Первая медицинская помощь

Завдання першої медичної допомоги полягає в тому, щоб найпростішими  засобами врятувати життя потерпілому, полегшити його страждання, запобігти  розвитку можливих ускладнень, зменшити тяжкість перебігу травми чи захворювання

 

Перша медична допомога може бути надана на місці ураження самим потерпілим {самодопомога) чи його товаришем (взаємодопомога). Це - тимчасова зупинка кровотечі, накладання стерильної пов'язки на рану або опікову поверхню, штучне дихання, непрямий масаж серця, уведення заспокійливих ліків, гасіння одягу, що загорівся, транспортна іммобілізація, надівання протигаза, виведення (винесення) потерпілого із зараженого місця, часткова санітарна обробка.

 

Надання першої медичної допомоги якомога  швидше має вирішальне значення для  врятування життя і подальшого перебігу ураження. Першочергову допомогу надають дітям і тим потерпілим, які можуть загинути, якщо не допомогти їм вчасно.

 

Для першої медичної допомоги використовують табельні і підручні засоби. До табельних  засобів належать: перев'язувальні  матеріали, кровоспинні джгути, спеціальні шини для іммобілізації, а також деякі медикаменти: розчин йоду спиртовий 5-процентний, спиртовий розчин зелені брильянтової, нашатирний спирт, аптечка індивідуальна (АІ-2). Як підручні засоби можуть використовуватися: при накладанні пов'язок - чисте простирадло, сорочка, тканина (краще некольорова); для зупинки кровотечі (замість джгута) - ремінь, пасок, скручена у джгут тканина; при переломах (замість шин) - смужки твердого картону або фанери, дошки, палиці тощо.

 

Поняття про рани. Класифікація ран та їх ускладнень

 

Раною називається пошкодження  шкіри, слизової оболонки чи глибокої тканини, що супроводжується болем  та кровотечею і має вигляд зяючого  отвору.

Рани бувають:

-вогнепальні,

-різані,

-рубані,

-колоті,

-вдарені,

-рвані,

-вкушені,

-розміжчені.

 

Вогнепальні рани виникають внаслідок кульового або осколкового поранення. Вони бувають: наскрізні, якщо є вхідний і вихідний ранові отвори в шкірі; сліпі, якщо куля або осколок застряє у тканині тіла; дотичні, якщо куля або осколок, пролітаючи по дотичній, пошкоджує шкіру і м'які тканини тіла, але не застряє в них.

 

Різані й колоті рани мають невелику зону пошкоджень, рівні краї, стінки ран зберігають життєздатність, дуже кровоточать, менше піддаються інфікуванню. Колоті проникаючі рани при невеликій зоні пошкодження шкіри чи слизової оболонки можуть мати значну глибину і бути дуже небезпечними через пошкодження внутрішніх органів і занесення до них інфекції.

 

Рубані рани бувають різної глибини, з удареними місцями і розміжченими м'якими тканинами тіла.

 

Вдарені, рвані та розміжчені рани мають складну форму, нерівні, насичені кров'ю краї, змертвілі тканини, де створюються сприятливі умови для розвитку інфекції. Рвані рани є наслідком грубої механічної дії, що призводить до розриву шкіри; можливі відокремлення клаптиків шкіри, пошкодження сухожилля, м'язів і судин, значне забруднення. Вкушені рани завжди інфіковані слиною.

 

Усі рани, крім операційних, вважаються первісно інфікованими. Мікроби потрапляють  до рани разом із предметом, яким заподіяно рану, а також із землею, шматками одягу, повітрям і при дотиках до рани руками. Потрапляючи до рани, мікроби можуть викликати її нагноєння. Найнебезпечніші ті мікроби, що розвиваються в рані за умови відсутності повітря і спричинюють газову гангрену. Небезпечним ускладненням ран є зараження їх збудником стовбняка. Профілактика зараження рани - це якомога швидше накладання на неї асептичної пов'язки для запобігання доступу мікробів.

 

Рани можуть бути поверхневими або  проникаючими в порожнину черепа, грудну клітку, черевну порожнину. Проникаючі рани - найнебезпечніші.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Види кровотеч. Перша медична допомога при кровотечах

 

Найнебезпечнішим ускладненням ран  є кровотечі, які безпосередньо, загрожують життю. Кровотечами називають витік крові з ушкоджених кровоносних судин.

 

Залежно від характеру ушкодження судин розрізняють артеріальні, венозні, капілярні та паренхіматозні кровотечі. Надзвичайно небезпечна артеріальна кровотеча, внаслідок  якої за короткий проміжок часу з організму може витекти значна кількість крові.

 

Ознаки артеріальної кровотечі:

яскраво-червоний колір крові,

витікання крові пульсуючим струменем.

 

При венозній кровотечі колір крові  темніший, витікання крові безперервне, явного струменя не спостерігається.

 

Капілярна кровотеча виникає внаслідок  пошкодження дрібних судин шкіри, підшкірної клітковини і м"язів. У цьому випадку кровоточить  уся поранена поверхня.

 

Паренхіматозна кровотеча виникає  при пошкодженні внутрішніх органів (печінки, селезінки, нирок, легень) і завжди небезпечна для життя.

 

Кровотечі бувають зовнішні і внутрішні. При зовнішній кровотечі кров витікає через рану в шкірі  та у видимих слизових оболонках  або з порожнин. При внутрішній кровотечі кров виливається в  тканини й органи тіла; це називається крововиливом. Швидка втрата одного-двох літрів крові, особливо при тяжких комбінованих ураженнях, може призвести До смерті.

 

Залежно від виду кровотечі та засобів, що є під рукою, при наданні  першої медичної допомоги здійснюють тимчасову або повну зупинку кровотечі.

 

Тимчасово кровотечу можна спинити  одним із таких способів: накласти тугу пов'язку; затиснути пальцем  судину, що кровоточить; накласти кровоспинний джгут і максимально зігнути  кінцівку.

 

Накладання тугої пов'язки - найпростіший спосіб зупинки незначної кровотечі. Для такої пов'язки використовують індивідуальний пакет. Проте тугу пов'язку не слід накладати занадто туго. Якщо після накладання пов'язки нога чи рука посиніє, то це означає, що пов'язка здавила вени, відтік крові до серця утруднений і вона застоюється. У такому випадку кровотеча може тільки посилитися. Збліднення кінцівки нижче місця накладання тугої пов'язки означає повне припинення кровообігу.

 

 

Мал. 1. Точки затискання артерій  для зупинки кровотечі.

 

Затиснути артерію пальцями з метою зупинки кровотечі можна за будь-яких обставин. Затискання проводиться не в рані, а вище - ближче до серця, перед накладанням джгута або пов'язки.

 

Щоб уміло й швидко спинити кровотечу  цим способом, потрібно добре знати  місця затискання артерій. Знаходять артерію за пульсом. Намацавши артерію, притискують її до найближчих кісток вище місця поранення до припинення пульсу і зупинки кровотечі.

 

Коли поранено обличчя, слід притиснути такі судини: на лобі - вискову артерію  спереду від вуха; якщо рана на підборідді або щоці - зовнішню щелепну артерію; при пораненні шиї або голови - сонну артерію збоку від гортані до хребта.

 

При кровотечах у районі плеча і  плечового пояса потрібно притиснути підключичну артерію - до першого  ребра в надключичній ямці або пахвову артерію - до плечової кістки в підпаховій ямці.

 

При кровотечах із ран передпліччя  притискують плечову артерію  з внутрішнього боку плеча до плечової кістки.

 

При кровотечах із ран стегна, гомілки  і стопи притискують стегнову артерію.

 

Джгут для зупинки  крові застосовують при сильній кровотечі з поранених кінцівок. Його накладають вище рани і якомога ближче до неї. Не можна накладати джгут у середній третині плеча через небезпеку придушення нерва і розвитку згодом паралічу руки. Місце, де накладається джгут, спочатку захищають одягом, рушником, ватно-марлевою пов'язкою або іншими матеріалами. Потім дуже розтягують гумовий джгут, роблять ним навколо кінцівки одне-два кільця і кінці фіксують гачком. Якщо джгут накладено правильно, то кровотеча припиняється, пульс затихає і кінцівка блідне.

 

 

Мал. 2. Накладання кровоспинного джгута.

 

 

Мал. 3. Накладання закрутки.

 

Якщо джгута немає, то для зупинки  кровотечі треба вміти використовувати  закрутку, яку можна зробити з  будь-якої достатньо міцної тканини, тасьми, стрічки, мотузки. Як і при накладанні джгута, місце, де накладається закрутка, захищають м'якою прокладкою (ватою, одягом). Закрутку намотують на кінцівку, кінці зав'язують вузлом, у кільце, що утворилося, вставляють палицю і закручують доти, поки не припиниться кровотеча. Після цього палицю фіксують бинтом або іншим способом.

 

Наклавши на кінцівку джгут або  закрутку, рану закривають первинною  пов'язкою і на ній позначають час накладання джгута або закрутки. Можна записати час на клаптику паперу і прикріпити його до пов'язки останніми обертами бинта або засунути під джгут.

 

Влітку джгут накладають на кінцівку не більш ніж на годину, взимку - на півгодини. Наприкінці цього часу потрібно, притиснувши пальцями відповідну артерію, ослабити джгут. Коли кінцівка порожевіє і потеплішає, джгут знову затягують. Усього джгут накладається не більш ніж на 2 години. У холодну пору року кінцівку із джгутом слід утеплити.

 

Щоб тимчасово спинити кровотечу  при пораненнях кінцівок, треба максимально  зігнути кінцівку і зафіксувати її в цьому положенні. Наприклад, якщо поранено гомілку, в підколінну ямку кладуть валик, зроблений з вати і марлі, ногу згинають у колінному суглобі і в такому положенні затягують її ременем (бинтом, рушником, косинкою). Так само при пораненні передпліччя руку згинають і фіксують у ліктьовому суглобі. На верхню частину стегна накласти джгут неможливо. Тому ватно-марлевий валик кладуть у пахову ділянку, стегно максимально притискують до живота і закріплюють у такому положенні.

 

 

Мал. 4. Фіксація кінцівки.

 

Якщо рана в районі пахви або  верхньої частини плеча біля плечового  суглоба, то потрібно якнайдалі завести  руку назад, притиснути до спини і  зафіксувати.

 

У разі появи перших ознак внутрішньої  кровотечі: раптової блідості на обличчі, збліднення і похолодання кистей і стоп, почастішання пульсу, запаморочення голови, шуму у вухах, холодного поту - потерпілого слід негайно відправити до лікувальної установи. Якщо є така можливість, у тому місці тіла, де підозрюється внутрішня кровотеча, потрібно прикласти гумовий пузир з льодом чи холодною водою.

 

Будь-яка, навіть невеличка рана становить  загрозу для життя потерпілого, оскільки вона може бути джерелом зараження  різними мікробами або причиною сильної кровотечі. Основний засіб  профілактики цих ускладнень при наданні першої медичної допомоги - якнайшвидше накладання на рану стерильної пов'язки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Правила накладання пов'язок

Пов'язка - це перев'язувальний матеріал, яким закривають рану. Процес накладання пов'язки на рану називають перев'язкою.

 

Накладаючи пов'язку, треба намагатися не завдати зайвого болю. Бинт тримають у правій руці і розкручують його, не відриваючи від пов'язки, яку підтримують  лівою рукою. Бинтують зліва направо, кожним наступним обертом (туром) перекриваючи попередній наполовину.

 

 

Мал. 5. Пакет перев'язувальний індивідуальний:

  а – розкриття зовнішнього чохла по надрізу;

  б – виймання внутрішньої упаковки;

  в – перев'язувальний матеріал у розгорнутому вигляді:

1. кінець бинта;

2. подушечка нерухома;

3. кольорові вятки;

4. подушечка рухома;

5. бинт;

6. скочування бинта.

 

Пов'язку накладають не дуже туго (за винятком тих випадків, коли потрібна спеціальна туга), щоб не порушити кровообігу, проте й не слабко, щоб не сповзала з рани.

 

Пакет перев'язувальний індивідуальний складається з двох ватно-марлевих подушечок розміром 32 х 17,5 см, бинта розміром 10 см х 7 м. Одна подушечка пришита на кінці бинта, а друга вільно пересувається по ньому. Подушечки і бинт стерильні, упаковані в пергаментний папір. Зовнішній чохол пакета виготовляється з прогумованої тканини. Така подвійна упаковка перев'язувального матеріалу забезпечує надійне збереження його стерильності. У пакет вкладається шпилька. На чохлі написано правила користування пакетом.

 

Накладаючи пов'язку, пакет беруть у ліву руку, правою рукою по лінії надрізу відкривають зовнішній чохол і виймають внутрішню упаковку. Вийнявши шпильку, знімають папір і розгортають перев'язувальний матеріал, не торкаючись руками внутрішньої поверхні подушечок, тобто тієї поверхні, що прикладатиметься до рани. Той, хто надає допомогу, може братися руками лише за прошиту кольоровими нитками поверхню подушечок. Подушечку прибинтовують, кінець бинта закріплюють шпилькою.

 

При наскрізних ранах рухому подушечку  пересувають по бинту на потрібну відстань, щоб закрити вхідний і вихідний отвори рани. Зовнішній чохол пакета, внутрішня поверхня якого стерильна, використовується для накладання герметичних пов'язок.

 

Бинт - це смужка марлі в скатаному вигляді. Скатана частина бинта називається головкою, вільний кінець - початком. Стерильні бинти герметично упаковані у пергаментний папір.

 

Серветки стерильні - це складені в декілька шарів чотирикутні шматки марлі, герметично упаковані в пергаментний папір (по 20 штук в упаковці). Розмір великих серветок - 70 х 68 см, маленьких - 68 х 35 см.

 

Пов'язки на голову, груди, плечові, ліктьові, колінні, гомілковостопні суглоби, на кисті й стопи, на промежину  накладають косинкою. Якщо косинки  не стерильні, то на поранену поверхню спочатку накладають стерильні бинти чи серветки і фіксують їх косинкою.