Класифікація джерел небезпеки, небезпечних та шкідливих факторів

сукупність людської активності узагальнюється поняттям «діяльність».

Діяльність  – специфічно людська форма активності, тобто саме діяльність

відрізняє людину від  інших живих істот. Форми діяльності можуть бути

різними – це практичні  дії, інтелектуальні та духовні процеси, які протікають в

побуті, громадській, культурній, виробничій, науковій, освітній та інших

сферах життя.

Як елемент природи  і ланка в глобальній екологічній  системі людина

відчуває на собі вплив законів природного світу. Водночас, завдяки своїй

діяльності, яка поєднує  її біологічну, соціальну та духовно-культурну  сутності,

людина сама впливає  на природу, змінюючи та пристосовуючи  її для

задоволення своїх  матеріальних і духовних потреб.

Життєдіяльність – процес існування та самореалізації індивіда в єдності

його життєвих потреб і можливостей. Тобто, під життєдіяльністю  розуміють

властивість людини не просто діяти в життєвому середовищі, яке її оточує, а

збалансовано існувати (коли існує відповідність між потребами і можливо-

стями) і самореалізуватись.

Основним поняттям у безпеці життєдіяльності є поняття безпеки.

Розрізняють національну безпеку, безпеку суспільства і безпеку людини, які

тісно пов’язані між  собою. Дійсно, не можна гарантувати безпеку окремій особі,

не забезпечивши безпеки  для всього суспільства, і, навпаки, – не можна

гарантувати безпеку  людству, не забезпечивши безпеки для  окремої особи. 

Під національною безпекою розуміють захищеність національних

інтересів, інтересів держави.

Безпека суспільства (соціетальна безпека) зводиться до усунення

невійськових загроз (наприклад, вбивств людей за політичними  мотивами їх

власним урядом чи іншими сегментами суспільства тощо).

Безпека людини – стан захищеності, стан, при якому людині нічого не

загрожує. (Загроза — можлива небезпека). Такий стан є бажаним, але лише

теоретичним, оскільки досягти абсолютної безпеки неможливо. Людство

дійшло до такого висновку порівняно недавно.

Дійсно, до останнього часу поняття забезпечення безпечної  життєдіяль-

ності ґрунтувалося на концепції абсолютної безпеки. Її суть полягала в тому, що

з розвитком науково-технічного процесу людство навчиться пізнавати всі

закономірності природних  явищ, записувати їх у вигляді математичних формул,

відтворювати у  технологічних процесах і за допомогою  чутливих датчиків та

потужних комп’ютерів  контролювати і прогнозувати розвиток як природних

явищ, так і технологічних процесів, уникаючи можливих небезпечних ситуацій.

Проте життя засвідчило неспроможність цієї концепції.

Наприкінці 20-го століття світова наукова спільнота переходить до іншої

концепції забезпечення безпеки життєдіяльності, протилежної попередній – до

концепції допустимого ризику. Суть її полягає в тому, що будь-яке середовище

перебування людини, яке володіє енергією, хімічно  чи біологічно активними

речовинами, або іншими чинниками, не сумісними з умовами  життя, має

потенційні небезпеки. Кожна така небезпека має свій логічний процес розвитку

до реального небажаного наслідку. Передбачити з цілковитою гарантією цей

розвиток неможливо.

Отже, універсальною  властивістю процесу взаємодії  людини із

середовищем її існування  є потенційна небезпека.

Небезпека – це явища, процеси, об’єкти, властивості, здатні за певних

умов завдавати  шкоди здоров'ю чи життю людини або системам, що

забезпечують життєдіяльність  людей. Отже, небезпека характеризується такими

ознаками:

Ознаки  небезпеки:

1. загроза для життя;

2. можливість нанесення шкоди здоров’ю;

3. можливість порушення  нормального функціонування екологічних  систем.

Джерела формування небезпек:

1. сама людина, її  праця та засоби праці; 

2. оточуюче середовище;

3. явища і процеси,  що виникають в результаті  взаємодії людини з оточуючим

середовищем.  

Здебільшого небезпека  має прихований характер і може перетворюватись

у реальну небезпеку  за наявності таких умов:

1) небезпека реально  існує;

2) людина перебуває  в зоні дії небезпеки;

3) людина не має  ефективних засобів захисту, не використовує їх, або ці

засоби неефективні.

Коли такі умови  відсутні, ми говоримо про наявність  потенційної

небезпеки. Потенційна небезпека – це така небезпека, яка має прихований

характер і може перетворитися у реальну небезпеку  за наявності трьох умов,

зазначених вище.

Основоположним постулатом у БЖД є аксіома потенційної небезпеки,

яка говорить про те, що в жодному виді діяльності не можна досягти

абсолютної безпеки, тобто будь-яка діяльність людини потенційно небезпечна.

Згідно з цією аксіомою, всі дії людей і всі компоненти життєвого середовища,

крім позитивних властивостей і наслідків, мають здатність  створювати

небезпеки. При цьому  будь-яка нова позитивна дія неминуче супроводжується

виникненням нової  потенційної небезпеки чи групи небезпек (мобільний

зв'язок, комп’ютер  тощо). Навіть при найвищому рівні  розвитку техніки

абсолютне усунення джерел небезпеки неможливе. Завдання полягає  в тому,

щоб звести цю небезпеку  до мінімуму.

Умови, при яких небезпека  може реалізуватись у подію, називають

небезпечною ситуацією.

Небезпечна ситуація на виробництві може перерости у  аварію –

небезпечну подію, що спричинює загибель людей, або  створює на об’єкті чи

окремій території  загрозу життю та здоров’ю людей і призводить до руйнування

будівель, споруд, обладнання, порушення виробничого або транспортного

процесу чи завдає шкоди  довкіллю.

Катастрофа  – велика за масштабами аварія чи інша подія, що призводить

до тяжких наслідків.

Надзвичайна ситуація — порушення нормальних умов життя і

діяльності людей  на об’єкті або території, спричинене аварією, катастрофою,

стихійним лихом, епідемією, великою пожежею, застосуванням засобів

ураження, що призвели або можуть призвести до людських і матеріальних

втрат.

Однією з передумов  розробки ефективних заходів, спрямованих на

запобігання небезпекам та ліквідацію їхніх наслідків, є  ідентифікація небезпек,

тобто з’ясування типу небезпеки і встановлення її характеристик. На сьогодні

перелік можливих небезпек налічує понад 150 найменувань, але  вважається

далеко невичерпним.

Проведення ідентифікації  небезпек неможливе без їхньої класифікації.

Класифікація (таксономія) небезпек – це систематизація явищ, процесів,  

об’єктів, які здатні нанести шкоду людині. Залежно  від конкретних завдань

існують різні класифікації небезпек.

Наприклад, за походженням небезпеки життєдіяльності людства

поділяються на 4 групи:

•

природні;

•

техногенні;

•

соціально-політичні;

•

комбіновані (природно-техногенні, природно-соціальні, соціально-

техногенні).

Природні  джерела небезпеки  – це природні об’єкти, явища природи та

стихійні лиха, які  становлять загрозу для життя  чи здоров’я людини

(землетруси, зсуви,  селі, вулкани, повені, паводки, снігові  лавини, шторми,

урагани, зливи, град, тумани, ожеледі, блискавки, астероїди, сонячне та

космічне випромінювання, небезпечні рослини, тварини, риби, комахи, грибки,

бактерії, віруси, заразні  хвороби тварин тощо).

Техногенні  джерела небезпеки  – це ті, що пов’язані з використанням

транспортних засобів, з експлуатацією підіймально-транспортного  обладнання,

використанням горючих, легкозаймистих і вибухонебезпечних  речовин і

матеріалів, з використанням  процесів, що відбуваються при підвищених

температурах та підвищеному  тиску, з використанням електроенергії, хімічних

речовин, різних видів  випромінювання (іонізуючого, електромагнітного,

акустичного). До цієї групи небезпек відносять також  виведені у військових

лабораторіях бактерії, організми, створені методами генної інженерії  тощо.

До соціальних джерел небезпек належать небезпеки, викликані низьким

духовним та культурним рівнем людей: бродяжництво, проституція, алкоголізм,

злочинність тощо.

Джерелами політичних небезпек є конфлікти на міжнаціональному та

міждержавному рівнях, духовне гноблення, політичний тероризм, ідеологічні,

міжпартійні, міжконфесійні  та збройні конфлікти, війни.

Однак більшість джерел небезпек є комбінованими, тобто мають

природно-техногенний, природно-соціальний чи соціально-техногенний

характер. Прикладами природно-техногенних небезпек є  кислотні дощі, смог,

пилові бурі, деградація ґрунтів, опустелювання тощо. Природно-соціальні

небезпеки – це наркоманія, епідемії інфекційних захворювань, венеричні

хвороби тощо. Соціально-техногенні небезпеки: професійні захворювання,

професійний травматизм, психічні відхилення та захворювання, викликані

виробничою діяльністю, масові відхилення, викликані впливом  на свідомість і

підсвідомість засобами масової інформації, токсикоманія.

За  локалізацією небезпеки поділяються на ті, що діють у космосі,

атмосфері, літосфері, гідросфері.

За  результатами дії  – захворювання, травми, загибель, пожежі.  

За  типом – соціальна, технічна, екологічна.

За  сферою прояву – побутова, виробнича, спортивна, шляхово-

транспортна.

Небезпека реалізовується через дію на людину небажаних  чинників. Всі ці

небажані чинники поділяють на шкідливі, небезпечні та вражаючі.

Шкідливі  чинники – ті, які можуть викликати захворювання чи зниження

працездатності людини, як у явній, так і в прихованій формах.

Небезпечні  чинники викликають в окремих випадках травми чи раптове