загальне  маршрутне ознайомлення з призначеною  до обстеження територією;

     закладання  щілин (прикопок) і попереднє визначення ступеня ерозії ґрунтів;

     відбирання  ґрунтових зразків для наступного визначення вмісту в них гумусу;

     виділення контурів змитих ґрунтів та їх комплексів;

     збирання  відомостей про використання земель і агровиробничі властивості  ґрунтів;

     оформлення  польової ґрунтової карти;

     здавання  й приймання польових робіт.

     Загальне  маршрутне ознайомлення з територією має на меті уточнення виділених при підготовці картографічного матеріалу границь водозборів і трас грунтово-геоморфологічних профілів та закладення на вирівняних вододілах або схилах крутістю понад 0,5° опорних розрізів для уточнення еталонів. Розрізи потрібно докладно описати у польових журналах і відібрати з них ґрунтові зразки за генетичними горизонтами для дальших лабораторних досліджень.

     Важливим  завданням комплексу протиерозійних заходів є затримка, безпечне скидання вод поверхневого стоку й зменшення швидкості вітру в приземному шарі. В протиерозійному комплексі заходів слід використовувати найдешевші й швидкоокупні агротехнічні прийоми, які можна поділити на три групи: ті, що механічно затримують воду, які підвищують водопроникність ґрунтів, й ті, що підвищують ерозійну стійкість поверхні ґрунту.

     До  прийомів, що механічно затримують воду, відносять лункування, борознування, обвалування, мікролимани, тобто такі, за допомогою яких на поверхні ґрунту утворюються різні ємкості, що заповнюються водою, їх рекомендовано проводити у всіх зонах по зябу [6].

     Інфільтраційна  здатність ґрунтів погіршується у результаті багаторазових проходів тракторів і сільськогосподарських  знарядь, а також зменшення потужності розпушеного шару ґрунту в днищах ємкостей. Крім того, під час осінніх дощів днища замулюються внаслідок мікроерозії бортів, що також призводить до погіршення інфільтраційної здатності та зниження мікрорельєфу.

     Для збільшення стокозатримуючої здатності  мікрорельєфу необхідно проводити (в одному агрегаті) щілювання, поглиблення орного шару тощо.

     До  прийомів, що збільшують водопроникність  ґрунтів, відносять глибоку оранку впоперек схилу, оранку з грунтопоглибленням, щілювання, снігозатримання та регулювання  сніготанення, сівбу й садіння  сільськогосподарських культур впоперек схилу.

     Одним з найважливіших заходів регулювання  поверхневого стоку води є глибока  оранка впоперек схилу. Найбільш сприятлива дія на стік цієї оранки у середньо- й багатоводні роки. У більшості  випадків стік зменшується на 0,8-4,0 мм на кожний сантиметр поглиблення орного шару.

     Із  збільшенням водності зростає позитивна  дія глибокої оранки, що пояснюється  утворенням в орному шарі значної  кількості некапілярних пор, у яких навіть при сильному зволоженні вода замерзає «пристінно», а тому залишається вільний від льоду простір, через який вода просочується в глибші шари. Якщо ж грунт ущільнений (вирівняний зяб, багаторічні трави, озимі, стерня), у орному шарі капілярна система при замерзанні закупорюється льодом і водопроникність різко знижується. Під час зимових відлиг утворюється притерта кірка, що спричинює більший поверхневий стік.

     Аналогічна  дія на стік й оранки з грунтопоглибленням.

     Велике  значення в зменшенні стоку й  змиву має напрямок оранки, сівби  й садіння сільськогосподарських культур. Так, оранка впоперек схилу зменшує стік води на 5-6 мм та змив ґрунту у 1,5-2 рази. Дотримання вимог поперечної оранки можливе тільки на основі правильної організації території.

     Щілювання ґрунтів - один з найперспективніших заходів боротьби із стоком води і змивом ґрунту. Особливо позитивна його дія на сільськогосподарських угіддях з підвищеною щільністю ґрунтів (озимі, багаторічні трави природні кормові угіддя тощо). Прорізування ґрунту на глибину 60 см і більше сприяє переведенню талих і дощових вод у глибші, менш зволожені та менш промерзлі шари ґрунту. При цьому значно зростає поверхня контакту ґрунту з водою, в результаті чого збільшується фільтрація її у глибші шари.

     Щілювання зябу найдоцільніше по мерзлій кірці, бо інакше внаслідок розпущеності орного шару щілини засипаються, а додатковий прохід трактора ущільнює грунт, тому стік зменшується незначно.

     До  заходів, що підвищують ерозійну стійкість  поверхні ґрунту, належать безполицеві (плоско-різні) обробітки, куліси, буферні  смуги, смугове розміщення сільськогосподарських культур на схилах тощо [8].

     В умовах нерівного рельєфу значно послаблюють ерозійні процеси смугове  розміщення культур, куліси й буферні  смуги. На схилах, де переважають середньо- й сильнозмиті грунти, необхідно  застосовувати смугове розміщення культур або використовувати буферні смуги з природним травостоєм, багаторічними травами або цінними чагарниковими породами. Ширина смуг залежить від крутості та довжини схилів і коливається від 4 до 20 м. На таких схилах у систему агротехнічних протиерозійних заходів можна вводити буферні смуги, а суцільної оранки схилів крутістю понад 10° взагалі не проводити.

     Для захисту ґрунту від зливової ерозії можна застосовувати буферні  смуги на чистих парах та просапних  культурах. На схилах сільськогосподарські культури найдоцільніше розміщувати смугами, що запобігає розвитку ерозійних процесів.

     Висока  протиерозійна й агрономічна  роль захисного лісорозведення в  умовах України доведена багаторічними  науковими дослідженнями й виробничою практикою. Особливо високоефективні системи захисних лісонасаджень, які не тільки добре захищають поля від ерозії, а й істотно послаблюють шкідливу дію посух та суховіїв, підвищують врожаї сільськогосподарських культур.

     Виділяють три конструкції лісових смуг: продувні, ажурні й непродувні, або щільні. Найбільш ефективні для захисту ґрунтів від вітрової ерозії продувні та ажурні.

     Прияружно-балкові  й водорегулюючі лісові насадження повинні бути щільними, тому в них  треба вводити різні за висотою  чагарники залежно від крутості схилу й схильності ґрунтів до ерозії. Породний склад слід підбирати з врахуванням конкретних типів лісорослинних умов, що забезпечують швидкий ріст й довговічність лісонасаджень. Параметри захисних лісонасаджень визначені діючими в республіці інструкціями.

     На  ділянках, де ерозійним процесам не вдається запобігти, застосовують найпростіші  гідротехнічні споруди: на нижньому (по схилу) міжрядді прокладають канаву, а по нижньому краю лісосмуги - водозатримуючий  вал.

     Лукомеліорація - високоефективний захід захисту ґрунту від ерозії на землях гідрографічного фонду й частково на землях дуже обмеженого використання за допомогою докорінного й поверхневого поліпшення природних кормових угідь, а також залуження сильноеродованих розорюваних поперечно-хвилястих схилів.

     Методичні і технічні питання докорінного  поліпшення природних кормових угідь  практично вирішені. Так, докорінне  поліпшення передбачає повне знищення дикорослої рослинності й створення  повноцінного травостою за рахунок  сівби сумішки злаково-бобових  трав [8].

     Таке  поліпшення доцільно застосовувати, якщо у травостої дикорослих трав цінних видів менше 20 %, а проективне покриття ґрунту не перевищує 25 %. Крутість схилів не повинна перевищувати 20°, а відстань між ярами - не менше 50 м. Роботи провадять  як прискореним способом, так і за допомогою сівби культур-попередників. У разі прискореного залуження після знищення природної рослинності за допомогою оранки або гербіцидів висівають сумішки злаково-бобових трав.

     Якщо  залужують за допомогою сівби  культур-попередників, після знищення дернини протягом 1-3 років вирощують однорічні культури, а потім висівають багаторічні трави.

     Для знищення дернини природних трав найбільш ефективна оранка, а на малопотужних ґрунтах - безплужний обробіток, глибину якого визначають за глибиною залягання материнської породи.

     Набір трав й склад травосумішок залежать від грунтово-кліматичних умов, експозиції схилу та способу використання - на випас, зелений корм.

     Бобово-злакові  травосумішки (конюшиново-злакові) вирощують  у зволожених зонах, у більш сухих районах на родючих ґрунтах - люцерно-злакові, а на бідних - еспарцетово-злакові.

     Для пасовищ бобові компоненти у травосумішки можна не включати, тому що при пасовищному  використанні вони швидко випадають. Злакові  трави потрібно підбирати з різним строком настання пасовищної стиглості. До ранньостиглих пасовищних трав належать стоколоси прямий та безостий, костриця лучна, грястиця збірна, колосняк ситниковий.

     До  пізньостиглих-пирій сизий та повзучий, тимофіївка лучна та ін.

     Поверхневе  поліпшення природних кормових угідь не потребує знищення дернини дикорослих трав. Підвищення врожайності й кормової цінності їх досягають шляхом внесення добрив, підсіву насіння багаторічних трав, знищенням бур'янів, чагарників, купин. Дуже ефективне омолоджування травостою поверхневим обробітком ґрунту, мета якого спровокувати проростання насіння дикорослих трав та ріст кореневищних злаків.

     Усі перераховані агротехнічні та луко- й  лісомеліоративні заходи не завжди забезпечують повне затримання опадів або їх безпечне скидання, їх слід доповнювати гідротехнічними заходами, щоб повністю зарегулювати й раціонально використати стік талих і зливових вод. Гідротехнічні споруди - це водорегулювальні вали-канави, вали-тераси, мілководні лимани, перемички в улоговинах, розпилювачі стоку, вершинні водозатримні, водоскидні й донні споруди, стави і водойми. Залежно від інтенсивності прояву ерозійних процесів проектуються як окремі види споруд, так і різні їх поєднання. У практиці проектування протиерозійних гідротехнічних споруд водозатримні вали-канави найменш поширені, тому що їх ефективність була недостатньо вивчена [8].

     Нині  ґрунтозахисній ефективності їх приділяється велика увага. Протиерозійні вали-канави на ділянках з уклоном до 0,5° рекомендовано  нарізати через 310 м, а з уклоном до 1° - через 160 м, практично вони збігаються з трасами лісосмуг і виконують роль найпростіших гідротехнічних споруд у водорегулюючих лісових смугах. На крутіших схилах вали-канави нарізають через 72-52 м, по 4-5 валів на міжсмуговому просторі, їх нарізають паралельно-контурно, тобто максимально наближуючись до горизонталей, паралельно один одному, поділяючи ними поле на однакові за розміром ділянки. Для подовження строку використання вали-канави слід нарізати з перемичками, щоб не було суцільного стоку води. Для запобігання промерзанню дна канави, її заповнюють соломою, гноєм, гіллям, рештками із силосних ям тощо. Крім того, органічний наповнювач добре захищає вал-канаву від заростання бур'янами.

     Протиерозійні вали-канави можна нарізати на всіх видах сільськогосподарських угідь, а вони високоефективні і прості у виконанні, при їх застосуванні відпадає потреба у будівництві капітальних гідротехнічних споруд.

      РОЗДІЛ 4

     РЕКУЛЬТИВАЦІЯ ЗЕМЕЛЬ ТА ЇХ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКЕ ВИКОРИСТАННЯ

     4.1 Поняття про рекультивацію

     Рекультивація земель - це комплекс робіт, спрямованих на відновлення продуктивності і господарської цінності порушених земель, а також на поліпшення умов довкілля відповідно інтересам суспільства. Будь-яке будівництво, добування корисних копалин, геологорозвідка тощо не починаються, доки не буде розроблено проект рекультивації порушеного ґрунтового покриву.

     В регламентуючих положеннях "Науково-методичних рекомендацій по рекультивації порушених  земель в Україні" вказано, що рекультивація  земель - один з ефективних заходів у вирішенні питань раціонального використання земельних ресурсів і проблеми охорони природи в цілому. Рекультивації підлягають усі землі, що зазнають змін у рельєфі, ґрунтовому покриві, материнських та підстеляючих породах, що відбуваються або вже відбулися у процесі гірничих, будівельних, гідротехнічних, геологорозвідувальних та інших робіт. Слід рекультивувати також еродовані ґрунти, а при відповідних умовах шляхом землювання - кам'янисті місця і землі з неглибокими і низькопродуктивними грунтами [12].

     Основне завдання рекультивації полягає  в тому, щоб виконати комплекс спеціальних  робіт і заходів, довести порушені землі до стану, придатного для їх використання у сільському, лісовому, рибному господарствах, для промислового та комунального будівництва, створення тепличних господарств і зон відпочинку.