язують.

 

 

 

Мал. 11. Правощочна пов'язка.

 

Хрестоподібну пов'язку на груди накладають знизу двома-трьома коловими фіксуючими ходами бинта (1-2), далі - зі спини справа на ліве передпліччя (3), потім коловим фіксуючим ходом (4) знизу через праве передпліччя (5), знову навколо грудної клітки і т. д. Кінець бинта останнього колового ходу закріплюють шпилькою.

 

На ніс, лоб і підборіддя накладають пращоподібну пов'язку. Під пов'язку на поранену поверхню обов'язково підкладають  стерильну серветку чи бинт.

 

Накладання пов'язок на живіт і  верхні кінцівки

 

Серед травм живота найнебезпечнішими  для життя потерпілого є проникаючі рани. Вони можуть призвести до випадіння внутрішніх органів, петель кишок і сальника, до виникнення сильних кровотеч.

 

Якщо випали внутрішні органи, їх не можна вправляти у черевну  порожнину. Рану закривають стерильною серветкою чи стерильним бинтом навколо внутрішніх органів, що випали. На серветку кладуть м'яке ватно-марлеве кільце і накладають не дуже тугу пов'язку. Потерпілому з проникаючою раною живота ні в якому разі не можна давати пити, дозволяється лише змочити губи водою. На верхню частину живота накладається стерильна пов'язка (послідовними коловими ходами знизу вгору).

 

На нижній частині живота звичайно пов'язка сповзає, тому на живіт і  пахову частину тіла накладають колосоподібну  пов'язку. її починають з колових  ходів навколо живота (1-3), потім хід бинта по зовнішній поверхні стегна (4) переводять у хід навколо стегна (5), знову проводять по зовнішній поверхні стегна (6) і далі знову роблять колові ходи навколо живота (7).

 

На значні опіки живота накладають косиночні пов'язки.

 

 

Мал. 12. Колосоподібна пов'язка на нижню частину живота.

 

 

Мал. 13. Пов'язки:

 

а – спіральна на палець:

 

б – хрестподібна на кисть;

 

в – спіральна на ліктьовий сугло.

 

На верхні кінцівки накладають спіральні, колосоподібні, хрестоподібні  пов'язки.

 

Спіральну пов'язку на палець починають ходом навколо зап'ястка (1), далі бинт ведуть із тильного боку кисті до нігтьової фаланги (2), роблять спіральні ходи бинта від кінця до початку пальця (3-6) і зворотним ходом по тильній поверхні кисті (7) закріплюють бинт на зап'ястку (8-9).

 

Хрестоподібну пов'язку накладають на пошкоджену долонну або тильну поверхню кисті; починають із фіксованого  ходу на зап'ястку (1), & далі з тильного боку на долоню.

 

На плече і передпліччя накладають спіральні пов'язки, бинтуючи знизу  вгору і періодично перекручуючи бинт. Пов'язку на ліктьовий суглоб починають двома-трьома ходами бинта через ліктьову ямку (1-3) і далі ведуть спіральними. ходами бинта, поперемінно чергуючи їх то на передпліччя (4, 5, 8, 9, 12), то на плече (6, 7, 10, 11, 13) з перехрещуванням у ліктьовій ямці (14).

 

Колосоподібну пов'язку на плечовий суглоб (мал.) накладають, починаючи від  здорового боку з пахвової ямки по грудях (1) і зовнішній поверхні пошкодженого плеча ззаду через пахвову  ямку на плече (2), далі по спині через здорову пахвову ямку на груди (3) і, повторюючи ходи бинта (4), поки вони не закриють весь суглоб, закріплюють кінець бинта на грудях шпилькою.

 

 

Мал. 14. Пов'язка на плечовий суглоб.

 

Накладання  пов'язок на нижні кінцівки

 

Пов'язку на п'яту накладають так: першим ходом бинта через ту її частину, що найбільше виступає (І), далі по черзі вище (2) і нижче (3) першого ходу бинта, а далі-для фіксації роблять косі (4) і вісімкоподібні (5) ходи бинта.

 

На гомілковостопний суглоб накладають вісімкоподібну пов'язку. Перший фіксуючий хід бинта роблять вище щиколотки (1), далі - вниз на підошву (2) і навколо стопи (3), потім бинт ведуть по тильній поверхні стопи (4) вище щиколотки, повертаються (5) на стопу і на щиколотку (6) й закріплюють кінець бинта коловими ходами (7 і 8) вище щиколотки.

 

На гомілку і стегно спіральні  пов'язки накладають так само, як на передпліччя і плече.

 

 

Мал. 15. Пов'язка на п'яту.

 

 

Мал. 16. Вісімкоподібна пов'язка на гомілковостопний суглоб.

 

Пов'язку на колінний суглоб починають з колового ходу через надколінну чашечку, а потім ходи бинта йдуть поперемінне нижче і вище, перехрещуючись у підколінній ямці.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Перша медична  допомога при переломах

 

Переломи виникають внаслідок  різких рухів, ударів, падіння з  висоти, інших причин. Бувають закритими і відкритими. При закритих переломах не порушується цілісність шкірного покриву, при відкритих - у місцях перелому залишається рана. Найнебезпечніші відкриті переломи.

 

Розрізняють переломи із зміщенням  і без зміщення кісткових уламків.

 

Під час аварій, катастроф, землетрусів, ядерного ураження у потерпілого  можуть бути численні переломи кісток. Найтяжчими є переломи, що супроводжуються  опіками і радіаційним ураженням.

 

Переломи, що виникають внаслідок  дії кулі або осколка снаряда, називаються вогнепальними. Вони характеризуються розтрощенням кісток на великі й дрібні осколки, розміжченням м'яких тканин тіла в місцях перелому і відриванням частин кінцівки.

 

 

Мал. 17. Переломи кісток:

 

а – відкритий (гомілки);

 

б – закритий (передпліччя).

 

 

Мал. 18. Користування шприц-тюбиком.

 

Основні ознаки переломів - біль, припухлість, синці, незвична рухомість у місцях перелому, порушення функцій кінцівки.

 

У тяжких випадках переломи супроводжуються  шоком. Особливо часто розвивається шок при відкритих переломах з артеріальною кровотечею.

 

Травматичний шок - це загрозливе для  життя ускладнення важких уражень, що характеризується розладом діяльності центральної нервової системи, порушенням кровообігу, обміну речовин, інших важливих функцій організму. Причиною шоку можуть бути тяжкі травми, особливо повторні.

 

Щоб зменшити больове відчуття і  запобігти виникненню травматичного  шоку, потерпілому необхідно ввести болезаспокійливі ліки, які є в  аптечці індивідуальній.

 

Шприц-тюбик складається з поліетиленового корпуса, ін'єкційної голки і захисного ковпачка; призначений для одноразового внутрім'язового або підшкірного введення протибольових ліків.

 

Щоб зробити укол, правою рукою  беруть шприц-тюбик за корпус, лівою - за ребристий обідок, і корпус прокручують до кінця. Знімають ковпачок з голки. Не торкаючись голки руками, роблять укол у м'які частини тіла. Міцно тримаючи пальцями корпус шприц-тюбика, вводять ліки і, не відриваючи руки, виймають голку. Використаний шприц-тюбик приколюють до одягу потерпілого на груди, щоб на наступних етапах евакуації було відомо, що йому введено болезаспокійливі ліки.

 

Основне правило надання першої медичної допомоги при переломах - здійснення в першу чергу тих заходів, від яких залежить збереження життя  потерпілого, а саме:

зупинка артеріальної кровотечі,

попередження травматичного шоку,

накладання стерильної пов'язки на рану,

проведення іммобілізації табельними чи підручними засобами.

 

Іммобілізація - це забезпечення нерухомості кісток у місці перелому; вона зменшує біль, що дає змогу уникнути травматичного шоку. Проводячи іммобілізацію, необхідно щадити потерпілого. Нерухомість у місці перелому досягається накладанням спеціальних шин або підручних засобів і фіксацією двох найближчих суглобів (вище і нижче місця перелому). Така іммобілізація називається транспортною (мал.).

 

Підручними засобами іммобілізації  можуть служити смужки фанери, палиці, тонкі дошки, різноманітні побутові предмети, за допомогою яких можна  забезпечити нерухомість у місці  перелому.

 

При переломах ключиці на зону надпліч накладають два ватно-марлевих кільця і зв'язують їх на спині. Руку підвішують на косинці.

 

При переломі кісток передпліччя руку потрібно обережно зігнути в ліктьовому суглобі під прямим кутом, повернути  долонею до грудей і в такому положенні зафіксувати шиною або підручними засобами. Шину накладають від основи пальців до верхньої третини плеча. При цьому досягається нерухомість у променевозап'ястковому і ліктьовому суглобах. Руку підвішують на косинці.

 

Переломи стегнової кістки, особливо відкриті, - дуже важка травма, що часто супроводжується кровотечею і шоком. Підручні засоби (наприклад, дошки) при іммобілізації стегна накладають на його бічні поверхні (одну - на внутрішню, другу - на зовнішню) і фіксують до кінцівки і тулуба широким бинтом, поясним ременем, рушником. На кісткові виступи гомілковостопного і колінного суглобів, а також у пахову впадину і в пах підкладають вату.

 

 

Мал. 19. Способи іммобілізації при  переломах

 

 

 

 

Найскоріша  допомога: термічні й хімічні опіки

Термічні опіки

 Відкритий вогонь здатний  травмувати шкіру буквально за  секунду. Це ж можна сказати  про перегріту водяну пару  й розпечений метал. Втім, «необразлива»  водичка температурою близько  50 °C здатна травмувати шкіру, але вже протягом декількох мінут. Наслідку впливу високих температур всілякі: від порушення функцій шкіри (подих, дотик, захист від інфекцій, кровообіг) до повного омертвляння (некрозу) не тільки всіх шарів шкіри, але й м’язової тканини.

 Лікарі виділяють опіки чотирьох  ступенів. Перша характеризується стійким почервонінням шкіри; можливий набряк.

 Другий ступінь опіку додає  до цього утворення міхурів,  наповнених серозної (сироваткової) рідиною. Розкривати міхури не  можна в жодному разі: це пряма  дорога до зараження й шрамів. Не варто користуватися кремами або мазями без консультації з лікарем. Обидві ці ступені опіку ставляться до поверхневих, після загоєння не залишають фляків, але… навіть опік першого ступеня великої площі може викликати загибель потерпілого через порушення дихальної функції шкіри й загальної інтоксикації організму.

 При опіку третього ступеня  з’являються великі міхури, заповнені  рідиною бурштинового кольору,  потім на їхньому місці виникають  струпы, жовті або білі, а на  травмованій ділянці шкіри залишаються  фляки.

 Четвертий ступінь - це вигоряння шкіри й навіть більше глубокорасположенных тканин. Виникає щільний чорний або коричневий струп, кровоносні посудини затромбированы.

 Перша долікарська допомога  при опіках полягає в негайному  усуненні джерела високої температури. Палаючий одяг гасять водою, снігом, піском. На потерпілого накидають щільну тканину, що зупиняє приплив кисню, що підтримує горіння. Одяг зрізують, а не знімають! Уражені ділянки шкіри прохолоджують струменем холодної води й обробляють горілкою або спиртовим розчином. На опікові рани накладають стерильні сухі серветки, при великих опіках хворого загортають у чисте простирадло. Потерпілого від опіків варто гарненько утеплити, тому що можливо озноб, зниження температури тіла. Необхідно рясне тепле питво: чай або розчин 1 чайної ложки повареної солі й половини чайної ложки питної соди в 1 літрі води. По можливості потерпілому корисно дати знеболююче.

 При невеликих опіках першого  й другого ступеня корисно  помочитися на ушкоджену ділянку.

 Великі опіки, а також опіки третього й четвертого ступенів вимагають термінової госпіталізації із що щадить (!) транспортуванням у стаціонар.