Класифікація джерел небезпеки, небезпечних та шкідливих факторів

погіршення стану здоров’я (головний біль, погіршення зору, слуху, погіршення

психологічного стану  тощо).

Вражаючі  чинники – ті, які можуть призводити до загибелі людини. Слід

зазначити, що поділ  чинників на шкідливі, небезпечні та вражаючі є досить

умовним, оскільки один і той же чинник може стати причиною загибелі

людини, причиною захворювання, або навіть не завдати шкоди при  здатності

організму до протидії.

За характером і  природою дії всі небезпечні і  шкідливі чинники

поділяються на 4 групи: фізичні, хімічні, біологічні та психофізіологічні.

Фізичними чинниками є: висока чи низька температура; підвищена чи

знижена вологість; підвищена  швидкість руху повітря; підвищений чи

знижений атмосферний  тиск; конструкції, які руйнуються; підвищені рівні

електромагнітного, іонізуючого й акустичного випромінювань; підвищений

рівень електричної  напруги; перебування на висоті; невагомість  та інші.

Хімічні чинники – це хімічні елементи, речовини і сполуки, які

перебувають у твердому, рідкому та газоподібному стані  і поділяються залежно

від шляхів проникнення  і характером дії на організм людини. Є три шляхи

проникнення хімічних речовин у людський організм: 1) через  органи дихання;

2) через шлунково-кишковий  тракт; 3) через шкірний покрив  і слизову

оболонку. За характером дії виділяють токсичні, подразнювальні, задушливі,

канцерогенні, мутагенні  речовини і речовини, які впливають  на репродуктивну

функцію.

Біологічні  чинники поділяються на макроорганізми (рослини і тварини) і

мікроорганізми (бактерії, віруси, грибки тощо).

Психофізичними чинниками є: фізичне перевантаження (статичне і

динамічне) і нервово-психічні перевантаження (емоційні перевантаження,

перевантаження аналізаторів, монотонність роботи, стреси).

Небезпеки, реалізовуючись через дію небажаних чинників, можуть

завдавати значної шкоди як здоров’ю людини, так і її матеріальним цінностям.

Шкода, заподіяна проявом  небезпеки, як правило, визначається кількісно.

Наприклад, кількість  загиблих чи поранених, кількість людей, що захворіли,

площа території, яку  охопила пожежа, вартість споруд, які були зруйновані  

тощо. Однак найбільш універсальним кількісним способом визначення шкоди є

оцінювання її у  грошовому еквіваленті (вартість заподіяної шкоди).

Ще  однією важливою характеристикою  небезпеки є частота, з якою

вона  реалізовується, або ймовірність небезпеки.

Класичним визначенням  ймовірності (Р) того, що небезпека (А)

відбудеться, є формула:

РА = n / N,

де n – кількість подій з небажаними наслідками;

N – максимально можлива кількість подій за обмежений період.

Ще більш універсальною характеристикою небезпеки, яка узагальнює в

собі як можливу  шкоду від небезпеки, так і  ймовірність того, що небезпека

відбудеться, є ризик.

Різниця між термінами  «небезпека» та «ризик»  полягає в тому, що

небезпека вказує лише на потенційну можливість спричинення шкоди, а

ризик показує вірогідність та тяжкість прояву небезпеки.

Згідно ДСТУ 2293-99 «ризик – це ймовірність заподіяння шкоди з

урахуванням її тяжкості».

Чисельно ризик (R) визначається як добуток ймовірності  виникнення

небезпеки на очікуваний розмір збитку, що може завдати реалізована небезпека:

R = РА · D,

де РА – ймовірність виникнення небезпеки;

D – очікуваний розмір збитку, що може завдати реалізована небезпека.

Найчастіше ризик  вимірюється тією ж величиною, що й вражаючий чинник

небажаної події. Наприклад, для персоналу АЕС та населення, що проживає на

навколишній території, вражаючим чинником є радіаційний  вплив

(опромінення), а одиницею  його вимірювання – зиверт.

У випадку, якщо шкода  визначається у грошовому еквіваленті, ризик

визначається у відповідній валюті.

Питання ризику та його оцінки відіграють головну роль у  процесі

прийняття рішень у  виробництві, військовій справі, управлінні народним

господарством. Оцінка ризику зумовлює необхідність дій, спрямованих  на його

мінімізацію. Існують такі методи оцінки ризику:

інженерний, який ґрунтується на статистиці, розрахунках частоти,

ймовірнісному аналізі;

модельний – ґрунтується на побудові моделей впливу небезпек на окрему

людину, соціальні  і професійні групи;

експертний  – ймовірність різних подій визначається досвідченими

фахівцями-експертами;

соціологічний – ґрунтується на опитуванні населення, працівників.  

Оцінювання ризику часто відбувається у вигляді  побудови матриці

ризику, у якій відображається очікувана частота небезпеки та серйозність

небезпеки (очікуваний розмір збитку). На основі такої матриці  визначають

індекс ризику небезпеки, тобто чи цей ризик є прийнятним, чи надмірним.

Загалом, за ступенем припустимості ризик буває знехтуваний,

прийнятний, гранично допустимий, надмірний.

Знехтуваний ризик  має настільки малий рівень, що він перебуває в межах

допустимих відхилень  природного (фонового) рівня.

Прийнятним (допустимим) вважається такий рівень ризику, який

суспільство може прийняти (дозволити), враховуючи техніко-економічні та

соціальні можливості на даному етапі свого розвитку. Прийнятний ризик є

певним  компромісом між  рівнем безпеки і  можливостями її досягнення.

Гранично допустимий ризик – це максимальний ризик, який не повинен

перевищуватись, не зважаючи на очікуваний результат.

Надмірний ризик характеризується виключно високим рівнем, який у

переважній більшості  випадків призводить до негативних наслідків.