Класифікація джерел небезпеки, небезпечних та шкідливих факторів

    Тріада  «небезпека ¾ причини ¾ небажані наслідки» ¾ це логічний процес розвитку, що реалізує потенційну небезпеку у реальну шкоду (наслідок). Як правило, цей процес містить кілька причин, тобто є багатопричинним. Одна й та сама небезпека може реалізуватися у небажану подію через різні причини. В основі профілактики нещасних випадків по суті лежить пошук причин.

    Аксіома про потенційну небезпеку діяльності. Людська практика дає основу для твердження про те, що будь-яка діяльність потенційно небезпечна. Ні в одному виді діяльності неможливо досягти абсолютної безпеки. Отже, можна сформулювати такий висновок: будь-яка діяльність потенційно небезпечна. Це твердження має аксіоматичний характер. Дана аксіома має виняткове методологічне та евристичне значення.

    Квантифікація ¾ це введення кількісних характеристик для оцінки складних понять, що визначаються якісно. Застосовуються чисельні, бальні та інші прийоми квантифікації.

    Найрозповсюдженішою оцінкою небезпеки є ризик ¾ кількісна оцінка небезпеки. Визначається як частота або імовірність виникнення однієї події під час настання іншої. Звичайно це безрозмірна величина, що лежить у межах від 0 до 1. Може визначатися й іншими зручними способами. В Україні у сучасній технічній літературі з безпеки це поняття поки що не дістало відповідного визнання. В. Маршалл дає таке визначення: ризик ¾ частота реалізації небезпек.

    Якісна  оцінка ¾ це відношення кількості тих або інших несприятливих наслідків до їх можливої кількості за певний період. Визначаючи ризик, необхідно указати клас наслідків, тобто відповісти на запитання: ризик чого?

    Формально ризик ¾ це частота. Але по суті між цими поняттями існує суттєва різниця, тому, що стосовно до проблем безпеки про можливу кількість несприятливих наслідків доводиться говорити з певною часткою умовності.

    Розрізняють індивідуальний та соціальний ризик.

    Індивідуальний  ризик характеризує небезпеку певного виду для окремого індивіда.

    Соціальний (точніше ¾ груповий) ризик ¾ це ризик для групи людей. Соціальний ризик ¾ це залежність між частотою подій та кількістю уражених при цьому людей.

    Для порівняння ризику та вигод багато із спеціалістів пропонують запровадити економічний еквівалент людського життя. Такий підхід викликає заперечення серед певного кола осіб, які стверджують, що людське життя є святим і фінансові операції з ним недопустимі. Однак на практиці з неминучістю виникає необхідність у такій оцінці саме з метою безпеки людей, якщо питання ставиться так: «Скільки треба витратити коштів, щоб урятувати людське життя?» За закордонними дослідженнями людське життя оцінюється від 650 до 7 млн доларів США. Слід зазначити, що процедура визначення ризику дуже приблизна. Можна виділити 4 методичних підходи до визначення ризику.

• Інженерний, що спирається на статистику, розрахунок частот, імовірнісний аналіз безпеки, побудова дерев небезпеки.
• Модельний, що грунтується на побудові моделей дії шкідливих факторів на окрему людину, соціальні, професійні групи, тощо. Ці методи основані на розрахунках, для яких не завжди є дані.
• Експертний, коли імовірність подій визначається на основі опитування досвідчених спеціалістів, тобто експертів.
• Соціологічний, що грунтується на опитуванні населення.

    Названі методи відображають різні аспекти  ризику. Тому застосовувати їх необхідно в комплексі. 

Життєдіяльність вивчають, використовуючи системний підхід, шляхом аналізу прямих та зворотних зв'язків  у системі «людина — життєве середовище». Неможливо вивчати особливості людини, колективу чи суспільства, не враховуючи їх місця в навколишньому середовищі і стану цього середовища. Тому БЖД вивчає людину і її навколишнє середовище саме в системі «людина — життєве середовище». Поза межами цієї системи людина є об'єктом вивчення антропології, медицини, психології, соціології та багатьох інших наук. Середовище, яке оточує людину поза межами цієї системи, вивчають астрономія, географія, геологія, біологія, екологія тощо.  
 

В основі цієї дисципліни лежить системний підхід. Суть цього підходу

полягає в дослідженні  об’єкта як цілісної множини елементів  у сукупності

відношень і зв’язків між ними, тобто розгляд об’єкта  як системи (система –

множина елементів, що знаходяться у певних зв’язках між собою). Прикладом

технічної системи  є будь-який технічний пристрій; біологічної – рослина,

тварина, людина. Будь-яка  система, одним з елементів якої є людина,

називається ерготичною системою. Ерготичними системами є системи

«людина – природне середовище», «людина – машина», «людина – машина –

навколишнє середовище».

Основними властивостями системи, які відображаються у

системному  підході, є:

• цілісність, яка дозволяє розглядати систему одночасно і як єдине ціле, і як

підсистему вище стоячих  рівнів;

• ієрархічність побудови, тобто наявність множини (принаймні двох)

елементів, які розташовані  на основі підпорядкування елементів  нижчого

рівня елементам вищого рівня;

• структуризація, яка дозволяє аналізувати елементи системи і їх

взаємозв'язки в рамках конкретної організаційної структури;

• емерджентність – властивість системи набувати таких характерстик, які

не притаманні жодному  із її елементів;

• системність – властивість об'єкта володіти всіма ознаками системи.

У безпеці життєдіяльності вивчається система «людина – життєве

середовище». У системі  «людина – життєве середовище»  можна виділити дві

підсистеми – «людина» і «життєве середовище», які, в свою чергу, складно

організовані і  складаються з елементів, або  компонентів, що мають зв’язки між

собою.

Дослідження проблем безпеки життя однієї людини чи групи людей,

відповідно до властивостей системного підходу, ґрунтується на вивченні їх без  

відриву від екологічних, економічних, технологічних, соціальних, організа-

ційних та інших  компонентів системи, до якої вони входять. Кожен з цих

компонентів впливає  не тільки на людину, але і один на одного. Всі разом вони

впливають на рівень життя, здоров’я людини, на соціальні  відносини між

людьми. А рівень життя, здоров’я, соціальні відносини між  людьми, у свою

чергу, визначають стан і напрями розвитку духовної і  матеріальної культури.

Матеріальна культура прямо впливає на природне середовище і саму людину.

Отже, системний підхід дає можливість вивчати систему в цілому і роль її

окремих компонентів  у різні моменти її функціонування.

Основний  метод дослідження в БЖД – системний аналіз. Системний

аналіз  – науковий метод пізнання, що являє собою послідовність дій з

установлення структурних зв'язків між елементами досліджуваної системи.

Результатом системних  досліджень є, як правило, вибір цілком певної

альтернативи плану  розвитку регіону, параметрів конструкції  і т.п. Тому

витоки системного аналізу, його методичні концепції  лежать в тих

дисциплінах, які займаються проблемами прийняття рішень: теорії операцій і

загальної теорії управління.

Процедура прийняття  рішень згідно системного аналізу включає такі

основні етапи:

1. Формулювання проблемної  ситуації;

2. Визначення цілей;

3. Визначення критеріїв  досягнення цілей;

4. Побудова моделей для обгрунтування рішень;

5. Пошук оптимального (допустимого) варіанту рішення;

6. Узгодження рішення;

7. Підготовка рішення  до реалізації;

8. Затвердження рішення;

9. Керування ходом  реалізації рішення;

10. Перевірка ефективності  рішення.

Зв'язок БЖД з іншими дисциплінами.

Розроблення питань, що складають суть курсу БЖД, можливе  лише на

основі досягнень  суміжних наукових дисциплін, які прямо  або непрямо

пов’язані із завданнями забезпечення здорових і безпечних  умов життє-

діяльності: філософії, біології, фізики, хімії, соціології, психології, екології,

економіки, менеджменту, медицини та інших.

В свою чергу, вона служить  основою для вивчення таких дисциплін, як

гігієна праці, пожежна  безпека, інженерна психологія, цивільна оборона тощо.

Понятійно-термінологічний  апарат дисципліни.

Надзвичайно важливим моментом для розуміння будь-якої дисципліни є

чітке визначення понять, термінів та категорій, якими вона оперує. У безпеці  

життєдіяльності такими категоріями є: життєдіяльність, безпека, небезпека,

загроза, ризик.

Поня́ття — думка або система думок, що узагальнює, виділяє предмети деякого класу

за визначеними загальними і в сукупності специфічними для них ознаками.

Те́рмін (від лат. terminus — межа, кордон) — слово або словосполучення, яке точно і

однозначно визначає чітко окреслене спеціальне поняття будь-якої галузі науки, техніки,

мистецтва, суспільного життя тощо і його співвідношення з іншими поняттями в межах

спеціальної сфери.

На відміну від  слів загальної лексики, які часто є багатозначними та мають емоційний

відтінок, терміни  в межах сфери застосування є  однозначними і позбавлені експресії.

Сутність основних понять безпеки життєдіяльності стає більш

зрозумілою, коли їх розглядати із загальнофілософських позицій.

Слово «життєдіяльність» утворено із сполучення двох слів – «життя» і

«діяльність». За філософським визначенням – «життя» – це одна з форм

існування матерії, яку  відрізняє від інших (фізичної, хімічної, енергетичної)

здатність до розмноження, росту, розвитку, активної регуляції свого складу та

функцій, різних форм руху, можливість пристосування до середовища та

наявність обміну речовин  і реакції на подразнення.

Отже, життя можна  розглядати як послідовний, упорядкований  обмін

речовин і енергії. Невід’ємною властивістю усього живого є активність. Вся